Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Економічний розвиток Київської Русі. 1 страница




Панує натуральне господарство, при якому все необхідне провадиться не для продажу на ринок, а для внутрішнього вжитку.

Землеробство - основне заняття, розроблялися: пшениця, овес, просо, жито, ячмінь та ін. культури.

Основними знаряддями праці були: рало (дерев'яний плуг), борона, серп, коса. Скотарство - розводилися воли, коні, корови, вівця, свині, кози і т.д. Ремесло - до 60 фахів: ковальське, ткацьке, гончарне, шкіряне, ювелірне й ін. Внутрішня торгівля - ремісничі вироби повсюдно змінювалися на с/господарські. Намітилася деяка спеціалізація районів: із Прикарпаття везли сіль; із півдня - хліб, худоба; із півночі - хутра. Зовнішня торгівля - Русь експортувала: худобу, хліб, сіль, ремісничі вироби, хутра; імпортувала: вино, тканини, прянощі і т.п. Найбільший торговий шлях - «із варяг у греки» - по Дніпру. Допоміжні галузі - полювання (за допомогою цибулі, стріл, мереж і пасток); рибна ловля (ловили гачком, неводом); бортництво (збирання дикого меду).

 

9. Причини розпаду Київської Русі. Відокремлення князівств від Києва.

Феодальна роздробленість не була випадком, і всі країни Європи пройшли, через неї.

1) Зростання великого феодального землеволодіння. У результаті розвитку феодальних відносин всередині ХІ, на початку. ХІІ ст. настає криза росту, коли стара форма об'єднання земель (К. Русь) уже не відповідає прогресу і перестає бути необхідною, тому що: а) унаслідок розвитку натурального господарства ніхто з феодалів не був зацікавлений в об'єднанні з іншими феодалами, не було ніякої економічної причини триматися старого об'єднання (К. Русі); б) місцеві феодали в себе у вотчинах вже обзавелися чималими штатами управління і дружинами, що давало їм можливість самостійно вести господарство, а з іншого боку - поборотися за владу з великим Київським князем (як правило, їхнім родичем); г) ріст і зміцнення міст - перетворив їх в економічні, політичні центри значних феодальних вотчин і убезпечив від нападу великого київського князя або кочівників.

2) Величезні географічні розміри та етнічна неоднорідність. К. князь ще не володів достатньо міцним і розгалуженим апаратом влади не мав розвиненої інфраструктури (транспорт, дороги, засоби зв’язку) для ефективного здійснення своїх владних повноважень на такій території. Поряд з слов’янами тут проживало ще 20 народів.
3) Зміна торгової кон'юнктури - Західна Європа спочатку торгувала безпосередньо з Близьким Сходом. Крім того, Київська Русь втратила важливий торговий маршрут до Чорного моря. Сутність і значення феодальної роздробленості. По своїй суті вона явилася перехідним періодом від ранньофеодальної держави К. Русі, (механічного об'єднання земель) до зрілого феодального товариства (централізованій державі). У цей перехідний період завершується складання всіх основних рис і інститутів феодалізму (основних феодальних повинностей селян, основних прав феодалів, системи феодально-станової ієрархії, основних елементів феодального апарату і т.п.) тільки не в рамках усієї держави (як на стадії централізованої держави), а лише в рамках окремих феодальних вотчин і князівств. Тобто, феодальна роздробленість була закономірним і більш високим етапом у розвитку феодальної держави, чим ранньофеодальна К. Русь, сприяла росту продуктивних сил і більш гнучко захищала інтереси панівного класу. Водночас, феодальна роздробленість знизила обороноздатність країни, що в умовах посилення монголо-татар призвело до трагедії. Спочатку, у ХІІ ст., Київська Русь розпадається на 12 князівств (їхнє число постійно змінювалося), найбільшими з який були: Галицько-Волинське, Володимиро-Суздальське, Новгородська феодальна республіка й ін. Потім їхнє число на початку 13 ст. дійшло до 50, а в XIV сторіччі - навіть 250.


 

10. Утворення єдиної Галицько-Волинської держави. Політика Р.Мстиславича.

Виникненню і піднесенню Галицько-Волинської держави сприяло: вдале географічне положення, необхідність боротьби (спільної) двох князівств проти агресії з боку Польщі, Угорщини, а згодом і монголо-татарського іга, енергійна об’єднавча політика князів Романа Мстиславовича (1199-1205) та Данила Романовича Галицького (1238-1264). Існування на території князівства багатих родовищ солі, а це сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.

Після смерті Ярослава Осмомисла волинський князь Роман Мстиславич на запрошення галицьких бояр зайняв Галич, але не зміг там утвердитися. Лише в 1199 році після смерті Володимира Ярославича, Романові Мстиславичу вдалось домогтися сполучення під своєю владою Волині й Галичини в одне князівство. Утворення об’єднаної Галицько-Волинської держави було подією великої історичної ваги. Галицько-Волинське князівство на рубежі ХІІ-ХІІІ ст. за розмірами своїх володінь не поступалося Священній Римській імперії. 1203р. – приєднує Київ и Переяслав. Його зміцнення на тлі прогресуючого занепаду князівств Середнього Подніпров’я свідчило про те, що центр політичного та економічного життя поступово пересувається у західному напрямку. Центром своєї держави Роман обрав не орієнтований на Візантію Київ, а близький до кордонів західних держав Галич. У 1204 р. Папа Римський пропонував Роману Мстиславичу в обмін на прийняття католицизму королівську корону, але він відмовився.

Галицько-Волинське князівство спиралося на міцну економічну основу. На його території, не спустошеній зовнішніми ворогами, інтенсивно розвивалося господарське життя.

У внутрішній політиці Роман спирався на середнє і дрібне боярство, насамперед волинське, та міщан. Він зосередив увагу на зміцненні княжої влади, приборкав боярську верхівку, частину якої відправив у заслання чи стратив.

Активною й цілеспрямованою була зовнішня політика галицько-волинського князя. Здійснивши вдалі походи проти Литви, Польщі, Угорщини, половців, він посилив свій вплив на Русі, підніс міжнародний авторитет держави, яка поступово входила до західноєвропейського світу як його органічна складова.

Прагнучи припинити князівські міжусобиці та консолідувати сили для протидії зовнішнім ворогам, Роман Мстиславич в останні роки життя запропонував проект формування центральної влади на Русі. Він передбачав, що великий князь київський мав обиратися шістьма найвпливовішими удільними князям

Таким чином, на думку Романа, можна було зупинити процес роздроблення.
У 1205 р. він трагічно загинув поблизу містечка Завихоста під час сутички з вояками краківського князя Лешка Білого.


11. Відновлення Галицько-Волинської держави. Політика Д.Галицького.

За смерті Романа розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький стіл. Для цього періоду характерне свавілля бояр, безперервне втручання у внутрішні справи західноукраїнських земель, зростаюча монгольська загроза. І у 1238 році нарешті закінчилася боротьба за відновлення державної єдності. Данило зміг оволодіти Галичем. Внутрішня політика Данила Галицького була скерована на посилення держави. Розбудовувалися міста, поставали нові — Львів, Холм. У 1239 р. до князівства було приєднано Київ. Зміцнювалася православна церква, розвивалася культура. Проте діяльність Данила Галицького була перервана татаро-монгольською навалою. Ще у 1223 р. галицькі війська брали участь у битві з Чингісханом на р. Калці. Однак зашкодити навалі Батия в Данила Галицького вже не було сили. Зокрема втрачено великі міста — Галич, Володимир, Кам'янець. Згодом Данило Галицький здійснює успішні походи на Литву і Польщу. В 1243 р. він захоплює Люблін і Люблінську землю. У 1246 р. Данило їде у м. Сарай — столицю Золотої Орди, де дістає з рук Батия ярлик на княжіння. Але, повернувшись додому, він починає готуватися до боротьби з Ордою, уклавши військові угоди з польськими князями та угорським королем. Активну підтримку в антитатарській політиці Данилові Галицькому надавав папа римський Інокентій IV. У 1253 р. в м. Данило був коронований папським легатом. Але головним спільником Данила Романовича у 1251 р. став володимиро-суздальський князь Андрій Ярославич. Ординці вирішили розбити русичів поодинці та наслали на Андрія величезне військо. А у 1258 р. ординці на чолі з Бурундаєм змусили Данила Галицького зруйнувати власні великі фортеці — Львів, Володимир, Лучеськ. У 1264 р. Данило Романович помирає.

 

12. Галицько-Волинська держава за наступників Д.Галицького. Причини занепаду.

Після смерті Данила Галицького князівство знову втрачає свою єдність: його землі було поділено між трьома нащадками князя – Левом, Васильком і Шварно. Найпослідовніше продовжував державницьку політику свого батька Лев Данилович (1264 – 1301 рр.) Хоча він і був змушений визнати свою залежність від хана, приєднав до своїх володінь Закарпаття та Люблінську землю. Територія Галицько-Волинської держави-найбільша за всю свою історію. На рубежі XIII – XIVст. відновилася єдність Галицько-Волинської держави під владою наступника Лева – князя Юрія I (1301 – 1315 рр.). Це був період, коли Золота Орда, яка роздиралася внутрішніми міжусобицями та чварами, поступово втрачала владу над підкореними територіями. Юрій прийняв королівський титул. Стабілізувався суспільний розвиток, розквітли міста, піднеслася торгівля, зріс економічний добробут. Наступниками Юрія I стали його сини – Андрій та Лев II (1315 – 1323 рр.). Вони поділили територію князівства на сфери впливу, але правили спільно, і тому розпаду єдиної держави не відбулося. Трагічно для них закінчилась боротьба з Ордою: 1323 р. у битві з військами хана Узбека молоді князі загинули. Загибель Андрія та Лева II урвала пряму лінію династії Романовичів, що призвело до поширення політичної ролі та впливу галицького боярства, зростання чвар та міжусобиць у феодальній верхівці, втручання іноземних держав у внутрішні справи галицько-волинських земель. Лише 1325 р. внаслідок компромісу між місцевим боярством і правителями Польщі, Угорщини та Литви главою держави було обрано 14–річного мазовецького князя Болеслава Тройденовича. Юний князь проводив самостійну внутрішню і зовнішню політику. Період правління Юрія II став поступовим занепадом Галицько-волинського князівства: посилився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за люблінську землю, міста дедалі більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве населення наверталося до католицизму. Внаслідок боярської змови у квітні 1340 р. Юрія II Болеслава було отруєно. Протягом короткого часу держава занепала та розчленувалася: Галичина – під Польщею, Волинь – під Литвою, Буковина – у складі Молдавського князівства.

13. Поширення влади литовських князів на українські землі. Соціально-економічний та політичний розвиток України у складі Великого князівства Литовського.

Українські землі завжди приваблювали Литовських князів за часів князювання Гедиміна. Литва перетворилася у могутню державу. Вона протистояла нападам Німеччини, а також готувалася до завоювання слов’янських земель. Уже у той час більше двох третин території литовської держави складалися із земель, на яких проживали руські племена. Литва допомагала слов’янам звільнитися від татарської залежності. Під час правління сина Гедиміна, Ольгерда територія Литовського князівства розширилась. До неї приєдналась Чернігово-Сіверщина, Київщина, Переяслівщина. Князь Ольгерд поважав руську мову, традиції і культуру. Але його метою було приєднання до Литви земель південної Русі. В боротьбі за Волинь Ольгерду довелося витримати боротьбу з польський королем Казимиром, але після приєднання Волині литовське князівство стало найбільше у Європі. За князя Ольгерда влада золотої орди на українських землях була ліквідована. Литовське правління не гнітило українське населення, поважало їхню мову, традицію та не порушувало місцевого устрою, багато литовців прийняло християнство. Але ставлення до українців змінилося після того як Литва об’єдналася з Польщею проти Тевтонського ордену. Утворилась польсько-литовська держава, яка дозволила польським феодалам загарбувати українські землі. Вітовт продовжує приєднання української землі, але татари в 1399 р розбили військо Вітовта і Литва втратила узбережжя чорного моря. Польща гнобила укр. народ, вводила католицьку віру. В 1432 р Велике князівство Литовське розкололося на 2 табори: заселене литовцями землі відійшли до князя Сигізмунда, а в Укр. і Білорусії — до Свидригайла. Волинь лишилася під владою литовського князівства. Великих успіхів добилася Литва в Україні, правління її було найкращім для України, але агресивні поляки витіснили литовців з України. У 13-15 ст.ст. ослаблені золотоординським ярмом, укр. землі стали об'єктом захоплення іноземними державами. Здійснення захоплення білоруських і укр. земель велося князями: Міндовгом, що захватили «Чорну Русь»; Витеном (1293-1316) і Гедиміном (1316-1341), що захопили велику частину білоруських земель; Ольгердом (1345 - 1377), що захватили велику частину укр. частину російських земель; Вітовтом (1392 - 1430), що захватив південно-укр. степ аж до Чорного моря в районі Одеси. Причини швидкого захоплення: а) Русь була ослаблена золотоординським ярмом; б) багато князівств добровільно входили до складу Литви, намагаючись спілкою з ній убезпечити свої землі від тиску Тевтонського ордена і монголо-татарського ярма. Політика Литви на захоплених землях - укр. і білоруські землі складали 9/10 території литовської держави: а) це вносило специфіку в життя усього Великого князівства Литовського, державна мова - староруська, закони складені на основі «Російської правди» і ін.; б) В. К. Л, незважаючи на тенденції до централізації, що проявилися при Вітовту, було схоже на федерацію численних земель, у внутрішнє життя яких литовський князь майже не втручався, і влада там була в руках місцевої укр. і білоруської знаті, що одержала значну автономію в справах. «Старе - не змінюємо, нове - не впроваджуємо» - такий був принцип правління литовських князів.


 

14. Польсько-литовські унії кінця 14-початку 15 ст.: передумови, суть та наслідки

Кревская унія (1385): а) причини – прагнення Литви та Польщі обєднати зусилля в боротьбі проти Тефтонського ордену; загроза збоку Московського князівства; Міжфеодальні чвари як у Польщі так і в Литві б) утримання Унії: Ягайло одружився на польській королеві Ядвізі і був проголошений польським королем, до Польщі приєдналися землі В.К.Л (включаючи укр. і білоруські), на яких уводилося католицтво як державна релігія; припинялися сутички між Польщею і В.К.Л, а їхні збройні сили об'єдналися для боротьби з Тевтонським орденом; скарбниця В.К.Л переходила на потреби Польщі; в) значення унії: з одного боку - позитивне (допомогла об'єднаним силам у 1410 р. у Грюнвальдской битві розбити Тевтонський орден) з іншого боку - негативне (роздача укр. земель польським феодалам, передача скарбниці В.К.Л на потреби Польщі, насильницьке поширення католицизму й ін.); г) наслідки унії: Витовт, ставши великим литовським князем, зумів на час (1392-1430) відновити незалежність B. K. Л., але через 10 років після його смерті великокнязівський престол у Литві знову зайняли нащадки Ягайло (явившиеся одночасно польськими королями, що продовжили політику свого предка). Окремі спроби відродити колишню владу Києва як центру, хоча і починалися, але успіху не мали. Так, запрошені в 1433 р. князем Свидригайлом татари воювати з польсько-литовськими рядами благоразумно відмовилися. А в 1470 р. після смерті київського князя Симеона Олельковича ця посада залишалася незайнятим. Проте, Кревская Унія була лише особистою Спілкою, заснованим на шлюбі царюючих персон 2-х держав, зберігши автономію Литви і Польщі (при васальній залежності Литви).
Городейська унія (1413 р)- а) причини: прагнення Литви до державної незалежності від Польщі після перемоги в Грюнвальдській битві. б) утримання унії: поляки зобов язалися обирати короля за згодою литовських феодалів; Великий князь обирався литовськими феодалами за згодою польського короля і магнатами; визнавалась самостійність Литви, хоча зверхність Польщі залишалася; урівнення в правах польської і литовської католицької знаті. в) наслідки: стався розкол на релігійному грунті: рівні з поляками права надавалися лише литовцям-католикам. На православних феодалів в тому числі українців ці права не поширювались.; посилення литовсько української опозиції проти інкорпорації, що після смерті Вітовта у 1430 р. призвело до фактичного розколу на литовські та західноруські землі і ослаблення ВКЛ.
Люблінская унія
(1569 р.) - Утворення Речі Посполитої а) причини – прагнення ВКЛ здобути союзника в боротьбі з Московією (Лівонська війна); польська шляхта сподівалась в такий шлях розширити свої володіння, адже в самій Польщі вільних земель вже не було; українська, білоруська та литовська шляхта була зацікавлена в польській моделі державності притаманними їй політичними правами та становими привілеями до шляхти б) утримання Унії - Польща і Литва об'єдналися в єдину державу Речі Посполитої; на об'єднаній території встановлювалися: єдиний державний устрій, загальна грошова система, єдиний сейм, суд, закони и т п. по польському зразку; загальний польський король (колишній одночасно великим князем Литовським) обирався і польськими і литовськими феодалами; польські феодали могли мати землі в Литві, литовські - у Польщі; католицтво, як пануюча релігія й ін.; г) значення унії - допомогла переможно завершити Ливонскую війну, але різко підсилила колонізацію укр., білоруських і литовських земель, класове і національно-колоніальне гноблення трудящого населення; д) наслідки унії: захоплення укр. земель місцевої, частково польською шляхтою, що поступово перетворювалася в значних землеробських магнатів, що експлуатували укр. селян; покріпачення селян - остаточно затверджено Литовським статутом 1588, по якому встановлювався 20-літній термін піймання швидких селян, шляхтичам давалося право самим установлювати всі повинності селян, розпоряджатися селянським життям і селянським майном; полонізація укр. знаті, що приймала мову, традиції, вірування Польщі. Втративши смак до політики, укр. магнати перетворилися в невідомих раніше польському товариству олігархів.
Брестська унія (1596 р.): а) причини - прагнення Ватикана підпорядкувати католицтву східну православну церкву створивши перехідний період для повного переходу православних українців до католицизму; бажання ряду православних священиків зрівнятися в правах; прагнення захистити себе від впливу Московського патріарха, що підтримував укр. братерства, що намагалися обирати священиків, втручатися в церковні справи і т.д.; б) утримання унії – укр. церква визнавала основні догмати і не переходила, під владу Ватикана, визнавши своєю главою - папу Римського. Богослужіння залишалося на слов'янській мові; в) наслідки унії - перехід у лоно католицизму; фактична заборона православної церкви; переслідування священиків, що залишилися вірними православ'ю, роздів українців на 2 конфесії, поклавши початок відмінностям, що пізніше розвилися між західними і східними українцями. Проти Унії виступили народні маси. Проти Унії вели боротьбу частина дворянства на чолі з князем Костянтином Острожским (1527-1608), а також укр. братерства.

 

 

15. Люблінська унія. І її політичні наслідки для України.

1 липня 1569р була підписана Люблінська унія. Причини – прагнення ВКЛ здобути союзника в боротьбі з Московією (Лівонська війна); польська шляхта сподівалась в такий шлях розширити свої володіння, адже в самій Польщі вільних земель вже не було; українська, білоруська та литовська шляхта була зацікавлена в польській моделі державності притаманними їй політичними правами та становими привілеями до шляхти Після Люблінської унії Україна зазнала потужної польської експансії. В XVI ст.становище Литовської держави було критичним.1522-Москва відібрала в Литви Чернігів.

- 1549-1552 рік- Литва не змогла зупинити вторгнення татар.

-1562-1570 рік – тривала війна з Московським царством. Литва втратила Полоцьк.

Всередині країни посилювався антилитовський рух. Литва змушена була звернутися за допомогою до Польщі. Польща висунула умову об’єднання Литви з Польщею й в 1569 році Литва змушена була погодитися.1 липня 1569 році в м. Любліні представник Великого князівства Литовського склало присягу на вірність державній унії та підписала акт. Так утворилась Польсько-Литовська держава - Річ Посполита з виборним королем, спільною скарбницею і грішми, єдиною зовнішньою політикою. Майже всі українські землі ввійшли до складу Польщі. Люблінська унія негативно відбилася на долі українців. Виживання нації було поставлено під сумнів.

Політичні наслідки Люблінської унії.

- була ліквідована адміністративна система, заповнена при Києві. Українські землі поділені на 6 воєводств: Галицькі, Бельзьке, Брацлавське, Волинське, Київське, Подільське.

- Південні Причорноморські землі перебували під ударами татар.

Разом з тим слід зауважити, що унія 1569 р. мала для України й певне позитивне значення: вперше за довгий час українські землі об'єдналися в одній, хоч і ворожій українцям, державі. Пожвавилися зв'язки між окремими українськими краями, прискорилася колонізація Подніпров'я; селяни Полісся, Поділля і Волині заселяли та освоювали багатющі степові простори (у XVI ст. Волинь була найзаселеною частиною України). Київ і Львів поступово ставали всеукраїнськими центрами духовності й культури. Подальше національне піднесення було б не зовсім логічним, якби наприкінці XV ст. у надрах українського суспільства не зародилася сила, яка визначила шляхи боротьби за незалежність — українське козацтво. Унія – новий етап у житті українських земель, етап згортання політ. життя, ек. утисків, прогресуючої втрати нац. традицій та культури. Для укр. шляхти це був єдиний вибір (демократ. але слабіючи Литва, набираючи силу але централізована Московська держава, більш стабільна Польща).

 


16. Релігійні відносини в Україні. Брестська унія.

Утвердження Польщі на українських землях супроводжувалось намаганням польської шляхти денаціоналізувати український народ, змусити його зректися своєї мови і культури. Особлива роль в експансії католицизму на Україні належала єзуїтам (з 1564р.), які стали головним фактором утвердження католицької реакції в Речі Посполитій. Більшість православних ієрархів прагнучи домогтися рівноправності православ’я з католицизмом в новій державі пішли на визнання зверхності Ватикану. У 1596р. у Бересті було проголошено об’єднання католицької і православної конфесій. Однак унія викликала гострі протести і протидію всіх верств українського населення, в тому числі більшості української знаті і шляхти. В результаті в Речі Посполитій почали функціонувати три церкви: католицька, православна і греко-католицька (уніатська). Цей процес не обминув і українську шляхту. Однак основна маса українського населення не піддавалась ополяченню й окатоличенню. Дедалі більшу активність у спротиві національно-релігійному гнобленню відіграють братства, які виникли як станові організації українського міщанства. За зразком Львівського братства (1586р.) вони виникають скрізь по Україні. З часом стали всестановими інституціями, братства відіграли важливу роль у захисті загальнонаціональних інтересів, розвитку української культури і захисту її від полонізації, насадження католицизму. Активну діяльність на захист православ’я розгорнули і ті нечисленні представники української знаті, які ще залишилися вірними своєму народу. Серед них чільне місце посідає князь Костянтин Острозький, один з найбагатших і найвпливовіших магнатів. З його меценатством пов’язане створення в його резиденції м. Острозі значного культурного осередку, школи, друкарні, діяльність гуртка визначних українських вчених, письменників, які розгорнули боротьбу православ’я проти католицизму та уніатства. Із 1610-х рр. до оборони православної церкви та інтересів віруючих активно прилучилася нова суспільна верства – козацтво. У 1620р. за сприяння Сагайдачного та Київського братства було канонічно відновлено православний єпископат. Єрусалимський патріарх Феофан висвятив митрополита київського Й.Борецького та 5 єпископів. Але, православний єпископат і всю церкву було легалізовано лише протягом 1632 – 1633 рр., вже після смерті короля Сигізмунда ІІІ, запеклого ворога православ’я, завдяки рішучим діям козацтва й православної шляхти і лише тоді, коли новим митрополитом київським став П.Могила (1632 – 1647рр.). П.Могила докорінно реформував церковне життя. Він прагнув поліпшити матеріальне і суспільне становище православної церкви, зрівняти її у правах із католицькою. У богослужінні було запроваджено українську мову.


17. Теорії походження та причини виникнення українського козацтва.

Термін “козак” згадується вперше у Початковій монгольській хроніці (1240р.) (“одинокий” “схильний до завоювання”). Пізніше цей термін зустрічається у 16 ст. у словнику половецької мови “Кодекс Куменікус” (1303). Версії, щодо походження :“Хозарська”- ототожнює козаків з давніми народами степу «козарами», або хозарами, “Чорно-клобуцька” – тюркські племена в Пороссі на кордоні із степом, “Татарська” – татарські поселення на Київщині за часів Володимира Ольгердовича та Вітовта, “Автохтонна” – спадкоємці вічових громад Київської Русі, “Бродницька” (пониззя Дунаю) слов’янське степове населення, “ Уходницька – громади вільних озброєних людей, “Захисна” – з метою відсічі татарській загрозі, “Соціальна” – козацтво з’явилося внаслідок посилення економічного, політичного, національного і релігійного гніту, яке штовхало селянство до масових втеч на вільні землі та самоорганізацію у нових місцях проживання. Чинники, що сприяли появі козацтва: 1. Існування великого масиву вільних земель зі сприятливими умовами для життя, 2. Досвід освоєння південних територій, 3. Природне прагнення людей до міграції у пошуках кращого, до самозабезпечення. Необхідність виникнення козацтва зумовлена:1.Зростання великого феодального землеволодіння (з 15 ст.), 2.Посилення феодальної експлуатації, прогресуюче закріпачення, наростання релігійного та національного гніту, 3.Наростання зовнішньої загрози (захист від турків і татар).
Серед головних причин виникнення козацтва були татарські походи і соціальне та національно-релігійне гноблення з боку магнатів і польської шляхти. Козацтво формувалося в основному з селян, які втікали від панів, а також із частини міського населення й представників колись сильної знаті, які не отримали шляхетських прав. У перший час свого існування, десь до середини ХVI ст., козаки не мали чіткої суспільної й військової організації. Козакували групами – ватагами на чолі з отаманом. З метою кращої оборони від ворогів, запорожці будували укріплення – січі, зроблені з рублених або січених колод. У середині XVI ст. окремі січі об’єдналися в одну Запорозьку Січ. Першою із Запорозьких Січей була Хортицька, що існувала у 1553-1557 рр. і була створена за активної участі Дмитра Вишневецького, старости черкаського і канівського, відомого під іменем Байди-Вишневецького. Пізніше була заснована на острові Томаківка Томаківська Січ (60-70 рр. XVI ст. – 1593 р.) і Базавлуцька Січ (1594 – 1638 рр.) у гирлі ріки Базавлук. На час існування Базавлуцької Січі припадають знамениті морські походи запорожців на узбережжя Чорного моря. У 1638 році була заснована Микитинська Січ, де на початку 1648 р. Б.Хмельницький був обраний гетьманом Війська Запорозького.


 

18. Запорізька Січ як військова і адміністративно-територіальна одиниця.

Передумови: 1) існування «Дикого поля» - великих пристепових територій – як наслідок нападів кримських татар; 2) виникнення степового господарства; 3) загроза нападів та фізичного винищення українського населення кримськими татарами; 4) національний, соціальний та релігійний гніт з боку польської шляхти.
Запорізька Січ – була столицею козаків. Вона знаходилась на острові, була оточена ровом і десятиметровим валом, на валу стояв дерев`яний частокіл. Довкола стояли сторожові башти з гарматами, добре укріпленим був вихід до річки. На території Січі були побудовані хати-курені де жили козаки. Також там знаходились склади, арсенали для зброї, торгові лавки, а в центрі знаходився майдан з церквою та стовпом, де карали засуджених козаків. Таких фортець було спочатку п`ять, а потім – вісім. Основна маса козаків проживала поза Січчю і збиралася лише під час виборів або воєнного походу. На чолі Січі стояв кошовий отаман, який обирався на один рік. При цьому йому вручали символ влади – булаву.

Вищий орган - козацька рада: загальна рада(все козацтво),мала рада(старшини). Збирались перед або після Різдва, Пасхи, 14 жовтня, Покров…На загальній раді обираються керівництво Січі: кошовий, обозний, писар, суддя, осавул.

Козацька старшина має помічників (військово-служителів): військовий пушкар (завідує артилерією, постачання пороху, ядер, свинцю завідує пушкар нею – злочинці); тлумач (перекладав документи, вів переговори з іноземцями, очолював розвідку,входив до складу козацьких посольств); кантаржій (головний за ваги та міру, торгівельні відносини); довбиш(б’є барабани (литаври)); бунчужний, хорунжий, булавничий (зберігальники клейнодів). Кошовий отаман – має необмежену владу, здійснює дипломатичні стосунки, затверджує на посади, ділить землі між паланками, питання про прийом або звільнення. Суддя – здійснює судочинство. Наказній отаман (за відсутності кошового). Регулює витрати коштів, відає збереженням козацької скарбниці(мала – має кожна Січ, обмежена кількість грошей; велика – за межами Січі: гармати,гроші). Писар – Готує листи до іноземців, укладає та підписує документи, очолює січову канцелярію. Осавул – організовує прикордонну службу, охороняє шляхи до Січі, виконує судові вироки. Обозний – очолює артилерійську, фортифікаційну справу. Керує артилерією, організовує табір.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 523; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.043 сек.