Колективізація в У країні: причини і наслідки

I етап (червень 1919 — грудень 1920 р.) — утворення «воєнно-політичного союзу» радянських республік, збере­ження за Україною формального статусу незалежної дер­жави. У червні 1919 р. ВЦВК прийняв постанову «Про воєнний союз рад. республік Росії, Укр., Лат­вії, Литви і Білорусії».

Утворення СРСР. Україна в складі Союзу РСР.

II етап (грудень 1920 — грудень 1922 р.) — форму­вання договірної федерації, посилення підпорядкування України, обмеження її суверенітету. 28 грудня 1920 р. представники Росії Ленін і Чичерін та представник Укра­їни Роковський підписали угоду про воєнний і господар­ський союз між двома державами. І хоча формально про­голошувалися незалежність і суверенітет обох держав, взя­тий на централізацію курс, особливо в 1921—1922 рр., посилювався. У червні 1922 р. були створені загальнофедеральні трести («Укрметал», «Югосталь», «Сільмаштрест», «Укртрестсільмаш»), які цілком пере­бували під контролем центру, а саме — Всеросійської Ра­ди народного господарства (ВРНГ). У цей час виникає серйозне тертя між центром і Укра­їною на економічному ґрунті. Так, за відправлений до РСФРР голодного для республіки 1921 р. хліб Україна мала одержати 20 млн крб. золотом. Наркомпрод РСФРР заплатив майже 1,3 млн крб., а решту обіцяв компенсу­вати машинами, мануфактурою, лісоматеріалами та ін.. Враховуючи тільки економічні чинники та ігноруючи на­ціональні особливості і юридичні права України, держ-план РСФРР хотів було поділити республіку на дві еко­номічні області — Південно-Західну з центром у Києві та Південну (гірничопромислову) з центром у Харкові. Еко­номікою цих областей мали керувати органи ВРНГ і Ра­ди Праці та Оборони (РПО) РСФРР. Створена після жовтневого пленуму Конституційна комі­сія висловилася за утворення наркоматів трьох типів: а) злитих; б) об'єднаних; в) автономних. Передбачалася централізація ще більша, ніж в умо­вах громадянської війни. Це означало, що федерація, яка почала розбудовуватися відповідно до рішень комісії, ма­ла бути федерацією лише номінально, а реальним зміс­том союзу республік в найближчій перспективі стала авто­номізація. III етап (грудень 1922 — травень 1925 р.) — утворен­ня СРСР, втрата Україною незалежності. ЗО грудня 1922 р. І з'їзд Рад СРСР затвердив декларацію про утворення Со­юзу РСР і союзний договір. Союз складався з чотирьох республік — РСФРР, УСРР, БСРР, ЗСФРР (Азербайджан, Вірменія, Грузія). У цей період процес ліквідації суверенітету України вступає у свою завершальну фазу. 26 січня 1924 р. від­бувся II з'їзд Рад СРСР, який остаточно затвердив першу Конституцію Радянського Союзу. У ній було окреслено коло питань, що належали до компетенції вищих органів влади СРСР: зовнішня політика, кордони, збройні сили, транспорт, зв'язок, планування господарства, оголошен­ня війни і підписання миру. У травні 1925 р. завершується процес входження України до складу СРСР. IX Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив новий текст Конституції УСРР, у якому було законодав­чо закріплено вступ Радянської України до Радянського Союзу.

Більшовики пов'язували побудову соціалізму із переведенням селянства на шлях колективного виробництва. На XV з'їзді ВКП(б) був про­голошений курс на кооперування сільського гос­подарства. Хлібна криза 1927—1928 рр. і брак валюти,що надходила від продажу хліба за кордон, мо­гли зірвати форсовані темпи індустріалізації.. 1929 рікЙ. Сталін назвав «роком великого перелому»— «рішучого на­ступу соціалізму на капіталістичні елементи міста й села». У країні розпоча­лася суцільна колективізація— процес об'єднання дрібних одноосібних селянських господарств у великі соціалістичні господарства (колгоспи, радгоспи). Прискорення темпів колективізації відбувалося за рахунок насильниць­кого залучення селян до колгоспів під загрозою розкуркулювання. Було проголошено перехід від політики обмеження куркульства до політики його лік­відації як класу. Колективізація в Україні мала бути здійснена за два роки. До кінця пер­шої п'ятирічки було «колективізовано» 70 % селянських господарств. За роки другої п'ятирічки (1933—1937 рр.) у колгоспи було об'єднано 90 % селянських господарств. У процесі колективізації постало питання про долю заможних селян. Основою їхнього добробуту була праця всіх членів родини, ощадливість, хазяйновитість. Вони були найміцніше прив'язані до землі й не бажали її позбутися. Саме до цієї категорії селянства застосували політику розселянювання: було посилено оподатковування, обмежено оренду землі, за­боронено використання найманої праці, купівля машин та інвентарю; по­чалося вибіркове «розкуркулювання». я. На початку 1930-х рр. влада розпо­чала терор проти селян. Ліквідація заможних господарств супроводжува­лася конфіскацією майна й висилкою на Північ і до Сибіру селян, які не бажали вступати до колгоспів. Усього в Україні за ці роки відбулося розселянювання близько 200 тис. селянських господарств, тобто приблиз­но 1,2—1,4 млн осіб з них було виселено до Сибіру й названо «спецпереселенцями». Їхню працю використовували на найважчих роботах. Створи­вши колгоспи і встановивши над ними всеосяжний контроль, держава отримала кошти для індустріалізації. Одним із найстрашніших наслідків колективізації в Україні став го­лодомор 1932—1933 рр. Основні причини голоду в Україні: виконання плану хлібозаготівлі було досягнене шляхом вилучення значної частини посівного фонду; на продовження хлібозаготівельної кампанії було конфісковане зерно у колгоспів. Погіршили становище селян запроваджен­ня паспортного режиму в містах і так званий закон про «п'ять колосків», що передбачав за крадіжку колгоспної чи соціалістичної власності роз­стріл або позбавлення волі терміном не менше 10 років із конфіскацією майна.. Голодомор 1932—1933 рр. викликав величезну смертність населення, особ­ливо дітей і старих. За різними підрахунками під час голодомору загинуло від 3,5 до 8—9 млн осіб.

Дата добавления: 2015-05-23