Економічний розвиток Київської Русі. 2 страница. 14. Польсько-литовські унії кінця 14-початку 15 ст.: передумови, суть та наслідки

14. Польсько-литовські унії кінця 14-початку 15 ст.: передумови, суть та наслідки

Кревская унія (1385): а) причини – прагнення Литви та Польщі обєднати зусилля в боротьбі проти Тефтонського ордену; загроза збоку Московського князівства; Міжфеодальні чвари як у Польщі так і в Литві б) утримання Унії: Ягайло одружився на польській королеві Ядвізі і був проголошений польським королем, до Польщі приєдналися землі В.К.Л (включаючи укр. і білоруські), на яких уводилося католицтво як державна релігія; припинялися сутички між Польщею і В.К.Л, а їхні збройні сили об'єдналися для боротьби з Тевтонським орденом; скарбниця В.К.Л переходила на потреби Польщі; в) значення унії: з одного боку - позитивне (допомогла об'єднаним силам у 1410 р. у Грюнвальдской битві розбити Тевтонський орден) з іншого боку - негативне (роздача укр. земель польським феодалам, передача скарбниці В.К.Л на потреби Польщі, насильницьке поширення католицизму й ін.); г) наслідки унії: Витовт, ставши великим литовським князем, зумів на час (1392-1430) відновити незалежність B. K. Л., але через 10 років після його смерті великокнязівський престол у Литві знову зайняли нащадки Ягайло (явившиеся одночасно польськими королями, що продовжили політику свого предка). Окремі спроби відродити колишню владу Києва як центру, хоча і починалися, але успіху не мали. Так, запрошені в 1433 р. князем Свидригайлом татари воювати з польсько-литовськими рядами благоразумно відмовилися. А в 1470 р. після смерті київського князя Симеона Олельковича ця посада залишалася незайнятим. Проте, Кревская Унія була лише особистою Спілкою, заснованим на шлюбі царюючих персон 2-х держав, зберігши автономію Литви і Польщі (при васальній залежності Литви).
Городейська унія (1413 р)- а) причини: прагнення Литви до державної незалежності від Польщі після перемоги в Грюнвальдській битві. б) утримання унії: поляки зобов язалися обирати короля за згодою литовських феодалів; Великий князь обирався литовськими феодалами за згодою польського короля і магнатами; визнавалась самостійність Литви, хоча зверхність Польщі залишалася; урівнення в правах польської і литовської католицької знаті. в) наслідки: стався розкол на релігійному грунті: рівні з поляками права надавалися лише литовцям-католикам. На православних феодалів в тому числі українців ці права не поширювались.; посилення литовсько української опозиції проти інкорпорації, що після смерті Вітовта у 1430 р. призвело до фактичного розколу на литовські та західноруські землі і ослаблення ВКЛ.
Люблінская унія (1569 р.) - Утворення Речі Посполитої а) причини – прагнення ВКЛ здобути союзника в боротьбі з Московією (Лівонська війна); польська шляхта сподівалась в такий шлях розширити свої володіння, адже в самій Польщі вільних земель вже не було; українська, білоруська та литовська шляхта була зацікавлена в польській моделі державності притаманними їй політичними правами та становими привілеями до шляхти б) утримання Унії - Польща і Литва об'єдналися в єдину державу Речі Посполитої; на об'єднаній території встановлювалися: єдиний державний устрій, загальна грошова система, єдиний сейм, суд, закони и т п. по польському зразку; загальний польський король (колишній одночасно великим князем Литовським) обирався і польськими і литовськими феодалами; польські феодали могли мати землі в Литві, литовські - у Польщі; католицтво, як пануюча релігія й ін.; г) значення унії - допомогла переможно завершити Ливонскую війну, але різко підсилила колонізацію укр., білоруських і литовських земель, класове і національно-колоніальне гноблення трудящого населення; д) наслідки унії: захоплення укр. земель місцевої, частково польською шляхтою, що поступово перетворювалася в значних землеробських магнатів, що експлуатували укр. селян; покріпачення селян - остаточно затверджено Литовським статутом 1588, по якому встановлювався 20-літній термін піймання швидких селян, шляхтичам давалося право самим установлювати всі повинності селян, розпоряджатися селянським життям і селянським майном; полонізація укр. знаті, що приймала мову, традиції, вірування Польщі. Втративши смак до політики, укр. магнати перетворилися в невідомих раніше польському товариству олігархів.
Брестська унія (1596 р.): а) причини - прагнення Ватикана підпорядкувати католицтву східну православну церкву створивши перехідний період для повного переходу православних українців до католицизму; бажання ряду православних священиків зрівнятися в правах; прагнення захистити себе від впливу Московського патріарха, що підтримував укр. братерства, що намагалися обирати священиків, втручатися в церковні справи і т.д.; б) утримання унії – укр. церква визнавала основні догмати і не переходила, під владу Ватикана, визнавши своєю главою - папу Римського. Богослужіння залишалося на слов'янській мові; в) наслідки унії - перехід у лоно католицизму; фактична заборона православної церкви; переслідування священиків, що залишилися вірними православ'ю, роздів українців на 2 конфесії, поклавши початок відмінностям, що пізніше розвилися між західними і східними українцями. Проти Унії виступили народні маси. Проти Унії вели боротьбу частина дворянства на чолі з князем Костянтином Острожским (1527-1608), а також укр. братерства.

15. Люблінська унія. І її політичні наслідки для України.

1 липня 1569р була підписана Люблінська унія. Причини – прагнення ВКЛ здобути союзника в боротьбі з Московією (Лівонська війна); польська шляхта сподівалась в такий шлях розширити свої володіння, адже в самій Польщі вільних земель вже не було; українська, білоруська та литовська шляхта була зацікавлена в польській моделі державності притаманними їй політичними правами та становими привілеями до шляхти Після Люблінської унії Україна зазнала потужної польської експансії. В XVI ст.становище Литовської держави було критичним.1522-Москва відібрала в Литви Чернігів.

- 1549-1552 рік- Литва не змогла зупинити вторгнення татар.

-1562-1570 рік – тривала війна з Московським царством. Литва втратила Полоцьк.

Всередині країни посилювався антилитовський рух. Литва змушена була звернутися за допомогою до Польщі. Польща висунула умову об’єднання Литви з Польщею й в 1569 році Литва змушена була погодитися.1 липня 1569 році в м. Любліні представник Великого князівства Литовського склало присягу на вірність державній унії та підписала акт. Так утворилась Польсько-Литовська держава - Річ Посполита з виборним королем, спільною скарбницею і грішми, єдиною зовнішньою політикою. Майже всі українські землі ввійшли до складу Польщі. Люблінська унія негативно відбилася на долі українців. Виживання нації було поставлено під сумнів.

Політичні наслідки Люблінської унії.

- була ліквідована адміністративна система, заповнена при Києві. Українські землі поділені на 6 воєводств: Галицькі, Бельзьке, Брацлавське, Волинське, Київське, Подільське.

- Південні Причорноморські землі перебували під ударами татар.

Разом з тим слід зауважити, що унія 1569 р. мала для України й певне позитивне значення: вперше за довгий час українські землі об'єдналися в одній, хоч і ворожій українцям, державі. Пожвавилися зв'язки між окремими українськими краями, прискорилася колонізація Подніпров'я; селяни Полісся, Поділля і Волині заселяли та освоювали багатющі степові простори (у XVI ст. Волинь була найзаселеною частиною України). Київ і Львів поступово ставали всеукраїнськими центрами духовності й культури. Подальше національне піднесення було б не зовсім логічним, якби наприкінці XV ст. у надрах українського суспільства не зародилася сила, яка визначила шляхи боротьби за незалежність — українське козацтво. Унія – новий етап у житті українських земель, етап згортання політ. життя, ек. утисків, прогресуючої втрати нац. традицій та культури. Для укр. шляхти це був єдиний вибір (демократ. але слабіючи Литва, набираючи силу але централізована Московська держава, більш стабільна Польща).

16. Релігійні відносини в Україні. Брестська унія.

Утвердження Польщі на українських землях супроводжувалось намаганням польської шляхти денаціоналізувати український народ, змусити його зректися своєї мови і культури. Особлива роль в експансії католицизму на Україні належала єзуїтам (з 1564р.), які стали головним фактором утвердження католицької реакції в Речі Посполитій. Більшість православних ієрархів прагнучи домогтися рівноправності православ’я з католицизмом в новій державі пішли на визнання зверхності Ватикану. У 1596р. у Бересті було проголошено об’єднання католицької і православної конфесій. Однак унія викликала гострі протести і протидію всіх верств українського населення, в тому числі більшості української знаті і шляхти. В результаті в Речі Посполитій почали функціонувати три церкви: католицька, православна і греко-католицька (уніатська). Цей процес не обминув і українську шляхту. Однак основна маса українського населення не піддавалась ополяченню й окатоличенню. Дедалі більшу активність у спротиві національно-релігійному гнобленню відіграють братства, які виникли як станові організації українського міщанства. За зразком Львівського братства (1586р.) вони виникають скрізь по Україні. З часом стали всестановими інституціями, братства відіграли важливу роль у захисті загальнонаціональних інтересів, розвитку української культури і захисту її від полонізації, насадження католицизму. Активну діяльність на захист православ’я розгорнули і ті нечисленні представники української знаті, які ще залишилися вірними своєму народу. Серед них чільне місце посідає князь Костянтин Острозький, один з найбагатших і найвпливовіших магнатів. З його меценатством пов’язане створення в його резиденції м. Острозі значного культурного осередку, школи, друкарні, діяльність гуртка визначних українських вчених, письменників, які розгорнули боротьбу православ’я проти католицизму та уніатства. Із 1610-х рр. до оборони православної церкви та інтересів віруючих активно прилучилася нова суспільна верства – козацтво. У 1620р. за сприяння Сагайдачного та Київського братства було канонічно відновлено православний єпископат. Єрусалимський патріарх Феофан висвятив митрополита київського Й.Борецького та 5 єпископів. Але, православний єпископат і всю церкву було легалізовано лише протягом 1632 – 1633 рр., вже після смерті короля Сигізмунда ІІІ, запеклого ворога православ’я, завдяки рішучим діям козацтва й православної шляхти і лише тоді, коли новим митрополитом київським став П.Могила (1632 – 1647рр.). П.Могила докорінно реформував церковне життя. Він прагнув поліпшити матеріальне і суспільне становище православної церкви, зрівняти її у правах із католицькою. У богослужінні було запроваджено українську мову.

17. Теорії походження та причини виникнення українського козацтва.

Термін “козак” згадується вперше у Початковій монгольській хроніці (1240р.) (“одинокий” “схильний до завоювання”). Пізніше цей термін зустрічається у 16 ст. у словнику половецької мови “Кодекс Куменікус” (1303). Версії, щодо походження :“Хозарська”- ототожнює козаків з давніми народами степу «козарами», або хозарами, “Чорно-клобуцька” – тюркські племена в Пороссі на кордоні із степом, “Татарська” – татарські поселення на Київщині за часів Володимира Ольгердовича та Вітовта, “Автохтонна” – спадкоємці вічових громад Київської Русі, “Бродницька” (пониззя Дунаю) слов’янське степове населення, “ Уходницька ” – громади вільних озброєних людей, “Захисна” – з метою відсічі татарській загрозі, “Соціальна” – козацтво з’явилося внаслідок посилення економічного, політичного, національного і релігійного гніту, яке штовхало селянство до масових втеч на вільні землі та самоорганізацію у нових місцях проживання. Чинники, що сприяли появі козацтва: 1. Існування великого масиву вільних земель зі сприятливими умовами для життя, 2. Досвід освоєння південних територій, 3. Природне прагнення людей до міграції у пошуках кращого, до самозабезпечення. Необхідність виникнення козацтва зумовлена:1.Зростання великого феодального землеволодіння (з 15 ст.), 2.Посилення феодальної експлуатації, прогресуюче закріпачення, наростання релігійного та національного гніту, 3.Наростання зовнішньої загрози (захист від турків і татар).
Серед головних причин виникнення козацтва були татарські походи і соціальне та національно-релігійне гноблення з боку магнатів і польської шляхти. Козацтво формувалося в основному з селян, які втікали від панів, а також із частини міського населення й представників колись сильної знаті, які не отримали шляхетських прав. У перший час свого існування, десь до середини ХVI ст., козаки не мали чіткої суспільної й військової організації. Козакували групами – ватагами на чолі з отаманом. З метою кращої оборони від ворогів, запорожці будували укріплення – січі, зроблені з рублених або січених колод. У середині XVI ст. окремі січі об’єдналися в одну Запорозьку Січ. Першою із Запорозьких Січей була Хортицька, що існувала у 1553-1557 рр. і була створена за активної участі Дмитра Вишневецького, старости черкаського і канівського, відомого під іменем Байди-Вишневецького. Пізніше була заснована на острові Томаківка Томаківська Січ (60-70 рр. XVI ст. – 1593 р.) і Базавлуцька Січ (1594 – 1638 рр.) у гирлі ріки Базавлук. На час існування Базавлуцької Січі припадають знамениті морські походи запорожців на узбережжя Чорного моря. У 1638 році була заснована Микитинська Січ, де на початку 1648 р. Б.Хмельницький був обраний гетьманом Війська Запорозького.

18. Запорізька Січ як військова і адміністративно-територіальна одиниця.

Передумови: 1) існування «Дикого поля» - великих пристепових територій – як наслідок нападів кримських татар; 2) виникнення степового господарства; 3) загроза нападів та фізичного винищення українського населення кримськими татарами; 4) національний, соціальний та релігійний гніт з боку польської шляхти.
Запорізька Січ – була столицею козаків. Вона знаходилась на острові, була оточена ровом і десятиметровим валом, на валу стояв дерев`яний частокіл. Довкола стояли сторожові башти з гарматами, добре укріпленим був вихід до річки. На території Січі були побудовані хати-курені де жили козаки. Також там знаходились склади, арсенали для зброї, торгові лавки, а в центрі знаходився майдан з церквою та стовпом, де карали засуджених козаків. Таких фортець було спочатку п`ять, а потім – вісім. Основна маса козаків проживала поза Січчю і збиралася лише під час виборів або воєнного походу. На чолі Січі стояв кошовий отаман, який обирався на один рік. При цьому йому вручали символ влади – булаву.

Вищий орган - козацька рада: загальна рада(все козацтво),мала рада(старшини). Збирались перед або після Різдва, Пасхи, 14 жовтня, Покров…На загальній раді обираються керівництво Січі: кошовий, обозний, писар, суддя, осавул.

Козацька старшина має помічників (військово-служителів): військовий пушкар (завідує артилерією, постачання пороху, ядер, свинцю завідує пушкар нею – злочинці); тлумач (перекладав документи, вів переговори з іноземцями, очолював розвідку,входив до складу козацьких посольств); кантаржій (головний за ваги та міру, торгівельні відносини); довбиш(б’є барабани (литаври)); бунчужний, хорунжий, булавничий (зберігальники клейнодів). Кошовий отаман – має необмежену владу, здійснює дипломатичні стосунки, затверджує на посади, ділить землі між паланками, питання про прийом або звільнення. Суддя – здійснює судочинство. Наказній отаман (за відсутності кошового). Регулює витрати коштів, відає збереженням козацької скарбниці(мала – має кожна Січ, обмежена кількість грошей; велика – за межами Січі: гармати,гроші). Писар – Готує листи до іноземців, укладає та підписує документи, очолює січову канцелярію. Осавул – організовує прикордонну службу, охороняє шляхи до Січі, виконує судові вироки. Обозний – очолює артилерійську, фортифікаційну справу. Керує артилерією, організовує табір.

В мирний час козаки займалися скотарством, але святим їх обов’язком було захищати свою землю від ворогів. Зрада каралася смертю. Вступити до козацтва було просто. Потрібно було лише вірити в Бога. Запорізька Січ, як політичне утворення була зародком майбутньої козацької держави. Її визнавали в Європі, з ними укладали угоди іноземні держави. Запорізька Січ жила за законами дисципліни, підкоренню вибраному отаману.

Наслідки: 1) зростання самосвідомості українців; 2) початок боротьби за звільнення від Речі Посполитої; 3) Зростання інтересу до України і авторитету козацтва в Зах. Європі.
Заснування першої Запорізької Січі, історики, як правило пов’язують з ім’ям козацького ватажка Д.Вишневецького (Байди) (1516 – 1563). Під його керівництвом протягом 1552 – 1556рр. на о. Мала Хортиця було побудовано фортецю, що стала не тільки гарантом безпеки, а й стала своєрідною базою для здійснення походів на Крим, осередком згуртуванням запорізького козацтва. З часом на Запоріжжі сформувалась нова українська (козацька) державність, що була прообразом справжньої держави. Для Січі були притаманні усі ознаки держави. Січ:всі землі в управлінні і володінні козаків;центральне поселення, де знаходиться адміністративне и військове управління Січі.

19. Організація реєстрового козацтва. Порівняльна характеристика низового та реєстрового козацтва

Причини: 1) прагнення залучити козаків на державну службу, використовуючи їх для захисту своїх південних кордонів; 2) бажання встановити над козаками контроль і в такий спосіб обмежити їхній вплив на українське суспільство та уникнути загострення відносин з Туреччиною та Кримським ханством; 3) намагання не допустити антипольських повстань.

1572р – Сигізмунд ІІ Август видає універсал про утворення найманого козацького формування. 300 козаків було прийнято на державну службу, занесені в реєстр и отримали правовий статус регулярного війська. Хоч і малося на меті розкол козацтва, використання частини його сил на користь Польщі, але це був початок двом суспільним процесам:1.утворенню реєстрового збройного формування;2.легитімізації козацького стану(юридичному признанні прав, привілеїв, обов’язків козацтва. За короля Стефана Баторія 1578р. вже 600 козаків було включено до списку. Але постійні обмеження реєстру обурювали тих козаків, які опинилися поза ним. Несвоєчасна платня реєстровцям і порушення майнових прав козаків спричинило невдоволення реєстровців, а утиски не реєстровців протести запорожців. Важливим чинником, який визначав настрій більшості реєстрових козаків, було те, що для них ніколи не зникала загроза скорочення реєстру і, як наслідок, покріпачення.

Пізніше це все стане причиною козацько-селянських повстань.

20.Причини, характер, періодизація та рушійні сили Визвольної війни українського народу середини XVII ст.

1648 – 1657рр – період Національно-визвольної війни. Польська шляхта все більше поневолювала укр. народ. Примусово насаджалася польська культура, мова, католицька релігія. Селяни, остаточно закріпачені, все більше втікали від панів і примикали до козаків.

Польський уряд боявся козацтва, бо це вже була самостійна політична сила, але і не відмовлявся від їхніх послуг у якості дешевої сили. Мета: знищення польського панування на українських територіях, створення власної держави.

Таким чином політика Польщі в Україні призвела до масових народних повстань:

Причини повстань:

- посилення феодального та національного гніту.

- загострення суперечностей між релігіями.

- загострення боротьби між багатими і бідними українцями;

- зусилля польського права на українських землях;

Козацтво прагнуло поширити свою владу на якомога більшій території України. Воно було вирішальною силою в боротьбі укр. народу проти поляків.

Характер народних повстань:

- антифеодальний (проти закріпачення)

- антипольський (проти польської культури і релігії)

- визвольний (за незалежність від Речі Посполитої)

Найважливішою рушійною силою повстань було козацтво:

- Криштоф Косинський (1591 р. Тоді саме український шляхтич і гетьман реєстрових козаків Криштоф Косинський отримав від короля землі за службу короні. Не встиг він зайняти їх, як Януш Острозький, привласнив їх. Розуміючи марність судового позову на могутнього вельможу, Косинський помстився тим, що напав зі своїми козаками на маєтки Острозького. Незабаром селяни, козаки й навіть військові на Волині, Брацлавщині та Київщині почали мститися панам за власні кривди. Перелякана шляхта нарешті зібрала військо, яке очолив і повів проти двотисячного загону Косинського У битві на р. П'ятці повстанці зазнали поразки, але покарали їх надзвичайно легко.)

- Григорій Лобода та Северин Наливайко;(Северин Наливайко, був «чоловіком видатної вроди й визначних здібностей... до того ж знаменитий артилерист». Северин вирішив «добувати свій хліб козакуванням». У 1595 р., після вдалого нападу на турків у Молдавії, на чолі 2,5 тис. війська Наливайко повернувся на Брацлавщину, але незабаром вступив у конфлікт із місцевою знаттю. Козаки знову повстали проти ненависної шляхти, й знову їм на підтримку прийшли селяни. Ще важливішим було те, що допомогу Наливайкові надали запорожці. Серед невиразно сформованих цілей повстанців було й утворення на Україні землі, якою б правили самі козаки.
В той час як запорожці під проводом Григорія Лободи та Матвія Шаули діяли на Київщині та Брацлавщині, Наливайко пройшов через усю Галичину, Волинь та Білорусь, закликаючи до повстання селян і сіючи жах серед шляхти. Однак, усвідомлюючи перевагу поляків, навесні 1596 р. повстанці об'єднали свої сили й стали відходити на схід, сподіваючись знайти захист у Московії. Вони відбивали атаки поляків аж до травня, але з поширенням голоду та хвороб і зростанням втрат серед них виник розкол. Лободу, що схилявся до переговорів, звинуватили у таємних зносинах із ворогом і вбили. Згодом його прибічники, до яких належали переважно старшини та заможні козаки, нишком видали Наливайка полякам, а повстанців переконали скласти зброю. Скориставшись безладдям, поляки вдерлися до табору і вирізали більшість повстанців. Самого Наливайка відвезли до Варшави і згодом стратили.

- Тарас Федорович (Трясило) (повів у старостівські землі велике повстанське військо. в укладеній у Переяславі угоді повсталі козаки добилися несподівано великих поступок: реєстр збільшувався до 8 тис., Трясило уникнув покарання, а повстанцям дарувалася амністія. Проте нерозв'язаними лишалися пекучі проблеми нереєстрового козацтва, що призвели до повстання.)

- Іван Сулима (зруйнував фортецю й знищив усю її залогу. Проте жменька реєстрових козаків, прагнучи вислужитися перед поляками, видала Сулиму королівським властям, які засудили його до страти.)

- Яков Остряниця

Повстання здебільшого подавлялися, тому що були;

- погано організовані

- часто йшли на згоду з польським урядом;

Періодизація:

Перший етап (лютий – вересень 1648 року) – формується ідея автономії для козацького регіону (центральна і південна частина Київського воєводства) в складі Речі Посполитої;

Другий етап (вересень 1648 – серпень 1649 рр.) завершується процес розроблення політичної програми, яка вперше в історії української політичної думки перебрала створення незалежної держави в межах усіх етнографічних земель України;

Третій етап (серпень 1649 – червень 1651 рр.) – крах, внаслідок позиції Кримського ханства, спроб реалізації програми створення незалежної Української держави; Четвертий етап (червень 1651 – березень 1654 рр.) невдачі у боротьбі за збереження автономії козацької України у межах Речі Посполитої і пошук оптимального варіанту шляхом прийняття протекції московського царя чи турецького султана.

П'ятий етап (березень 1654 – липень 1657 рр.) – боротьба уряду Б. Хмельницького за возз’єднання західного регіону України з козацькою республікою, спочатку (березень 1654 – травень 1656 рр.) в союзі з Москвою, а пізніше (червень 1656 – липень 1657 рр.) в коаліції із Швецією і Трансільванією та її невдача.

21. Хід і основні події Визвольної війни під проводом Б.Хмельницького.
Причини: у цей час надзвичайно ускладнилася соціально-економічна ситуація в українських землях, що входили до складу Речі Посполитої; орієнтація на внутрішній та зовнішній ринки, а не на задоволення власних потреб вплинула на структуру поміщицьких господарств, вони активно перетворювалися на фільварки; зміцнення феодальної земельної власності та посилення кріпацтва; масове ополячення; відсутність власної держави; церковний розкол; зростання невдоволення українського міщанства; обмеження прав козацтва; полонізація укр. культури, примусове насадження католицизму; польський шляхтич Даніель Чаплинський за підтримки місцевих магнатів зажадав для себе маєтку Хмельницького, напав на Суботів, убив молодшого сина Хмельницького й викрав жінку.
Рушійні сили: козацтво, селянство, міщани, частина української шляхти, православне духовенство.
Характерні ознаки: піднесення свідомості укр.. народу, високий рівень організації, відхід частини етнічних укр.. земель під протекторат Польщі та Москви (з 1654 р.).
Хід: Більше року до втечі на Січ він планував повстання й заручався підтримкою прибічників. Розуміючи, що великим недоліком козаків у боротьбі з поляками була відсутність кінноти, Хмельницький сміливо розв'язує цю проблему й звертається з пропозицією про союз проти поляків до давнього ворога козаків — кримських татар. Кращої нагоди й бути не могло. Саме тоді, коли його посольство прибуло до Криму, взаємини хана з поляками стали вкрай напруженими, й на допомогу козакам на чолі 4-тисячного загону було послано відомого воєначальника Тугай-бея. Навесні 1648 р. попереджені про дії Хмельницького поляки послали на південь військо, щоб придушити повстання ще в зародку.
Очолив визвольну боротьбу українського народу Б. Хмельницький – козацький сотник, талановитий полководець і дипломат, непримиримий ворог магнатсько-шляхетської Польщі. Після опанування 3апорізькою Січчю Хмельницький уклав угоду з ханом Іслам-Гіреєм. Залучив на свій бік реєстрових козаків. 19 квітня На початку 1648 р. Б. Хмельницького обирають гетьманом Війська Запорізького. Саме ця подія вважається початком нац.-визвольної війни укр. народу. В українсько-польських переговорах, які передували початкові воєнних дій, Б.Хмельницький наполягав лише на автономії. У відповідь коронний гетьман М.Потоцький вирішує розбити повстанців. Проте Б. Хмельницький випереджає поляків і під Жовтими Водами у травні 1648 р. завдає їм нищівної поразки. Слідом за цим, Б. Хмельницький готує засідку у районі Корсуня, де поляки також були розгромлені.. Здобувши у вересні 1648 р. блискучу перемогу під Пилявцями, Б. Хмельницький рушає на Львів.

В грудні 1648 р. козацьке військо на чолі з Б. Хмельницьким урочисто ввійшло у Київ. І вже тут гетьман формулює основні принципи національної державної ідеї.

Під м. Збаражем у серпні 1649 р. відбулася битва, і успіх був на боці козаків, але татари несподівано покинули поле бою, а кримський хан зажадав від Б. Хмельницького вступити в переговори з Польщею. В результаті було підписано Зборівську мирну угоду. Згідно з цією угодою Річ Посполита визнавала існування козацької України у кордонах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств. Чисельність реєстрового козацтва мала становити 40 тис. Перед Б. Хмельницьким стояла дуже серйозна проблема — не допустити соціального вибуху, оскільки за Зборівською угодою передбачалося принципове збереження старої соціально-економічної системи.

Річ Посполита не примирилася з таким розвитком подій і у лютому 1651 р. почала воєнні дії, напавши на м. Червоне на Поділлі. Під м. Берестечком сталася вирішальна битва у червні 1651 р. Татари і тут покинули поле бою, ще й захопивши у полон Б. Хмельницького. Перевага залишилася на боці поляків, і Б.Хмельницький, визволившись із полону, був змушений у вересні 1651 р. підписати нову мирну угоду у м. Білій Церкві. Автономія козацької держави обмеж. Київським воєводством, чисельність козаків < до 20 тис., гетьман підпорядк. владі коронного гетьмана, а польські пани могли поверн. у свої маєтки. Б. Хмельницький, у травні 1652 р. завдає удару полякам в урочищі Батіг на Поділлі. Битва закінчилася перемогою козаків. Білоцерківська угода втратила свою силу. Нова сутичка сталася під м. Жванцем, де козацько-татарське військо взяло в облогу польський табір. Але від цілковитої поразки поляків знову врятували татари, які уклали з ними угоду. 8 січня 1654 р. на Переяславській раді було вирішено віддати Україну під протекторат Московської держави при збереженні основних прав і вольностей Війська Запорізького. Остаточний юридичний статус України у складі Росії був визначений у «Березневих статтях» 1654 р. Україна вступила у договірні стосунки з Москвою як вільна і незалежна сторона. 5 важливих пунктів: 1)незалежні держави, що мають власні уряди, визнають владу одного монарха; 2)васальна залежність України від Росії; 3) "автономія" України у складі Росії; 4) "возз’єднання" українського та російського народів; 5) "військовий союз" між Україною та Росією. Блискучі перемоги селянсько-козацького війська у 1648 році привели до повного розгрому польських збройних сил і ліквідації усієї адміністративно-політичної системи Речі Посполитої в Україні. У квітні 1657 року в Чигирині генеральна рада старшин визначила наступником В. Хмельницького на гетьманстві його сина Юрія.

Дата добавления: 2015-05-23