Кирило-Мефодіївське братство 1 страница

Наприкінці 1845р. гурток київської молоді оформився в таємне товариство - братство святого Кирила та Мефодія. Засновники: Костомаров, Гулак, Білозерський.
Основні програмні положення організації:

- Створення демократичної федерації слов’янських народів, в якій кожен народ мав зберігати свою самостійність

- Ліквідація кріпосного права та самодержавства

- Київ - столиця федерації

- Утвердження демократичних прав і свобод

- Україна – незалежна держава з демократичним ладом за зразком США або Французької республіки.

Течії:

А) Помірковано-ліберальна (Костомаров, Куліш, Білозерський, Маркович) – схиляння до реформ і «м’яких» еволюційних методів розвитку

Б) Радикальна (Шевченко, Гулак, Посяда) – виступали за революційний переворот і встановлення республіки; знищення царської родини; за соціальне й національне звільнення українського народу.

Історичне значення:

А) навіть та дітища, яку встигли зробити кирило-мефодіївці – видання книг, бесіди, програмні документи – будила суспільну думку, спонукала до пошуку шляхів вільного розвитку України

Б) значний внесок у розвиток української національної ідеї

В) перша політична організація української інтелігенції, яка розробила програму національного відродження з визначеними формами й методами досягнення поставленої мети

Г) діяльність товариства започаткувала перехід від культурницького до політичного етапу боротьби за нац. розвиток України.

34. Реформи 60-70-х років XIX ст. Розвиток України в пореформений період.

Характерними ознаками та виявами кризи були такі: занепад поміщицьких маєтків; посилення експлуатації селян; панування екстенсивних методів господарювання; гальмування розвитку капіталістичних процесів – стримування формування ринку вільної робочої сили, розвитку підприємництва тощо; наростання соціального напруження в суспільстві. Серед численних причин, що спонукали до модернізації, основним поштовхом стали Вітчизняна війна 1812 року, декабристський рух 1825-1826 років, поразка Росії у Кримській війні (1853-1856 рр.), в якій гігантські людські та матеріальні ресурси імперії не подолали новітню техніку європейських держав-лідерів Англії та Франції. Також війна засвідчила занепад господарства, кризу організації праці, наростання соціальної напруженості. Це змусило передову частину російських правлячих кіл замислитися над розробленням і впровадженням реформаційного курсу, спрямованого на модернізацію економіки держави. “ Положення про селян ” і маніфест, який підписав 19 лютого 1861 р. Олександр II.

Ця реформа мала як позитивні, так і негативні наслідки.

Головною перевагою в особистому звільненні було те, що селяни здобули ряд громадянських прав – особистих і майнових. Поміщики втратили будь-які права на них. Селяни відтоді отримали право укладати договори як з приватними особами, так і з державними установами, займатися торгівлею і промисловістю, володіти рухомою і нерухомою власністю, самостійно виступати в суді у різних справах: цивільних і кримінальних. Крім того, вони могли за власним бажанням брати участь в органах громадського самоврядування, переходити в інші стани (в міщанство, купецтво тощо), вступати до навчальних закладів, на службу та ін. Але, ставши вільними, селяни залишалися нижчим станом. Сплачували подушний податок (до 1866 р.), відбували рекрутчину, не були аж до 1904 р.(!) вільні від фізичних покарань. Протягом дев’яти років після оголошення реформи селяни не мали права відмовитися від наділу, а значить, залишити село. Але й після цього, щоб бути повністю вільним, враховуючи і право вибору місця проживання та професії, треба було вийти з сільської общини, яка перетворювалася на найнижчу адміністративну одиницю. При скасуванні кріпосного права поміщики були зобов’язані виділити селянину наділ, від якого останній не мав права відмовитися. Розмір наділу визначався “добровільною угодою” між поміщиком і селянами. Маючи підтримку держави та користуючись відсутністю земельного розмежування до реформи, поміщики в Україні не тільки захопили найкращі землі, а й відрізали в селян чимало їхньої землі. Тому після проведення реформи 220 тис. українських селян залишилися безземельними, майже 100 тис. мали наділи до однієї десятини і 1 600 тис. – від однієї до трьох десятин. Реформа проводилася за рахунок селян, які мусили сплатити поміщику викуп. Селяни лише в окремих випадках були спроможні виплатити всю суму викупу відразу. Тому держава взяла на себе проведення викупу. 80 % потрібної суми держава давала селянам в борг, сплачуючи її за них поміщикам. Протягом 49 років селяни повинні були повертати державі її позику з процентами.

1864- судова реформа (викликана невідповідністю старого законодавства новим умовам)	-Запровадження єдиного для всіх безстанового суду, що складався з коронного суду (у крим. справах) і мирового суду (у цивіл. і дрябних крим. справах) -Незалежність суду від адміністративних органів -Гласність суду -Суд присяжних, адвокат, прокурор
1864- земська реформа (викликана прагненням царату послабити демократичний рух у країні шляхом залучення на свій бік лібералів, які працювали б у державних органах місцевого самоврядування)	-Створення виборних органів влади в межах губернії, повіту – земств, де були представлені всі стани -Вирішення земствами господарських і соціально-культурних питань -Позбавлення земств політичних прав
1870-1876- реформа місцевого самоврядування (викликана прагненням влади перекласти на місцеве управління ряд не вирішених царатом проблем)	-Створення виборних органів влади – міських дум, що мали свій виконавчий орган – міську управу, на чолі якої був міський голова -Вирішення місцевими думами питань місцевого благоустрою, охорони здоров’я, освіти, розвитку промисловості і торгівлі
1864-1883- військова реформа (викликана необхідністю реорганізації армії після поразки в Кримській Війні)	-Розподілення території на 10 округів -В україні 3 округи -Запровадження замість рекрутської служби загальної військової повинності для чоловіків з 21 року -Скасування тілесних покарань в армії
1864- шкільна реформа (викликана зростання попиту на фахівців, кваліфікованих спеціалістів)	-Єдина система початкової освіти -Створення мережі чоловічих, жіночих, класичних, реальних гімназій -Отримання права на освіту представниками усіх станів
1865- цензурна реформа (для посилення контролю над освіченою частиною населення України)	-Створення спеціальних органів цензури
1862-1864- фінансова реформа (викликана необхідністю упорядкувати фінанси і переведення країни на шлях капіталістичного розвитку)	-Централізоване управління грошовим господарством доручене Міністерству фінансів -Створення Державного банку -Створення єдиних державних кас, де зосереджувалися усі прибутки та видатки держави

Реформи 60-70 років були обмеженими, непослідовними, однак вони стали першим кроком на шляху реформування адміністративно-політичного управління Російської імперії.

35. Україна в революції 1905-1907 рр. Українська думська громада в Державних Думах царської Росії.

Україна в революції 1905-07рр.У липні-серпні 1903р відбув найбільший виступ робітників, які організували Всеросійський страйк. З 1900-01рр в Укр. було за реєстр 670 селянських виступів. За 1-е півріччя 1905р на Укр. відбулося 1300 селянських виступів. Російська імперія на 1905р вела війну з Японією і одержала поразку. Поразка, економічна криза і безправ’я народу в Російській імперії прискорило революційні події, які поч. 9.01.1905р у Санкт-Петербурзі. За характером революція була буржуазно-демократична. Основним соціально-економічним питанням революції стало аграрне селянське питання. Рушійна сила: робітники та селянство. У січні 1905р. в Санкт-Петербурзі розпочався Всеукраїнський політичний страйк. В Укр. страйкували робітники Донбасу, Києва, Одеси, Харкова, Миколаєва. Одночасно із страйками розпочалося селянське повстання. Революційні настрої охоплюють армію. Навесні 1905р. на Чорноморському флоті розпочалося повстання матросів панцирника «Потьомкін Таврійський». У жовтні 1905р повстання в Кронштадті солдатів. У листопаді 1905р повстають сапери в Києві. Після цього розпочинаються повстання у військах розташовані в Полтаві, Харкові, Чернігові, Черкасах, Б.Церкві. Всі ці повстання не мали успіху, бо були поодинокими і непов’язаними один з одним. Повстання в армії показало,що армія перестала бути надійним знаряддям уряду. У жовтні до революційних подій додається загальний страйк на залізницях. У великих містах було зупинено рух трамваїв. 17.10.1905р. враховуючи становище в державі цар Микола ІІ видає маніфест про громади, свободи. Маніфест проголошує свободу особи, слова, зібрань та союзів. Цар пообіцяв провести вибори до парламенту. Після проголошення маніфесту в промислових центрах Укр. починають створюватися профспілки. До грудня 1905р вони вже діяли по всіх великих містах. У грудні в Харкові було проведено 1 Всеросійську конференцію профспілок, на якій було затверджено нову форму влади ради робітничих депутатів. Наслідки та досягнення укр. в ході революції:1) продовжено процес створення політ партій та легальна їх діяльність;2)були засновані укр. вузи (вищі жіночі курси в Києві, Харкові,Одесі);3) дозвіл виклад укр. мовою;4) поява укр. театр труп, які ставили п’єси укр. авторів укр. мовою;5) засновано товариства та клуби, які проводили освітню роботу серед мало освітнього населення;6) починають видаватися газети укр. мовою(«Хлібороб», «Громадянська думка»).

Поява в опозиційних сил легального офіційного каналу впливу на владу думської трибуни. У І Державній думі від України було обрано 102 депутати, 44 з них об’єдналися в українську парламентську громаду, головою якої обрали адвоката з Чернігова І. Шрага. громада випускала свій орган “Укранский вестник”.Основну увагу українська громада приділяла національному та аграрному питанням. 8 липня 1906р. I Державну думу було розпущено. Українські депутати не встигли виголосити підготовлену ними декларацію про політичну автономію України, а також законопроект про рідну мову в школі. У II Державній думі українські депутати знов утворили думську громаду, яка складалася з 47 осіб. В основу її діяльності було покладено програму УРДП. У Декларації української фракції зазначалося, що вона вестиме боротьбу за перебудову Росії у “правову й демократичну державу”, домагатиметься забезпечення кожному народові права на автономію, в тому числі і для українців. З червня 1907 року царський уряд розпустив II Державну думу і видав новий виборчий закон, згідно з яким 80% населення Російської імперії позбавлялися виборчих прав. Це був державний переворот, який відкрив новий період – період реакції.

36. Столипінська аграрна реформа та її наслідки

Причини реформи:

- необхідність вирішення аграрного питання, яке з економічного переросло в політичне;
- відвернення загрози нового революційного вибуху.

Мета реформи:

- поліпшення складного економічного й політичного становища;
- підвищення ефективності с/г, посилення його товарності (тобто збільшення кількості с/г продукції, призначеної для продажу);
- вирішення проблеми аграрного переселення;

Суть і хід реформи в Україні:

П. Столипін вважав головною причиною відставання розвитку товарно-грошових відносин на селі «громаду», до якої були прикріплені селяни (в Україні не було на той час громадського землеволодіння, а існувало «подвірне господарство»: земля вважалася власність великої родини, і її не можна було продавати чи ділити). Вжиті заходи:
- вихід з «подвірного господарства» та закріплення за кожним господарем землі, яка йому належала на правах приватної власності;
- перерозподіл селянської землі на користь заможних селян;
- надання кредитної допомоги селянам через Селянський банк, що скуповував в поміщиків і продавав селянам та видавав їм позички на 55 років.
- переселення селян на вільні землі за уралом і на Далекому Сході.

Значення реформи:
+ відкриття шляху до приватного селянського землеволодіння
+ розвиток товарно-грошових відносин на селі, перетворення України на житницю Європи
+ Українська пшениця становила понад 40% загальноросійського експорту зерна
+ прискорення процесу переходу українського села на промислову основу
– встановлення високих цін на поміщицькі землі, що робило їх недоступними для багатьох селян
– загострення боротьби безземельних і малозабезпечених селян проти поміщиків і сільських багатіїв
– збільшення кількості селян, які були змушені вирушити до міст, поповнюючи лави робітничого класу
– аграрна реформа мала незавершений характер

37. Перша світова війна та воєнні дії на території України. Український національно-визвольний рух в роки війни.

Відповідно війна мала не­справедливий і загарбницький характер. 1 серпня 1914 р вважається днем початку війни. Напередодні війни накреслилися основні цілі супротивних сторін щодо завоювання українських земель, що входили до складу Російської та Австро-Угорської імперій. Німеччина прагнула розгромити Росію і загарбати значну кількість тери­торій (частину Польщі, балтійські землі), а також всі українські землі, які повинні були увійти до складу майбутньої Великонімецької імперії. Австро-Угорщина намагалася зберегти своє панування в Галичині, на Пів­нічній Буковині й Закарпатті, а також захопити територію Волині й Поділля. Згідно з «планом А», розробленим російським Генеральним штабом, передбачалося завдати голо­вного удару по військових силах Австро-Угорщини, захопити Галичину, За­карпаття і потім оволодіти Будапештом і Віднем.

З початком війни українські землі перетворилися на театр жорстоких і кровопролитних воєнних дій. Воєнні дії відбувалися на західноукраїнських землях. Для Росії початок війни був успішним. У серпні-вересні 1914 р. відбулася Галицька битва, під час якої російські війська Південно-Західного фронту завдали поразки австрійцям. Втрати австрійської армії склали 400 тис. осіб. Східну Галичи­ну, Північну Буковину, Львів, Чернівці було окуповано російською армією, а військову фортецю Перемишль узято в оточення. Після успішної для росіян Галицької битви (1914 р.) бої між російською і австро-німецькою арміями на українських землях розгорілися на Ка­рпатських перевалах. Незважаючи на наполегли­вість росіян, подолати ці перевали їм так і не вдалося. Проте наступним успіхом росіян стала облога фортеці Перемишль, яка капітулювала 22 березня 1915 р. У результаті росіяни взяли в полон 120 тис. австрійців і захопили 400 гармат. На завойованій території Східної Галичини і пів­нічної Буковини російська влада встановила режим, який, мав запрова­дити «русские начала» в житті населення краю.

Крім Галичини, австро-німецькі війсь­ка під час наступу 1915 р. окупували західну Волинь, Холмщину, Берестей­щину з містами Луцьк і Дубно. Росіяни зазнали поразки через погане мате­ріальне постачання військ і прорахунки командування. Відступ російської армії супроводжувався новим погромом українства, де­портацією населення. Зупинивши наступ австро-німецької армії на лінії Кам'янець-Подільський-Тернопіль-Кременець-Дубно, росіяни навесні 1916 р. силами Південно-Західного фронту несподівано завдали удару, який увійшов в історію під назвою Брусиловський прорив (від прізвища генерала Олексія Брусилова). Наступ розпочався 22 травня 1916 р. Після нетривалої артпідготовки росіяни перейшли в наступ по всьому фронту, тим самим не давши австро-угорським військам свободи маневру. Російські війська просунулися по всьому фронту вглиб на 80—120 км, знову оволоділи Чернівцями, Коломиєю, Бро­дами, Луцьком. Унаслідок Брусиловського прориву австро-угорські війська зазнали значних втрат: понад 1 млн вбитих і поранених, понад 400 тис. полонених.

Тим часом у березні 1917 р. в Росії відбулась революція. Новий російський уряд, прагнучи зміцнити своє внутрішнє становище, улі­тку 1917 р. розпочав новий наступ, який завершився повним провалом, но­вими жертвами і територіальними втратами. Контрудар австро-німецьких військ примусив росіян відступити навіть далі, ніж у 1915 р. Ця лінія фро­нту проіснувала аж до укладення Берестейського миру. Події Першої світової війни активізували національний рух в Україні - як в Галичині (Західна Україна) так і на Наддніпрянщині (Східна Україна). Війна розбудила національну свідомість українців, заставила велику їх частину включитися у справу визволення свого народу від поневолення.

Діячі національного руху в Галичині ще з кінця XIX ст. сформулювали ідею незалежності та соборності українських земель.

Для Східної України характерним був виступ за помірковану автономію східноукраїнських земель у складі Росії.Починаючи з 1916 р. у містах України починають масово виникати націо­налістичні гуртки молоді, які виступали за незалежність України.

З поч.. І св. Війни в Рос. імперії був оголошений військовий стан---посилилось нац. та політ. переслідування, збільш. Роб. День до 15-16 год., знизилась зароб. плата, підв. Ціни на продукти. Все це та поразки на фронті привели до наростання револ. Настроїв в імперії. 17 лютого 1917 в С-Пітер. Розпачали страйк робітники Путилівського заводу. 23.02 на заклик більшов. до страйку приєдналися всі трудові колективи столиці. 25.02 страйк і револ. Демонстрації переросли у всезагальний політ. страйк. Під гаслами:»Геть війну, геть царя». 26.02 розпоч. збройне повстання. 27.02 відбул. І засідання Петроградської ради робіт. та селян. депутатів, яке взяло на себе керування повстанням. 27.02 держ дума обрала Тим час. Комітет, 2.03. після зречення царя тимч. Комітет був пере імен. В тимч. Уряд на чолі з князем Львовим. В Рос. імп. поч.. лютнева буржуазна демокр. революція. 13.03.1917 револ. Події столиці стали відомі в Києві. З гол. Установ та орг. Києва був створ. виконавчий комітет, який діяв в Києві від ім.. тимч. Уряду. Крім цієї влади була Київська рада робіт. І сел.. депутатів і ЦР

38. Центральна Рада: створення, основні напрями діяльності та причини падіння

Як тільки у Києві стало відомо, що 2 березня 1917 р. цар Микола II зрікся влади, національні сили різних напрямів (самостійники, автономісти, феодалісти) розпочали діяльність щодо створення єдиного координаційного центру. У ніч з 3 на 4 березня такий центр було утворено і названо Українською Центральною Радою, або просто ЦР. Вона мала об'єднати всі українські партії у боротьбі за відродження власної держави, згодом провести вибори і скликати український парламент, який створить уряд. Отже, 4 березня 1917 р. ЦР офіційно заявила про своє утворення. Головою ЦР обрала Михайло Грушевського, його заступниками стали Володимир Винниченко та С. Єфремов.
ЦР Була створ. 17.03.1917. Проіснувала до 29.04.1918. Червень 1917-ІІ всеукр. військ. з’їзд у Києві---оголошено І універсал. Проголошення автономії України, але невіддільної від Росії. Голова-Грушевський. ЦР створила генеральний секретаріат (Уряд Укр..), його голова-Вінниченко. На поч.. липня 1917 для узгодження укр.-рос відносин до Києва прибула делегація тимчасового уряду (на чолі-Керенський)---видання ІІ універсала 16 липня 1918---тимчас. уряд визнавав право Укр. на автономію і визнавав ЦР і ген секретаріат, як орган держ. влади. В ІІ універсалі ЦР підкреслює, що не претендує на повну держ. незалежність, ЦР погодилась на розширення свого складу, включивши представників нац. меншин, рос. кадетів. В листопаді, в Києві проходить ІІІ всеукр. військ. з’їзд, який постановив негайно в світлі тих подій, що відбулися в Рос. проголосити укр.. демокр. республіку 20.11.1917. УЦР приймає ІІІ універсал, в якому зазначалося, що Укр.. не відокремл. від Рос., але відтепер вся влада в Укр.. належить лише УЦР та генсекрітаріату. Укр.. проголошувалась Укр.. народ. Республікою (УНР). В укр.. прогол. Дем. свободи, огол. амністія, скасовувалось поміщ. землеволодіння, запроваджувався держ. контроль над виробництвом. В Укр.. проголошувався 8-год. Роб. День, відмінена смертна кара. У Квітні 1917 більшовики провели декілька акцій в Києві, зокрема на заводі «Арсенал», вони організували та підняли повстання робітників, яке силою придушило ЦР---від неї відвернулися робітники. У грудні 1917 в Києві більшовики скликали І всеукр. з’їзд рад. ЦР забороняє діяльність з’їзду в Києві і дозволяє продовжити його в Харкові. У грудні 1917 більшов. надсилають ЦР ультиматум. ЦР відхиляє його. З 10.12. більшов. розпочали війну з ЦР. В сер. місяця на Київ розпоч. наступ 12-тис. більшов. армія. 22.01.1918 ЦР прогол. 4 універсал про самостійність УНР. У січні 1918 ЦР підписує угоду з країнами Четверного союзу про взаємодопомогу. На поч.. лютого австро-нім. Війська поч.. займати тер-рію. Укр.. 29.04.1918 на останньому засіданні ЦР нім-австр. Війська увірвалися до залу і оголосили про розпуск ЦР та утв. Нового уряду- Гетьманату.

Причини поразки: розкол в укр.. суспільстві, взаємні обвинувачення політичних партій…, небажання і невміння створити регулярні збройні сили, запізніле усвідомлення лідерами ЦР необхідності сильної виконавчої влади; відсутність міжнародної підтримки; політична недосвідченість лідерів.

39. Гетьманат П.Скоропадського і його політика.

Основними причинами гетьманського перевороту були:

- криза соціальної політики УЦР і неприйнятність цієї політики поміщиками і промисловцями;

- втрата авторитету УЦР серед широких верств населення в умовах окупації;

-ослаблення УЦР розбіжностями між українськими партіями в самій Центральній Раді;

- зацікавленість окупаційної адміністрації у владі, спроможній виконати зобов'язання щодо постачання продовольства Німеччині та Австро-Угорщині.

За формою це була диктаторська влада з атрибутами національної традиції, за політичною суттю - авторитарний режим.

Внутрішня політика П. Скоропадського. Гетьман сформував новий уряд - Раду міністрів.

Був налагоджений дієздатний адміністративний апарат (почали діяти старости, земські урядники, професійні чиновники, поліція тощо). Однак зміцнення цього апарату русифікованими представниками старого чиновництва являли погрозу Українській державі.

У промисловості було ліквідовано робочий контроль на виробництві, заборонялися страйки, скасовувався 8-годиний робочий день і встановлювався 12-годиний; відновився залізничний рух завдяки відновленню залізничних колій і мостів, ремонту локомотивів.

- Відповідно до головного пріоритету у внутрішній політиці - земельного питання - у липні 1918 р. був розроблений «Проект загальних основ земельної реформи», що викликав різкий протест більшості селян і невдоволення великих землевласників. У цілому ж можна констатувати відновлення в державі поміщицького землеволодіння.

Гетьманом Павлом Скоропадським була здійснена спроба створення національної армії, чисельність якої повинна була перевищити 300 тис. осіб. Гетьман прагнув також відродити козацтво в Україні.

В Український державі була реформована банківська мережа, прийнятий збалансований державний бюджет, вжиті заходи для становлення української грошової системи.

При гетьманаті були обмежені демократичні права і свободи. Проводилася політика переслідувань більшовиків, представників інших лівих партій,:і також анархістів. Під жорстку цензуру потрапили газети, заборонялося проведення зборів, мітингів, маніфестацій.

Національно-культурна політика П. Скоропадського. Найважливішим досягненнями гетьманату характеризувалася національно-культурна політика. Новою владою були здійснені спроби українізації державного апарату і системи освіти:

- поряд із російськими гімназіями утворювалися українські.

- був прийнятий закон про обов'язкове вивчення української мови і літератури, історії та географії України;

- відкрилися нові українські університети, перші з який - у Києві і Кам'янець-Подільському;

- у російськомовних університетах - Київському, Харківському, Одеському почали працювати кафедри української мови, літератури, історії та права.

24 листопада 1918 р. була відкрита Українська Академія наук. В Українській державі були організовані Національна бібліотека, Національний архів, Національна галерея мистецтв, Національний історичний музей, Український національний театр під керівництвом П. Саксаганського, «Молодий театр» Л. Курбаса, Державний симфонічний оркестр, Українська державна капела тощо.

Зовнішня політика П. Скоропадського. Одним із головних завдань гетьманського уряду була боротьба за міжнародне визнання Української держави. Найважливішими напрямками зовнішньої політики були:

- союз із Німеччиною, з якою були встановлені дипломатичні відносини;

- встановлення дипломатичних відносин з іншими країнами; у період гетьманату Україну визнали 30 країн;

- підписання мирного договору з радянською Росією (12 червня 1918 р.);

- дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною, що намагалася захопити східно-галицькі землі та Холмщину;

Але Антанта не визнала Гетьманську державу.

Основні причини падіння гетьманату.

- відсутність численної дієздатної регулярної української армії;

- посилення впливу в Українській державі російських консервативних кіл;

- відновлення в державі поміщицького землеволодіння;

- вузька соціальна база гетьманату;

- підкорення соціально-економічної політики інтересам панівних верств та окупаційної влади;

- скрутне становище трудящих;

- наростання напруженості у суспільстві та формування організованої опозиції;

- поразка Німеччини та її союзників у Першій світовій війні

40. Директорія в Україні і її політика. Проголошення ЗУНР

Об’єднання УНР і ЗУНР. У листопаді 14.11.1918 представники політ партій в Києві об’єдналися в нац союз і створ новий орган УНР—Директорію.19.12.1918р. свою владу в Києві прогол Директорія.Керівництво Директорії скад з 5 осіб:Винниченко (голова), Петлюра,Швець, Андріївський, Макаренко. Дир.. віднов діяльність профспілок і встан 8 год роб день, відмін. Рішення Гетьманату по аграрному питанню. На місцях, за часів Дир.. реальна влада належ отаманам, що не підпорядков уряду. Дир.. власний управлінський апарат так і не створ. В самій Дир. Дуже швидко намітився розкол внаслідок якого в лютому 1919 Дир залишив Винниченко. Орган переход до рук Петлюри. У кін 1918р – громад війна.УНР намаг захистити Укр. як від більшовиків так і від білогвардійців. На поч. лютого 1919р під тиском більш військ Дир. Залиш Київ і переїждж до Вінниці. Київ займ більш війська. В сер лютого 1919р більш уряд Харкова переїждж до Києва. У серпні 1919р Дир. і ЗУНР організ спільний похід проти більшовиків. 30.08.1919р більш армія залиш Київ. 31.08.1919р. Дир. огол урочистий вступ об’єднаних армій до Києва. В цей же день з ранку Київ займ війська Денікіна. Під їх тиском укр. армії знову відступають від Києва і огол війну Денікіну. Взимку 1919р об’єднані укр. армії провели невдалий похід проти Денікіна. На поч. 1920р Петлюра йде на зближ з Польщею.У листопаді 1918р розпоч військ дії ЗУНР і Польщі. 21.11.1918 укр війська залиш Львів і столицю перенос до Тернополя. У цей же час проти ЗУНР розпоч війну і Румунія. До кін листопада рум війська окуп Буковину і в грудні ця терит перейшла до Рум. 22.01.1919р між УНР і ЗУНР було підпис акт обєднання,за яким ЗУНР пере імен в зх обл. УНР. У квітні 1920р УНР-Д і Польща підпис Варшавський договір, за яким Польща визнав незал УНР і Дир. На чолі з Петлюрою, як верх владу в Укр. Польща зобов’язалася не уклад міжнар угод спрям проти Укр.. Польща гарантує нац-культ права укр. населення Польщі. Дир. Погодж на те, що після перемоги пол.-укр військ над більш і звільнення укр. території, до Польщі відійдуть зх-укр землі:Галичини, зх Волинь,частина Полісся, Підляшшя, Холмщина. Після підписання договору влітку розпоч рад-пол війна, яка тривала до жовтня 1920р У березні 1921р між Пол і більш був підпис Ризікий мирний договір, за яким Пол визнала УРСР і за це одерж від більш уряду зх-укр землі, які Польщі обіцяв Петлюра.
Причини поразки Директорії УНР: внутрішні суперечки серед членів Директорії, особисті антипатіх керівників Директорії, різна внутрішня та зовнішньополітична орієнтація; слабке розуміння нагальних потреб населення;розвал української армії; неспроможність Директорії вирішити соціально-економічні питання, зокрема аграрне, невдала зовнішня політика, відсутність міжнародної політики.

41. Встановлення радянської влади в Україні. Політика «військового комунізму» та її наслідки.

6 січня 1919 р. декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду Україну було проголошено Українською Соціалістичною Радянською Республікою (УСРР). 25 січня 1919 р. в Харкові цей уряд декларував необхідність об’єднання УСРР з Росією на засадах соціалістичної федерації. До травня 1919 р. Червона армія взяла під свій контроль майже всю територію України в межах колишньої Російської імперії. Усе це дало змогу більшовикам закріпити свою владу шляхом прийняттям першої радянської Конституції України. У березні 1919 р. III Всеукраїнський з’їзд Рад схвалив Конституцію УСРР, обрав ЦВК Рад України, сформував уряд – Раду народних комісарів. У Конституції відзначалося, що УСРР є республікою диктатури пролетаріату, основним завданням якої є перехід від буржуазного ладу до соціалізму. Вищим органом державної влади був з’їзд Рад. Місцевими органами влади були міські та сільські Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів і обрані ними виконкоми, а також губернські, повітові та волосні з’їзди Рад та їх виконкоми.
Політика “воєнного комунізму” містила у собі:

Дата добавления: 2015-05-23