Суспільний лад та політичний устрій Русі

Київська держава спершу не була чітко централізованою. За формою правління вона вважалася ранньофеодальною монархією. Протягом IX—XIII ст. влада зазнала складної трансформації. На цьому етапі виникла дружинна форма державності. її особливість полягала в тому, що дружина в руках князя була засобом примусу й управління, збору данини, захисту інтересів країни від ворогів, підкорення нових земель. Стосунки між князем і дружиною були неоднозначними: дружині не можна було наказувати, її потрібно переконувати.

У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія. Носієм монаршої влади був великий київський князь. У його компетенції перебували: охорона кордонів, керівництво військовими походами, збір данини, судочинство щодо васалів, дружинників, вищих посадових осіб, військово-дипломатична діяльність, будівництво шляхів, охорона торговельних шляхів, придушення заколотів, поширення християнства, забезпечення духовенства, скликання княжих з'їздів, призначення на вищі посади, видання уставів, уставних грамот та інших законодавчих актів. У військовій сфері великий князь спирався на тисяцьких, соцьких, десяцьких, які, крім командування гарнізонами, виконували ще й адміністративні функції. У цивільній сфері княжу владу на місцях здійснювали посадники, волостелі, тіуни, мечники, сотники, вірники, ключники, діцькі, отроки, ябедники, які, крім адміністративного управління, виконували ще й окремі військові функції. Великого князя оточували «думці» — члени княжої ради з числа княжих мужів (великих бояр).

У період феодальної роздрібненості відбулася ще одна зміна форми державного устрою: одноосібна монархія поступилася місцем федеративній монархії. Долю Русі вирішував тоді не великий князь, а група найвпливовіших місцевих князів. Загальнодержавні рішення ухвалювали на князівських зібраннях («снемах»). Систему влади складали князь, боярська рада та народне віче.

Боярська рада (дума) — в часи Київської держави — вища рада при князеві, що складалася з представників земського боярства (старців градських - потомків місцевої родоплемінної знаті), княжої дружини (княжих мужів, думців), а згодом також духовенства (митрополита, єпископів). У компетенції боярської ради був розгляд і обговорення питань законодавства, внутрішньої та зовнішньої політики, державного устрою, релігії. Рішення її мали дорадчий характер.

Боярська рада не мала постійного складу, засідання її скликалися князем у необхідних випадках. Особливо зросла роль боярської ради в період феодальної роздробленості. Вона стала свого роду феодальною курією (радою феодалів) сеньйора - великого чи удільного князя з його васалами, що користувалися певною політичною самостійністю. У 12 ст. до її складу входили основні урядовці княжого двору: двірський, печатник, стольник, мечник, скарбник, а також представники княжої адміністрації на місцях -тисяцькі, посадники, воєводи. Звичайно число членів боярської ради було незначним. В різних землях Київської Русі її роль суттєво відрізнялася: на півночі, в Новгороді, перше місце займало віче, на центральних землях – князь, на західних – у Галицькій землі їй належало важливе місце в управлінні державою.

Вiче — загальні збори громадян міст Київської Русі для розгляду громадських справ. Вiче на Русі почало відігравати помітну роль з ослабленням князівської влади в період феодальної роздрібненості (друга половина XI–XII століття).

Населення Русі поділялося на три соціальні категорії: вільних людей, напіввільних, або тимчасово залежних, та невільників.

Холопи – населення, що перебувало у повній власності князя.

Ізгої - люди, що вийшли із свого звичайного суспільного становища у зв'язку із всілякими обставинами й перебували під опікою церкви.

Закупи - люди, які брали у феодала позику (“купу”) і за це мусили виконувати йому феодальні повинності.

Смерд - людина, позбавлена особистої свободи і власності.

Дата добавления: 2015-05-23