Правління Б. Хмельницького в Україні (1649 – 1651 рр.)

Можна думати, що десь у другій половині 1640-их років він нав'язав ближчий контакт з автономістичними колами української шляхти й вищого православного духовенства. Вже віддавна польські можновладці в Україні, політичні противники короля Володислава, дивилися на Хмельницького кривим оком. Особливо вороже ставилися до нього нові (з 1633) власники Чигиринщини — Конєцпольські, коронний гетьман Станіслав і його син, коронний хорунжий Олександр. За допомогою свого чигиринського підстарости Чаплинського, який мав особисті рахунки з Богданом Хмельницьким, вони вирішили позбавити його маєтку в Суботові. Чаплинський вчинив ґвалтовий «заїзд» на Суботів (хоч Хмельницький мав на нього королівський привілей з 1646), що було в ті часи звичною справою, зруйнував економію й пограбував майно Хмельницького, а слуги Чаплинського одночасно на Чигиринському ринку важко побили малого сина Хмельницького. Серед цих турбот і тривог 1647 померла дружина Хмельницького, а в кінці того ж року О. Конєцпольський наказав ув'язнити й стратити Б. Хмельницького, якого врятувала лише допомога й порука його друзів, серед чигиринської старшини, зокрема полковника С. М. Кричевського, кума й однодумця Хмельницького. В кінці грудня 1647 Б. Хмельницький та його старший син Тиміш з невеличким (300 чи 500) загоном козаків подався на Запоріжжя. 20 січня 1648 р. Хмельницький підійшов під Січ; 24 січня захопив усі човни і провіант; 25 січня заволодів фортецею, при цьому значна частина реєстровців перейшла на бік повстанців. Невдовзі його було обрано за гетьмана. По підготовці до збройного виступу Хмельницький прийняв заходи:

— розіслав універсали до українського народу із закликами вступити до лав козацького війська[13];

— налагодив виробництво пороху, організував закупівлю зброї та боєприпасів;

— заручившись підтримкою Туреччини, у лютому-березні 1648 р. у Бахчисараї українські посли уклали угоду з кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ про військову допомогу у війні проти Речі Посполитої.

Це був початок нового козацького повстання, яке незабаром перетворилося на Національно-визвольну війну українського народу, очолену Б. Хмельницьким.

Конфлікт з Конецпольським і напади його агентури на майно і родину Хмельницького були тільки приводом для повстання його проти Польщі. Багато досліджень доводять, що причини розриву з Польщею були значно глибші, й що виступ і боротьба проти неї готувалися віддавна і не були несподіванкою ані для українських кіл, ані для польського уряду та його адміністрації в Україні.

Саме тому перемоги Богдана Хмельницького 1648 у битві під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями запалили всенародне повстання українського народу проти польської адміністрації й польської шляхти та її агентури в Україні. Саме тоді було здійснено облогу Львова й Замостя, визволено з-під влади Польщі велику територію України. Учасник подій — Самовидець (Р. Ракушка) так описує цю хвилю революції, яка почалася в 1648 й дійшла до свого вершка наступного року:

«Так усе, що живо, поднялося в козацтво, аж заледво знайшол в яком селі такого человіка, жеби не міг албо сам, албо син до войска йти; а єжели сам нездужал, то слугу паробка посилал, а иніе килко их было, всі йшли з двора, тилко одного зоставали, же трудно было о наймыта …, навет где в городах были й права майдебурскіе — и присягліе бурмистрове й райцы свої уряды покидали, и бороди голили, до того войска ишли».

Тріумфальний в'їзд Хмельницького в Київ і зустріч його на Різдво 1648 року як «пресвітлого володаря й князя Руси»[14] із вищим право­славним духовенством, київською інтелігенцією та єрусалимським патріархом Паїсієм[15] свідчили, що початок нової козацько-гетьманської держави, власне держави Хмельницького був зроблений.

Коаліції[ред. • ред. код]

Богдан Хмельницький з полками (позначені булавами). Малюнок 18 століття

У своїй боротьбі проти Речі Посполитої Хмельницький створив, одну за однією, три коаліції.

Першою була українсько-кримсько-турецька коаліція, утворена в 1647–1648 pp. Вона паралізувала небезпеку з боку польсько-московського союзу А. Киселя 1647 року й допомогла Україні здобути великі мілітарні успіхи, завершені Зборівською угодою 1649 року. Але, внаслідок трикратної зради кримського хана (Зборів — 1649, Берестечко — 1651, Жванець — 1653), й пасивності Туреччини, Б. Хмельницькому не вдалося повністю використати успіхи й здобути остаточну перемогу над Польщею.

Друга коаліція — українсько-московська, з царем Олексієм I Михайловичем, укладена в Переяславі 1654 року (додатково затверджена березневими статями 1654 р., які козацьке посольство уклало з московським царем у м. Москва), згідно з якою Україна увійшла до складу Московської держави на конфедеративній основі, й скерована також проти Польщі.

Текст угоди так і не вдалося знайти, а представники Росії спираються лише на чернетки.

Не з вини Б. Хмельницького ця угода не принесла Україні всіх тих воєнних і політичних успіхів, задля яких її було створено. Частина вищого українського суспільства, козацька старшина, а також духівництво та київський митрополит не підтримали угоди й відмовилися присягати цареві. 1656 року російський цар підписав у Вільно договір між Московією та Польщею, без участі українських представників, і фактично зрадив переяславські домовленості.

Якщо перші дві коаліції мали на меті завдати Польщі військово-політичної поразки й забезпечити та ґарантувати цілісність і незалежність козацької держави, то третя антипольська коаліція (1656–1657) — союз між Україною, Швецією, Семигородом та іншими державами (Бранденбург, Молдавія, Валахія), — за планом Хмельницького, мала створити незалежну Руську державу (Велике князівство Руське) в межах цілої етнографічної території України та Білорусі під владою гетьмана й Війська Запорізького. Також у планах союзників була цілковита ліквідація польської держави («снести б Коруна вся, будто Коруна Польская и не бывала»), що дуже збентежило московський уряд, який доклав усіх зусиль, щоб перешкодити успіхові цієї коаліції (Віленська угода 1656 року між Москвою і Польщею без участі України, й війна Москви зі Швецією, союзником України). Московія, після підписання миру з Польщею, розпочала війну зі Швецією. Одночасно на теренах Речі Посполитої вирувала війна, що увійшла в історію під назвою «Потоп». Однак військові невдачі та нереалізація дипломатичних планів Б. Хмельницького прискорила його смерть.

Дата добавления: 2015-05-23