Суспільний лад України у литовсько-польський період (друга половина14-перша половина 17 ст)

Пам’ятки державності і права Галицько-Волинської держави.

Збереглися документи юридичного характеру, складені у XIV ст. (грамоти, договори, а серед них і міжнародно-правові, по-ручництво тощо). Ці документи містять переважно відомості про окремі особливо важливі інститути права власності та зобов'язального права. «Рукописання» (заповіт) князя Володимира Васильковича (близько 1287 р.) свідчить про існування в період роздробленості права успадкування феодального володіння у Володимиро-Волинському князівстві, певного порядку передавання князем права експлуатації феодально залежного населення своїм спадкоємцям. Водночас «Рукописання» дає можливість вивчити організацію управління селами й містами Південно-Західної Русі.

Захопл.Укр.зем.Лит.,пол.,і ін.феодалами не підірв.основу пануючої на У.форми устрою.Існув.форма власності на землю,зберігся класовий поділ на експлуататорів і експлуатованих(феодалів і залежних і напів залежних)Соц.і правове стан.різних верств і особливо феодалів визначалось їх зем.правовл.15ст-безперервне зб.великого феод. землеволодіння, польських, литовських і укр..феодалів,за рахунок загарб.общинних земель(куп-продаж тощо). Сусп.устр.:поряд феодали отримували зем.пожалування за службу(служили свому сузерену і отримували землі)Жалувані землі в 2 видах:(1)-тимчасові(поки вокон.ф-ції служби,то корист.землею),(2)-постійно (право передати спадщину). Найважл.станом,що сформув.в15-16ст,це були магнати-незначний прошарок,прибл. 20-30-княжих чи магнатських сімей.Шляхта:була аристократія ВКЛ і за службу свому сузерену.Шляхтич мав маєтки і 10-15сіл.За корист.маєтками вони несли службу.Князь чи король звільн.від податків,надавали великі привілеї але міг цар забрати землю якщо не виконував службу князю.Шляхта не була однаковою.Духовенство:Становило окрему сусп..верству нас.-предст.католицького напрямку,не міг христ.бути феод.Церква володіла багатьма землями і селами,містечками.З розвитком феод.вол.Кн.лит.роль правосл.церкви зводилась на нівець,а посил.дія католицької церкви-1596р,тобто роль правосл.церкви занепадає.З розвитком вн.і зовн.торгівлі і поч..з15ст.вел.магнати і шляхта розшир.орні землі,щоб зб.вирощ.хліба щоб продавати на зовн.рівні(Європ.рівні)хліб-предмет вивезення за кордон,фільваркова система виробн..-при цьому сел..обробляли землю руками.Після Любл.унії 1569р,коли об’єднано Литву і Польщу посил.роль і економ.:пол..,магнатів,і експлуатація укр..селян.Висн.:після Люб.унії 1569р.укр.сусп.розділ.на 2 антоністичні класи:--шляхта(шляхетський),який мав всі права тощо.—клас селянин(80%)-невільники.

17. Державний лад на українських землях в литовсько-польську добу (друга половина 14 — перша половина 17 ст.)

Приєднання укр. та білорус. Земель до Литви суттєво вплинуло на структуру її держ. влади, яка в багатьох відношеннях копіювала систему держ. органів Київ. Русі.

На чолі Литовсько-Рус. держ. стояв Великий князь. Він був монархом, але владу передавав на змішаних підставах спадкування: обирали одного з його синів. В його руках була вища законодавча, виконавча і судова влада, він очолював збройні сили, проголошував війну та мир, призначав і звільняв держ. урядовців, підтримував дипломатичні зносини з ін. Держ. Значне місце в структурі держ. влади мали удільні князі. Нащадки князів Київ. Русі, а пізніше Гедиміновичі були верховними правителями своїх земель. З прийняттям привілеїв 1434р. Князі в своїх землях стають підданими Великого князя і втрачають свої держ. права.

Важливим органом були рада при князі, яка називалась “пани-рада”. Спочатку до неї входили тільки васали князя. Після Кревської унії в склад ради ввійшли католицькі єпископи, пізніше і вищі посадові особи центрального управління: канцлер, підканцлер, гетьман, маршалки...

спочатку пани — рада була консультативним органом, як колись рада при київському князі, з часом її роль посилюється, і в 1492р. Видається привілей, яким дещо обмежується влада Великого князя. Так, він не міг без пани — ради призначати послів у іноземні держави, вищих урядовців на укр. землі, приймати і скасовувати закони. Найважливіші питання внутр. І зовн. політики він також повинен був вирішувати з пани — радою.

Вступ до пани — ради був відкритий лише для католиків, хоч траплялись винятки. Наприклад, князь Острозький, який був православним, перебував у членах цього органу. В 16 ст. в пани — раду входило до 80 урядників. Велика кількість членів пани-ради робила її громіздким та негнучким органом влади. Раду було важко скликати. Зокрема, з цієї причини Великий князь скликав Таємну раду з 8-10 ближніх осіб.

Прототипом феодальних з”їздів Київської Русі був Великий вальний сейм, який репрезентував панів та шляхту всієї держави. Вперше він зібрався в 1507р. У зв”язку з наміром Великого князя одержати кошти у панів та шляхти на війну з Московським князівством. З часом Великі вальні сейми стали збиратися для розгляду ін. Важливих держ. справ. Сейми породили привілеї шляхти, що звільняли цей стан від обов”язків платити податки. І Статут 1529р. Вже визнав вальний сейм як держ. установу. Центральна адміністрація складалась з урядовців Великого князя. Першою особою був маршалок земський, який у відсутності Великого князя головував на зборах пани-ради. Його заступником був маршалок двірський. Державною канцелярією відав канцлер, а його заступником був підканцлер. Фінансами завідував земський підскарбій та його заступник — двірський підскарбій. Військом командували гетьман земський та гетьман двірський.

Місцева адміністрація з”явилася після ліквідації удільних князів, яких замінили у великих волостях намісники — старости. У великих містах були не старости, а воєводи. В менші міста були призначені державці. Воєводства ділились на староства, або повіти. Територія повітів не була однаковою: менші повіти були в Литві, більші — в Україні.

Староста був не лише урядовцем, який виконував держ. функції, але й управителем великокнязівських господарств, які знаходились на території староств. Старости збирали податки, мали право суду, відповідали за оборону своєї території. Помічниками старост були возні, які виконували судові рішення, здійснювали привід в суд. У кожному повіті були хорунжі та городничі, які здійснювали нагляд за становищем великокнязівських господарств, шляхами...

18. Джерела, основні риси і зміст права на Україні в литовсько-польський період (друга половина 14 — перша половина 17 ст.)

Головні джерела права: звичаєве право, Руська правда, великокнязівське законодавство, Судебник Казимира ІV 1468р., статути, магдебурзьке право.

Спочатку найбільш важливе місце займала Руська правда. ЇЇ норми були покладені в основу інших джерел права.

Певна частина громадських відносин регулювалась нормами звичаєвого права, які складались історично в процесі суспільного життя. Норми звичаєвого права були настільки авторитетні, що не могло бути і мови про їх ліквідацію. Відповідно до статутів і магдебурзького права вони були обов”язковими для застосування судами. Особливе значення мало формування звичаєвого права в житті тих укр-ців, які тікали від гнабителів і називали себе козаками. До джерел слід віднести також канонічне право (православне і католицьке). Правовими джерелами православної церкви були кормчі книги. З часом важливими стають міжнародні договори, різноманітні княщівськ грамоти, привілеї великих князів, королів польських та постанови польсько-литовських сеймів. Насамперед це договори Лит.-Рус. держави з Прусським і Лівонським орденами, з Новгородською та Псковською республіками, з Московським князівством. Привілеї та грамоти — найважливіші пам”ятки лит.-рус. права. Це були нормативні акти, що виходили з державної канцелярії за підписом або печатками великого князя, радних панів і писаря. Важливий етап у розвитку законодавства — привілей Казимира 1447р., де було детально викладено права магнатів і шляхти, деякі принципи крим., цив., конст. права.

Поряд з земськими з 15 ст. видаються привілеї окремим воєводствам і повітам. Отримують назву обласні привілеї. Передбачали автономію укр. земель, що входили до складу Лит. князівства. Забезпечували “добровільні християнські права”, що базувались на староруському праві, тобто розвивали і конкретизували головні положення Руської правди. Велике значення мали збірники законодавства. Як, наприклад, Судебник Казимира IV 1468р. Автономний характер земель, які отримали обласні привілеї, чітко виявлявся в законодавчому закріпленні норм місцевого звичаєвого права.

До міських привілеїв належали грамоти, видані в 14-16ст. Вони виводили міста з ведення органів місцевої територіальної адміністрації і засновували особливі міські органи за зразком німецьких міст, за магдебурзьким правом. Усі найважливіші законодавчі акти приймав Великий князь спільно з пани-радою і сеймом.

Статут 1529р. - в основу покладені норми, напрацьовані адміністративною та судовою практикою на базі звичаєвого права України, Литви, Білорусії. Складався з 13 розділів, 282 статтей. В перших трьох розділах були зібрані, в основному, норми конституційного права та принципіальні положення інших галузей, в четвертому та п”ятому — шлюбно-сімейне та спадкове, в шостому — процесуальне, в сьомому — кримінальне, у восьмому — земельне, в дев”ятому — лісне та мисливське, в десятому — цивільне, в 11, 12, 13 — кримінальне і процесуальне. Юридично були закріплені основи суспільного та державного ладу, правове становище населення, порядок утворення, склад і повноваження деяких органів держ. управління.

Статут 1566р. - правова система незалежної держави, зв”язаної з Польщею тільки спільним правителем. Закріплював соціально-економічні та політичні зміни, що відбулись у Великому князівстві Литовському з 1530 до 1565р. Складався з 14 розділів, 367 артикулів. Більш досконала систематизація правового матеріалу. Розділ 1,2,3 регулюють норми держ. права. Розділ 4 — судоустрій. Розділи 5-10 — приватне право. Розділ 11-14 — кримінальне і процесуальне право. Називають ще Волинським.

Статут 1588р. - 28 січня 1588р. зазночалось, що метою правової держави є охорона прав і свобод громадян. Два з половиною століття являв собою взірець для законодавців і задовольняв судову практику. 14 розділів, 488 статей. До першого розділу увійшли норми, які можна поділити н дві групи: норми, що стосуються основних положень, і норми, які визначають покарання за держ. злочини. Другий розділ регулюють виконання військового обов”язку шляхтою. Третій — норми держ. права. В ін. розділах — норми цив., кримінал., процесуал. права. Основою правової системи даного періоду був поділ права на публічне і приватне. Конституційне право. Всі три статути містять норми конст. права. Найкраще в Статуті 1529р. Визначені права і обов”язки громадян, їхнє відношення до уряду, повноваження уряду. В І Статуті яскраво відображені ідеї правової держави, не визначені відносиниміж Церквою і державою, немає поняття образи релігії чи Церкви. ІІ Статут радикально реформував систему органів влади й управління. В ІІІ Статуті жителі міст позбавлялися громадянських та політичних прав. Значно звузились функції уряду.

Цивільне право. Детальній регламентації підлягає інститут приватної власності. Власниками землі могли бути лише “вільні люди шляхетського стану”. Землі шляхти поділялись на родові та вислуги. Родові переходили у спадщину тільки за законом. вислуги — землі, які з часом прирівнювались до д ін. видів земельної власності, і їх власники отримували право вільного розпорядження ними. Статути передбачали недоторканість права власності. Значний розвиток отримало зобов”язальне право — регламентувались права і обов”язки за договором купівлі-продажу, обміну, застави, покладу, найму майна тощо.

Спадкове право. Спадкування за законом, за заповітом. За законом спочатку спадкували діти, потім онуки і правнуки. За відсутності таких спадкове право переходило до бокових родичів (братів, сестер...). Міщани міст не мали права на самоврядування, могли передавати за заповітом тільки одну третину майна, дві третини переходило до дітей, а при відсутності їх дітей — у власність власника міста.Шлюбні та сімейні відносини регулювались нормами, яеі складалися ще в Київській Русі і були перенесені в Статути. Шлюбний вік: жінки — 15р., чол. - 18.згодом ІІІ Статут знову зменшив шлюбний вік до 13р.

Кримінальне право. Змінилось поняття злочину — шкода чи злочинність, заподіяна власнику чи громаді. Суб”єкт злочину — вільна чи напіввільна людина, яка за ІІ Статутом досягла 14р., за ІІІ Статутом — 16р.Необхідна оборона чи крайня необхідність звільняли від покарання. З суб”єктивної сторони: навмисні і ненавмисні. Існували закінчені і незакінчені, вчинені особисто і при співучасті. Норми крим.-правового характеру передбачали складну систему злочинів, яка поділялась на 6 головних видів: 1)злочини проти релігії — богохульство, підбурювання до переходу в нехристиянську віру... 2)політичні злочини — втеча до ворога, бунт... 3)державні — поділялись на злочини по службі і проти порядку управління(хабарництво, підробка документів), 4)проти особи — вбивство, образа... 5)майнові — крадіжка, підпал.... 6)проти моралі і сім”ї — двожонство, згвалтування... Мета покарання — залякування. Найтяжче покарання — смертна кара.

19. Литовські статути і ї характеристика.

Статут 1529р. - в основу покладені норми, напрацьовані адміністративною та судовою практикою на базі звичаєвого права України, Литви, Білорусії. Складався з 13 розділів, 282 статтей. В перших трьох розділах були зібрані, в основному, норми конституційного права та принципіальні положення інших галузей, в четвертому та п”ятому — шлюбно-сімейне та спадкове, в шостому — процесуальне, в сьомому — кримінальне, у восьмому — земельне, в дев”ятому — лісне та мисливське, в десятому — цивільне, в 11, 12, 13 — кримінальне і процесуальне. Юридично були закріплені основи суспільного та державного ладу, правове становище населення, порядок утворення, склад і повноваження деяких органів держ. управління. Статут 1566р. - правова система незалежної держави, зв”язаної з Польщею тільки спільним правителем. Закріплював соціально-економічні та політичні зміни, що відбулись у Великому князівстві Литовському з 1530 до 1565р. Складався з 14 розділів, 367 артикулів. Більш досконала систематизація правового матеріалу. Розділ 1,2,3 регулюють норми держ. права. Розділ 4 — судоустрій. Розділи 5-10 — приватне право. Розділ 11-14 — кримінальне і процесуальне право. Називають ще Волинським. Статут 1588р. - 28 січня 1588р. зазночалось, що метою правової держави є охорона прав і свобод громадян. Два з половиною століття являв собою взірець для законодавців і задовольняв судову практику. 14 розділів, 488 статей. До першого розділу увійшли норми, які можна поділити н дві групи: норми, що стосуються основних положень, і норми, які визначають покарання за держ. злочини. Другий розділ регулюють виконання військового обов”язку шляхтою. Третій — норми держ. права. В ін. розділах — норми цив., кримінал., процесуал. права. Основою правової системи даного періоду був поділ права на публічне і приватне. Кримінальні норми зливались як з публічним, так і з приватним правом. Майнові відносини розглядались як відносини людей з речами. Порушення приватного права породжувало обов”язки, виникнення, дія та припинення яких регулювали зобов”язувальним правом. Конституційне право. Всі три статути містять норми конст. права. Найкраще в Статуті 1529р. Визначені права і обов”язки громадян, їхнє відношення до уряду, повноваження уряду. В І Статуті яскраво відображені ідеї правової держави, не визначені відносиниміж Церквою і державою, немає поняття образи релігії чи Церкви. ІІ Статут радикально реформував систему органів влади й управління. В ІІІ Статуті жителі міст позбавлялися громадянських та політичних прав. Значно звузились функції уряду. Цивільне право. Детальній регламентації підлягає інститут приватної власності. Власниками землі могли бути лише “вільні люди шляхетського стану”. Землі шляхти поділялись на родові та вислуги. Родові переходили у спадщину тільки за законом. вислуги — землі, які з часом прирівнювались до д ін. видів земельної власності, і їх власники отримували право вільного розпорядження ними. Статути передбачали недоторканість права власності. Значний розвиток отримало зобов”язальне право — регламентувались права і обов”язки за договором купівлі-продажу, обміну, застави, покладу, найму майна тощо. Спадкове право. Спадкування за законом, за заповітом. За законом спочатку спадкували діти, потім онуки і правнуки. За відсутності таких спадкове право переходило до бокових родичів (братів, сестер...). Міщани міст не мали права на самоврядування, могли передавати за заповітом тільки одну третину майна, дві третини переходило до дітей, а при відсутності їх дітей — у власність власника міста.Шлюбні та сімейні відносини регулювались нормами, яеі складалися ще в Київській Русі і були перенесені в Статути. Шлюбний вік: жінки — 15р., чол. - 18.згодом ІІІ Статут знову зменшив шлюбний вік до 13р. Кримінальне право. Змінилось поняття злочину — шкода чи злочинність, заподіяна власнику чи громаді. Суб”єкт злочину — вільна чи напіввільна людина, яка за ІІ Статутом досягла 14р., за ІІІ Статутом — 16р.Необхідна оборона чи крайня необхідність звільняли від покарання. З суб”єктивної сторони: навмисні і ненавмисні. Існували закінчені і незакінчені, вчинені особисто і при співучасті. Норми крим.-правового характеру передбачали складну систему злочинів, яка поділялась на 6 головних видів: 1)злочини проти релігії — богохульство, підбурювання до переходу в нехристиянську віру... 2)політичні злочини — втеча до ворога, бунт... 3)державні — поділялись на злочини по службі і проти порядку управління(хабарництво, підробка документів), 4)проти особи — вбивство, образа... 5)майнові — крадіжка, підпал.... 6)проти моралі і сім”ї — двожонство, згвалтування... Мета покарання — залякування. Найтяжче покарання — смертна кара.

Дата добавления: 2015-05-23