Система судових,прокурорських органів і адвокатури в Галичині,Північній Буковині та в Закарпатті в другій половині 19 ст

Органи урядової адміністрації та самоврядування в Галичині,Північній Буковині та в Закарпатті в другій половині 19.

У липні 1848 обрано перший австрійськи парламент із 383 мандатів, 96 – галичанам, 31 – українцям. 96 – борці за автономію, за права, Участь українських делегатів у парламенті – прогресивне значення. Березнева конституція 1849 проголошувала, що кожен край має право на власну конституцію. Галичина була поділена на 3 округи – Станіславськи, Львівський та Краківський. У 1849 p. замість губернського управління в Галичині було створено намісництво на чолі з намісником, а в Буковині — крайове управління, яке очолював крайовий президент. Головна різниця між намісництвами і губернськими управліннями полягала в тому, що в останніх зберігався деякий елемент колегіальності. Намісник, як і крайовий президент, були єдиноначальними особами і підпорядковувались лише вищестоящим властям..Повітові старости - на місцях з широкими повноваженнями ще нище – бургомістри та війти, все це контролювалось губернатором. Поряд із адміністративними органами були підконтрольні їм органи самоврядування, чого не було у російській імперії. Органи самоврядування – Галицький вальний сейм, органи крайового та місцевого самоврядування(Крайові та повітові сейми, міські та сільські ради)все було підконтрольне губернатору. У 1861 р. створено Галицький та Буковинський сейм, на чолі із маршалками. В органах самоврядування були магнати, міщани, ректор, духовенство. Очолювали органи не українці. Влада в жупах належала наджупанам і піджупанам, які, спираючись на адміністративно-судовий апарат, здійснювали нагляд за населенням, збирали податки та інші платежі. В жупах час від часу скликалися дворянські збори. В комітетах керівну роль відігравали начальники місцевих управлінь, підлеглі тільки жупному начальству

Згідно з новим законодавством верховна судова влада, тобто право помилування, пом'якшення покарання та звільнення від судового переслідування, належала монарху, причому всі суди повинні були діяти від його імені. Це зумовлювалося прагненням скасувати вотчинний суд, який діяв іменем окремих феодалів, ліквідувати самоврядні міські суди, перетворити усі суди на державні і, отже, зміцнити державну владу і домінуючу роль пануючого класу в цілому.Крім загальних судів, в Австрії, Галичині та Буковині існували спеціальні суди (військові, промислові, торгові та ін.), що було відступом від буржуазно-демократичного принципу рівності перед законом. Усі суди вважалися незалежними, вони повинні були приймати тільки об'єктивні і справедливі рішення. Проте це було лише благим побажанням.Для розгляду деяких кримінальних справ про злочини, за які передбачалося покарання не нижче п'яти років тюремного ув'яз-нення, в приокружних (крайових) судах створювалися суди присяжних, а для вирішення дрібних цивільних справ — мирові суди. Присяжними засідателями і мировими суддями (на західноукраїнських землях вони іменувалися мужами довір'я) могли бути особи, які відповідали вимогам майнового, вікового та освітнього цензів.Під час проведення буржуазних реформ в галузі судочинства було засновано державну прокуратуру. Вона створювалася для здійснення нагляду за законністю діяльності державних установ і фізичних осіб, участі в розгляді судових справ, нагляду за судами, слідством та місцями ув'язнення. На чолі прокуратури стояв генеральний прокурор при верховному судовому та касаційному трибуналі, який підпорядковувався в своїй діяльності безпосередньо міністру юстиції. При вищих крайових судах було запропоновано заснувати посади старшого прокурора, а при окружних судах — державного прокурора.

Дата добавления: 2015-05-23