Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Визвольний 1648 рік і створення нової української держави




Форми організації виховання

Найбільш розповсюдженою є класифікація

Класифікація методів виховання

на основі діяльнісного підходу до процесу виховання (Ю.К. Бабанський),

яка складається із чотирьох груп:

1) методи формування свідомості особистості;

2) методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки;

3) методи стимулювання діяльності і поведінки;

4) методи контролю, самоконтролю і самооцінки діяльності й поведінки.

 

1) масові (1 чи кілька вихователів і кілька груп дітей):

вечір, концерт, фестиваль, конкурс тощо;

2) групові (1 вчитель і група дітей):

класна година, бесіда, екскурсія, гурток тощо;

3) індивідуальні (1 вчитель – 1 дитина):

читання художньої літератури, колекціонування, малювання, бесіда тощо.

Політиці польського уряду, спрямована на ліквідацію козацтва як стану, переслідування православної віри, всі прошарки тогочасного українського суспільства терпіли утиски і здирства з боку магнатів, місцевої адміністрації та арендарів. До крайньої межі загострився конфлікт між польсько-шляхетською владною системою і більшістю населення українських земель. Зазначені чинники зумовлювали необхідність масового народного виступу саме в цей час. Іншими спонукальними чинниками були: слабкість королівської влади та посилення відцентрових тенденцій у Речі Посполитій; зростання національної самосвідомості українців, особливо в період селянсько-козацьких повстань першої половини ХVІІ ст.; підвищення авторитету та посилення впливу Запорозької Січі; накопичення військового досвіду козацтва та перетворення його у впливовий чинник міжнародної політики та суспільного життя тощо.

Безпосереднім приводом до повстання стала особиста кривда, завдана чигиринському козацькому сотнику Б. Хмельницькому польським шляхтичем Д. Чаплинським. Після невдалої спроби помсти Б. Хмельницький подався на Запорозьку Січ, де в кінці січня 1648 р. його обрали гетьманом. Уклавши угоду з кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ, Хмельницький отримав на підмогу для боротьби з Річчю Посполитою загін кримських татар під керівництвом перекопського мурзи Туган-бея.

Жовтоводівської битви (19 квітня – 6 травня 1648 р.), Корсунської битви (15-16 травня 1648 р.), розгром повстанською армією польського війська в Гороховій Діброві. Внаслідок перемог української армії у цих битвах було знищено польську окупаційну армію і склалися умови для широкого розгортання національно-визвольної боротьби українського народу.

Пилявецької битви (6-13 вересня 1648 р.), в результаті перемоги під Пилявцями було визволено Волинь і Поділля, і армія Хмельницького вирушила на Львів. Уперше складалися передумови для визволення усіх українських земель з-під іноземного гніту і для об’єднання їх у межах єдиної незалежної держави. З 9 до 23 жовтня 1648 р. тривала облога Львова, після якої козацьке військо вирушило під Замостя (місто в південно-західній частині Холмщини). 28 жовтня 1648 р. козацька армія облягла фортецю, та з огляду на епідемію, голод, брак коней і важкоїї артилерії та наступ холодів українське командування прийняло рішення припинити облогу. 14 листопада 1648 р. війська залишили околиці Замостя і вирушили назад на Україну. Річ Посполита стояла на межі воєнної катастрофи, але козацька верхівка з Б. Хмельницьким перебувала в полоні ілюзій про сильну королівську владу, котра зможе розв’язати українські проблеми. Б. Хмельницький підтримав обрання на трон короля Яна Казимира і відмовився, в силу збігу низки обставин, від контролю над західним регіоном.23 грудня 1648 р. Б. Хмельницький тріумфально вступив до Києва, де його зустріли як героя-визволителя України з польської неволі, як нового Мойсея.

1649 р.Збаразька облоги та Зборівська битва. Наслідком останньої було підписання 8 серпня 1649 р. Зборівського договору, який означав визнання польським урядом автономії козацької України на території трьох воєводств – Київського, Брацлавського і Чернігівського. На визволених землях, що обіймали близько 200 тис. км2, – від Случі на заході до російського народу на сході і від басейну Прип’яті на півночі до степової смуги на півдні, - почала складатися нова військово-адміністративна і політична система, формувалася українська національна держава. Її офіційна назва – Військо Запорозьке. У Гетьманщині склався самобутній адміністративно-територіальний устрій, в основі якого лежали традиції козацького самоврядування. Вона поділялась на полки і сотні. Державний устрій Гетьманщини характеризувався наявністю власного військово-адміністративного управління, єдиною податковою, судовою, фінансовою, військовою системою, повною свободою у зовнішніх зносинах. Вищу владу в державі представляли три інституції – Генеральна військова рада, гетьман і рада старшин. Усі посади центральної та місцевої адміністрації були виборними. Актами гетьманської влади були універсали, що мали в Україні загальнообов’язкове значення. Гетьманщина мала свій бюджет, фінансову систему та грошовий обіг; існувала широка система податків до Скарбу Військового. Суспільство Гетьманщини було диференційованим і поділялося на старшинсько-шляхетську еліту, козацтво і посполитих (міщанство, селянство).

Гетьманщина була значним політичним чинником на сході Європи, зокрема відігравала значну роль у боротьбі проти Туреччини.

На Правобережжі полково-сотенний устрій проіснував до 1714 р.; на Лівобережжі він зберігався до 1782 р. Столицями Гетьманщини почергово були міста: Чигирин, Гадяч, Батурин і Глухів.

Військові події 1651-1653 років. Зборівська угода не вирішила протиріччя і суперечності між Україною та Польщею. І вже в лютому 1650 р. польські війська вдерлися на Поділля, захопили містечко Красне, що стало початком нового раунду протистояння. Детальною має бути розповідь про Берестецьку битву (18-20 червня 1651 р.). Поразка в ній української армії зумовила укладення невигідного для України Білоцерківського договору, який обмежував дію Зборівського.

Відновлення Зборівського договору сталося після блискучої перемоги української армії у Батозькій битві (22-23 травня 1652 р.).

Боротьба продовжилась у молдовських походах та під час Жванецької облоги (1653 р.). Ще на початку 1653р. польські війська здійснили ряд нападів на Гетьманщину, заходячи аж під Чорнобиль, Паволоч і Брацлав. У березні 1653 р. боротьба велася у східних районах Брацлавщини, під Монастирищем.

28 вересня 1653 р. польська армія зупинилась між ріками Дністром та Іванчик, а на кінець жовтня українські і татарські з’єднання блокували її під Жванцем. Облога Жванця тривала два місяці. Після довгих польсько-українських переговорів 5 грудня 1653 р. була досягнута угода, за якою Білоцерківський договір скасовувався, відновлювалась дія Зборівського договору. Після цього війська розійшлися, Б. Хмельницький вирушив до Переяслава.

З укладенням Зборівського договору (1649 р.) Б. Хмельницький добився міжнародного визнання козацької державності з боку Речі Посполитої. Гетьману вдалося налагодити міждержавні зв’язки з Великим князівством Литовським, Молдовським князівством, Валахією, Угорщиною, Трансільванією, Австрією, Прусією, Швецією. Та найважливішим завданням Б. Хмельницького було втягнути у війну з Польщею Московську державу.

3 червня 1648 р. Б. Хмельницький пропонував Московії укласти військовий союз із згодою на васальні відносини. 1 жовтня 1653 р. Земський собор у Москві вирішив узяти Військо Запорозьке «під високу государеву руку». Для юридичного оформлення цього акту були проведені церемонії в Переяславі, котрі символізували перехід України під царську протекцію. Усні домовленості в Переяславі та затверджені документи в Москві утворили систему норм відносин між Гетьманщиною і Московською державою, відомі як Переяславський договір 1654 року.

При всій неоднозначності оцінок Переяславського договору, він мав неабиякі наслідки: засвідчував унезалежнення України від Речі Посполитої; засвідчував визнання Московською державою внутрішньо-політичної суверенності Української держави і витвореної системи соціально-економічних відносин; окреслював перспективу довести до переможного кінця війну з Річчю Посполитою і завершити об’єднання земель у кордонах національної держави. Та порушення Москвою переяславських домовленостей у Вільно в 1656 році завело українсько-російські стосунки у глухий кут.

 

 

16. ПРОДОВЖЕННЯ ВІЙНИ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ МОЛОДОЇ РЕСПУБЛІКИ (1654-1660 рр.)

Входження Української козацької держави під протекторат Московії не відповідало політичним планам Речі Посполитої, Туреччини, Кримського ханства і Швеції. Навесні 1654 р. московський цар повів російські полки на територію Білорусії. На допомогу їм Б. Хмельницький відрядив 2-тис. козацький корпус І. Золотаренка. Союзні війська здобули Смоленськ, Мінськ, Вільно. У червні-вересні 1654 р. козаки І. Золотаренка захопили Гомель, Чичерськ, Новий Бихів, Пропойськ, а на початку 1655 р. – Бобруйськ і Річицю. На визволених з-під польської влади білоруських землях Іван Золотаренко, як наказний гетьман, почав запроваджувати козацький устрій, що призвело до конфлікту із царськими воєводами. У серпні-вересні 1655 р. українські війська під проводом Золотаренка, продовжуючи наступ, перейшли Німан і здобули Ліду, Новогрудок та Несвіж. В одному із боїв під Старим Биховом у серпні 1655 р. І. Золотаренко отримав смертельну рану.

Восени 1654 р. відновилися військові дії і на українських землях. Заручившись підтримкою кримського хана, польська влада направила військо в Україну. Воно вело наступ на Брацлавщину, взяло в облогу Умань, де захищалися 8 тис. козаків під проводом І. Богуна. Січневі морози 1655 року сприяли обложеним в Умані (фортечний вал обливали водою, перетворюючи на неприступну крижану перепону). На допомогу уманцям з-під Білою Церкви через Ставище вирушив Б.Хмельницький із основним військом. Об’єднавшись з татарами, поляками зняли облогу Умані і вирушили назустріч Хмельницькому.

19 січня 1655 р. поляки атакували козацьке військо, у складі якого були і російські ратні люди з В. Шереметьєвим. Страждаючи від великих морозів, українсько-московське військо до 22 січня відбивало атаки противника. Поле битви було полем холоду-дрижі – Дрижипільська битва. Ця битва під Охматовим коштувала великих втрат обом сторонам, але не принесла успіху жодній. Це послабляло сподівання українців до допомогу царя, який через своїх воєвод намагався встановити контроль над Україною.

Навесні 1655 р. шведський король оголосив війну Речі Посполитій, що відтягувало її військову силу. Скориставшись цим, Б. Хмельницький з корпусом московських вояків вирушив у Галичину, розгромив польську армію під Городком і почав облогу Львова. Та обмежившись викупом він відступив від Львова, українсько-московське військо здобуло Люблін. Та на допомогу Речі Посполитій вкотре підіспіли кримські татари і з огляду на це Б. Хмельницький відступив. 20 листопада 1655 р. під Озерною татари атакували українсько-московський табір і досягнення військової кампанії 1655 були втрачені.

Далі потрібно наголосити, що з кінця 1655 року Московія, стурбована успіхами Швеції в Прибалтиці, пішла на зближення з Річчю Посполитою, щоб втупити в боротьбу зі Швецією. Розпочалася російсько-шведська війна. А Москва шукала шляхів замирення з Польщею. 24 жовтня 1656 р. у м. Вільно між Річчю Посполитою і Московською державою було укладене перемир’я. Українська делегація не була допущена до переговорів і до участі у вироблені умов перемир’я, а відсунуті гетьманом Б. Хмельницьким пропозиції були відкинуті. За Віленським перемир’ям припинилися воєнні дії між Польщею і Московією та обидві сторони зобов’язувалися не розпочинати переговорів про мир із Швецією. Обговорювалось питання про встановлення державних кордонів і про повернення України під владу короля, але конкретних рішень прийнято не було.

Укладене перемир’я Москви з Варшавою фактично розривало російсько-український військовий союз і розвіювало сподівання на допомогу Московської держави.

Невдоволений Віленською угодою, Б. Хмельницький розгорнув бурхливу дипломатичну діяльність, спрямовану на об’єднання усіх етнічних українських земель, на убезпечення України від татарської загрози, створення антипольської коаліції із Швеції, Семиграддя, Бранденбургу, Молдовії, Волощини, Литви, України. У червні 1657 р. до Чигирина прибуло шведське посольство з підтвердженням готовності до спільної боротьби проти Речі Посполитої. Та задумам гетьмана не судилося збутися, так як 27 липня 1657 року він помер. Похований Б. Хмельницький 23 серпня 1657 р. в Іллінській церкві в Суботові.

Відповідь на це питання передбачає розповідь про Івана Виговського, яку доцільно розпочати з коротких біографічних даних.

Після смерті Б. Хмельницького І. Виговський до повноліття Ю. Хмельницького став виконувати гетьманські функції і титулуватися «чигиринським гетьманом». Старшинська рада в Чигирині 5 вересня 1657 р. обрала І. Виговського гетьманом на невизначений час («поки змужніє син гетьманський Юрій Хмельницький»). А повноправним гетьманом його проголошено 15 жовтня 1657 р. на раді у Корсуні. Ставши гетьманом, І. Виговський продовжував політику Б.Хмельницького, спрямовану на унезалежнення України. У жовтні 1657 р. уклав українсько-шведський договір, умови якого виробив ще Б. Хмельницький. Відновив союз з Кримським ханством і розпочав переговори з Річчю Посполитою. Активна зовнішня політика непокоїла московський уряд.

Внутрішня політика І. Виговського зосереджувалась на посиленні ролі козацької старшини. Прорахунками політики було поширення практики оренди, збільшення поборів, часткове відновлення шляхетського землеволодіння в деяких південних полках. Кошовий Запорозької Січі Яків Барабаш і полтавський полковник Мартин Пушкар очолили антигетьманську опозицію. Війська опозиції зазнали поразки під Полтавою в другій половині травня 1658 року (М. Пушкар загинув, а Яків Барабаш зумів втекти, але був спійманий і страчений). Перемога під Полтавою була короткочасним успіхом гетьмана. Невдоволення його політикою продовжувало наростати, що підштовхнуло до переговорів з Польщею.

Після укладання Гадяцького договору (1658 р.) і Конотопської битви (1659 р.) протигетьманська опозиція почала діяти рішуче. Промосковки настроєні полковники І. Безпалий, В. Золотаренко та ін. виступили проти гетьмана І. Виговського. Скориставшись цим, московські війська під командуванням Г. Ромадановського захопили Лівобережну Україну. За таких обставин, в жовтні 1659 р. Іван Виговський зрікся гетьманської влади і виїхав до Польщі. Через деякий час його призначено сенатором і київським воєводою. З 1662 р. брав активну участь у діяльності Львівського братства. 17 березня 1664 р. за звинуваченням у зраді був розстріляний під Вільхівцем недалеко Лисянки (Черкаська обл.). Похований у Скиті Манявському на Івана-Франківщині.

Далі необхідно повернутися до тези, що перемога над антигетьманською коаліцією навесні 1658 р. була короткочасною. Виговському не вдалося повністю ліквідувати опозицію і це підштовхнуло його до переговорів з Річчю Посполитою. 16 вересня 1658 р. у м. Гадячі була ухвалена угода І. Виговського з польським урядом – Гадяцький договір.

За Гадяцьким договором, Україна (в межах Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств) на рівних правах мала входити до федерації з Польщею і Литвою як незалежне Велике князівство Руське. Очолювати князівство Руське мав гетьман, який обирався на Раді пожиттєво і затверджувався королем. Законодавча влада мала належати Раді, яку складали представники усіх суспільних груп. В Україні мала бути власна скарбниця і армія (30 тис. козацького і 10 тис. найманого війська). Польські і литовські війська могли перебувати на українських землях тільки під командуванням українського гетьмана. Церковна унія мала бути скасована, а Православна Церква у правах зрівнювалася з католицькою. В Україні мало постати два університети і «скільки потрібно» колегіумів та гімназій з латинською та грецькою мовами навчання. Козакам гарантувались давні соціальні права, а за поданням гетьмана щорічно 100 осіб з кожного полку мали отримувати шляхетство. Загалом, Гадяцький договір узаконював українську державність і забезпечував можливість боротьби за об’єднання всіх українських земель.

Антипольські настрої більшої частини суспільства та московська політика щодо України унеможливлювали реалізацію Гадяцького договору.

Російський цар Олексій Михайлович у грамоті до українського народу таврував гетьмана І. Виговського зрадником і закликав до непокори йому. У листопаді 1658 року російське військо на чолі Г. Ромодановським вступило в межі України. Навесні 1659 р. до нього приєдналися князі О. Трубецький та
С. Пожарський і загальна чисельність російської армії сягнула 100 тис. вояків. Під Конотопом 5 тис. козаків Ніжинського і Чернігівського полків під командуванням полковника Г. Гуляницького зупинили московське військо. З
21 квітня 1659 р. упродовж 70 днів козаки тримали оборону. Тільки 24 червня І. Виговський з 16 тис. козаків та кількома тисячами найманців, невеликим польським загоном та татарами вирушив на допомогу обложеним козакам. За 15 верст від Конотопа гетьман залишив засідку і виманив до неї ворога.
27 червня атаки українського війська спричинили велику паніку у таборі росіян, а потім, вдаючи відступ, козаки заманили за собою 30 тис. військо Пожарського, яке теж потрапило у пастку. Під ударами козаків і татар російське військо було знищене.

Та І. Виговському не вдалося скористатися наслідками своєї перемоги. Гадяцький договір зумовлював невдоволення, зростання опозиції, посилював промосковські настрої. До того ж, у Києві стояла московська залога із В. Шереметьєвим. А запорожці напали на Крим, що відвернуло від гетьмана його союзників – кримських татар. За таких обставин у жовтні 1659 р. І. Виговський зрікся гетьманської влади.

Далі потрібно розповісти про Юрія Хмельницького (бл. 1640-1685 рр.) – гетьмана України (1657, 1659-63 рр.), гетьмана Правобережної України (1677-81; 1685 рр.). після усунення І. Виговського від влади (1659 р.), на раді у Білій Церкві Ю. Хмельницького знову проголошено гетьманом України. В існуючій ситуації єдино можливим варіантом він побачив повернення під московську протекцію, уклавши з Москвою Переяславські статті 1659 року.

За новим договором, схваленим царським урядом і прийнятим старшиною, зберігалися козацькі права і вольності. Та водночас, він містив пункти, які унеможливлювали розрив України з Москвою. Так, гетьман позбавлявся права на зносини з будь-якою державою і прийом послів. Без царського дозволу козакам заборонялося вступати у війну, або надавати військову допомогу сусіднім державам. Окрім Києва, царські воєводи з військами мали стояти у Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві, Умані. Московський уряд посилював контроль за діяльністю старшини, яка самостійно не могла змінити гетьмана. Гетьман позбавлявся права міняти полковників та генеральну старшину. Київська митрополія підпорядкувалась московському патріархові. Український козацький уряд мав повертати селян-втікачів російським поміщикам, а московський уряд мав повертати українських селян. Козацькі загони мали залишити Білорусь. Москві мала бути видана родина І. Виговського.

Порівняно з українсько-московським договором 1654 р., Переяславський договір 1659 р. значно звужував автономію України.

Прийняті Переяславські статті, що обмежувало суверенітет Гетьманщини, викликали невдоволення у старшини і в усього козацтва. Тимчасом у 1660 році розпочалася російсько-польська війна, у якій Москва переслідувала мету, в т.ч. змусити поляків змиритися з втратою України. Основні сили московської держави під командуванням В. Шереметьєва, українське військо Ю. Хмельницького і польське під орудою Ю. Любомирського 7 жовтня 1660 р. зустрілись біля Слободища (сучасна Житомирщина). 15 жовтня Ю. Хмельницький почав переговори з поляками про замирення. Українську делегацію на переговорах очолювали полковники П. Дорошенко, Г. Лісницький, М. Хананко, І. Кравченко. З польського боку – учасниками переговорів були: брацлавський воєвода князь І. Чорторийський, галицький каштелян О. Центнер, коронний хорунжий Я. Сабеський, сандомирський стольник Я. Шумовський і львівський хорунжий А. Сокольницький. 17 жовтня обидві сторони зійшлися на тому, що замирення можливе на умовах Гадяцького договору, з якого вилучили формулювання про самостійне Руське князівство. Нова домовленість отримала назву Слободищенського трактату. 18 жовтня 1660 р. обидві сторони присягнули на цих умовах. Козацька рада в Корсуні схвалила Слободищенський трактат, але лівобережні полки на чолі з Я. Сомком і В. Золотаренком не погодилися з умовами договору і висловились за збереження союзницьких відносин з Москвою, що започаткувало поділ Гетьманської держави на Правобережну і Лівобережну частини.






Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 780; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.01 сек.