Українські землі в роки Кримської війни

На Балканах і Середземному морі назрівав спір за сфери впливу між Англією, Францією, Росією та Туреччиною. Росія прагнула використати слабкість Туреччини й опанувати чорноморськими протоками Босфор і Дарданели. У 1850 р. у Боснії на Балканах вибухнуло протитурецьке повстання, але турки криваво задушили, а в 1852 р. захопили князівство Монтенегро. У справу втрутилися Австрія, яка за підтримки Росії вимагала від Туреччини звільнити територію князівства. Франція вимагала від султанського уряду привілеїв для католиків у святих місцях Єрусалиму. А цар Микола І вимагав права патронату над православними, що були у підданстві султана. Тоді російський уряд вдався до застосування збройної сили.

У червні 1853 р. 80-тисячна російська армія під командуванням ген.-лейтенанта М.Д. Горчакова переправилась через р. Прут і упродовж трьох тижнів зайняла Молдавію і Валахію. 14 вересня султан в ультимативній формі зажадав від Росії вивести війська з Дунайських князівств. Бойові дії на Дунаї велися повільно і через погрози Австрії російські війська були виведені на територію України.

Більш успішними були бойові дії на Чорному морі. У листопаді 1853 р. Чорноморський флот під командуванням віце-адмірала П. Нахімова у Синопській бухті розгромив турецьку екскадру. Це прискорило вступ у війну Англії та Франції.

6 січня 1854 р. (22 грудня за ст. стилем) об’єднана англо-французька екскадра ввійшла в Чорне море, а 15 березня Англія і Франція офіційно оголосили війну Росії. Через місяць союзний флот підійшов до берегів України, піддав артилерійському обстрілу Одесу, однак висадити десант на берег не вдалося.

Флот союзників попрямував до Криму і головні події розгорталися під Севастополем. Російські війська дотримувались оборонної тактики, що зумовило взяття союзними військами в облогу Севастополя. Аби не пропустити в Севастопольську бухту ворожі судна головнокомандувач російської армії князь О. Меншиков віддав наказ затопити в її гирлі 5 лінійних кораблів і 2 фрегати. Героїчна оборона Севастополя – 13 вересня 1854 р. – 27 серпня 1855 р. – демонструвала неймовірну стійкість російських і українських солдатів і матросів. В ході боїв за Севастополь союзники вбитими втратили 71 тис. чол., а росіяни 102 тис. чол. Командуючий російськими військами М. Горчаков, що замінив О. Меншикова, віддав наказ залишити місто.

Падіння Севастополя прискорило завершення війни. 18 березня 1856 р. воюючі держави уклали Паризький мир. Договір передбачав збереження довоєнного територіального статусу-ква; гарантію прав християн в Османській імперії; закриття чорноморських проток для військових суден; оголошення Чорного моря нейтральним і відкритим для торгових суден усіх націй; ліквідацію російських і турецьких військово-морських арсеналів на його берегах; відкриття Дунаю для річкових суден усіх країн; збереження васальної залежності Сербії, Молдавії і Валахії від Туреччини; відмову Росії від укріплення Аландських островів на Балтиці. Хоча Росія зберегла свої володіння в Причорномор’ї, її політичний вплив в Європі істотно послабився.

Кримська війна стала важким тягарем для економіки Росії і зокрема, Південної України, яка була прифронтовою зоною і перебувала на військовому стані. Через Херсонську, Катеринославську й Таврійську губернії просувалися війська, транспорти зі зброєю та зворотні потоки поранених вояків. У мешканців цих губерній забирали весь скот і люди вмирали від голоду і хвороб. На населення покладалися величезні повинності. Губернатор Таврійської губернії повідомляв, що в одному тільки 1856 р. для військових потреб було поставлено 147560 підвод. Війна нищила як і поміщицькі, так і селянські господарства, з яких мобілізувались до армії робітники, реалізувалось продовольство та скот.

Сталося так, що російські завоювання над Чорним морем відбувалися в основному коштом українського народу, його людськими й економічними ресурсами. Ніби за іронією долі, український народ платив не тільки життям своїх синів, але також і хлібом за чужі, російські імперіалістичні інтереси, за перемогу Росії та прославлення російської зброї.

Кримська війна загострила суспільно-політичну кризу, спричинену існуванням кріпацтва та появою зародків нового капіталістичного укладу. Великий вплив на розгортання антикріпосницької боротьби і політику царського уряду щодо кріпосного права справили масові селянські рухи 1855-1856 рр. Опозиція до кріпацтва зростала з кожним роком, бо воно негативно відбивалося на народному господарстві. Промисловці і фабриканти виступали проти кріпацтва тому, що кріпацька система стояла на перешкоді вільному розвитку торгівлі й промисловості. Але найактивнішою суспільно-політичною силою, яка виступала проти кріпацтва були самі кріпаки. Упродовж 1848-1851 рр. у Київській, Подільській і Волинській губерніях бунти селян ставали все частішими, у них селяни вбили 24 поміщики і 7 управителів панських маєтків. За досить приблизними даними тільки на території Катеринославської і Херсонської губерній у 1856 р. відбулося 6 кривавих сутичок між селянами і військом.

Дата добавления: 2015-05-23