Показати суспільно-політичну еволюцію національного руху на західноукраїнських землях у другій половині ХІХ ст

На суспільно-політичному русі негативно позначилася економічна відсталість та численні кріпосницькі пережитки. Домінуючі позиції в суспільно-політичному житті краю займали дві течії: москвофільська і народовська.

Москвофільство являло собою суспільно-політичну течію, в основі якої лежала переорієнтація значної частини українських верств на російський царизм. На чолі москвофільського руху в Галичині став Богдан Дідицький (1827-1908), що був його ідеологом разом із Венедиктом Площанським (1834-1902) та Адольфом Добрянським. Розчарована результатами революції 1848-1849 рр., крахом сподівань на здобуття політичних переваг, українська консервативна верхівка почала шукати підтримки в Росії.

Москвофіли заперечували право українського народу на самостійний національний розвиток. У таборі москвофілів опинилися майже вся галицька й буковинська інтелігенція, зокрема духовенство. У 1870 р. москвофіли заснували громадсько-політичну організацію «Руська Рада». Москвофіли видавали декілька журналів: «Слово», «Руська Рада» тощо. Вони послуговувалися «староруською мовою», яка дістала назву «язичіє», бо була жахливою мішаниною російсько - церковнослов’янської та української мов. З часом частина москвофілів стала на службу русифікаторської політики Росії.

Ідеологія москвофілів загалом була близькою до ідейного арсеналу російських слов’янофілів, прихильників офіційної народності, а згодом і партії кріпосників. Основним її змістом були утвердження недоторканності існуючого ладу з його численними кріпосницькими залишками, неприйняття багатьох суттєвих сторін капіталізму країн Заходу. Під впливом москвофілів у Східній Галичині виникли культурно-освітні товариства – Ставропігійський інститут, «Народний дім», Товариство ім. М.Качковського, ряд періодичних видань – газети «Слово», журнали «Галичанин», «Страхопуд», «Лада», «Дом и школа», «Семейная библиотека». Помітно активізували свою діяльність буковинські москвофіли у 90-х роках. Ними були створені політичне товариство «Народна рада», «Общество руських женщин в Буковине», «Общество русских студентов Карпат» та ін.

Виникнення народовської течії припадає на початок 60-х років, які ознаменувалися пожвавленням суспільно-політичного і культурного життя на західноукраїнських землях і особливо у Східній Галичині. Виходячи з того, що українці – це окрема нація, народовці виступали за єдність усіх українських земель і розвиток єдиної української мови на основі народних говорів. Організаційними центрами народовського руху були редакції журналів «Вечорниці» (1862-1863), «Мета» (1863-1864), «Нива» (1865), «Русалка» (1866). До народовців належали представники української інтелігенції. Група письменників, педагогів і суспільних діячів, зокрема С.Воробкевич, В.Шашкевич, К.Климикевич, Ф.Заревич, К.Горбань - організовували студентські й учнівські організації (громади) в навчальних закладах Західної України.

Через громади народовці прагнули розбудити національну самосвідомість. Використовуючи нові закони, прийняті урядом Австро-Угорщини, народовці заснували ряд культосвітніх товариств «Руська бесіда» (1861), український театр (1864), «Просвіту» (1868). Вони відкривали читальні бібліотеки, видавали твори українських письменників, шкільні підручники, ставили театральні вистави і проводили щорічні Шевченківські вечори-концерти.

У 1873 р. у Львові виникло Літературно-наукове товариство ім. Т.Шевченка, яке 1892 р. реорганізувалось в Наукове товариство ім. Т.Шевченка (НТШ). Поштовхом до початку активної діяльності народовців стали вибори 1879 р. до галицького сейму, до якого українці, очолювані москвофільською Руською радою, змогли провести тільки 3 своїх представників.

Новий етап просвітницької діяльності народовці розпочали з видання двох політичних журналів: «Батьківщина» (1879) і «Діло» (1880). Серед керівництва цих видань були головні ідеологи народовців – В.Барвінський, В.Навроцький, О.Огоновський, Ю Романчук, А.Вахнянин та ін. У 1885 р. народовці створили політичну організацію – Народну раду. 1890р. Ю.Романчук, С.Сембратович, О.Барвінський при посередництві В.Антоновича уклали з польськими політичними колами й австрійським урядом компромісну угоду, яка дістала назву «Нової ери».

Рух народовців розгорнувся також на Буковині та у Закарпатті. У середині 1880-х рр. у діяльності їхніх організацій на Буковині («Руській бесіді» і «Руській раді») активну участь брали Ю.Федькович, Є. Пігуляк, О.Попович та ін.

Готуючи відповідь на четверте питання, потрібно відзначити, що важливу роль у суспільно-політичному русі на західноукраїнських землях відіграла прогресивна Русько-українська радикальна партія, створена 1890р. РУРП була першою українською політичною партією. Її лідерами були: до 1899р. І.Франко, М.Павлик (до 1914р.), а також В.Будзиновський, Є.Левицький. У своїй діяльності РУРП прагнула поєднувати відстоювання соціальних інтересів українських селян Галичини з захистом національних прав українського народу.

В ході гострих дискусій між «старими» (І.Франко, М.Павлик) і «молодими» (В.Будзиновський, В.Охримович, Є.Левицький) уперше висунуто постулат політичної самостійності України (книжка Ю.Бачинського «Ukraina irredenta», 1895 р., і друга програма РУРП). Після розколу РУРП 1899р. частина членів увійшла до складу Української національно-демократичної партії (УНДП) і Української соціал-демократичної партії (УСДП). Разом з УНДП партія утворила неофіційну двопартійну систему, в якій РУРП відігравала роль лівої опозиції стосовно центриської УНДП.

17 вересня 1899 р. у Львові було створено Українську соціал-демократичну партію (УСДП). Це була легальна реформістська соціалістична партія, яка діяла в Галичині і Буковині як одна із секцій Соціал-демократичної робітничої партії Австрії, згодом – як самостійна партія на землях Західної України у складі Польщі. Вона стояла на позиціях незалежності України, спиралася на промислових і сільськогосподарських робітників.

У 1896 р. народовці на чолі з Олександром Барвінським, Наталем Вахнянином та галицьким митрополитом Сильвестром Сембратовичем заснували Русько-український християнський союз – українську партію клерикального спрямування. Однак і Русько-український християнський союз і УСДП відігравали другорядну роль по відношенню до національно-демократичної та радикальної партій. Остання, створивши ґрунт для побудови двох нових партій, змогла досить швидко вийти з внутрішньої кризи. Таким чином, в українському русі в Галичині до початку ХХ ст. виникла фактично двопартійна система, у якій провідна роль центриської УНДП стимулювалася і врівноважувалася опозицією лівої РУРП. Це мало велике значення для стабілізації політичного життя галицьких українців. З іншого боку, усі новостворені партії стояли на спільній платформі політичної самостійності України, що давало підстави для формування широкої коаліції.

Дата добавления: 2015-05-23