Охарактеризувати початок німецько-радянської війни та розповісти про оборонні бої на території України 1941 – 1942 рр

Дане питання варто розпочати із висвітлення подій 22 червня 1941 року, коли нацистська Німеччина напала на СРСР. Почалася Велика Вітчизняна війна. Чому німецьким військам у перший місяць війни вдалося захопити значну частину території України? Схарактеризуйте сутність і причини прорахунків військово–політичного керівництва СРСР. У період з червня по жовтень 1941 року Червона Армія зазнавала однієї поразки за іншою. Дайте загальну характеристику бойових дій на Південно–Західному і Південному фронтах наприкінці 1941 року. До кінця 1941 року німці окупували майже всю Україну. Катастрофічною поразкою закінчилась наступальна операція радянських військ під Харковом у травні 1942 року. У боях загинуло три армії, а 250 тис. радянських бійців потрапило до фашистського полону. 22 липня 1942 року після захоплення німцями м. Свердловська Ворошиловградської області вся територія України була окупована. Початковий період війни виявився трагічним для Радянського Союзу.

Радянські війська і у тих тяжких умовах чинили героїчний опір ворогу, знищуючи значні сили загарбників, зірвали гітлерівський план «блискавичної війни». З 7липня по 26 березня радянські війська захищали Київ; з 5 серпня по 16 жовтня 1941 року – йшли жорстокі бої за Одесу: 250 днів (з 30 жовтня 1941 року по 4 липня 1942 року) тривала оборона Севастополя

З початку війни урядом була проведена величезна робота по мобілізації сил і організації опору ворогу. Які заходи вживалися щодо мобілізації сил на відсіч німецькій агресії? Розкрийте зміст директиви «Партійним і радянським організаціям прифронтових областей». Країна перетворилася на єдиний воєнний табір, де все життя підпорядковувалось одній меті – розгрому агресора. Розкрийте сутність гасла «Все для фронту, все для перемоги!» Наведіть приклади героїчного опору радянських військ і трудового подвигу народу, завдяки яким було зірвано план блискавичної війни, розвіяно міф про непереможність німецької армії і підготовлено умови для майбутньої перемоги. Радянське командування отримало час для накопичення резервів і підготовки планів контрнаступу. У перші дні війни були створені надзвичайні органи. Вже 22 червня 1941 року утворилася Ставка Головного командування під керівництвом С.Тимошенка.

Згодом Ставку (тепер уже Верховного Головного Командування) очолив Й. Сталін. 30 червня був утворений Державний Комітет оборони (ДКО) на чолі зі Сталіним, що сконцентрував у своїх руках усю державну, господарську та військову владу в країні. Розглядаючи це питання, зверніть увагу на те, що в умовах війни сталінський режим продовжував керувати країною звичайними тоталітарними методами: залякуванням, насильством та репресіями, депортаціями цілих народів.

22 червня 1941 року після сигналу «Дортмунд» фашистська Німеччина раптово напала на СРСР. Сконцентровані в мобільні угруповання «Північ», «Центр» і «Південь» німецькі армії швидко просувалися на Ленінград, Москву та Київ. До середини червня фронт стратегічного наступу гітлерівських військ досяг 3000 км, глибина вторгнення на головних напрямках — 400-600 км. За три тижні війни 28 радянських дивізій було повністю розгромлено, а ще 72 дивізії втратили понад 50% особового складу — це 3/5 військ, що перебували в західних округах. Уже 16 липня Гітлер ставив питання про приєднання до Третього рейху радянських територій — України, Білорусії, Прибалтики та інших районів.

Основними причинами поразок Червоної армії на початку війни були раптовість фашистського нападу; матеріальна непідготовленість до війни, незавершеність процесу переозброєння СРСР; відсутність надійних союзників, міжнародна ізоляція Радянського Союзу; розпорошення сил Червоної армії на кордонах, масові репресії наприкінці 30-х років проти армійського командного складу; некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва тощо.

Український напрямок для Гітлера був одним із головних, і це виявлялося в процесі експансії проти СРСР. Уже 18 серпня 1941 року він припиняє наступ на Москву і переорієнтовує вістря головних ударів на Ленінград і Київ, наголошуючи, що наступ на столицю України — «безпосереднє стратегічне завдання».

Така зміна акцентів була зумовлена багатьма чинниками: економічними — захоплення України суттєво підривало військово-промисловий потенціал СРСР і забезпечувало Німеччину ресурсами для ведення війни (напередодні війни частка УРСР в Радянському Союзі становила у видобутку вугілля 50,5%, залізної руди — 67,6, у виплавлянні чавуну — 64,7, сталі — 48,9%); воєнними — окупація України не тільки створювала вигідний плацдарм для подальшої експансії, а й давала змогу «нейтралізувати» Крим, який Гітлер називав «радянським авіаносцем для нанесення ударів по румунських нафторозробках»; морально-політичними — взяття Києва могло підняти рейтинг Німеччини на міжнародній арені, вселити впевненість фашистським військам і зневіру в перемогу Червоної армії.

На території України групі німецьких армій «Південь», якою командував генерал-фельдмаршал фон Рундштедт, протистояли війська Київського особливого і Одеського воєнних округів. На цьому напрямку німці мали незначну кількісну перевагу в живій силі 1:1,4, але значно поступалися у техніці: у радянських частинах було в 1,3 раза більше гармат і мінометів, у 4,9 раза — танків і в 2,4 раза літаків. Проте навіть за таких сприятливих для Червоної армії обставин втримати німців на радянському кордоні не вдалося. У середині липня 1941 р. на житомирсько-київському, уманському і одеському напрямках точилися вирішальні бої.

Більше двох місяців (липень—вересень) тривала оборона Києва. Гітлерівці втратили під стінами української столиці понад 100 тис. війська. Після прориву німецькими військами Південно-Західного фронту захисники Києва опинилися перед загрозою оточення. Проте Сталін, незважаючи на реальні обставини, не дозволив військам своєчасно відійти. Між тим ситуація дедалі більше ускладнювалася, переростаючи у велику трагедію. Ліквідувавши під Уманню дві оточені радянські армії, німецькі броньовані «кліщі» замкнулися в кільце під Полтавою. Внаслідок цього в полон потрапило майже 660 тис. осіб, з них — 60 тис. командирів. З оточення змогли вийти лише окремі загони. Командуючий фронтом М. Кирпонос, секретар ЦК КП(б)У М. Бурмистенко та група генералів загинули при спробі вирватися із ворожого кільця.

Гітлер тріумфував, розцінюючи київську операцію як «найбільшу битву в світовій історії». Проте деякі з німецьких генералів досить скептично оцінювали її стратегічне значення, вважаючи, що концентрація сил на півдні змусила фактично аж до осінніх дощів «топтатися на місці» війська фон Бока на центральному напрямку.

Велике стратегічне і політичне значення мала оборона Одеси, що тривала 73 дні. Сковуючи 18 дивізій противника, вона дала змогу відійти Південному фронту за Дніпро і організувати оборону. Проте наприкінці вересня Червона армія змушена була залишити Одесу і вести оборонні бої на Кримському півострові.

Розгром у грудні 1941 р. під Москвою 38 німецьких дивізій зірвав плани «Бліцкригу», створивши умови для контрнаступу радянських військ. У березні наступного року Генеральний штаб запропонував план операції на весну і початок літа 1942 р. Головна ідея цього документа — активна стратегічна оборона, накопичення резервів, а потім — рішучий наступ. Сталін же наполягав на серії наступальних операцій на окремих напрямках, наголошуючи: «Не сидіти ж нам в обороні склавши руки і чекати, доки німці вдарять першими». Операції планували в Криму, під Харковом, під Ленінградом і ще на декількох напрямках. «Те, що наступальні дії мали розгорнутися на великій кількості ділянок, — писав у своїх спогадах начальник оперативного відділу Генерального штабу С. Штеменко, — загрожувало бідою: наші війська опинилися втягнутими в операції з сумнівним наслідком, подрібнювалися сили, котрих і так було обмаль».

Неприємності почалися з того, що після трьох невдалих спроб (у лютому — квітні 1942 р.) прорвати оборону німців Кримський фронт змушений був перейти до оборони. Уже 8 травня перейшло у наступ ударне угруповання гітлерівців. Внаслідок невмілої організації оборони командуючим Кримським фронтом генерал-лейтенантом Д. Козловим, некомпетентних втручань у воєнні справи представника Ставки ВГК Л. Мехліса битва закінчилася цілковитою катастрофою для радянських військ і втратою Керченського півострова. Це значно ускладнило становище захисників Севастополя. За час його понад 8-місячної оборони ворог втратив майже 300 тис. осіб, що більше, ніж втрати вермахту у всій Європі, Північній Африці та Атлантиці від 1 вересня 1939 року до 22 червня 1941 року. 4 липня 1942 року місто було захоплене фашистами.

Катастрофічною поразкою завершився і початий 12 травня 1942 року наступ на харківському напрямку. Погана організація, недостатнє матеріальне забезпечення, тактичні помилки призвели до трагедії (у полон потрапило 240 тис. червоноармійців).

Поразки радянських військ в Україні та Криму змінили ситуацію на користь німців. Оволодівши стратегічною ініціативою, вони 28 червня 1942 року розпочали широкомасштабний наступ. 22 липня 1942 року, після захоплення гітлерівцями м. Свердловська Ворошиловградської області, вся територія УРСР була остаточно окупована.

Отже, некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва, незавершеність процесу переозброєння, мобілізаційна неготовність армії, багато тактичних прорахунків та інші фактори стали основними причинами трагічних поразок і катастроф на початковому етапі війни. Незважаючи на те що Червона армія чинила героїчний опір, сковуючи значні сили противника, все ж поразки під Києвом, Харковом, у Криму та в інших бойових операціях призвели до загибелі та полону сотень тисяч солдатів і офіцерів; окупації України; звуження військово-промислового потенціалу СРСР; завоювання фашистами вигідного стратегічного плацдарму для подальшої експансії; переходу стратегічної ініціативи до рук Гітлера.

Дата добавления: 2015-05-23