Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Утворення козацької держави у ході Визвольної війни. Система влади 2 страница




 

Ліквідація УГКЦ

Мета: організація всебічної енергійної відсічі наступаючому Ватикану і зміцненню радянської влади в західноукраїнських землях

Стало можливим через ослаблення в повоєнний період греко-католицької церкви; загострення відносин між Заходом і Сходом, яке переросло в «холодну війну», смерть лідера УГКЦ А. Шептицького

Дії: березень 1945 р. - інструкція ліквідації УГКЦ. Діючи за інструкцією, органи держбезпеки у квітні заарештували всіх українських греко-католицьких єпископів на чолі з митрополитом Й. Сліпим. Було ліквідовано церковні освітні установи, розгромлено митрополію та єпархіальні управління. Проведено арешти серед монахів, монашок та духовенства. 8—10 березня 1946 р. Брестська унія 1596 р. скасовувалася, а греко-католицька церква «возз'єднувалася» з Російською православною церквою. За таким самим сценарієм розгорталися події і в Закарпатті.

Білет № 21
1. Гетьманування П. Дорошенка (1665 – 1676 рр.) – спроба об’єднати Україну та її невдача. Поразка Української революції середини XVII століття.
Дорошенко стає гетьманом у серпні 1665 року і вдається до ряду активних заходів, щоб зміцнити своє становище. Він скликає генеральні ради, на яких намагається враховувати думку рядового козацтва. Щоб уникнути замахів і переворотів, Дорошенко організовує 20-тисячний корпус найманців-сердюків, що підлягали йому особисто. Спершу гетьман орієнтувався на Польщу, але, після підписання в січні 1667 року поляками та моско-витами Андрусівського миру, за яким Україна розді-лялася між обома державами на Пб, під Польщею, та Лб, під Москвою, він рішуче відкинув прополь-ський курс і вирішив відродити один з давніх прое-ктів Богдана Хмельницького — союз з Оттомансь-кою Портою. Наприкінці 1667 року Дорошенко ще вів переговори з московським урядом про віднов-лення у повному обсязі прав і вольностей Війська Запорозького і об’єднання обох частин України. Йому навіть вдалося схилити на свій бік Івана Брю-ховецького, який почав розуміти своє хитке стано-вище під рукою Москви і в лютому 1668 року зак-ликав населення Лівобережної України піднятися на боротьбу проти московської неволі. До березня більшу частину Лівобережжя було звільнено від московського війська. У червні П.Дорошенко здій-снив похід у Лівобережну Україну, в результаті яко-го козаки, незадоволені політикою І.Брюховець-кого, вбили його і обрали гетьманом об’єднаної України Петра Дорошенка. Спираючись на турків, Дорошенко почав зміцнювати державу. У березні 1669 року Корсунська рада дала згоду на прийняття Україною турецького протекторату і підтвердила гетьманство Дорошенка по обидва береги Дніпра. Влітку 1672 року під час війни між Туреччиною і Польщею, в якій Дорошенко став на бік турків, Укра-їна стала ареною жорстоких і спустошливих військо-вих дій, які перетворили її в руїнуУ 1675—1676 рр, під час битви за Чигирин, Дорошенко опинився на боці турків і змушений був воювати проти козаць-кого війська, підвладного Москві. У вересні 1676р. складає свої повноваження і здає-ться москов-ському урядові. Відтоді аж до гетьманування Івана Мазепи Україна не мала більше зверхників, які б так палко й послідовно обстоювали ідею державної самостійності.На жаль,його боротьба не дала резу-льтатів. Спустошливі напади турків і татар, міжге-тьманські та міжстаршинські усобиці і чвари приз-вели до знищення сотень населених міст, сіл і міс-течок, до запустіння великих територій, через що цей період дістав в історії назву «Руїна». Україна стала ще більшою руїною ніж була.
2. Десталінізація в СРСР (1953 – 1964 рр.) та Україні.

Десталінізація - процес ліквідації культу особи і сталінської політичної системи, створеної радянським лідером Йосипом Сталіним.Сталінське керівництво було змінено після його смерті у 1953 році. Керівні пости на той момент займали: Лаврентій Берія, голова Міністерства внутрішніх справ; Микита Хрущов, перший секретар Центрального комітету Комуністичної партії, і Георгій Маленков, прем'єр-міністр Радянського Союзу.Десталінізація поклала кінець великомасштабному використанню примусової праці в економіці. Процес звільнення в'язнів ГУЛАГу був початий при Берії, але незабаром він був усунений від влади. Хрущов тоді став найвпливовішим радянським політиком.У своїй промові «Про культ особи і його наслідки» на закритому засіданні XX з'їзду КПРС, 25 лютого 1956 року, Хрущов шокував своїх слухачів, засуджуючи диктаторську форму правління Сталіна і створений ним культ особистості. Крім того, він розкритикував злочини, скоєні і соратниками Лаврентія Берії.Хрущовська компанія з очищення від спадщини Сталіна у громадській сфері проводилася в кінці 1950-х. Було проведено перейменування міст, пам'ятників та інших об'єктів, які були названі на честь Сталіна. Процес десталінізації досяг свого піку у 1961 році на 22-му з'їзді Комуністичної партії Радянського Союзу. В результаті з'їзду були прийняті два ключових акта десталінізації: по-перше, 31 жовтня 1961 року тіло Сталіна було винесене з мавзолею на Червоній площі і перепоховане[1], а по-друге, 11 листопада 1961 року, місто-герой Сталінградбув перейменований у Волгоград.

Білет № 22
1. Гетьманування І.Мазепи (1687 – 1709рр.) та П. Орлика (1709 – 1742 рр.). Конституція П. Орлика (1710)
Гетьманування І. Мазепи(1687-1709) Підписав ‘Коломацькі статті’,які регламентував на укр.-рос відносини.Гутьман сприяє формуванню аристократичної верхівки українського суспільства,тобто перетворенню козацкеої старшини на шляхетську верству,йшлося про створення власної генерації дворянства, яке мало б не тільки титули та спадкову владу,а й землі та залежних селян. У 1701 Мазепа видав указ про дводенну панщину для Ніжинського полку,за перші 12 років свого гетьманування.І. Мазепа здійснив 11 літніх і 12 зимніх походів. За цими цифрами стоять матеріальні збитки, демографічні втрати, збільшення податків, які лягали важким тягарем на плечі укр. Нар. Загалом козацтво та селянство не підтримувало гетьмана. У 1700 розпочалася Північна війна. Україна потрапила у трагічну ситуацію. Вже 1700р для ведення бойових дій проти шведів було відправлено 17000 козаків. Війна принесла збільшення податків, примусові фортифікаційні роботи, нескінченні реквізиції корчів, розміщення в Україні російських військ, фактичне припинення зовнішньої торгівлі.У 1705 І. Мазепа починає таємні переговори з союзником Карла 12го – польським королем С. Лещинським, а навесні 1709 укладає угоду зі Швецією,яка передбачає відновлення державної недоторканності України. Цього ж року гетьман виступив як соратник шведів у вирішальній Полтавській битві та зазнав поразки. Гетьманування Пилипа Орлика(1710-1742) Гетьман уклав зі своїми виборцями та запорозькими козаками договір, який дістав назву ‘Конституція прав і винностей війська запорозького’(Бендерська конституція).Французькі просвітителі ще не наважуються на розробку тих громадянських ідей,які були закладені в ній. Уперше в Європі було вироблено реальну модель вільної незалежної держави, заснованої на природному праві народу на свободу і самовизначення,модель, що базувалася на незалежних демократичних засадах суспільного життя. Характерною особливістю Бендерівської конституції є органічне поєднання традиційності і новаторства. Спрямоване на політичне та церковне відокремлення України від Росії, дотримуючись неподільності укр. Земель на Правобережжі та Лівобережжі, але документ вносить суттєві корективи і в модель державної структури,в пріоритети державної політики. У Конституції наголошувалося на обмеженні самовладдя гетьмана, обмеження гетьманських повноважень виявилося в посиленні впливу на внутрішню та зовнішню політику членів загальної влади, у посиленні ролі військового генерального суду, який позбавляв гетьмана у чіткому розмежуванні військового скарбу і особистих фінансів гетьмана. Створення своєрідного козацького парламенту – загальної ради, до складу цього парламенту входила вся старшина,делегати Запорізької Січі та представники від полків. Загальна рада мала бути не формальною,а робочим органом, збиратись тричі на рік – Різдво Хрестове, Воскресіння Хрестове та на Покрову.. Важливими були пункти,які стосувалися повернення Запорізькій Січі традиційних вольностей та прав. Орлик підтвердив права та привілеї свого часу надані Києву та іншим містам (збереження за ними права на магдебурзькому праві). П. Орлик пропонував ревізію захоплених старшиною земель. Єдиний недемократичний пункт цього документа, який стверджував виняткові права православ’я в Україні.Також був спрямований на ідею суспільної єдності.У 1711р. укладено військово-політичний союз з кримським ханом, він вирушив походом на правобережжя. Завдяки переходу на бік П. Орлика козаків правобережних полків(крім Білоцерківського) укладено з Росією Прукський трактат, який зашкодив державнотворчим планом П. Орлика. Не дали змоги на практиці реалізувати його демократичну конституцію.
2. Спроби реформування економіки в період «відлиги».
Головним завданням на поч.. 50х років стало вирішення продовольчої проблеми, яка вимагала радикальних реформ усього процесу с/г виробництва. С/Г реформа: Валова продукція зросла,порівняно з попередньою п’ятирічкою на 35.3%, валовий збір зерна в Україні зріс майже на 20%, цукрових буряків – вдвічі, збір м’яса – більш ніж в 2 рази, збір молока – в 3 рази.Закупівельні ціни на зерно зросли майже в 7 разів,на картоплю – у 8 разів, на продукти тваринництва – у 5.5 разів.Знижено податки для колгоспників.Зміцнено матеріально-технічну базу.Підвищено освітній рівень керівників с/г виробництва.Об’єктивна необхідність кардинальних змін в економіці та невпинне зростання в процесі реформ суб’єктивного факта зумовили появу над програм: 1.освоєння цілинних земель(13 млн.га) 2.розширення площ посівів кукурудзи(1953= посіви кукурудзи – 2.2 млн га) 3. Надпрограма у тваринництві(наздогнати США щодо виробництва м’яса, масла, молока на душу населення) Як наслідок виробництво тваринної продукції в республіці, 1964 знизилось 98% рівня 1958. Реформа управління господарством: Відновлено міністерства,запроваджено радгоспи, 70% господарства управлялось укр. Владою,піднялись закупівельні ціни на продукцію. Реформа у соціальній сфері: підвищення заробітної плати, 5-ти денний робочий тиждень,скорочено робочий день,селяни одержали паспорти, збільшилось житлове будівництво,в побут уввійшли телевізори,пральні машини, магнітофони.Фінансова реформа 1961р. нові радянські карбованці випущено,перерахунок пенсій,допомог,стипендій,скорочення кількості державних грошових знаків. Освоєння Впквійськово-промисловий комплекс): -створена міжконтинентальна балістична ракета,-4 жов 1957 запущено 1-ий супутник Землі,- 12 квіт 1961 Юрій Гагарін полетів у космос,- 11-15 серп 1962 Політ Поповича в космос.Антицерковна політика: переслідування і масове закриття церков,закриті ‘свідки ієгови’

Білет №23
1.Адміністративний устрій, політичний та соціально – економічний розвиток українських земель у першій половині ХІХ ст..
В кінці XVIII ст. українські землі були поділені між державами. 85% українських земель входило до складу Російської імперії(Лівобережжя, Правобережжя, Пд.. Україна). До Австрійської імперії відійшли 15% українських земель(західна Україна). Українські землі в складі Росії було поділено на 9 губерній об’єднаних в 3 генерал – губернаторства:1 – ше – Малоросійське (лівобережжя з центром у Харкові), 2 – ге – Київське (Правобережжя з центром у Києві), 3 – тє – Новоросійсько – Бессарабське (південна Україна в Одесі). Губернії поділялися на повіти. Повіти поділялися на стани.Російська імперія була феодально – кріпосною системою. Вона гальмувала економічний розвиток російської імперії, внаслідок цього поміщицьке господарство на початку ХІХ ст.. здебільшого мало натуральний характер, орієнтуючись на власні внутрішні потреби. 30 – 40 рр. ХІХ ст.. – початок промислового перевороту.(заміна ручної праці машинною). Найбільш розвинена галузь – цукрова, розвивалась суконна. військова галузь була третьою.
2.Зародження дисидентського руху в 50 – х рр.. ХХ ст.. Шестидесятники.
Дисиденти – незгодні з існуючим режимом.1955 р. – відкритий лист до ООН українських політв’язнів з мордовського табору, що став першим проявом українського дисидентського руху.15.10.1959 р. вбивство Степана Бандери.Напрямки дисидентського руху:Національно – визвольний. Мета: Незалежність України. Організації, представники: 1959 – 1961рр. – Українська робітничо – селянська спілка, голова – Л. Лук’яненко.Правозахисний. Мета: дотримування прав і свобод людини - - В’ячеслав Максимович Чорновіл.Релігійний. Мета: боротьба за свободу віросповідань – Володимир Романюк, Іван Гель. Шістдесятники – діячі культури України, творчий розквіт, яких припав на період пом’якшення цензури у період Хрущовської відлиги 50 – 60рр. ХХст.Українські літератори ат художники, яких відносять до шістдесятників: В. Симоненко, Г. Тютюнник, А. Горська, І. Драч, Л. Костенко, В. Зарецький, М. Вінграновський, Є. Сверстюк, Г. Севру, І Світличний.

Білет №24
1. Діяльність декабристів в Україні (початок XIX ст..)
Декабристський рух в Україні — це діяльність таємних організацій декабристів в Україні: Союзу благоденства, Південного товариства і Товариства об'єднаних слов'ян та події, пов'язані з повстанням Чернігівського полку. Найпереконливішим підтвердженням зв'язку декабристського руху з Україною є не проживання або служба окремих декабристів, а діяльність декабристських організацій. В Україні, де були розквартировані російські війська, перебувало на службі багато опозиційно налаштованих офіцерів — членів таємних товариств. В 1818 році після прибуття на службу до Києва генерала М. Орлова місто стає центром ділових зустрічей членів Союзу благоденства. У Тульчині існувала філія московського Союзу благоденства. Після ліквідації Союзу благоденства в 1821 році більшість його членів не припинила політичної діяльності. У березні 1821 року Тульчинська управа ухвалила рішення про створення нової організації, яка була названа Південним товариством. Головою останнього було обрано полковника Павла Пестеля. Членами товариства стали офіцери полків, що перебували в Україні. Північне товариство організаційно оформилося пізніше, наприкінці 1821 року.[3]Крім тульчинської управи було засновано ще дві: Кам'янську — на чолі з В. Давидовим та Волконским і Васильківську, яку очолював підполковник Муравйов-Апостол Сергій Іванович. Час від часу відбувалися конспіративні наради товариств. Для цього використовували Київський контрактовий ярмарок. В Кам'янці регулярно скликалися осінні наради декабристів.[4] З трьох таємних товариств, що виникли на початку 20-х років 19 століття, коли рух декабристів перебував в найзрілішої стадії свого розвитку, в Україні існували і проводили революційну діяльність два таємних товариства — Південне товариство і Товариство об'єднаних слов'ян, засноване в 1823 році у Новограді-Волинському братами Борисовими. Із п'яти страчених лідерів троє належали до числа керівників Південного товариства. Головою Південного товариства Пестелем була розроблена «Русская правда» — видатний програмний документ руху.
2. Політико-ідеологічна криза радянської системи в 60 – 80-х рр..XXт. Неосталінізм.
У жовтні 1964 року замість М. Хрущова першим секретарем ЦК КПРС був обраний Л. Брежнєв. Зміни в керівництві означали поворот від реформаторства до консерватизму. Спочатку Л. Брежнєв виправив лише деякі так звані «волюнтаристські» наслідки діяльності М. Хрущова. Згодом стало очевидним, що гасло стабільності, яке висунув Л. Брежнєв, насправді означає звичайну відмову від будь-яких радикальних змін. Брежнєвський період історії України був періодом часткової реанімації сталінської командно-адміністративної системи, періодом суспільного й економічного застою.Неосталінізм політики Л. Брежнєва супроводжувався в Україні новими хвилями політичних репресій проти інакодумців, передусім поборників ідей національної свідомості й суверенності Української держави. Вже в серпні 1965 року в ряді міст України відбулися масові арешти, під час яких затримано близько трьох десятків інтелігентів-шістдесятників. Проти більшості з них висувалося традиційне звинувачення в «антирадянській агітації і пропаганді». За найменший вияв прихильності до дисидентів звільняли з роботи, виключали з партії й комсомолу, виганяли з інститутів.Зазначені події супроводжувалися відчутними змінами і в ідеологічній сфері. Українські засоби масової інформації були переповнені статтями, спрямованими проти «буржуазної ідеології» та «українського буржуазного націоналізму». Активізується цензура, відбувається справжня чистка редакцій газет, журналів, видавництв, академічних інститутів гуманітарного профілю.Характерною особливістю суспільно-політичного життя України брежнєвського періоду були також вияви так званої інерції «відлиги», що знайшли своє відображення в масових акціях протестів шістдесятників. Наприклад, у вересні 1965 році в київському кінотеатрі «Україна» на прем'єрі фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» з різким осудом репресій, що відбува­лися в Україні, виступили Юрій Бадзьо, Іван Дзюба, Василь Стус та В'ячеслав Чорновіл. Сотні відомих українських діячів культури й науки, рядові службовці, робітники й студенти різко засудили політичні процеси 1965-1966 pp. у колективних листах-протестах, адресованих керівництву республіки. Ці документи друкувалися у самвидаві, потрапляли за кордон.Яскравим виявом наслідків «відлиги» стали події 22 травня 1967року в Києві. Зі стихійним протестом проти заборони відзначення річниці пам'яті Т. Шевченка біля пам'ятника Великому Кобзареві виступили представники столичної інтелігенції та студентства.Партійне керівництво республіки на чолі з П. Шелестом, підтримуючи в цілому політику Москви, було не проти використати щирі прагнення української національно-свідомої інтелігенції у власних цілях — боротьбі з союзним центром за розширення обсягу своєї влади. Позитивні зрушення в цьому напрямку простежуються після низки заходів, спрямованих на підвищення статусу української мови й упровадження її в навчальний процес вузів республіки. Не виключено, що саме з ініціативи керівництва республіки в листопаді 1966 року на V з'їзді письменників України гостро порушено мовну проблему.

Білет №25
1. Кирило-Мефодіївське товариство (1845 – 1847 рр.) – перша українська політична організація.
Кирило-Мефодіївськетовариство — таємнаполітичнаантикріпосницькаорганізація, щоутворилася в грудні 1845 р. — січні 1846 р. в Києві й існуваладокінцяберезня 1847. ЗасновникамитовариствабулиМ. І. Гулак (1822—1899; уродженецьПолтавськоїгубернії), М. І. Костомаров (1817—1885), В. М. Білозерський (1825—1899; у 1846—1847 вчителював у Полтавськомукадетськомукорпусі). До них приєдналисяО. В. Маркович (1822—1867; уродженець с. Кулажинців, теперГребінківського р-ну Полтавськоїобласті), О. О. Навроцький (1823—1992; уродженець с. АнтипівкиЗолотоніськогоповіту, теперЗолотоніського р-ну Черкаськоїобласті), Г. (Ю.) Л. Андрузький (1827 — після 1864; уродженець с. ВечірокПирятинськогоповіту, теперПирятинського р-ну), I. Я. Пасяда (1823—1894; уродженець м. ЗіньковаПолтавськоїобласті), М. I. Савич (1808—1892; уродженець м. Зінькова), П. О. Куліш (1819—1897), Т. Г. Шевченко.У Полтавіідеїкирило-мефодіївцівразом з В. М. БілозерськимпропагувавД. П. Пильчиков (1821— 1893), який у 1846—1864 рр. вчителював у Полтавськомукадетськомукорпусі.ПолітичнупрограмуКирило-Мефодіївськоготовариствабуловикладено в «Книзібуттяукраїнського народу», «СтатутіСлов'янськоготовариства св. Кирила і Ме-фодія» і Записці, складеній В. М. Білозерським. Програмніположеннямістили й записки про освіту народу (В. М. Білозерського), про емансипаціюжінок (М. І. Савича), прооб'єднанняслов'янськихнародів (М. І. Костомарова), а такожлітературні твори Т. Г. Шевченка, М. І. Костомарова, П. О. Куліша, листуваннячленівтовариства.Головнимсвоїмзавданнямтовариствовважалознищеннясамодержавства, ліквідаціюкріпосного права, скасуваннястанів, об'єднанняслов'янськихнародів у федеративнуреспубліку з парламентським ладом і з наданням кожному народовірівних прав і широкоїполітичноїавтономії. У березні 1847 р. за доносом провокатора студента Петрова Кирило-Мефодіївськетовариствобуловикрите й розгромлене. Слідствотривало до 30 травня. Членівтовариства покарали ув'язненням і засланнямувіддаленігубернії.
2. Економічний та соціальний розвиток УРСР у період застою (1964- 1985р.)
З 1965р за ініціативою голови Ради Міністрів СРСР Олексія Косигіна, розпочинаються економічні реформи. По-перше, в управлінні економікою посилюється централізація: ліквідовані хрущовскі раднаргоспи, відновлені міністерства. Усі найважливіші республіканські міністерства були перейменовані на союзно-республіканскі. Тим самим фактично ліквідували рештки економчіної автономії України. Фактично всі проблеми, навіть місцеві вирішувалися у Москві, бюрократичний апарат охопила нова хвиля хабарництва, оскільки саме центр розподіляв фінанси та ресурси. По-друге: з 1966р запроваджують економічні методи управління промисловістю:1.Розширюються права підприємств, скорочується кількість директивних планових показників2. Посилюються економічні стимули до праці – розширюється господарча самостійність підприємств, частину з них переводять на господарський розрахунок. 3.Змінюються договірні зв*язки між підприємствами. 4. На підприємствах створюються фонди матеріального стимулювання, які залежали від рентабельності та прибутку підприємства. 5. Більше уваги приділялося легкій та харчовій промисловості. 6. Заохочується ініціатива директорів підприємств – їх стали оцінювати не лише по валу (кількості виробленої продукції), а й по реалізації. Саме це останнє стало на заваді поширенню реформ. «Червоні директори» не скільки не могли, скільки не бажали цим займатися. Щоправда частина з них навчилася ринковим елементам, проте це привело до зрошення їх з криміналітетом. Відбулися зміни в сільському господарстві: 1. Посилилася роль новоствореного міністерства сільського господарства в плануванні та управлінні галуззю. 2. Розширилась самостійність колгоспів у плануванні. 3. Скасовані борги колгоспів перед державою. 4. Суттєво змінювались плани щодо обов*язкових закупівель зерна. 5. У 1,5-2 рази підвищувалися закупівельні ціни на с/г продукцію. 6. Встановлено 50% надбавки до закупівельних цін за понадпланову продукцію.7. Зросли капіталовкладення в галузь, знизилися податки, ціни на запчастини і техніку. 8. Збільшувалося застосування мінеральних добрив. 9. Впроваджувалися більш врожайні сорти зернових і технічних культур. 10. Зміцнився кадровий склад спеціалістів колгоспів і радгоспів.Реформи частково покращили стан економіки. Економісти називають восьму п*ятирічку (1966-1970) «золотою». Її результати були найкращими за останні 35 років:-приріст національного доходу склав 39% за п»ятирічку; -промислова продукція збільшилась на 50% порівняно з попередньою п’ятирічкою; -валова продукція с/г зросла на 23%; -зріс національний дохід СРСР.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 572; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.009 сек.