Ред.]Українізація робітництва, населення

За відносно короткий час українізації відбулися значні зрушення: завдяки українізаційним заходам (у взаємодії з іншими соціально-економічними процесами) у шкільництві, установах культури, пресі тощо і напливові українського населення з села, міста УССР почали набирати українського характеру. Особливо помітні зміни у національному складі населення і вживанні української мови відбулися у великих промислових містах. Від 1923 до 1933 кількість українців у Харкові зросла з 38% до 50%, у Києві з 27,1% до 42,1%, у Дніпропетровську з 16% до 48%, в Одесі з 6,6% до 17,4%, в Луганську з 7% до 31%.

У висліді цього процесу відбулися зміни й у національному складі робітництва. Загальна кількісь 1,1 млн робітників УССР на 1926 за національністю поділялося так: 55% українців (4% від усього українського населення), 29% росіян (25% від усього їх ч.), 9% євреїв (15% від усього їх ч.) і 7% ін. Але з загальної кількості українських робітників тільки 42% працювало в промисловості в містах, решта в сільському господарстві, на транспорті тощо. Дещо кращий стан був на залізницях, де українців було 69%, з яких половина володіла українською мовою (у промисловості тільки 22%).

На 1931 кількість робітників в Україні зросла до 1,9 млн, з них українців було вже 58,6% (у тому числі українською мовою володіло приблизно 32%), росіян 24,6%, євреїв 12,2%. На 1933 українці серед робітництва становили вже 60% (у важкій промисловості 53%, серед шахтарів 46%, у металургії 45%, у хімічній промисловості 51%, у видобутку залізної руди 77%, на залізницях 77%, у сільському-господарстві машинобудуванні 60%, у виробництві будів. матеріалів 68%). Вживання української мови серед робітництва, наприклад, у металургії, зросло в середньому з 18% у 1927 до 42% у 1930. Українізація робітництва і міського населення у зв'язку з індустріалізацією й колективізацією (від якої селянство втікало до міст) зазнала прискорення в 1927—1933 роках, — але це вже був і кінець політики українізації.

Українізація сприяла прискоренню ліквідації неписьменності, що зменшилася з 47% на 1926 до 8% у 1934. Початкове шкільництво (з семирічкою включно) було українізоване від 80% у 1926до 88,5% у 1933. Українізація середнього (фахового) шкільництва і вищих навчальних закладів відбувалася повільніше: від 19% на 1923 до 28,5% у 1926 і 69% у 1929. ВУАН російської мови зовсім не вживано від часу її заснування аж до навернення на русифікацію на початок 30-их pp.

В офіційних документах підкреслювано, що українізація не повинна обмежуватися лише мовою, а має охопити культурний процес у цілому і довести до опанування української кадрами всіх ділянок економічного й культурного життя країни. У висліді за 10-ліття українізації (1923—1933) українська література, мистецтво, театр (1931 на всіх 88 театрів 66 було українських, 12 єврейських, 9 російських), кіно, попри ідеологічні гальма, зазнали значного розвитку, і цей період часто називають добою культурного відродження (див. ще Література, Мистецтво, Театр, Кіно).

До українізації зрусифікованих міст багато спричинилися українська преса й видавництва: якщо на 1922 українських газет майже не було, то на 1933 їх було 373 (з усіх 426) з накладом 3,6 млн примірників, 89% від загальної кількості часописів в Україні (1926 преса була українізована на 60%); на 1933 українських журналів було 89 на всіх 118; книжкова продукція була українізована на 83%.

Дата добавления: 2015-05-23