Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Історія держави і права України, том 1 - за ред. В.Я.Тація, А.Й.Рогожина, В.Д.Гончаренка 7 страница




Об’єднання різних гілок ук­раїнського народу відбулося в умовах, коли царизм ліквідував політичну автономію України, козацтво і, здійснюючи централізаторську асиміляційну політику, став на заваді розвитку української культури.

38. Розвиток духовного життя українського народу у XVIII ст. відбувався в різних регіонах по-різному. До кінця другої третини XVIII ст., тобто до ліквідації Гетьманщини, яка певною мірою захищала українську культуру, духовне життя Лівобережжя розвивалося у більш сприятливих умовах. Близьким до нього культурним життям жила Слобожанщина, пізніше — Південь України. Продовжуючи національно-державні традиції Київської Русі, Галицької держави, Київського та інших князівств Литовської доби, Гетьманська держава забезпечувала частині українського народу досить широкі можливості будувати своє життя і культуру за власними уподобаннями. Українське козацтво, козацька держава своєю діяльністю, самим існуванням оберігала українську народність від культурно-національної асиміляції сусідніми народами: близьким за культурою польським, єдиним за релігією — російським.

У той же час ряд регіонів України на початку XVIII ст. знаходилися у складі різних держав. Лише наприкінці XVIII століття Правобережжя та Південь України були приєднані до Російської імперії, куди вже входили Лівобережжя та Слобожанщина. Однак Східна Галичина до середини 70-х років перебувала у колоніальному володінні Польщі, а з кінця XVIII ст. разом з Північною Буковиною та Закарпаттям — під владою Австрійської імперії. В російській частині України розгортався процес русифікації, в Західній Україні — полонізації, онімечення та мадяризації. Обидві монархії — австрійська і російська намагалися обмежити національно-культурний розвиток, денаціоналізувати українське населення, позбавити його своєї культури і знищити українську мову.

Одночасно з України до Росії відтягувалося багато інтелігенції, переважно вихованців Києво-Могилянської академії, визначних діячів церкви. Всі вони проводили велику культурно-освітню і наукову діяльність. Наприклад, у Слов´яно-греко-латинській академії у Москві з 1701 по 1762 pp. працювало 95 професорів із Києво-Могилянської академії, а із 21 ректора — 18 були могилянцями. У XVIII ст. практично не було жодної ділянки культури в Росії, на якій би не позначився вплив української культури. А це певного мірою обезкровлювало, ослабляло духовний розвиток українського народу.

У XVIII ст. в Україні вся система релігійних організацій, православних і уніатських, продовжувала бути фундаментом духовного життя українського народу. Поряд з цим православна церква, підпорядкована російському царизму, поступово ставала знаряддям русифікації українців. Грамоти царів та московського патріарха у кінці XVII ст., коли відбулося підпорядкування їм української православної церкви, обіцяли їй широку автономію і збереження традицій. Однак царизм порушував і в цій сфері всі свої обіцянки, обмежував та душив українську церкву.

У 1721 р. за наказом Петра І російський патріархат був знищений і створений колективний керівний орган церкви — синод, на чолі якого стояв цар. У 1722 р. за його наказом керівником української церкви був призначений Вонятович, але не в сані митрополита, а архієпископа, чим вся церква України була понижена до звичайної регіональної єпархії в Російській імперії. Всі спроби Вонятовича відновити українську митрополію завершилися невдачею, а він зазнав репресій і арешту. Лише у 1742 р. українська ієрархія повернула собі сан митрополита.

Отже, в кінці XVIII ст. керівництво української церкви остаточно перейшло з лагідних рук царгородських патріархів до деспотичних російських царів, світських людей, що робили релігію політичною справою реакційного російського монархізму. У XVIII ст. 60 років церквою управляли жінки, з яких дві — Катерина І і Катерина II — німкені. За вказівками російських імператорів були ліквідовані всі особливості української церкви (у звичаях проведення церковної служби, у святах, читанні богослужбових книг та ін.) — вона була уніфікована з російською. Майже всі українські богослужбові книги винищувалися, замінювалися московськими, а друкарні українських монастирів мали друкувати книги за московським зразком. Вводилася заборона на українські переклади святого письма, будівництво церков в

У Західній Україні в 1784 р. був заснований Львівський університет, однак він діяв як польський орган освіти. У великих містах — Львові, Дрогобичі, Бродах, Стриї — деякий час ще існували братські школи, але вже в середині XVIII ст. вони занепадають. У другій половині століття з´являються гімназії в Крем´янці, Володимир-Волинському та Чернівцях, семінарія в Мукачевому. XVIII ст. характеризується високим рівнем розвитку народної освіти в Україні. Майже у всіх містах і селах Лівобережної України та Слобожанщини діяли початкові школи — на Лівобережжі їх було 866, на Слобожанщині — 129, тобто одна школа припадала приблизно на тисячу чоловік населення. У всіх полкових містах існували великі школи, де навчалися тисячі дітей. Багато шкіл було при церквах (єпархіальні). Більшість закладів утримувалися на кошти населення, а учителювали в них мандрівні дяки. Кількість початкових та інших шкіл до кінця XVIII ст. в Україні зростала. Однак царизм і кріпосництво розгортають наступ на українську культуру, і народна освіта занепадає. Та й кріпосні селяни мали все менше можливостей навчати своїх дітей: феодали дивилися на них, як на «бидло», тримали в бідності, завантажували дітей роботою. Тому вже в 1875 р. на 6730 чол. Населення припадала всього одна школа. Таким чином, українська народна освіта, створена зусиллями церкви, інтелігенції, передових кіл козацтва і селянства у Гетьманщині та Слобожанщині, у першій половині XIX ст. була придушена російським царизмом.

У 1786 р. царський уряд схвалив «Статут народним училищам у Російській імперії», за яким створювалися два типи училищ: малі — дворічні, у яких учнів навчали основам православної віри писати, читати та рахувати, і головні — п´ятирічні, які за своєю програмою були тогочасними середніми школами. На 1801 р. в українських губерніях діяло 8 головних і 17 малих народних училищ, у яких навчалося близько 3,5 тис. дітей. У кінці XVIII ст. середня освіта російської України зміцнюється. У селах Правобережжя і Галичини теж існували українські початкові школи, що утримувалися за рахунок населення. Польський уряд підтримував єзуїтські колегії, де викладання мало переважно богословський католицький характер. Після приєднання Галичини до Австрії уряд цієї країни провів шкільну реформу, і навчання у школах почали проводити німецькою мовою. Пізніше контроль за навчанням був переданий римсько-католицькій церкві, і в школах запанувала польська мова. Лише у невеликій кількості шкіл керівництву уніатської церкви вдалося ввести українську мову навчання.

Стан освіти у Північній Буковині був гіршим, ніжу Галичині. Там діяли початкові школи, які утримувалися за кошти населення, але у невеликій кількості. Після приєднання Буковини до Австрійської імперії тут поширюються німецькі, румунські та польські школи. Кількість народних шкіл почала зменшуватися, тому що місцеве українське населення не бажало навчати дітей у чужих школах. У 1792 р. діяло 32 народні школи, а на початок XIX ст. — 15, і серед них жодної української. На Закарпатті початкова освіта розвивалася більш високими темпами, і в кінці XVIII ст., завдяки активному сприянню уніатської церкви, шкільна справа досягла значних успіхів: у цьому невеликому регіоні діяло більше 300 українських шкіл, і кількість їх продовжувала зростати.

У Галичині існували п´яти і шестикласні середні школи з латинською мовою навчання. З приєднанням Галичини до Австрії створюється п´ять середніх шкіл-гімназій. На Буковині перші школи з´явилися лише у кінці XVIII ст. — в Чернівцях та Сучаві з німецькою мовою викладання.

Духовним центром всієї України був Київ з його Могилянською академією. Академія була осередком освіти та культури, громадської думки України. Вона підготувала цілу плеяду вчених, письменників, педагогів, церковних, громадсько-політичних діячів, які головну мету своєї діяльності вбачали в просвіті народу, служінні його інтересам. Залишаючись вірною кращим традиціям, академія приймала молодь різних станів і різних країн. її вихованці відкривали школи, засновували бібліотеки, сприяли розвитку науки, літератури, мистецтв

39. Північна війна і боротьба України за незалежність.

ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ

1708 р. Похід шведського короля Карла ХІІ на Москву через Україну.

1708 р., жовтень Початок антиколоніального повстання гетьмана Івана Мазепи проти Росії.

1708 р., листопад Зруйнування московськими військами гетьманської столиці Батурина. Обрання гетьманом І.Скоропадського.

1709 р., березень Перехід на бік І.Мазепи запорозьких козаків на чолі з кошовим отаманом К.Гордієнком.

1709 р., травень Зруйнування Чортомлицької Січі царськими військами.

1709 р., 27 червня Полтавська битва.

ПОХІД КАРЛА ХІІ В УКРАЇНУ. ПОШУКИ НОВИХ СОЮЗНИКІВ

Плекаючи мрію вивести Гетьманщину з-під влади царя, Іван Мазепа в 1704-1705 рр. удався до таємної дипломатії з противниками Москви. Так, зокрема, восени 1705 р. він налагодив зв'язки з польським королем Станіславом Лещинським, якого було обрано 1704 р. тими угрупованнями, що підтримували шведського короля.Через Лещинського український гетьман сподівався встановити стосунки зі Швецією.У 1706 р. Мазепа й справді завдяки посередництву польського короля розпочав таємні зносини зі шведським королем Карлом ХІІ.Зовнішньополітичні передумови антимосковського повстання Івана МазепиПеремога царя і польського короля Августа.Перемога шведського короля Карла ХІІ і його ставленика Станіслава Лещинського.Україна була б поділена між Польщею та Росією.Україна, як союзник Москви, опинилася б під владою Польщі й втратила б автономію.Єдиним порятунком було визволення з-під влади царя, до того ж заздалегідь, до закінчення війни та укладення мирного договору.

Похід Карла ХІІ в Україну

Року 1708 р. Карл ХІІ почав здійснювати свій давній задум про похід на Московію.Похід мав відбутися в напрямку на Смоленськ і Москву через територію Литви та Білорусі. На початку похід складався вдало.Але після кількох невдач у серпні - вересні Карл ХІІ відмовився від попереднього плану.Він вирішив повернути на Україну, сподіваючись забезпечити тут свою армію провіантом, зміцнити її силу козацькими полками та військом Лещинського.Шведський король покладав також надії на допомогу від кримського хана й турецького султана.Зміна планів Карла ХІІ виявилася несподіваною для Мазепи.Такий розвиток подій гетьман вважав передчасним, бо перебування шведської армії на території України означало, що саме тут розгорнуться воєнні операції російсько-шведської війни.З огляду на це завдання визволення України з-під влади царя ставало ще важчим.Велика небезпека таїлася також у тому, що в плани Мазепи була втаємничена лише найвідданіша козацька старшина, а рядове козацтво, нічого не відаючи про задуми гетьмана, готувалася до війни проти шведів.

УКРАЇНСЬКО-ШВЕДСЬКИЙ СОЮЗ

Похід шведського короля на Москву через Україну спонукав українського гетьмана до рішучих дій задля визволення Гетьманщини.Мазепа вирішив об'єднатися зі шведами для війни проти Московії.

24 жовтня 1708 р. Іван Мазепа виїхав на зустріч із Карлом ХІІ. З ним вирушили чотиритисячне військо, генеральна старшина та 7 із 12 полковників.Надвечір 28 жовтня гетьман прибув до шведського табору. Наступного дня відбулася зустріч Мазепи з Карлом ХІІ.29-30 жовтня 1708 р. між українцями та Карлом ХІІ було укладено договір.Стислий (із 6 пунктів) виклад цього договору містить "Вивід прав України" - політичний документ, з яким 1712 р. Пилип Орлик (генеральний писар за урядування Мазепи, гетьман у вигнанні), обстоюючи права України, звернувся до європейських монархів.

Договір передбачав:Україна має бути незалежною і вільною;усі загарбані Московією землі, що колись належали "руському" народові, мають бути повернені Українському князівству;шведський король зобов'язаний захищати країну від усіх ворогів і посилати допомогу, коли про це просять гетьман і "стани";Мазепа має бути довічним князем України;шведський король не має права претендувати на титул князя чи командувача збройних сил князівства;для стратегічних потреб шведське військо може займати п'ять українських міст (Стародуб, Мглин, Батурин, Полтаву, Гадяч).

ВОЄННО-ПОЛІТИЧНІ АКЦІЇ МОСКОВСЬКОГО ЦАРЯ ПРОТИ УКРАЇНИ

У відповідь на дії Мазепи Петро І звернувся до українців. У численних відозвах він звинуватив Мазепу у "зраді", у намірі віддати Україну Польщі, а православні церкви й монастирі - уніатам.

Цар наказав також старшині й полковникам терміново зібратися у Глухові для обрання нового гетьмана. Водночас Петро І звелів Меншикову зруйнувати гетьманську резиденцію - Батурин.

40. Перша українська політична еміграція. Діяльність Пилипа і Григорія Орлика.

Вся відповідальність в такі складні періоди лягає на єдиний законний механізм впливу – емігрантський, або екзильний уряд. Всесвітня історія знає чимало випадків, коли саме такий уряд ставав запорукою відновлення держави. Для українського народу така сторінка історії пов’язана з іменем гетьмана Пилипа Орлика та його емігрантського уряду. Політична еміграція, яка виникла в результаті поразки курсу гетьмана І.Мазепи, спрямована на відокремлення Лівобережної України від Росії, розпочала активну діяльність з 1709 р. Свій організований характер вона зберігала до 1720-х років, політичний – до смерті її керівників та ідеологів у 1740-х – 1750-х роках.Політичний та організаційний характер еміграції визначався тим, що територію Лівобережної України гетьман залишив з більшістю генеральних старшин, полковників, кошовим отаманом Запорозької Січі, а також значною частиною козацтва.

Діяльність Григорія Орлика

27 листопада 1729 року Г. Орлик прибув до Парижа. Тут він домігся аудієнції в міністра закордонних справ Шовелена й кардинала Флері. Під час цих зустрічей він акцентував увагу своїх співрозмовників на таємній угоді Росії й Австрії, метою якої було не допустити французького ставленика С. Лещинського на польський престол. Г. Орлик бачив єдину можливість не допустити посилення Москви — провести широку українську акцію, підтриману Портою. Гетьманич намагався заручитися підтримкою и інших країн, йому навіть удалося отримати відповідні листи кардинала для Стамбула=.Протягом свого перебування в Парижі Г. Орлик устиг потоваришувати з Вольтером. Перед від'їздом до Туреччини саме йому він віддав матеріали про гетьмана І. Мазепу, отримані від батька. Незабаром з книжки видатного філософа вся Європа дізналася, що «Україна завжди прагнула волі».=16 червня 1730 року Г. Орлик прибув до Стамбула, де відразу ж зустрівся з представником Франції у Туреччині Вільновим. Проте втягнути Порту у війну з Росією не вдалося. За дорученням французького уряду в 1732-1734 pp. гетьманич неодноразово їздив до кримського хана Каплан-Гірея з проханням підтримати боротьбу запорожців і П. Орлика проти Російської імперії. У 1733 році Г. Орлик допоміг С. Лещинському повернутися до Польщі й зайняти королівський престол.=У 1734 році Г. Орлик таємно перебував у Гетьманщині, де вів переговори з опозиційними до російського колоніального режиму колами козацької старшини.=Після смерті П. Орлика (1742 року) Григорій став лідером української політичної еміграції. Протягом наступних 10 років Г. Орлик докладав титанічних зусиль для визволення своєї Батьківщини, але марно.=1741 року Швеція оголосила війну Росії. Г. Орлик для підтримки бойових дій Швеції проти Росії прибув до Стокгольма, але прихилити Швецію й Порту до рішучих дій у напрямі визволення України йому так і не вдалося, тому гетьманич покинув дипломатичну кар'єру та повністю присвятив себе військовій.=Очоливши кінний полк, він відзначився в поході проти австрійського цісаря. 1741 року Г. Орлик отримав Хрест св. Луї — нагороду, яку у Франції здобували одиниці. У 1745-1747 pp. гетьманич воював під Монсом, Шарлеруа, брав участь в облозі Намюра в Бельгії.=3 грудня 1747 року Г. Орлик одружився з Луїзою ле Брюн де Дентевіль. Невдовзі він став командиром драгунського полку в Лотарингії.=На початку 50-х років Г. Орлик знову порушив у французькій політиці українське питання, пропонуючи утворити козацьку Січ на Рейні. Ця формація мала б захищати французькі кордони від зазіхань німців. 1754 року граф Г. Орлик намагався налагодити стосунки із Запорізькою Січчю, він робив спроби схилити до повстання гетьмана К. Розумовського.=Спалахнула Семилітня війна. Г. Орлик, як французький генерал, брав участь у битвах під Розмахом у Саксонії, Астембером, Цімдергавфеном і Лютценом, а також в облозі Ганновера. 13 квітня 1759 року біля Бергена відбулася битва, яка вирішила долю всієї війни. Козацький ескадрон, очолюваний Г. Орликом, здобув перемогу над військами Фердинанда Брауншвейзького — першу велику перемогу Франції у цій війні, але самого Григорія тяжко поранили. 25 квітня граф був призначений генералом-поручником. Не зовсім одужавши, він узяв участь у битві під Менденом, де отримав іще одне важке поранення.=Г. Орлик зробив чудову кар'єру на французькій службі: він став членом королівської ради, отримав титул графа й звання маршала Франції. 14 грудня 1759 року «граф Григорій Орлик, генерал-поручник, кавалер шведського ордена Меча й французького святого Луї, помер у діючій Армії».=В особистому листі до вдови Григорія Людовик XV зазначав: «Граф Орлик помер як слід помирати людині його роду й гідності».=Діяльність Орликів стала прикладом служіння своїй Батьківщині. У Франції пам'ятають цю видатну родину, на їхню честь навіть названо столичний аеропорт «Орлі».

Діяльність Пилипа Орлика

Пилип Орлик очолив першу потужну українську політичну еміграцію у Західній Європі. Згуртовані навколо нього сили з-за кордону протидіяли деспотизмові російського самодержавства.Під час козацької ради 5 квітня 1710 р. було схвалено документ "Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорозького" (згодом цей документ назвали "Конституцією Пилипа Орлика" та "Бендерською конституцією").Основу "Пактів і конституцій..." становила угода між гетьманом і козацтвом, яке виступало від імені українського народу, про взаємні права та обов'язки.Уперше новообраний гетьман укладав офіційну угоду зі своїми виборцями, чітко зазначаючи умови, згідно з якими він отримував владу.Крім того, в документі обґрунтовувався державний лад України. Саме тому його вважають першою українською Конституцією.

Зміст Конституції Пилипа ОрликаДокумент складався зі вступу й 16 статей.Основні положення статей:проголошувалася незалежність України від Московії та Речі Посполитої;обумовлювалися протекція шведського короля та союз із Кримським ханством;територія України визначалася згідно зі Зборівським договором 1649 р.;козакам поверталися їхні традиційні території в Подніпров'ї;при гетьманові утворювалася Генеральна рада із законодавчою владою, яка складалася з генеральної старшини, полковників, виборних депутатів від кожного полку та з делегатів від запорожців;рада збиралася тричі на рік - на Різдво, Великдень, Покрову;справи про кривду гетьманові та провини старшини розглядав Генеральний суд, до якого гетьман не мав права втручатися; державна скарбниця і майно підпорядковувалися генеральному підскарбію, на утримання гетьмана призначалися окремі землі;встановлювалася виборність полковників, сотників із наступним їх затвердженням гетьманом;спеціальна комісія мала здійснювати ревізію державних земель, якими користувалася старшина, а також повинностей населення; гетьман мав захищати козацтво і все населення від надмірних податків і повинностей, допомагати козацьким вдовам і сиротам.Проголосивши Україну незалежною республікою, Конституція Пилипа Орлика стала найвищим щаблем тогочасної політичної думки не тільки в Україні, а й взагалі у Європі, бо жодна з країн на той час не мала подібних документів. Конституція значно обмежувала права гетьмана, передбачала створення представницького органу - Генеральної ради. У ній було закладено підвалини принципу поділу влади на виконавчу й судову гілки, впроваджувалася виборність посад. Такі особливості документа далекоглядно передбачали майбутні напрямки розвитку демократичних держав.СТВОРЕННЯ ОРЛИКОМ АНТИМОСКОВСЬКОЇ КОАЛІЦІЇ.Діяльність Пилипа Орлика на гетьманській посаді була спрямована на створення антимосковської коаліції.10 травня 1710 р. Карл ХІІ затвердив обрання Орлика гетьманом.Того самого дня було укладено новий договір між Україною та Швецією. У ньому потверджувалися гарантії незалежності й самостійності України. Швеція зобов'язувалася забезпечити оборону й цілісність території.Похід Орлика на Правобережну Україну 1711 рПротягом року Орлик зумів створити антимосковську коаліцію у складі Швеції, Кримського ханства, Туреччини, уряду Орлика, а також тих польських сил, які підтримували Станіслава Лещинського. Союзниками було розроблено план воєнного походу на Правобережну Україну.

У червні 1714 р. Орлик мусив виїхати з Бендер до Західної Європи.На запрошення Карла ХІІ Пилип Орлик із частиною старшини переїхав до Швеції.У 1720 р. перебрався до Німеччини, а згодом до Франції.З 1722 р. змушений переїхати на територію Туреччини, де й прожив 20 останніх років.Та хоч би де знаходився Орлик, він ні на мить не забував про головну мету своєї діяльності, яку вбачав у створенні антимосковської коаліції. Гетьман вважав, що тільки з допомогою інших держав можна визволити Україну з-під ярма Російської імперії та об'єднати всі українські землі в єдину сильну державу.Шукаючи підтримки таких європейських країн, як Англія, Франція, Німецькі держави, Польща, Швеція, він надсилав до багатьох урядів листи-зверення, порушуючи в них українське питання.Пилип Орлик не втрачав жодної нагоди, аби торкнутися теми України: чи то в безпосередньому спілкуванні з Карлом ХІІ, Людовіком ХІV, Августом ІІ, Станіславом Лещинським, султаном і ханами, чи то зустрічаючись із провідними міністрами найавторитетніших держав.

41. Перша малоросійська колегія. Обмеження політичної автономії країни.Перша Малоросійська колегія – державний орган для керування українськими землями, що входили в склад Російської імперії, який був заснований 16(27) травня 1722 року і проіснував до 1727. Вона була створена наказом Петра І з метою контролю за діяльностю українського гетьмана та генеральної старшини і підкорення їх загальноросійському управлінню. Малоросійська колегія створювалась як заміна Малоросійському приказу (який знаходився в Москві) під час загальноімперської реформи органів управління (були створені 12 колегій з різних питань замість приказів і були засновані «...Канцелярии, Губернии и Провинции» (с. 49). За «Маніфестом до українського народу з приводу заснування Малоросійської колегії» від 16 травня 1722 р. (с. 48) колегія створена «...для управления Судов и протчего...вместо одной Воевоцкой персоны для лучшей верности и управления быть колегии...» і «...оная учинена не для чего иного, токмо для того, дабы малоросийский народ ни от кого, как неправедными судами, так и от Старшины налогами утесняем не был» - так пояснювалося і «виправдовувалося» створення колегії. Колегія мала складатися з голови колегії – С.Вельямінова та ще з «…шестью человеками, с штаб-офицерами, да при той же Колегии Прокурорам погодно, с переменою из Гвардии Капитаном или Капитан-Поручиком» (с. 48). Територіально вона знаходилася у резиденції українських гетьманів, місті Глухові. У цивільних справах підкорялася Сенату, який мав право розширювати, за необхідності, її повноваження, а у військових - головнокомандуючому військами в Україні. Колегія була найвищою установою в Україні, вище гетьмана. Гетьман мав лише дорадчий голос (за «Грамотою чернігівському полковнику П.Полуботку...» від 11 липня 1722 «...во всех делах и советах и в посылках в Малую Россию универсалов, иметь вам сношение и сообщение со определенным для охранения народа малороссийского бригадиром нашим Вельяминовым.» (с.49). Всі питання державного життя Гетьманщини український уряд повинен був вирішувати за погодженням з колегією. Повноваження Малоросійської колегії були викладені в «Інструкції президенту Малоросійської колегії бригадриу С.Вельямінову» від 16 травня 1722 року (с.49-53). До них належали:

1. Колегія розглядала скарги на генеральнийсуд та ратушні суди, військову Канцелярію, полкові та всі інші Канцелярії, була своєрідним апеляційним органом (пункт 1, с. 51).2. Також вона мала спостерігати за своєчасним збором та спрямуванням в царську казну хлібних, грошових та інших зборів, «...смотреть чтоб в сборе делали правду... и от описей ничего не брали» (пункт 2, с.51-52).3. Із зібраних грошей колегія мала роздавати платню Гетманській раді, Сердюкам і Компанійцям «...по их окладам... безволокитно и не удерживая ничего». Також одним із обов`язків колегії було вести прибуткові і видаткові книги, надсилати відомості про прибутки і витрати кожну третину року, а кожен рік надсилати прибуткові книги з Прокурором в Сенат (пункт 3, с.52).4. Якщо виникали скарги на генеральну старшину і полковників через те, що вони «...козаков и посполитых людей впредь отягощать станут работами и прочими трудностями», то колегії слід було «пристойным образом отвращать, а поспольству в том помогать по истине» (пункт 4, с.52).5. Колегія мала спостерігати за розподілом військового постою на так званих «вінтер-квартирах», а також, якщо виникнуть скарги на когось з цих військових, то в повноваженнях колегії було чинити суд «...сносяся с командиром тех полков, как о том регламенты и военные артикулы повелевают» (пункти 5, 6 с.52-53).6. Спостереження за діяльностю Генеральної військової канцелярії також входило в повноваження Малоросійської колегії, як і перевірка гетьманських універсалів та інших документів – щоб гетьманським іменем не підписувались писарі та інші (пункт 7, с.53).

Щодо всіх інших питань колегія мала звертатися за наказом до Сенату, якому вона підпорядковувалась.

Найважливіші зміни та дії, до яких прагла колегія (а також елементи опису існуючої на підпорядкованих колегії землях ситуації) були викладені в «Пунктах, поданих президентом Малоросійської колегії С.Вельяміновим цареві Петрові І» від 31 березня 1723 року (с.54-58). Більшість з них були затверджені царем і Сенатом і містяться в «Промеморії, надісланої з Малоросійської колегії до генеральної військової канцелярії» від 3 червня 1723 року (с.58-59). Основні пункти цієї промеморії (окрім тих, що вже були зазначені вище у повноваженнях Малоросійської колегії):

1. З малоросійських старшин, знатних козаків, монастирських та церковних власників, які мають казани, бджіл, тютюн, млини та інше «...с таких со всех брать надлежащие сборы равно от высших и до нижних чинов, не выключая никого» (пункт 2, с.58)2.З малоросійських жителів, які продають вино потрібно брати податок «равно как и с вышинкованых куф» (до цього оподатковувалися тільки шинки), (пункт 3, с.58).3. Якщо люди посполиті скаржилися на те, що вони були виписані із списку козаків, тоді як вони або їх батьки та діди служили в козаках та брали участь в походах, колегії слід було віднайти давні і сучасні козацькі реєстрові списки, а якщо таких не буде знайдено, то опитати місцевих жителів і якщо по будь-якому з цих джерел з`ясується що і справді скаржники або їх пращури були на козацькій службі, то їх знову слід було записати в козацьких стан (пункт 4, с.59).4.Якщо генеральна старшина та полковник Полуботок будуть заважати одержанню інформації о малоросійських зборах, іменних списків козаків тощо, цю інформацію колегії слід було здобувати «..мимо генеральной старшины» (пункт 5, с.59)5 Всі накази та універсали полковника Полуботка і генеральної старшини не можуть бути надіслані нікуди без колезького підпису, за винятком тих, які «не касаются до какого генерального определения, но токмо в их партикулярних делах» (пункт 6, с.59)

Всі дії і зміни на території Малоросії Перша Малоросійська колегія виправдовувала піклуванням про благо «малоросійського народу», козаків, яких нібито існуюча судова система кривдила, але де факто єдиним, про що піклувалась колегія було благо імперської влади. Отже, головною функцією Першої Малоросійської колегії був повний контроль над діями генеральної старшини і гетьмана та забезпечення найбільш корисного для царьскої влади упорядкування і використання малоросійських земель.В 1727 у зв'язку з загостренням російсько-турецьких відносин царський уряд, намагаючись залучити на свою сторону козацьку старшину, ліквідував Малоросійську колегію (указ Петра II від 29.9.1727) і поновив гетьманство.

42. Кирило Розумовський і основні напрямки його діяльності.

Лише у 1760 р. царський уряд, зважаючи на різні обставини, відновив гетьманство. Новим гетьманом України було призначено молодшого брата фаворита цариці — Кирила Розумовського (1750—1764). У Глухові проведено формальне його обрання, яке викликало патріотичне піднесення й сподівання української громадськості на відродження автономії України. Новий гетьман мав ґрунтовну європейську освіту. Він спочатку навчався в українській сільській школі, потім у Кенігсберзькому, Берлінському, Геттінгенському та інших європейських університетах. У 18 років став президентом Російської Академії наук і всіляко підтримував видатного російського вченого Михайла Ломоносова в його боротьбі за розвиток національної науки. Ставши гетьманом, Розумовський тільки в липні 1751 р. прибув в Україну, зробив з глухівської та батуринської резиденцій мініатюрну копію петербурзького царського двору й приступив до управління Гетьманщиною.Замість "Правління гетьманського уряду" вища влада перейшла до ради старшини на чолі з гетьманом. До її складу входили члени Генеральної військової канцелярії та Генерального військового суду. У роботі ради брали участь також полковники та представники полкової й сотенної адміністрацій. Загальнокозацькі ради вже не збиралися. Діставши у рангове володіння значні маєтності, Розумовський пороздавав старшині чимало сіл і навіть сотенних містечок. Водночас молодий гетьман ініціював царський указ 1752 р. про заборону будь-кому перетворювати українців на холопів. У 1760 р. він же видав універсал про заборону залежним селянам переходити від одного пана до іншого. Заборонялося заарештовувати українців, крім карних злочинців, без спеціального на те гетьманського дозволу. Царський уряд у 1754 р. заблокував спробу гетьмана призначати полковників на власний розсуд, взяв під нагляд фінансову політику, підтвердив заборону дипломатичних зовнішніх стосунків з урядами зарубіжних країн і призначив до нього свого радника Григорія Теплова.Протягом 1760—1763 рр. гетьманське управління здійснило судову реформу: її суть полягала в поверненні до старої судової системи, що існувала до національно-визвольної війни 1648— 1657 рр. Територія Гетьманщини поділялась на 20 судових повітів. У кожному полку створювалися по два земські, два підкоморські суди й по одному гродському. Вищою судовою інстанцією ставав не російський монарх, а Генеральний військовий суд на чолі з двома суддями. Кількість засідателів від кожного полку збільшувалась від одного до 10 осіб. Нижчі судові інстанції й окремі особи дістали право подавати апеляції прямо до Генерального військового суду. Скасовувалися судові функції Генеральної військової канцелярії.Таким чином, за гетьманування Розумовського було відновлено й удосконалено головні атрибути автономної Української держави. Але її подальший розвиток був неможливим в умовах нейтралістських прагнень Російської імперії.Відновлення гетьманства спричинило неабиякий спротив правлячих кіл Росії. І тільки воля цариці й неабиякий вплив Олексія Розумовського стримували їхнє намагання уніфікувати національно-державні особливості всіх українських земель. Сильне незадоволення російської знаті викликала заборона гетьмана мати в Гетьманщині ґуральні й шинки, які давали великі прибутки. Хоч Розумовський і брав участь у двірцевому перевороті 1762 р. і зведенні на престол Катерини II, але конфлікт з фаворитом нової цариці Григорієм Орловим скінчився для нього відлученням від царського двору. Одночасно змінилося ставлення уряду до державного ста* ту су України.Повернувшись у 1763 р. до Глухова, Розумовський розпочав домагатися для України спадковості гетьманства, що гарантувало б їй збереження державності, а Розумовським — фактично монархічну владу. Цей задум неминуче мав супроводжуватися в майбутньому виходом України зі складу Російської імперії. Плани Розумовського та його однодумців підтримало чимало старшин. Чолобитну про встановлення спадкового гетьманства для роду Розумовських підписали: генеральний суддя Олександр Дублянський, підскарбій Василь Гудович, писар Василь Туманський та деякі інші, а також майже всі полковники (за винятком чернігівського), полкова й сотенна старшина. Вище духовенство плани гетьмана не підтримало. Царський представник при гетьмані Григорій Теплов надіслав у Петербург записку про різні непорядки в Україні й про те, що українці — це ті самі росіяни, тому їх необхідно взяти "під руку імператриці". Викликаного до Петербурга Розумовського змусили в жовтні 1764 р. подати прохання про відставку. Україна втрачала державність і перетворювалась на одну з окраїн Російської імперії. Але ідея автономії України не вмерла, вона продовжувала зберігатись у свідомості як простого народу, так і частини знаті, хоча більшість козацької старшини відступає від національної справи й переймається економічними інтересами.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 401; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.03 сек.