Римська монетна система

Найдавніші римські монети (V—IV ст. до н. е.) — «аси» (у перекладі — «мідь») мали форму злитків. Це були товарні гроші. Згодом з'явились аси, відлиті у прямокутній формі, із зображеннями і написом «Romanom» вагою 273 г. Основними зображеннями на монетах були слон, свиня, крилатий кінь Пегас. Проте найчастіше на асах з'являлось зображення бика як спогад про той час, коли товарними грошима була велика рогата худоба.

1 ас — 12 унціям, 1 унція = 6 секстул.

Основними номіналами унції були:

Були грошові одиниці інших вартостей: 5, 8, 9, 10 унцій; 3, 5, 10 асів.

Написів номіналів на монетах не було, тому їх вартість визначали за зображенням будь-якого божества, яке вміщували на монетах.

289 року до н. е. у Римі створено спеціальну колегію магістратів (трьох мужів, що виготовляють — плавлять, карбують — монети з бронзи, срібла, золота).

269 рік до н. е. — початок карбування римського срібного динарія вагою 4,55 г (1 динарій у співвідношенні дорівнював 10 асам, а співвідношення між міддю і сріблом становило 120: 1).

Динарій поділявся на квінарії, що дорівнювали 5 асам, або 1/2 денарія, і сестерції вартістю 2,5 аса, або 1/4 денарія.

217 року до н. е. відбулась грошова реформа, у результаті якої вага динарія зменшилась до 3,9 г срібла, а співвідношення — 112: 1.

Слід зазначити, що до того часу карбування золотої монети в Римській державі не було.

З початком правління імператора Гая Юлія Цезаря (І ст. до н. е.) уперше розпочато карбування золотої монети під назвою ауреус, вага якої 8,19 г (1 ауреус = 25 денаріям).

У той час з'явився новий сплав — латунь, з якого виготовляли такі монети, як сестерцій, дупондій.

У зв'язку із додаванням до срібла лігатури вага денарія у І ст. н. е. зменшується до 3,01 грама.

До III ст. н. е. у грошовому господарстві Римської імперії панує хаос. Певною мірою його вдалось подолати лише на початку IV ст. н. е. проведенням нової грошової реформи імператором Костянтином І, який 314 року н. е. запровадив карбування нової монети під назвою «солід» (вага якої — 4,55 г срібла).

5. Основні етапи грошових відносин доби феодалізму і нового часу в країнах Європи

Ця епоха в історії грошей поділяється на шість основних етапів (періодів). Розглянемо їх більш детально.

Отже, перший період — період варварського карбування. Хронологічно охоплює V — середину VIII століть нашої ери. Найбільшого поширення варварське карбування набуло в королівствах Лангобардів, Франків, державі Англо-саксів. В основі грошового обігу цих земель — пізньоримські або ранньовізантійські монетні випуски (карбування із золота). Їх емісії були незначні, оскільки більше значення вони відігравали в політиці, аніж в економіці.

Закінчення першого періоду характеризується зростанням хаосу в європейських державах. А це вимагало впорядкування грошових відносин, яке відбулось у другому періоді.

Другий період (середина VIII — X ст.) — період каролінзького динарія.

Монетна справа в державі Каролінгів регламентувалась окремими статтями Вернонського (755 р.), Мантуанського (781 р.), Франкфуртського, Тюнвільського (805 р.) капітулярів Піпіна Короткого (751 — 768) та Карла Великого (768 — 814).

Основною монетою, згідно з Вернонським капітулярієм, була золота монета, розмінною — срібна.

За Мантуанським капітулярієм, вага денарія (як основної грошової одиниці) збільшилась до 3,3 г.

Тюнвільський капітулярій (805 р.) регламентував діяльність монетних дворів.

Єдині правила і норми щодо зовнішнього оформлення монет запроваджено з прийняттям Піїрського едикту. З того часу всіх монетарів на аверсі було зобов'язано вміщувати королівську монограму, на реверсі — зображення хреста, навколо якого — назву місця карбування монет.

Карл II надавав право монетної регалії духовним феодалам — містам Безансону, Діжону, Суасону.

Каролінзька династія правила до 987 року у Франції, у Німеччині — до 911-го.

Третій період (X — середина XIII ст.) — період феодального динарія.

У Х — XI століттях формуються нові економічні відносини. Існує необхідність обміну між містом і селом. Дальшого розвитку набуває внутрішній ринок.

У різних державах Європи (Чехія, Німеччина, Словаччина, Англія) протягом IX — XII ст. виявлено великі поклади срібла, що, безумовно, сприяло розвитку монетної справи.

В Англії, наприклад, перші монети було відкарбовано за короля Едгара (957 — 976). На той час в Англії було 80 монетних дворів.

У Німеччині після Каролінзької династії королем став Конрад І, який започаткував карбування пфенінга, який згодом став регіональною одиницею.

У Ф ранції після династії Каролінгів править Каппетінська династія (X - ХШ ст.). На території Франції основною монетою був динарій — деньє (срібло, вага — 1,2 - 1,3 г).

Характерною особливістю того часу було фальшування монет. У зв'язку з цим проводилась реновація, у ході якої населення країни повинно було здати старі монети в обмін на нові (12 старих динарїів обмінювали на 9 нових).

У XII ст. у грошовому обігу з'являються брактеати, які карбувались одним штемпелем. Їх карбували в усіх європейських країнах.

В умовах грошового хаосу в Європі великі монетні феодали об'єднувались у так звані монетні союзи.

1386 року було створено перший монетний союз під назвою «Союз рейнських курфюрстів», метою якого була стабілізація грошової системи в Цілому, а грошові одиниці — зокрема.

До XIII ст. не існувало загальноєвропейської монети. Характер економічного життя країн Західної Європи потребував одиниці, яка б стала загальним мірилом вартості. Першою спробою виготовити таку грошову одиницю стало карбування динарія (вага — 0,82 г) 1162 року в Мілані імператором Римської імперії Фрідріхом II Барбароссою.

Наступним кроком стало наслідування карбування деяких кращих монет. Їх стали називати «динарії гроссі» (товсті динарії) і випускали лише їх кратні номинали: 4, 6, 12.

1182 року у Флоренції відкарбовано динарії вагою 1,8 г. На аверсі монети вміщено зображення герба міста — квітку (flaer — з італ.). Звідси й назва нової монети — флорин.

У першій половині XIII ст. для уніфікації монетної системи було створено Тосканську монетну лігу, до складу якої ввійшли міста Лукка, Флоренція, Сієнне, Піза.

1252 року в Генуї було випущено першу золоту монету, яка називалась «дженовіно» (вага — 3,52 г).

1296 року ці міста почали карбувати велику монету вагою 2,7 г (проба-958°).

1285 року золоту монету почала карбувати Венеція (вага — 3,56 г).

У Франції, перша монета грошового типу з'явилась у період правління Людвіка Святого (1226 — 1270). 1266 року, згідно з королівським едиктом, було відкарбовано монету вартістю 12 турських динарів. Її назва — гротурнуа (турський гріш, вага — 4,22 г, срібло).

1360 року вперше з'являється франк. Вага золотого франка — 3,78 г. Він був відкарбований з цільовим призначенням — для викупу французького короля Яна II Доброго, що потрапив у полон під час Столітньої війни (1337 - 1453).

Чеське королівство, що входило до складу священної Римської імперії, було одним з тих королівств, де на високому рівні була розвинута монетна справа. Цьому сприяли великі поклади срібла в районі містечка Кутна Гора. І в результаті цього флорентійські майстри випустили універсальну монету країн Центральної і Східної Європи — празький гріш, що карбували зі срібла, вагою 3,7 г. Празькі гроші карбували до 1547-го.

У Німеччині 1338 року розпочато карбування монети метрологічно ідентичної празькому грошу вагою 3,7 г. Ця монета була засобом міжнародного обігу і карбування її тривало до кінця XVI ст. Схожі монети грошового типу карбували міста Любек, Гессен, Вісмар, Гамбург та ін.

В Англії першу спробу карбувати золотий пенні вагою 2,93 г, що дорівнював 20 срібним пенні, здійснив Генріх III у 1257 році.

Перший англійський срібний гріш відкарбував король Едуард І (1272 — 1307). Його назва — гроут, вага — 5,2 г і дорівнював він 4 пенні. Їх карбування тривало недовго.

1504 року Генріх VII Тюдор випустив перший срібний шилінг, карбування якого тривало до 1871-го.

Одночасно з флоринами (1351 р.) почали карбувати ноблі (у перекладі — «благородні») вагою 9 г золота. Ноблі карбували до 1619 року.

В Європі ноблі були предметом масового наслідування. У XVI ст. їх карбували у Нідерландах, Росії, у XVII ст. — у Данії.

У 1526 році карбували золоті крони, а в 1633-му на зміну кроні розпочато карбування гінеї (золота монета вагою 8,47 г, карбована зі золота, привезеного з Гвінеї).

З відновленням у XIII ст. масового золотого карбування в Європі відновилась епоха біметалізму.

Четвертий період (середина XIII — початок XVI століть) — період гроша і флорина.

На межі XIII і XIV століть розпочався процес упорядкування грошового господарства країн Європи. Володарі централізованих феодальних монархій, які в той час формувались, були зацікавлені в сталій єдиній монеті, якій би довіряли на внутрішньому і зовнішньому ринках. На зміну емісійній стихії, що призвела до появи дуже тонких, мізерної ваги й вартості брактеатів, приходить цілеспрямована фінансова політика, внаслідок якої з'являється повновартісна велика монета (вагою 1 — 4 г). Нові монети, на відміну від тонких брактеатів, були так і названі — гроші (grossus —великий, товстий).

П'ятий період (початок XVI — XIX ст.) — період талера.

У XV ст. відбувається процес псування гроша. Тому в грошовому господарстві другої половини XV — початку XVI століть розпочалось карбування нової грошової одиниці під назвою «талер». Однією з причин його появи в грошовому обігу були великі масштаби торговельної діяльності, а також період великих географічних відкриттів (через пограбування нових територій в Європу потрапила велика кількість дорогоцінних металів).

1518 року в м. Иохансталі відкарбовано монету вагою 29 г срібла і 3,49 г золота.

У 1524 році німецькі князі, які зібрались на сейм у м. Еслінгені, ухвалили талер як загальнонімецьку монету. З того часу талер перебував в обігу в усій Європі. Інколи талер одержував національну назву тої чи іншої держави, на території якої був поширений (наприклад: Іспанія — песо, Італія — скуде,

Франція — срібне екю, Нідерланди — петагон, Скандинавія — дальдер). Над технікою карбування талерів працювали відомі на той час майстри, отож, це — високорозвинена технологія.

Цьому також сприяло створення 1514 року Леонардо да Вінчі верстата Для карбування монет, а також гуртильного верстата, завдяки якому в 1576-му вперше в історії з'явився напис на гурті.

Тема 6 Грошовий обіг давньоруської держави

1. Поява грошового обігу на території сучасної України у перші століття нової ери

Перші монети, які знали давньослов'янські народи, були грецькі монети. Проте найбільшого розповсюдження набули срібні денарії Римської імперії. Основними функціями монет того часу були:

накопичення багатства;

використання як сировини для виготовлення прикрас. Лише незначною мірою вони виступали в ролі грошей при торговельних операціях між знаттю та купцями.

У II ст. н. е. найбільшого поширення в Україні набувають денарії Антонія Пія, Марка Аврелія.

Основними районами поширення римських монет є Подністров'я, Прикарпаття, Південна Волинь, Поділля і Правобережжя Дніпра.

Особливо багато таких монет виявлено на території Тернопільської області. Загалом зареєстровано близько тисячі знахідок того часу, майже 30 тисяч екземплярів монет; це, безумовно, незначна кількість усіх знахідок того часу.

Більшість римських монет потрапляла до рук східних слов'ян у результаті торговельних відносин з римлянами в обмін на продукти місцевого виробництва. Достовірно відомо про те, що римляни з Дакїі вивозили багато збіжжя. Окрім зерна, слов'янські племена черняхівської культури (II — III ст. н. е.) продавали римлянам хутро, шкіру, мед, віск. Головним імпортом на східнослов'янські землі, як свідчать скарби, були римські монети.

Вивчення знахідок римських монет дає підстави стверджувати, що у більш-менш значних кількостях вони починають з'являтись на території Тернопільської та Чернівецької областей з періоду правління імператора Нерона (І ст. н. е).

Монетні знахідки свідчать не лише про тривалі економічні зв'язки ранніх слов'ян з римськими провінціями, а й дають підстави стверджувати про зародження в них певного кола елементарних понять про рахунок і вагу монет, якість металу, а також деяких термінів, що, очевидно, отримало подальший розвиток у Київській Русі.

Грошовий обіг римських монет значно скоротився за часів правління римського імператора Септімія Севера (193 — 211 pp.). Причиною скорочення, а пізніше й припинення надходжень римських монет у Східну Європу було погіршення їхньої якості в період політичної та економічної кризи Римської держави в III ст. н. е. Саме тому монети пізніших століть зустрічаються рідко. Крім того, вторгнення готів у Північне Причорномор'я (30—40-ві pp. ІІІ ст. н. е.) перервало основні зв'язки римлян зі Східною Європою.

Можливо, що певний час населення користувалось нагромадженим запасомримських монет; пізніше — до масової появи арабських монет наприкінці VIII ст. — в обігу перебувають візантійські монети V — VII ст., а також сасанідські драхми VI — VII ст.

Арабський дірхем

Справжній грошовий обіг на території Східної Європи розпочався у VIII ст., відколи масового поширення набули арабські срібні дірхеми (куфічні монети), які вже виконували основні функції грошей, зокрема, були засобами купівлі-продажу. Ці монети карбувались на великій території Арабського халіфату — у багатьох містах Середньої Азії, Ірану, Закавказзя, Месопотамії та Малої Азії, на Африканському узбережжі Середземного моря та в арабській частині Іспанії. Упродовж двохсотлітнього їх потрапляння на Русь відбувались різні династичні зміни й політичні перегрупування на Сході, Що знайшло своє відображення в монетній справі. Завдяки іменам династій, що приходили до влади, можна виділити кілька груп монет, які ті карбували. Час обігу арабських монет у Східній Європі та на Русі можна поділити на чотири періоди:

1. Друга половина VIII ст. — 833 р. В обігу перебували дірхеми, що карбували династії Омайядів і Аббасидів у Північній Африці, меншою мірою - в Азії. Незначну за обсягом кількість становили поодинокі срібні драхми, які карбували іранські царі династії Сасанідів у IV — VII ст., вони більше розповсюджені в басейні ріки Ками, звідки разом з дірхемами потрапили у грошовий обіг на теперішніх українських землях.

2. 833 — 900 pp. В обігу й далі перебувають омайядські та аббасидські дірхеми, переважно азійського карбування, але їхній обсяг незначний.

3. 900 — 938 pp. Порівняно з попереднім періодом приплив арабських монет збільшився; серед них головне місце посідали монети Сасанідів, карбовані в Азії.

4. 938 — кінець X cm. Територія обігу арабських монет (в основному сасанідських) розширилася.

Розглядаючи знахідки сасанідських монет у Прикам'ї, дослідник В. Янін зауважив, що, вірогідно, згаданий район був тим центром, звідки, із залученням слов'ян до східної торгівлі, розповсюджувались ранні сасанідські монети як домішки до куфічних.

Те саме можна сказати і про територію України, хоча немає підстав стверджувати про її зв'язки із Прикам'ям у VIII — IX ст. Варто підкреслити, що знахідки сасанідських драхм (науці відомий лише один випадок виявлення сасанідської монети в скарбі, захованому після 833 р. у Новолазарівці Миколаївської області), надто великий процент випадків виявлення поодиноких куфічних монет першої половини VIII ст., нарешті, наявність у скарбах того періоду дуже ранніх дірхемів дають підстави відсунути нижню межу проникнення куфічних монет до Східної Європи й датувати це явище не кінцем, а принаймні серединою VIII ст. Ареал розповсюдження східних монет першого періоду у вигляді пасма наштовхує на думку, що вони фіксують шлях проникнення куфічних дірхемів на терени України. І досі залишається дискусійним питання про те, якими саме шляхами потрапляли куфічні монети до Східної Європи. Хоча не можна виключати можливостей безпосередніх подорожей слов'янських купців до мусульманських країн, а арабських — до слов'янських, все ж, для VIII — початку IX ст. головним методом торгівлі залишався обмін між цими купцями на певних міжнародних ринках. Встановлено, що у Східній Європі було два таких ринки: Ітіль — у Хозарії та Булгар — у державі Волзьких Булгарів.

Донедавна вважалось, що головною артерією східної торгівлі Русі був шлях Дінцем із Києва до Хозарії.

Усі знахідки (як скарбів, так і поодиноких монет) свідчать, що слов'янська торгівля зі Сходом у той час велась головним чином Дінцем, тобто хозарським шляхом. Хозарський шлях йшов не відразу на Київ, а спочатку до Чернігівської землі, де розгалужувався на два рукави: на південь — по Дніпру і на північ — також уздовж Дніпра. Не можна, звісно, виключати можливості надходження дірхемів на територію України північним шляхом. Він існував поруч із південним, але, на нашу думку, у VIII—IX ст. був другорядним. Отже, куфічні монети потрапляли на слов'янські землі переважно південним, хозарським шляхом, уздовж Дінця, тому немає нічого дивного, що саме в районі хозарського шляху були найбільш ранні знахідки згаданих монет.

Обіг куфічних монет у другому періоді представлений у нашій топографії дуже скромно — лише трьома знахідками. Та й ті перебувають поза межами ареалу розповсюдження куфічних монет першого періоду. Важко сказати щось більше на матеріалі трьох знахідок. Проте саме їхня нечисленність не дозволяє стверджувати, що в другому періоді темп надходження східної монети до Європи начебто не сповільнюється, але й не збільшується. Адже перший період у топографії охоплює 16 знахідок (серед них — 9 скарбів).

Третій період представлений у топографії 17 знахідками куфічних дірхемів (серед них — 8 скарбів). Знахідки 900 — 938 pp. зосереджені навколо двох визначних політичних і економічних центрів Давньої Русі — Києва та Чернігова. Дві поодинокі знахідки на нинішній Сумщині можуть свідчити про те, що торгівля з Хозарією, а через неї — з Халіфатом, та надходження куфічного дірхема південним шляхом продовжувались.

Принагідно варто згадати, що знахідки куфічних монет на території сучасних Харківської та Сумської областей, тобто поза межами району розселення слов'ян у VIII — IX ст., свідчать про те, що на згаданій території жило осіле, а не кочове населення, що тут існували торговельні центри. Адже кожен скарб є, зазвичай, продуктом місцевого грошового обігу та потрапляє до схованки з рук місцевого жителя, а не приїжджого купця.

Четвертий період обігу куфічного дірхема на теренах України представлений у топографії також 17 знахідками (з них — 13 скарбів). Важливо зазначити, що в першій половині цього періоду ареал розповсюдження куфічних монет навіть розширюється — усупереч поширеній у нумізматиці думці про звуження району обігу дірхема в X ст. У той час куфічні монети з'являються на Поділлі. Три скарби у невеликому за площею районі Поділля виключають припущення щодо випадковості цих знахідок. Сім знахідок розташовані в районі південного (хозарського) шляху слов'янської торгівлі зі Сходом. Отже, цей шлях продовжував діяти і в середині X ст. Дві знахідки зафіксовані у Києві, одна — на Переяславщині, чотири — на Чернігівщині.

Ми не випадково підкреслили важливість знахідок куфічних монет на Поділлі. VIII — IX ст. датовано знахідки куфічних дірхемів на території сучасних Івано-Франківської та Закарпатської областей. Коли пов'язати ці західноукраїнські знахідки (точне датування їх, на жаль, не відоме) з подільськими, то виникає припущення, що нумізматичні релікти визначають напрямок торговельного шляху, який пов'язував Київську Русь із Заходом.

У другій половині X ст. кількість знахідок куфічних монет на території Європи помітно зменшується. Відомий скарб останньої чверті X ст. — із Любеча на Чернігівщині, який складався з 5 дірхемів, молодший з яких датовано 975 — 976 pp. Цей скарб стає в один ряд із знайденим на незначній відстані від нього скарбом із Рудок з молодшою монетою 991 p., а отже, сумнівною виглядає випадковість виявлення двох близьких і хронологічно, і територіально скарбів. Можна говорити лише про деяке обмеження використання цих монет населенням Чернігівської землі у цей період.

Остання срібна куфічна монета (дірхем) із скарбів на території України датована 1008-1009 pp., однак у Києві знайдена золота хаммуддідська монета (динар) 1033-1034 pp. Зрозуміло, що частка останніх у монетному масиві X—XI ст. на території сучасної України була дуже незначною.

Отже, після 970 року приплив куфічних монет на сучасну територію України слабшає, а на початку XI ст. — і зовсім припиняється. Проте динари беруть участь в обігу до кінця XI ст. Саме в останній чверті X ст. розпочинається карбування найдавніших руських монет — златників і срібників у Києві та Новгороді.

Велика кількість скарбів арабських монет на нашій території свідчить про те, що їхній приплив був значно більшим від припливу римських монет і є яскравим доказом майнової нерівності у східних слов'ян. Адже ці монети були власністю окремих осіб. Арабський дірхем відомий у давньоруських писемних джерелах під назвою «куна» і «ногата».

Поряд із арабськими дірхемами в грошовому обігу українських земель перебували візантійські монети — срібний міліарісій, золотий солід, рідше — мідний фоліс. Вони становлять другу за кількістю після куфічних монет групу знахідок VIII — XI ст. на території України. Відомі поодинокі знахідки цих монет і невеликі скарби з VIII — IX ст., їхня кількість дещо зростає у X—XI ст. Найпоширенішими серед інших монет тих часів були соліди та міліаріси.

Соліди Василя І та Костянтина VII (867 — 887 pp.) — кругла невелика золота монета, на аверсі якої був викарбуваний хрест, а зліва та справа від нього — поясні зображення двох імператорів. На реверсі — зображення Ісуса Христа на тлі хреста, по краях — напис.

Міліаріси братів Василя II та Костянтина VIII (976 — 1026 pp.) — срібні монети грубого, примітивного карбування; на аверсі вміщено зображення візантійського хреста, з боків — погруддя братів-імператорів, довкола — їхні імена; на реверсі — написи.

Наприкінці X ст. обіг монет зменшується в зв'язку з кризою срібла на Сході (спричиненою вичерпанням родовищ, призупиненням видобутку в найбільших із них, суперечками та війнами на Сході).

Зрозуміло, припинення надходжень арабських і візантійських монет сприяло власному монетному карбуванню руських князів.

2. Формування грошової системи Київської Держави

Джерелами ознайомлення з монетною системою Київської Русі є численні нумізматичні знахідки, «Руська Правда» та випадкові згадки в літописі.

Перші руські монети (златники і срібники) були викарбувані наприкінці X — на початку XI ст., у часи правління князів Володимира Святославовича (978 — 1015), Святополка Окаянного (1018), Ярослава Мудрого (1019 — 1054 pp.). За зразок для їхнього карбування було прийнято візантійські монети.

За зображеннями, підписами та родовими знаками князів монети X—XI ст. поділяються на 7—8 типів (з іменами Володимира, Святополка, Ярослава). Це дало дослідникам підстави виокремити такі композиційні схеми:

1) зображення правителя (аверс) — зображення Христа Пантократора (реверс);

2) зображення правителя (аверс) — зображення родового знаку Рюриковичів (реверс).

На реверсі златників і срібників першого типу вміщено образ Христа, а на монетах другого — 'родовий знак Рюриковичів (тризуб). Цим князь Володимир рішуче відійшов від візантійського зразка карбування монет. Монети другого типу карбувались упродовж одного-двох років.

На сьогодні науці відомо близько 350 монет, випущених наприкінці X — на початку XI ст. Усі відомі монети, виявлені в Київському скарбі (1876 p.), були карбовані 24 парами лицьових і зворотних штемпелів. За змістом їхні легенди поділяються на чотири підгрупи:

Дата добавления: 2015-05-23