Українські землі у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини у період між двома світовими війнами

Політичне становище українських земель на початку ХІХ ст.

З ліквідацією політичної автономії України наприкінці XVIII ст. царський уряд посилив колоніальний наступ на її землях, запровадження загальноімперської державно-політичної системи з її уніфікаційними методами управління, самодержавно-поліцейською владою. Жорстокий кріпосницький гніт і національне гноблення ще більше посилилися в період царювання Павла I і Олександра I. Важким тягарем на плечі українського населення лягло утримання російської армії, розквартированої в Україні. Одночасно В Україні відбувалися суттєві зміни у суспільно-політичній свідомості, повязані із зростанням соціальної ролі міської буржуазії та інтелігенції, що було властивим для всієї Європи. Саме в цьому середовищі поширюються ідеї народності, нації та її прав. Саме весь народ, а не якийсь привілейований клас, як у попередні часи, стає уособленням нації, набувають пріоритету всі ті культурні елементи, що були повязані з побутом народу, його культурою. Зазначені процеси дали поштовх українському національно-культурному відродженню, яке в свою чергу стало важливим чинником суспільно-політичних рухів в Україні, спрямованих до її соціального і національного визволення. Окремі представники українського суспільства, глибоко усвідомлюючи весь трагізм втрати Україною політичної незалежності, звертали свої погляди на європейські країни, сподіваючись знайти там підтримку в боротьбі за державність своєї батьківщини.

Після Першої світової війни, з розпадом могутніх імперій українські землі — Західна Україна, Північна Буковина, Закарпаття і Бессарабія — відійшли до Польщі, Румунії та Чехословаччини. 28 червня 1919 р. на Паризькій мирній конференції Польща зобовязалася перед державами Антанти гарантувати українському населенню автономію. Польська конституція 17 березня 1921 р. гарантувала право українців на рідну мову в публічному житті та навчанні у початкових школах. Економічна політика Польщі в українських землях переслідувала мету гальмування розвитку і перетворення їх на аграрно-сировинний придаток до корінних польських земель. Внаслідок такої політики економіка Західної України була доведена до катастрофічного стану. Послідовна асиміляторська політика польських властей за фактичної відсутності єдності українських політичних сил зумовила застосування більш радикальних форм боротьби. У Відні в січні 1929 р. було створено Організацію Українських Націоналістів ОУН. Лідером партії став Є.Коновалець. Не краща ситуація була в Румунії. В 1932 р. українські селяни опинилися під загрозою голоду. В 1918-1928 pp. румунська влада запровадила воєнний стан у всій провінції. Українські землі активно роздавалися румунським офіцерам. Тривала прискорена румунізація краю. Було закрито всі українські школи, переслідувалася українська церква. Драматичними були події в українських землях, які входили до складу Польщі, Румунії та Чехо-Словаччини. Саме ці території стали розмінною картою у великій політиці наприкінці 30-х років, що завершилася початком Другої світової війни.

Дата добавления: 2015-05-23