Юрій Хмельницький. Чуднівська кампанія. Тетеря і Брюховецький

Білет 26

Проти Виговського утворилася сильна промосковська партія, яка добилася усунення його від влади і проголошення гетьманом Юрія Хмельницького 1659-1663. Навязані йому силою нові Переяславські Статті суттєво урізали автономiю козацької держави. Генеральним писарем став прихильник тісного звязку з Польщею Павло Тетеря. Усе суспільство з гіркотою відчуло, що багаторічна кривава боротьба вела в перспективі до утвердження самодержавного централізму, ліквідації соціальних і політичних здобуткiв періоду Хмельниччини. В середовищі козацтва посилився розбрід, виникло кілька угруповань з різними політичними орієнтаціями. В такій ситуації почалися воєнні дії мiж Польщею і Росією, що фактично стали боротьбою двох держав за утвердження свого панування в Україні. Після жорстоких боїв і нової поразки російської армії під Чудновим козацька Україна поділилась фактично на дві частини: Правобережну і Лівобережну, кожна з яких мала свого власного гетьмана. На Лівобережжі посилились класові суперечності між заможними козаками і козацькою черню, на чому спритно грали авантюристи. Такою постаттю був Іван Брюховецький. Він боровся за гетьманську булаву. У червні 1663 р. на Чорній раді у Ніжині Брюховецький від імені царя був затверджений гетьманом. Таким чином, Російське самодержавство, здавалось, одержало міцну підпору на Лівобережжі. На Правобережжі становище було нестабільним. Юрій Хмельницький, здійснюючи рейди на лівий берег Дніпра, кожного разу зазнавав поразки. Причому окремі полки відмовляли йому в покорі, і зрештою він опинився майже без війська. У такій ситуації Ю. Хмельницький у січні 1663 р. зрікся гетьманства. Гетьманом на раді в Чигирині було обрано Павла Тетерю. Виборами Брюховецького і Тетері завершився розкол України. Цей складний період української історії називають періодом руїн.

56. Культурно-національний рух у першій половині ХІХ ст. Романтичні течії в літературі і мистецтві.

Розвиток української культури у даний перiод слiд розглядати у тiсному звязку з процесами нацiонального вiдродження i соцiально-полiтичного пробудження українського суспiльства. Тотальний русифiкаторський наступ iмперської бюрократii пiсля лiквiдацii Гетьманщини, Запорозької Сiчi, козацтва як стану поставив пiд знак запитання нацiонально-культурну самобутнiсть України. Проте українське громадянство не примирилося з такою ситуацiєю. Iдеї свободи i прав людини, що приносила молодь з європейських високих шкiл на свою Батькiвщину, потрапляли на сприятливий ґрунт традиційного козацького демократизму, що постійно живив свідомість українського народу. Утвердження в суспільний думці природного права людини i кожного народу на вільний розвиток, усвідомлення пріоритету всієї нації, а не лише її елітарних верств посилили загальний інтерес до народного життя, усієї розмаїтості його виявiв i, насамперед, у духовній сфері. На цьому ґрунті в Україні активізується вивчення народної творчості, що стало важливим чинником національного відродження. Українська народна мова все послідовніше здобувала собі доступ до творів письменства. Нову добу в українському письменстві започаткував I.Котляревський, який своєю Енеїдою утвердив народну мову як літературну. Слідом за ним на цей шлях стала група талановитих письменників — П.Гулак-Артемовський, Є.Гребiнка, Г.Квiтка-Основяненко, А.Метлинський, М.Костомаров та ін. У їх творчості домінуючим художнім напрямком стає романтизм, який спирався на глибоке зацікавлення народним життям, народною мовою, поезією, звичаями тощо. Цей процес в Україні став складовою загального для всієї Європи початку XIX ст. прагнення народів, позбавлених державності, до свого національного відродження.

Дата добавления: 2015-05-23