Політичний і соціально-економічний лад козацької республіки — Гетьманщини

У роки Визвольної війни українського народу в Україні виникає держава в формі козацької республіки — Військо Запорозьке, або Гетьманщина, її територія включала Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства, частину Волинського воєводства та Білої Русі.

Держава Б. Хмельницького будувалася за системою, що нагадувала територіально-політичний устрій Запорозької Січі (рис. 2).

Рис. 2. Органи державної влади Запорозької Січі

Найвищим законодавчим органом влади козацької держави середини XVII ст. була Генеральна військова рада. Участь у роботі цього органу влади могло брати все козацтво, а в розв'язанні найважливіших питань — міщани та духовенство.

Зміцнення позицій козацької старшини у внутрішньополітичному житті Гетьманщини привело до зростання ролі Старшинської ради. Вона вирішувала військові, правові, адміністративні, господарські та зовнішньополітичні питання.

Гетьман очолював генеральний уряд (генеральну старшину), який складався з генерального обозного, генерального судді, генерального осавула, генерального писаря, генерального підскарбія, генерального бунчужного та генерального хорунжого.

За часів Б. Хмельницького гетьманська влада значно зміцнилася. Гетьманові вдалося зменшити владу Старшинської ради. Бувши прихильником міцної влади, Хмельницький розширив свої повноваження: скликав Генеральну раду та Старшинську раду, підписував універсали, брав участь у здійсненні судочинства, вів переговори з представниками іноземних держав, оголошував початок війни та підписував мир, контролював фінанси, був головнокомандуючим війська Запорозького.

У роки Визвольної війни було створено нову систему керівництва містами. Багато міст були суб'єктами Маґдебурзького права (права на самоврядування), їх очолював виборчий орган — магістрат (у великих містах) або ратуша (у малих містах). Магістрат (ратуша) мав адміністративно-розпорядчу або судову владу. До нього входили війти (голови ратуші), два бургомістри (почергово головували в раді, керували господарськими та адміністративно-фінансовими справами), райці або лавники (члени суду, що наглядали за торгівлею і порядком у місті). Члени ратуші обиралися міщанами і затверджувалися гетьманом. У кожному полковому і сотенному місті був також городовий отаман — представник козацької адміністрації.

Адміністративно-територіальний устрій Гетьманщини нагадував традиційний військовий.

Головною умовою успішної розбудови національної держави стало створення боєздатної армії. Запорозькі (низові) та реєстрові козаки складали основну ударну силу армії. Поповнення військових сил відбувалося за рахунок найманців.

Основу нової державної адміністрації складала козацька старшина, реєстрове козацтво, міщанство, духовенство. Гетьман Б. Хмельницький видав ряд універсалів, які захищали старі землеволодіння православних монастирів та дарували монастирям нові. Гетьманська адміністрація скасувала панщину та старі податки. Панщину було замінено податком, який називався чинш. Необхідність покривати величезні військові витрати (закупівля зброї, пороху, військового спорядження) потребувала стабільних джерел надходження срібної та золотої монети. Через це чинш повинен був надходити переважно в грошовій формі. За виробництво та продаж горілки, пива, меду встановлювався податок на користь військової скарбниці (тобто державного бюджету). Сюди ж надходили торгові й митні збори, податки з млинів. Така система податків забезпечувала фінансову основу розвитку української держави.

У цей же час відбувається утвердження нової моделі соціально-економічних відносин, визнаної гетьманською владою. Основні риси цієї моделі:

· ліквідація, за невеликим винятком, великого і середнього феодального землеволодіння, кріпацтва, фільварково-панщинної системи (провідною формою господарювання стало козацько-селянське дрібне землеволодіння);

· істотні зрушення у соціальній структурі українського суспільства.

Провідним привілейованим станом українського суспільства стало козацтво. Козаки становили близько половини дорослого чоловічого населення України. За ними закріплювалися права власності на землю, звільнення від податків, участі в політичному житті. Головним обов'язком козака була військова служба, яку він ніс за власний рахунок. Із козацької старшини формувалася нова українська знать, яка змінила витіснену польську. Відбувалася феодалізація козацької старшини — вона зосереджувала в своїх руках владу, землю, обмежувала свободу селян та простих козаків, що загострювало соціальні конфлікти в українському суспільстві.

Шляхта як соціальний стан не була знищена. Вона складалася із середніх і дрібних землевласників, які приєдналися до Богдана Хмельницького і пішли на певні поступки іншим станам. Гетьман здійснював курс на збереження привілейованого становища шляхти в суспільстві.

Селянство, завоювавши особисту свободу і право земельної власності, потрапило в залежність від держави. Селяни залишалися податним станом, але їхні грошові податки і натуральні платежі помітно зменшилися, що сприяло зростанню економічної спроможності.

Гетьмансько-старшинська адміністрація здійснювала заохочувальну політику стосовно міщанства, значно послабився податковий тиск. Українські міста були звільнені з-під влади магнатів і шляхти (до 1648 р. 80 % від загальної кількості міст становили міста з приватною власністю). Провідну роль у житті міст почали відігравати українці.

Православне духовенство разом з українським населенням боролося проти польського панування, виступало послідовним захисником національних інтересів. Церква мала підтримку з боку гетьманської адміністрації, що сприяло зміцненню позицій православного духовенства.

Таким чином, основними завоюваннями першого періоду війни стало утвердження в Україні нової моделі соціально-економічних відносин. У ході національно-визвольної війни в Україні відбулися докорінні зміни в адміністративно-політичному устрої. Закладалися основи національної держави республіканського типу, яка дала змогу називати Гетьманщину «козацькою республікою». Однак подальший хід історичного розвитку України перервав революційні перетворення, які були розпочаті Б. Хмельницьким.

Іван Степанович Мазепа починав свою політичну кар'єру при дворі польського короля, виконуючи дипломатичні доручення. Потім покинув двір і поступив на службу до гетьмана Правобережжя П. Дорошенка, а пізніше – до гетьмана Лівобережжя І. Самойловича, ставши генеральним осавулом.

25 червня 1687 року І. Мазепа на козацькій раді у присутності Голіцина (фаворита московської цариці Софії), яка відбулася поблизу річки Коломак, був обраний гетьманом Лівобережжя. Одночасно ним були підписані “Коломацькі статті”, які обмежували автономію України. Згідно з ними, гетьману заборонялося самостійно вести дипломатичні переговори, в столиці Батурині знаходився московський полк, діяльність гетьмана контролювалася старшиною, йому заборонялося призначати і зміщати старшину.

Мазепа залишався прихильником союзу з Москвою, а коли до влади в Москві у 1689 р. прийшов новий цар Петро І, він став його найближчим радником у справах з Туреччиною і Річчю Посполитої. Підтримуваний Петром І, Мазепа розширив свою владу, перетворившись на одного з найбагатших феодалів Європи.

У внутрішній політиці гетьман спирався на старшину, став обмежувати права селян – вперше запровадив на території Ніжинського полку дводенну панщину (1701 р.), цілим рядом законів виділив козацтво в окремий стан. Одночасно з цим всіляко сприяв Петру в його починах, відправляючи козацькі полки в походи на Кримське ханство (упродовж 12 років свого гетьманування здійснив 23 походи), відвоював Азов, розмістив на території України московські полки, придушував народні повстання. Останнє привело до тому, що він позбавився підтримки більшої частини українського населення. Народ називав Мазепу “вітчимом” України.

Північна війна між Московським царством і Швецією (1700-1721 рр.) погіршила становище, як народу Гетьманщини, так і козацької старшини. Царська адміністрація все більше обмежувала владу гетьмана і старшини. Козацькі полки вперше брали участь у війні за межами України, до 60% особового складу козацького війська гинуло на війні. Окрім цього, Петро розпочав зближення з Річчю Посполитою та пообіцяв їй за укладення військового союзу передати так звані нейтральні зони українських земель.

Останньою краплею терпіння Мазепи стала відмова Петра підтримати прагнення гетьмана приєднати Правобережжя. Окрім цього Мазепі поступали відомості, що свідчили про підготовку царем докорінної реформи України з метою ліквідації козацько-гетьманської держави. В результаті гетьман почав таємні переговори з Карлом ХІІ. В обмін на підтримку Швеції в боротьбі з Московією, Мазепа обіцяв Карлу ХІІ зимові квартири і допомогу козацьким військом. В жовтні 1708 р. гетьман переходить на сторону шведів, за що був оголошений Петром зрадником і проклятий церквою. Новим гетьманом обрали Івана Скоропадського (1708-1722 рр.).

Плани Мазепи не здійснилися, прості українці і частина старшини не підтримала його, з приходом шведів на українські землі починається партизанська війна, а в генеральній битві під Полтавою, яка відбулася 27 червня 1709 р., війська Карла ХІІ разом з українськими, були розбиті.

Поразка Швеції означала крах надій Мазепи на незалежність України, він був змушений втікати разом з Карлом ХІІ у Бендери, де незабаром і помер.

Діяльність Мазепи по-різному оцінювалася істориками. Довгий час він вважався зрадником. Тільки в незалежній Україні почалося об'єктивне вивчення його діяльності. Безумовною заслугою гетьмана є його культурно-просвітницька діяльність. Будучи освіченою людиною, він зібрав багатющу бібліотеку, був відомим меценатом, на його гроші побудовані храми, добудовано два корпуси Києво-Могилянської академії, заснований Чернігівський колегіум, запроваджені іменні стипендії для обдарованих студентів – вихідців з низів, які не могли сплатити навчання. Виник навіть особливий стиль в архітектурі – так зване козацьке або “мазепинське” бароко. Одночасно з цим, будучи людиною свого часу, він сприяв зміцненню старшини, роздавав їй землі і привілеї, чим відштовхував від себе рядових українців. Перехід на сторону шведів привів до негативних наслідків. Перемога у Північній війні Московського царства і, перетворення його на Російську імперію, призвело до активного наступу на автономію України.

Дата добавления: 2015-05-23