Дитинство і молодість

Значення

Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягає у тому, що воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби. Братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його наступників. Принципово важливим було і те, що Кирило-Мефодіївське братство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаційно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної з загальноросійських суспільних течій.Це позитивно вплинуло на національну свідомість.

ара́с Григо́рович Шевче́нко (відомий також як Кобза́р; * 25 лютого (9 березня) 1814, с. Моринці Київської губернії, тепер в Черкаській області — † 26 лютого (10 березня) 1861, Санкт-Петербург) — український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський діяч, філософ, політик, фольклорист, етнограф, історик.

Народився 25 лютого^[2] (9 березня за новим стилем) 1814 року у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (нині село Звенигородського району Черкаської області) в закріпаченій селянській родині Григорія Івановича Шевченка та Катерини Якімівни Бойко^[3] козацького походження. Згідно з родинними переказами його діди і прадіди козакували, служили у Війську Запорізькому, брали участь у визвольних війнах і повстаннях, які відбувалися в Україні XVII–XVIII ст. Ці повстання були жорстоко придушені і нормальне суспільне життя у регіоні Черкащини, Полтавщини, Київщини, Чернігівщини на тривалі роки було порушене. Основна частина місцевого населення була закріпачена і зубожіла. Саме такі нелюдські умови стають середовищем для формування сильних і непересічних особистостей, що присвячують життя боротьбі за кращу долю свого народу. Одним з таких людей для українського народу у той важкий час без сумніву став Тарас Шевченко.

Сім'я Тараса на чолі з батьком Григорієм Івановичем Шевченком повернулася до села Керелівки, Звенигородського повіту, на Київщині, звідки був родом Григорій Іванович^[4]. Дитячі роки Тараса проходять у цьому селі. 12 травня (24 травня за новим стилем) 1816 року народилася Тарасова сестра Ярина^[5]. 26 січня (7 лютого за новим стилем) 1819 року народилася Тарасова сестра Марія^[6]. Був такий випадок, коли малий Тарас пішов шукати «залізні стовпи», що «підпирають» небо, і заблукав у полі. Чумаки, зустрівши хлопця, забрали його з собою і ввечері привезли до Керелівки^[7]. 8 березня (20 березня за новим стилем) 1821 року народився Тарасів брат Йосип^[8].

Восени 1822 року Тарас Шевченко починає вчитися грамоти у місцевого дяка Совгиря^[9]. Знайомиться з творами Г. Сковороди. В період 1822–1828 років намалював «Коні. Солдати» (картина не знайдена)^[10].

Рано втративши матір (20 серпня (1 вересня) 1823 року), яка померла від тяжкої праці й злиднів, залишивши сиротами шестеро дітей^[11], він з дитинства зазнав багато горя і знущань. 7 жовтня (19 жовтня) 1823 року Тарасів батько одружується вдруге з удовою Оксаною Терещенко, в якої вже було троє дітей^[12].

22 червня (4 липня) 1824 року народилася Тарасова сестра Марія — від другого шлюбу Григорія Івановича^[13]. Тарас чумакує з батьком. Буває в Звенигородці, Умані, Єлисаветграді (тепер Кіровоград)^[14]. 21 березня (2 квітня) 1825 року від тяжкої праці на панщині помер Тарасів батько — Григорій Іванович Шевченко^[15]. Залишившись сиротою, Тарас іде наймитувати до дяка Богорського, який прибув з Києва^[16]. Як «школяр-попихач» носить воду, опалює школу, обслуговує дяка, читає псалтир над померлими, продовжує навчання^[17]. Під час навчання Шевченко ознайомився з деякими творами української літератури. Не витерпівши знущань дяка П. Богорського, Тарас тікає від нього і шукає в навколишніх селах учителя-маляра^[18]. І знаходить, відчуваючи великий потяг до живопису, кілька днів наймитує і «вчиться» малярству у диякона Єфрема (м. Лисянка, Звенигородського повіту, на Київщині)^[19]. Також мав учителів-малярів із села Стеблева, Канівського повіту, на Київщині^[20] та із села Тарасівки, Звенигородського повіту, на Київщині^[21]. 1827 року пасе громадську отару овець у с. Кирилівці. Зустрічається з Оксаною Коваленко, подругою дитинства, яку не раз згадує у своїх творах. Саме їй присвячено вступ до поеми «Мар'яна-черниця»^[22].

Наймитуючи у кирилівського попа Г. Кошиці, Тарас буває в м. Богуславі (куди возив поповича до школи і на продаж яблука та сливи). В цей же час їздив на базари до містечок Бурти і Шполи^[23]. 1828 року Шевченка взяли козачком (слугою) до панського двору у с. Вільшану (Звенигородського повіту на Київщині), куди він пішов за дозволом, щоб вчитися у хлипнівського маляра^[24]. Коли Тарасові минуло 14 років, помер В. Енгельгардт, і село Кирилівка стало власністю його сина П. Енгельгардта^[25], Шевченка ж зробили дворовим слугою нового поміщика у маєтку Вільшані. 6 грудня (18 грудня) 1829 року поміщик Павло Васильович Енгельгардт застав Шевченка вночі за малюванням козака М. Платова (героя Вітчизняної війни 1812 р.), нам'яв вуха кріпаку-слузі та наказав відшмагати його на стайні різками^[26]. Наступного дня наказ було виконано: кучер Сидорка відшмагав Шевченка на стайні різками за малювання^[27]. Протягом 1829–1833 років малював копії з картин суздальських майстрів^[28].

Упродовж майже 2,5 років — з осені 1828 року до початку 1831 р. — Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні^[29], проте деталі цієї подорожі мало відомі. Не виключено, що там він міг відвідувати лекції малювання у професора Віленського Університету Й. Рустемаса. У тому ж місті Шевченко міг бути очевидцем Польського повстання 1830 р. З цього періоду перебування у Вільно зберігся малюнок Шевченка «Погруддя жінки»^[30], якість якого свідчить про майже професійне володіння олівцем.

Переїхавши 1831 року з Вільно до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка^[31], а щоб мати зиск з невгамовного потягу юнака до малювання, віддав його в науку на 4 роки до живописця Василя Ширяєва, адже у великих панів було модою мати своїх «покоєвих художників». З цього часу і аж до 1838 року Шевченко живе у будинку Крестовського (тепер — Загородний проспект, 8), де наймав квартиру Ширяев^[32]. Ночами, у вільний від роботи час, Шевченко ходив до Літнього саду, змальовував статуї, тоді ж уперше почав писати вірші^[33].

1833 року намалював портрет поміщика Павла Енгельгардта (акварель) (оригінал, датований автором, зберігається у Державному музеї Т. Г. Шевченка у Києві).^[34].

1835 року познайомився з графом Ф. Толстим, який згодом брав участь у звільненні Шевченка з кріпацтва^[35].

У повісті «Художник» Шевченко розповідає, що в доакадемічний період він намалював: «Аполлон Бельведерський», «Фракліт», «Геракліт», «Архітектурні барельєфи», «Маска Фортунати» (олівець)^[36]. Шевченко бере участь у розпису Великого театру як підмайстер-рисувальник^[37]. Виконав композицію «Олександр Македонський виявляє довір'я своєму лікареві Філіппу» (акварель, туш, перо). Дата і підпис Шевченка. Малюнок виконано на тему, оголошену ще 1830 р. для конкурсу в Академії художеств на одержання золотої медалі^[38].

Намалював: «Смерть Олега — князя Древлянського» (туш), «Смерть Віргінії» (акварель, туш), на обох дати і підпис Шевченка^[39], «Смерть Богдана Хмельницького» (туш, перо і пензель)^[40]. До цього часу дослідники відносять також виконання Шевченком малюнків, про які є згадка в його повісті «Художник»: «Геркулес Фарнезький»^[41], «Аполліно» — копія^[42], рисунки для розпису Великого театру в Петербурзі^[43], «Маска Лаокоона»^[44], «Слідок із скульптурного твору Мікеланджело»^[45], «Голова Люція Вера»^[46], «Голова Генія»^[47]; «Анатомічна фігура»^[48]; «Германік»^[49]; «Фавн, що танцює»^[50].

Дата добавления: 2015-05-23