Радянізація західних областей України, репресії радянської адміністрації в краї 1 страница

Почалася «радянізація» - насильницьке насаджування у Західній Україні норм економічного, суспільно-політичного, культурного життя, що були характерними для тоталітарного Радянського Союзу.

В краю була заборонена діяльність українських і польських політичних партій, громадських організацій, наукових, торговельних, промислових товариств і установ. Як і в усьому СРСР мали право діяти тільки ВКП(б), комсомол, піонерська та жовтенятська організації, підконтрольні більшовикам громадські об'єднання. Єдина організація, що чинила опір новій владі, - Організація Українських Націоналістів (ОУН) - діяла у підпіллі.

У 1940 р. у новоприєднаних західних областях України відбулися дві кампанії виборів - до Верховних Рад СРСР і УРСР (березень) та місцевих рад (грудень) - з характерними для радянської системи безальтернативністю кандидатур, які висувалися, «одностайністю» виборців у підтримці «непорушного блоку комуністів і безпартійних». Цілком очевидно, що все це досягалося лише завдяки жорсткому тискові на населення та репресивним заходам влади.

Господарське й культурне будівництво в Західній Україні здійснювалося за складних умов. Діяли перевірені на сході України вольові, адміністративно-командні методи, а не економічні важелі, соціальна справедливість і просто здоровий глузд. Оптимально організована й виплекана приватна власність директивно перетворювалася на загальнонародну. Було націоналізовано понад 2,2 тис. промислових підприємств, які відразу включалися до промислових структур Радянського Союзу, підпорядковувалися всесоюзним і республіканським наркоматам або відомствам, деякі - обласним виконавчим комітетам рад депутатів трудящих. На підприємствах, які стали державними, створювалися профспілкові організації, їхні замовлення на нове устаткування задовольнялися майже негайно - за рахунок промислових центрів Росії і східних областей УРСР. Десятки тисяч безробітних дістали робочі місця, в тому числі й на шахтах Донбасу. Кожен завод чи фабрика отримали шефа - відповідний виробничий колектив у східних областях, який зобов'язувався всіляко допомагати, навіть матеріально. Платня робітників істотно зросла. Одночасно здійснювалися заходи з реконструкції існуючих виробництв і будівництво нових, дрібні фабрики й заводи укрупнювалися.

Проте скасування приватної власності, концентрація виробництва, широкомасштабні структурні зрушення в економіці, очікуваних результатів не принесли. Націоналізація виявила вади соціалістичної економіки: низьку ефективність, а то й збитковість більшості державних підприємств, незбалансованість попиту і пропозиції та незадовільну якість продукції.

Погіршувало ситуацію й політика звільнення місцевих спеціалістів, насамперед колишніх власників підприємств та управлінців, яка здійснювалась під гаслом боротьби із «засміченістю» підприємств «класово ворожими елементами». У Львівській області на промислових підприємствах і залізничному транспорті було звільнено близько 11 тис. осіб, переважно поляків. Керівні кадри, що масово надсилали зі східних областей України, для зміцнення нової влади, не знали специфіки Західної України, що призводило до гострих конфліктів і серйозних порушень не лише місцевих звичаїв і традицій, але й радянських законів.

Відсутність у робітників і спеціалістів особистої матеріальної зацікавленності у високопродуктивній праці нова радянська адміністрація прагнула компенсувати організацією соціалістичного змагання, що перетворилося на ідеологічне гасло, засіб морально-адміністративного примусу до праці.

Було реформовано аграрний сектор економіки регіону. 1939 р. в західних областях УРСР конфісковано понад 2,5 млн. гектарів землі, що належала поміщикам, колишнім державним урядовцям, монастирям. Щоб забезпечити підтримку нової влади селянством, безземельним і малоземельним господарствам передали понад 1,1 млн. гектарів конфіскованих земель, 84 тис. коней, 76 тис. корів. На початку 1940 р. було створено понад 180 радгоспів. Передача землі, худоби, реманенту селянам розглядалася радянською владою лише як перехідний захід до здійснення «соціалістичних перетворень» у сільському господарстві, що передбачали ліквідацію приватної власності на землю й здійснення суцільної колективізації. Аби «заохотити» селянство до вступу у колгоспи, застосовувалися податкові важелі: одноосібники обкладалися величезними податками, тоді як колгоспники мали значні пільги. Штучно створений податково-пільговий режим змусив частину місцевого селянства піти у колгоспи, яких наприкінці 1940 р. у західних областях УРСР нараховувалося 276 (об'єднували 21,3 тис. селянських господарств).

Ідею колективізації частково підтримали лише найбідніші сільські верстви, тоді як основна маса селянства не виявляла бажання працювати на нових господарів. За цих умов влада декларований принцип добровільності назагал підміняла адміністративними заходами й грубим свавіллям.

Включивши західноукраїнські землі до радянської системи, комуністичний режим із перших кроків розпочав репресивні акції. Радянський репресивний апарат брав на озброєння два взаємодоповнюючих стратегічних прийоми: депортуючи широкі верстви громадян, він водночас ретельно від стежу вав й вибірково усував осіб, яких він вважав «ворогами народу». Сталінський Наркомат внутрішніх справ являв собою тоді професійну організацію, що обслуговувала злочинні цілі тоталітарної держави й мала у своєму розпорядженні достатню кількість людських ресурсів для виконання каральних функцій (до того ж, значна частина його працівників пройшла вишкіл Великого терору 1937-1938 pp.). Виконуючи вказівки наркома внутрішніх справ СРСР JL Берії «очистити міста й села від ворожих елементів, апарату місцевого самоврядування, від неблагонадійних служителів культу, представників демократичної частини місцевої інтелігенції всіх національностей за класово-політичною ознакою», співробітники НКВС у Західній Україні у вересні - грудні 1939 р. заарештували й передали до судово-каральних органів 10,2 тис. осіб, в тому числі колишніх офіцерів, урядовців, великих землевласників, торговців, представників інтелігенції, селян-одноосібників та ін.

Були ув'язнені практично всі представники політичної еліти, що залишилися в краї, як української, так і польської та єврейської національностей. На щастя, перед вступом Червоної армії до Галичини, близько 20 тис. представників українських політичних партій, громадських організацій, кооперативів та інших національних інституцій встигли вибратися до німецької зони окупації території Польщі. До в'язниць було запроторено й багато колишніх членів Компартії Західної України (КПЗУ) та Компартії Польщі. Заарештованим НКВС у Західній Україні, впродовж вересня 1939 р. - травня 1941 p., були пред'явлені конкретні обвинувачення, найбільше - 32,8 тис. - засуджені за нелегальний перехід кордону, 13,4 тис. за приналежність до «контрреволюційних організацій», 2,6 тис. за «контрреволюційну агітацію», 748 за участь в «антирадянських змовах».

Наймасовішим видом репресій стали депортації. В 1940-1941 pp. було здійснено чотири масові операції по адміністративному виселенню краян (лютий, квітень, червень 1940 р. та травень-червень 1941 p.), які влада мотивувала необхідністю очистити регіон від «неблагонадійних елементів». Адміністративне переселення здійснювалося без суду і слідства. Тисячі чоловіків, жінок, дітей загинули під час депортацій від голоду, знущань, внаслідок непристосованості до природно-кліматичних умов Сибіру, північних районів європейської частини Росії, Казахстану. Репресивно-депортаційні акції були спричинені природою радянської системи. Ліквідувавши місцеві економічні, політичні, культурно-освітні та наукові структури, що не вписувалися у тоталітарну систему СРСР, режим одночасно прагнув підпорядкувати собі або ж фізично знищити чи депортувати їх організаторів і активних учасників. З іншого боку, радянсько-німецькі домовленості передбачали недопущення відродження Польської держави, що мало наслідком систематичне переслідування і часткове знищення польської еліти як німецькою, так і радянською сторонами. І, нарешті, радянське керівництво розглядало домовленість із Гітлером лише як черговий етап підготовки до війни і майбутнього поширення комунізму на Західну Європу. Тому потрібно було збудувати санітарний кордон від Балтики до Молдови. Усі ці обставини й зумовили масове знищення українців, поляків і євреїв на новоприєднаних територіях.

Із Західної України і Західної Білорусії було депортовано 318 тис. сімей, тобто 1 173 170 осіб. Це становило близько 10 % населення. Як зазначають деякі дослідники, за весь довоєнний період радянської історії більш інтенсивними були лише репресії епохи колективізації. За приблизними підрахунками, радянська влада репресувала у 3-4 рази більше людей, аніж нацисти у німецькій окупаційній зоні, де проживало майже вдвічі більше населення, ніж на приєднаних до СРСР територіях. Масштабні репресії сталінщини мали всі ознаки того, що в міжнародному праві було кваліфіковано злочином проти людства. Об'єднання українських земель у складі УРСР оцінюється неоднозначно. Вперше за кілька століть українці опинилися в межах однієї держави, але репресивний режим переконав більшість західних українців, що майбутнє не в такому об'єднанні, а в створенні незалежної соборної української держави. Очевидно, маючи це на увазі, видатний український митець 0. Довженко 1942 р. занотував у своєму щоденнику: «Ах, коли б вистачило мені сили й часу, написав би я роман про визволення Західної України, про возз'єднання наших народів... І як народ український фактично був тут ні при чім...».

2 червня 1941, о четвертій годині ранку, Гітлер порушивши мирний договір, віддаєнаказ своїм військам перейти кордон СРСР і вторгнутися в межі нашої
Батьківщини. Почалася Велика Вітчизняна війна радянського народу проти німецько -фашистськими загарбниками.

Вважати, що причиною нападу було одне тільки бажання Гітлера знищити Радянський Союз як розсадник марксизму і забезпечити Німеччини додатковий життєвий простір було б більш ніж наївно: Німеччина вела в цей час затяжну війну з Англією, і вести війну на два фронтиозначало занадто великий ризик. Однак Гітлер пішов на нього. Чому?

Гітлер прийшов до влади, не роблячи секрету зі своїх намірів, докладнорозкритих у книзі (Майн Кампф (, що стала Біблією націонал-соціалізму. Книгабагато в чому абсурдна і нелогічна, тому що посилки для доказів зводяться вней в ранг аксіом.

Наведемо кілька витягів з цього щедевра.
(Говорячи про території в Європі, які слід завоювати, ми маємо наувазі, в основному, тільки Росію. Ця країна існує для людей,що володіють силою взяти її. ([1] (У наші дні правителі Росії не маютькомерційних входити в якій би то не було чесний союз. Ми не повиннізабувати, що вони є запятаннимі кров'ю злочинцями, якимпощастило в трагічний час. Ці злочинці зруйнували велику державу,перебили весь цвіт населення і ось вже багато років тиранять його. Німеччина --друга мета більшовизму. Тому з нашого боку було б божевіллям шукатисоюзу з Росією (1 На нещастя для Росії ця оцінка вірна. Але хто їїдає - борець за права людини або виродок, незабаром наказавфізично винищити польський, український і російський народи, (якірозмножуються як черв'яки (? І союз з Росією, коли приспів нужда, запропонувавтеж він, і руку Сталіна через Ріббентропа теж тиснув. Втім, і у
Сталіна набереться чимало оцінок фашизму. Обидва лідери були варті один одного,хоча і стояли на різних ідеологічних полюсах.

Ставши рейхсканцлером, Гітлер зводить до мінімуму всі стосунки з СРСР: у
Німеччині закривається радянська торгова місія, з Радянського Союзувідгукуються німецькі фахівці, припиняється взаємообмін команднимскладом, який практикувався до 1933 року... Гітлер відвертодемонструє західним демократіям свою ненависть до країни Рад: (Ярозглянути-тривав більшовизм, як найжахливіший отруту, яку можнадати людям... ми ніколи не приймемо допомоги від більшовицького держави, бо япобоююся, що в той момент, коли будь-яка нація прийме таку допомогу, вонабуде приречена на неминучу загибель (, - заявляє фюрер в 1937 р.2 Сталінуважно прислухається до заяв Гітлера. Свого часу Сталін зробивчимало, щоб Гітлер прийшов до влади, розчистивши йому шлях розколом робочогоруху в Німеччині. Ще Л. Троцький, аналізуючи зовніш-ню політику Сталіна в
30-х роках, стверджував: (Без Сталіна не було б Гітлера. (Надалі зцим твердженням погодились і радянські історики [2]
Жодне західний уряд не мало сумніву в щирості намірів
Гітлера. Тепер завдання зводилася лише до одного: створити Гітлеру умови длявтілення цих намірів у життя. Звичайно, для цього доведеться поступитисядеякими принципами, але чи варто про них згадувати, коли мова йде пророзгром більшовизму?!
Гітлер робить пробний крок і вводить свої, тоді ще трохи-чисельні військав демілітаризовану Рурської області, - Франція не протестує. Гітлеррізко збільшує чисельність своїх збройних сил і розширює військовевиробництво, що є прямим порушенням Версальського договору, -
Англія і Франція просять у німецьких послів пояснень і задовольняються ними.
На аншлюс Австрії також ніяких протестів з боку Англії і Франції небуло. Настала черга Чехословаччини, що мала одну з найсильніших затой час армій в Європі. Досить було Англії і Франції, пов'язаними з
Чехословаччиною договорами про взаємодопомогу, добряче стукнути по столукулаками, як агресивні наміри Гітлера негайно б припинилися.
Але прем'єр-міністри цих країн, Чемберлен і Деладьє, які прибули в Мюнхенвирішувати долю свого союзника (29-30 вересня 1938 р.), тільки просятьфюрера дати слово, що приєднання до Німеччини Судетської області - цеостанні його територіальні претензії. І, звичайно ж, таку обіцянкуотримують. (Це жахливо, які переді мною нікчеми! (- Кидає Гітлер успини що йде після закінчення засідання делегатам1
Згадуючи про перші дні гітлерівського канцлерства, міністр пропаганди ідруку, найближчий сподвижник Гітлера доктор Геббельс задоволенопояснював своїм співробітникам 5 квітня 1940: (У 1933 році прем'єр-міністр
Франції повинен був сказати (а якби я був ним, то сказав би) так: (Ага,рейхсканцлером стала людина, що написав (Майн Кампф (, де сказано то-то іто-то. Таку людину поруч з нами ми не потерпимо: або він забереться геть,або ми починаємо війну! (Такий образ дій був би цілком логічний. Аленіхто цього не зробив. Нас не чіпали, нам дали минути небезпечну зону, і мизмогли обійти всі підводні камені.. (2
Західні уряди відразу прийняла Гітлера, побачивши в ньому і в йогопрограмі ту силу, яка здатна зруйнувати комуністична держава.
Правда, Гітлер написав в своїй книзі, що найлютішим і вічним ворогом для
Німеччині є Франція, яку треба знищити в першу чергу, але доцього навіть французький уряд не ставилося дуже серйозно: по -перше, між Францією, Англією, Чехословаччиною та Польщею було укладеновійськовий союз про взаємодопомогу, а по-друге, Франція відгородилася від Німеччинипотужною оборонною лінією Мажино, яку жоден воїн не вирішитьсябрати з ходу. Хто ж припускав, що в потрібний час Гітлер не будештурмувати оборонну лінію, а просто обійде її з півночі, наплювавши нанейтралітет Данії і Бельгії?

Ненависть західних демократій до Радянського Союзу підкріплюваласяофіційними висловлювань його керівників.
Думка про те, що війни з капіталістичним світом вдасться уникнути, ніколине обговорювалася в більшовицьких верхах. Неминучість такої війни вважаласяаксіоматично, і питання стояло тільки про своєчасну і кращої готовності доній.

Ще в 1925 р., на Пленумі ЦК ВКП (б) т. Сталін нагадує прореволюційних кризах в капіталістичних країнах і про необ-хідностідопомоги революційного пролетаріату. (Питання про нашу армію, про її мощі, про їїготовності обов'язково постане перед нами,.. як питання животрепетне... намдоведеться виступити, але виступити останніми. І ми виступимо для того, щобкинути вирішальну гирю на чашку ваг, гирю, яка могла бпереважити. ([3]
Саме в цій заяві відображається суть зовнішньої політики Сталіна: не лізтипершими в бійку, а почекати, (поки капіталісти не поб'ються міжсобою... ([4]

У 1938 р виходить (Короткий курс історії ВКП (б), основним авторомякого був т. Сталін. У цій праці, істинність якого не підлягаланіякої критики, ми знаходимо цікаву логічну конструкцію: (Щобзнищити небезпека іноземної інтервенції, потрібно знищитикапіталістичне оточення. ([5]
Нагадаємо, що це написано в 1938 р., коли капіталістичним оточеннямдля Радянського Союзу був весь світ. Кого ж тодіт. Сталін збирається знищити? Такими висловлюваннями не тільки вождярадянського народу, але і воєначальників, і людей рангом нижче булипереповнені всі газети і журнали.

Дія дорівнює протидії. Західні урядивідгороджуються від СРСР буферними державами, прикордонними з ним, даючиїм кредити на озброєння і укладають з ними договори про взаємодопомогу. У ційситуації поява Гітлера, відверто що рветься на схід, було дужедо речі. Саме тому фюреру була віддана Чехословаччина, якавідкинула запропонованого-ються Сталіна ввести в країну радянські війська длязахисту від Гітлера. [6] Президент Гоха сказав, що російські війська увійшовши докраїну, ніколи добровільно з неї не підуть. Невідомо, чи був знайомийпрезидент Чехословаччини з роботами радянського маршала Тухачевського, вЗокрема, з такою його твердженням: (Кожна зайнята нами територіяє після заняття вже радянською територією, де буде здійснюєтьсявлада робітників і селян. ([7] Але в прозорливості пану Гохе НЕвідмовиш.
2. Договір про ненапад

Приблизно з середини 1938 Гітлер починає зондувати можливостівстановлення контактів з Радянським Союзів, як-то відразу забувши своїпопередні висловлювання про згубність такого кроку. У Німеччині припиняютьсяантирадянські виступи, відновлюються і розширюються торговельні зв'язки з
СРСР, радянські делегації відвідують військові заводи Німеччини, де їмдемонструється міць відродженого Рейху. Ні, Гітлер не зрадив своїхпереконанням. Але йому необхідно вийти до кордонів Радянського Союзу, захопившидля цього Польщу. Розуміючи, що уряди Англії і Франції можутьзгадати про своїх договорах з Польщею про взаємодопомогу (а якщо ні, то їмнагадає народ - демократія все-таки), Гітлер намагається гарантувати себевід цілком можливого виступу проти нього і СРСР.

Сталін розгадує цей пасьянс, і після провалу переговорів з Англієюі Францією про взаємодопомогу в серпні 1939 р., приймає у Москві міністразакордонних справ Німеччини Ріббентропа, і несподівано для всього світу укладаєз Німеччиною договір про ненапад (про реакцію на цей договір європейськихкраїн докладно розповідає Женевьева Табуї [8]). Вже в ході війни з
Німеччиною, виступаючи на радіо 3 липня 1941 р., т. Сталін пояснює, щотільки прагнення до миру не дозволило Радянському Союзу відкинутипропозиція (такого виродка як Гітлер (. Але т. Сталін промовчав про те, щоразом з договором про ненапад особисто підписав і секретний протокол, вякому зобов'язався напасти на Польщу зі сходу, як тільки на заході почнетьсянімецький наступ. Змовчав і про те, що за таку люб'язність Гітлерпогодився не перешкоджати Сталіну приєднати до СРСР прибалтійськідержави і частину румунських земель (майбутню Молдавію).

В. Суворов (не вказуючи на джерела) пише, що як тільки Ріббентропвийшов з кабінету, Сталін радісно закричав: (Обдурив! Обдурив Гітлера! ([9]
І те ж саме стосовно Сталіна кричав Гітлер, отримавши підписані в
Москві документи. [10]

Сталін радів, тому, що одержує прямий вихід до кордонів
Пруссії через Прибалтику і зіткнення з німецькими військами в Польщі,що давало величезну перевагу у разі раптового нападу на Німеччину.
Але головне - радянський лідер прогнозував виступ Англії і Франціїпроти Гітлера, після його нападу на Польщу. І в цій війні, колипротивники виснажать свої сили, переможцем буде він, Сталін, який виступивостаннім.

Гітлера ж привело в захват не тільки отримання за договором від СРСРпродуктів і стратегічної сировини, але перш за все, придбання зручногоплацдарму для нападу на довірливого сусіда. Про те, що підписаний в
Москві договір Гітлер теж розцінював як нічого не варту папірець,свідчить заява Герінга фінському керівництву: (Радянсько -Німецький договір - це тимчасове угоду, яка відпаде саме собоюпісля падіння Англії. (3

1 вересня 1939 Гітлер напав на Польщу. Сталін порушив секретнийпротокол і не підтримав Гітлера, не дивлячись на його нагадування пронеобхідності якнайшвидшого завершення війни. Тільки через два тижні, колипала Варшава, Радянський Союз оголосив, що оскільки польська державаперестало існувати, Червона Армія бере під свій захист братні народи
Західної України та Білорусії. З якоїсь добре запланованоївипадковості Червона Армія пройшла значно далі обумовленої в секретномупротоколі лінії. Гітлер не тільки не протестував, але дав наказ своїмвійськам негайно відійти, і навіть в урочистій обстановці передавпредставникам радянського командування що став тепер прикордонним місто
Брест. Перший раунд був виграний Сталіним - його ніхто не міг назватиагресором, але тільки Визволителів.

Уряду Англії і Франції, поступаючись вимогам своїх народів поприводу вторгнення німецьких військ у Польщу, все-таки були змушеніоголосити війну Німеччині, початок якої згодом було названо
(дивною (, тому що ніяких військових дій за цим не було.
Даючи свідчення на Нюрнберзькому процесі, начальник штабу оперативногокерівництва німецького верховного командування Йодль заявив: "Якщо ми щев 1939 році не зазнали поразки, то тільки тому, що приблизно 110французьких і англійських дивізій, що стояли під час нашої війни з Польщеюна Заході проти 23 німецьких дивізій, залишилися зовсімбездіяльними. (

Гітлер ж, заручившись нейтралітетом з боку СРСР, увійшов до Франціїчерез Бельгію (по дорозі окупувавши Данію, Голландію і Норвегію), іпрактично без боїв увійшов до Парижа (Сталін привітав Гітлера з цимрадісною подією). Потім був жорстокий розгром англійськихекспедиційних військ на французькому узбережжі Ла-Маншу, потім - вигнанняанглійців із Середземного моря і захоплення Балкан. До 1941 року вся Європа завинятком Піренейського півострова, Швеції, Швейцарії, а також Фінляндії,та Італії (союзників Німеччини) опинилася в руках Гітлера.

Ось це вже була (нарешті!) перша велика перемога Сталіна надгітлерівської Німеччиною: збулося передбачення радянського вождя про те, щокапіталісти рано чи пізно поб'ються між собою. Тепер слід (...втягнути Європу у війну, залишаючись самому нейтральним, потім, колипротивники виснажать один одного, кинути на шальки терезів всю міць Червоної
Армії. ([11]

І хоча настільки швидких і легких перемог Гітлера Сталін не чекав,стратегічний виграш для СРСР, безсумнівно, був: створюючи окупаційнірежими, Німеччина не тільки розосередили свої війська по всій європейськійконтиненту, а й втягнулася в затяжну війну з Англією. Новий прем'єр Англії
Черчілль поклявся ні за яких умов не йти на світ з Гітлером іпродовжувати війну до повної перемоги над Німеччиною. Обнадіює Сталіна і те,що Черчілль почав шукати контакти з Радянським Союзом для спільної боротьбиз фашизмом. Історичний парадокс: лютий ворог Радянської Росії,організатор походів Антанти проти неї, тепер шукає допомоги у більшовиків!

І все-таки Сталіну треба було поспішати: заявами Черчілля про війнудо переможного кінця він не дуже довіряв.

Закінчивши в 1940 р. війну з Фінляндією і відсунувши кордон СРСРподалі від Ленінграда, Сталін почав зосереджувати свої війська назахідних кордонах країни.

Колишній радянський розвідник Віктор Суворов (В. Резун), перебіг на
Захід і засуджений за зраду Батьківщини до розстрілу, потім провів величезнудослідну роботу (причому, спираючись тільки на відкриті документи),доводить, що саме Сталін готувався першим напасти на Німеччину. Інавітьназивав конкретну дату нападу - 6 липня 1941 року. [12]

Можна по різному ставиться до книг В. Суворова (перша йогопублікації дружно спростовувалися радянськими істориками), але наведені нимфакти заперечити не можна.
В. Суворов доводить, що мемуари радянських воєначальників, що пояснюютьпричини поразок Червоної Армії в перший період війни одним тількитимчасової непідготовленість країни, і тим, що Червона Армія перебувала вцей час у стадії переозброєння, вводять читачів в оману. [13]
Звівши в єдину систему розрізнені факти з різних істочніков, В.
Суворов показує, що в 1941 р. Радянський Союз за кількістю літаків,танків і артилерії значно перевершував збройні сили Німеччини; щоза своїми характеристиками радянська артилерія і особливо танки були набагато порядків вище тих, які мала Німеччина; що чисельністьрадянських військ, стягнутих до західних кордонів СРСР, була у багато разівбільше, ніж у німецьких арміях; що функціональність озброєння Червоної
Армії, її військові Статути і заходи, що проводяться в останні передвоєннімісяці на західному кордоні СРСР були націлені на наступ, а ніяк не наоборону. Перераховувати в рефераті всі дані, наведені В. Суворовим,означало б докладно переповідати його книги. Тому ми тільки пошлемося наних. [14]

Безумовно, Гітлер розумів, що війна з Радянським Союзом неминуча.
Розумів і всю згубність для Німеччини війни на два фронти. Але так саморозумів, що нейтральний Сталін може в будь-який момент вдарити йому в спину:
Англія не збиралася капітулювати, і Гітлер, не дивлячись на слабкі протестисвоїх генералів, віддає Генштабу наказ почати розробку плану нападуна СРСР (план (Барбаросса ().

Після приїзду до Берліна (1940 г) Народного комісара закордонних справ
В.М. Молотова, який відмовився обговорювати з Гітлером плани територіальногопереділу світу і проігнорував зауваження фюрера про необхідністьтримати в сусідній з СРСР Румунії значну кількість військ для охоронинафтових районів, Гітлер віддає наказ прискорити розробку плану нападуна СРСР. Як видно з мемуарів німецьких генерал -лов, ідея бліцкригу щодо СРСР представлялася їм нереальною. [15]

(Війна з Росією - безглузда витівка, яка на мій погляд, неможе мати щасливого кінця, - записує в травні 1941 р. генерал -фельдмаршал фон Рудштат. - Але якщо з політичних причин війнанеминуча, ми повинні погодитися, що її не можна виграти в перебігу однієїлише річної компанії... Ми не можемо розгромити супротивника і окупувати всюзахідну частину Росії від Балтійського до Чорного моря за які-небудькілька місяців. ([16]
Але фюрер завжди правий! - Це один з постулатів Третього Рейху, і 18 грудня
1940 р. Гітлер підписує план (Барбаросса (- по суті власнийсмертний вирок. Через кілька днів цей план, видобутий в герінговском
Міністерстві авіації, вже лежав на столі Сталіна.

Але план (Барбаросса (- це тільки план. Строки його виконання ще невизначені. І тут Гітлеру повідомляють, що російські війська у великій кількостіконцентруються на півдні України, а військова річкова флотилія коштує в гирлі
Дунаю. В. Суворов детально роз'яснює значення цього маневру, про якийрадянські воєначальники замовчують. [17] Сталін ще в 1927 р. вказував назначення нафти для армії: (Воювати без нафти не можна. А хто має маєтеперевага у справі нафти, той має шанси на перемогу у майбутній війні. (

Гітлер розумів це не гірше радянського вождя. У суперечці з Гудеріаном провиборі основних напрямків танкових ударів, Гітлер спересердя кинув: (Вихочете воювати без нафти - добре, подивимося, що з цього вийде. ([18]

Практично єдиним постачальником нафти для Німеччини булирумунські промисли біля міста Плоєшті. Досить знищитинафтопромисли (а до них від радянського чорноморського узбережжя менше годиниліта) або блокувати що йде до румунським портів нафтопровід (Дунайськафлотилія), як німецька авіація і танкові армії залишаться без пального.
Саме цей факт, а також очевидна можливість розгрому радянською авіацієюі флотом норвезьких портів, звідки надходило до Німеччини стратегічнесировина (зокрема нікель, марганець і молібден), змусило Гітлера намічатитерміни превентивного удару по Радянському Союзу, не дивлячись на всюневигідність для Німеччини такого кроку. Іншої альтернативи у Гітлера небуло.
З травня 1941 р. до західних кордонів СРСР починають потай перекидатисячастини Червоної Армії. [19] Це була за висловом В. Суворова найбільша вісторії перекидання військ. У розпорядженні Сталіна до наміченого їм термінунападу на Німеччину залишалося ще більше місяця, тому багато частинбули недоукомплектовані, артилерія відведена в тил для пристрелю знарядь,розташована на замаскованих аеродромах авіація не мала необхідногозапасу пального та боєкомплекту, численні ешелони з живою силою ітехнікою ще перебували в глибокому тилу або в дорозі.
Глава друга. Від кордону до Москви.
1. Перші тижні війни

Увечері 21 червня 1941 начальнику Генерального штабу Жукову доповіли,що до прикордонників з'явився переплив Буг перебіжчик, (який стверджував, щонімецькі війська виходять на вихідні рубежі для наступу, якепочнеться вранці 22 червня. [20] Негайно доповівши про це Сталіну, Жуковпередав йому заздалегідь підготовлену директиву для західних військових округів ззавданням (не піддаватися ні на які провокаційні дії, що можутьвикликати великі ускладнення. ([21].

Одночасно наказувалося (всі частини привести в бойову готовність.
Війська тримати розосереджених і замасковано. (
Вже одне слово (розосереджених (вказує на бажання Сталіна приховатисправжні масштаби концентрації радянських військ на кордоні: черговупровокацію відіб'ють і розосереджені війська.

(Передача директива в округи була закінчена в 00. 30 хвилин 22 червня
1941 року ([22] До початку війни залишалося 3,5 години...

Гітлерівські війська перейшли в наступ практично по всьому фронтувід Балтійського до Чорного морів. Разом з Німеччиною у війну проти
Радянського Союзу вступили Італія, Румунія, Угорщина та Фінляндія. У першому ждень почалися бомбардування Мінська, Києва, Риги, Талліна та інших міст.
Захоплені зненацька прикордонники та передові радянські частини, не дивлячись назапеклий опір, були розбиті і почали відходити. Зв'язок не тількиміж військовими округами, а й окремими з'єднаннями була перервана - тутпостаралися заздалегідь підготовлені німецькі диверсанти. (Генеральний штаб...не міг добитися від штабів округів і військ правдивих відомостей, і,природно, це не могло не поставити, на якийсь момент Головне
Командування і Генеральний штаб у скрутне становище. ([23]

Дата добавления: 2015-05-23