Радянізація західних областей України, репресії радянської адміністрації в краї 2 страница

Масовані ударів німецької авіації і танкові прориви внеслисум'яття в управління радянськими військами. Багато частини були оточені йрозбиті в перші ж дні війни, тисячі червоноармійців були полонені. Тількичорноморський флот не зазнав поразки. Командувач флотом адмірал Н.Г.
Кузнєцов за власною ініціативою оголосив готовність № -1 ще 21 червня івідбила наліт німецької авіації, не зазнавши значних втрат і не втратившижодного літака. Коли про це доповіли Сталіну, він не повірив...

Німецькі танкові і моторизовані частини, що наступали в напрямку
Вільнус - Мінськ, вже до вечора 23 червня розширили прорив на стику Північно-
Західного і Західного фронтів до 130 км, а до 25 червня просунулися вперед на
230 км. [24]

На правому крилі Західного фронту частини противника, обійшовши і блокувавшигероїчно обороняли Брестську фортецю, також просунулися вперед.
Столиця Білорусі Мінськ опинився в кільці. Радянські війська не встигливідійти і потрапили оточення. 28 червня Мінськ упав.

Кілька успішнішим для Червоної Армії складалося становище на Південно-
Західному і Південному фронтах, де в основному наступали румунські та угорськівійська. Німецькому командо-ванію довелося кинути на цей напрям сили
1-ї танкової групи, що пробивався до Києва, в результаті чого наступна Київ було сповільнено, що давало можливість радянським військам кращепідготуватися до оборони міста.

Чому ж Радянський Союз почав терпіти поразки в початковий періодвійни? Тому є кілька причин.

Офіційна версія - Гітлер напав несподівано.
Але тепер добре відомо, що ніякої несподіванки не було. Сталін отримувавбезліч повідомлень від своєї західної агентури, що війна може початися здня на день. [25] Останнє повідомлення Берія доповів Сталіну 21 червня 1941,запропонувавши викликати інформатора до Москви і стерти його в табірний пил.
Сталін не повірив доповіді.
Можливо, не повірив тому, що таких повідомлень було занадто багато, а цевже скидалося на дезінформацію. Крім того у Сталіна були і протилежнівідомості. Начальник військової розвідки генерал Голіков, доповідаючи проконцентрації гітлерівських військ на радянському кордоні, робить несподіваневисновок: для нападу на СРСР у 1941 році Гітлер упустив момент --германська армія зовсім не підготовлена до зимових операціях. Існуютьтуманні відомості, про які згадує Г.К. Жуков і Л. Безименський, що
Сталін отримав особистий лист Гітлера, в якому фюрер клянеться честю головинімецької держави в тому, що він не збирається нападати на Росію.
Організована німецьким Генштабом дезінформація, пояснюючи-ющая, скупченнянімецьких військ на західних кордонах Радянського Союзу необхідністю їхвідпочинку перед висадкою в Англії, теж заспокоювала Сталіна. Навіть частіпрольоти німецьких літаків над західними районами країни з явнорозвідувальними цілями не похитнули впевненості радянського вождя в тому,що це тільки випадки перевірки реакції Радянського Союзу на дрібніпровокації.
Але головне - Сталін просто не міг уявити, що Гітлер зважиться воюватина два фронти, та ще в середині літа, коли до осінньої бездоріжжя залишаєтьсяякихось три місяці! Але навіть якщо Гітлер зважиться на такий згубний длянього крок, необхідно пригальмувати його на три тижні, до того моменту, коли
Червона Армія буде повністю готова сама почати наступ! До всьогокомандного складу - від командуючих округами до лейтенантів-доводитьсясталінський наказ ні в якому разі не відповідати на можливі провокації. Заневиконання наказу - розстріл. Не для радянського народу, а для Гітлерапублікується повідомлення ТАРС від 13 травня 1941 р. з спростуванням чуток ніби
Німеччина збирається напасти на СРСР. Друга причина випливає з першої. В.
Суворов, оперуючи документами, стверджує, що причина вибухнула для
Радянського Союзу катастрофи полягала в тому, що Червона Армія, готуючисьдо нападу на Німеччину, демонтувала свої оборонні укріплення,розмінувала мости, стягнула свої ще недоукомлектованние війська ітехніку близько до кордону, поставивши, їх під удари противника. Навіть картприкордонних районів не було в радянських військах, готових воювати натериторії Прусії та Польщі. [26] Про це ж пишуть у своїх спогадах іучасникиподій. [27]
Втрати в людях і техніці в перший же день війни були величезні.

Авіаконструктор А. Яковлєв згадує: (... гітлерівська авіація насвітанку одночасно з повітряними нападами на ряд міст раптово напалана наші прикордонні аеродроми і знищила велику кількість літаків.
Легко зрозуміти наслідки цього факту для радянських наземних військ: вонипозбулися захисту з повітря від нападу ворожої авіації... Уже до полудняпершого дня війни ми втратили 1200 літаків: 300 загинуло в повітряних бояхі 900 було знищено на аеродромах. (2

Якби Сталін завдав удару першою (до чого він і готувався), картина бвийшла зовсім іншою. Але першим вдарив Гітлер...

Ставка радянського Головнокомандування на чолі зі Сталіним, створена
23 червня, вже на четвертий день війни усвідомила, що її накази про розгромпротивника не реальні. Потрібно було перебудовуватися і переходити достратегічної оборони. Але на це потрібен час, та й Статут Червоної
Армії орієнтував її тільки на наступ: (Ми ворога розіб'ємо малоїкров'ю, могутнім ударом (- основний лейтмотив радянських пісень довоєнноїпори.

Аналізуючи причини невдач перших днів війни Жуков, серед іншого,визнає, що напередодні війни (частини Західного округу були розташовані вБілостоцького виступі, вигнутий у бік противника... Така оперативнаконфігурація військ створювалазагрозу глибокого охоплення та оточення їх з боку Гродно та Бреста шляхомудару по флангах... дислокація військ була недостатньо глибокою і потужною,щоб не допустити тут прориву і охоплення Білостоцького угруповання. ([28]
Безумовно, для оборони таке розташування військ було вкрай невигідним. Адля наступу?
Жуков також визнає відсутність у верхнього командного складу достатньогодосвіду вмілого керівництва військами в складнійобстановці великих запеклих боїв, що розігралися на величезномупросторі. [29] Але Жуков замовчує, що в результаті сталінськихрепресій 1937-1940 рр. було знищено не тільки вище керівництво
Збройних сил СРСР, а й командний склад рангом менше, багато хто зякого мали досвід боїв в Іспанії, Фінляндії і на Халкін-Голі. У відкритомулисті письменнику І. Еренбургу журналіст-міжнародник Ернст Генрі (30 травня
1965 р.)призводить приголомшливі дані на цей рахунок. Повідомлення не було опубліковано,ходило в списках, але на нього посилається К. Симонов в інтерв'ю з Жуковим.
Е. Генрі пише, що перед війною було репресовано:
З 4 армійських комісарів 1 рангу.........................3
З 4 командармів............................................. 2
З 12 командармів 2 рангу................................. 12
З п'яти маршалів..............................................3...
З 6 флагманів 1 рангу........................................6
З 15 армійських комісарів 2 рангу......................15
З 57 комісарів корпусів................................. 50...
З 199 комдивом............................................. 136
З 367 комбригів............................................ 221
.........................................................................
(Це не повні дані. Загальна кількість репресованих командирів Червоної
Армії не піддається обліку.... Ніяке поразку ніколи не веде до такихжахливих втрат командного складу.(.

Нагадаємо, що генерали Роккосовскій і Мерецков теж були репресовані,потім випущені й були авторами багатьох перемог.
Недолік командних кадрів Сталіну довелося замінювати менш досвідченими людьмиперед війною і під час війни, і це також було однією з причин першогопоразок Червоної Армії.

2. Продовження наступу німецьких армій

Війська Північно-Західного фронту, не дивлячись на наказ Ставки, не змоглизатримати німецькі танки на Північній Двіні. Форсувавши річку, противник 9Липень захопив Псков. Грізна небезпека нависла над Ленінградом.

На Західному фронті після важких боїв на р.. Березині, радянські військапочали відходити до Дніпра. Почалися оборонітель-ні бої за Київ.

На Південно-Західному фронті німецько-румунські частини захопили Бердичів та
Воронеж. Конрудари радянських військ і своєчаснийвідвід їх дозволив уникнути оточення.

Тільки на Карельському перешийку бої носили місцевий характер,і Червона Армія успішно відбивала удари противника.

За три тижні запеклих боїв радянські війська були змушенізалишити Латвію. Литву, Білорусію, значну частину України і Молдови.
Германська армія просунулася на 300-600 км у глиб території СРСР. [30]

Однак, необхідно підкреслити, що такого переможного маршу, з якимгітлерівські армії йшли по Європі, в Радянському Союзі не вийшло. Перемоги
Німеччині коштували їй величезних жертв: до середини липня гітлерівці втратилибільше 100 тис. солдатів і офіцерів, понад 1200 літаків і понад 1500танків. [31] Не дивлячись на важке положення, радянські війська продовжувалиоборонятися.

Необхідно відзначити, що І.В. Сталін, як голова правитель-ства,керівник партії і Верховний Головнокомандувач швидко і твердо взявкерівництво обороною в свої руки. На Схід евакуювалися військові заводи,почалася підготовка резервних армій, організовувався партизанський рухна окупованих територіях, але зупинити наступ німецьких військ уперші місяці війни йому не вдалося.

Група армій (Північ (проривалася до Ленінграда; група (Центр (, опанувавши
Смоленськом, відкривала шлях німецьким арміям на Москву; група армій (Південь (,захопивши Правобережну Україну, готувалася до наступу на Кавказ. Гітлербув настільки впевнений у швидкій перемозі над Радянським Союзом, що вже 8 липняпровів нараду з генералами, на якому серйозно обговорювалися операції на
Середньому Сході та в Африці за участю військ, перекинутих туди з Росії...
Однак, найближчі події показали, що генерали трохи поквапилися.

У серпні 1941 р. під Єльня частини Червоної Армії зупинилипросування німецьких військ, серед яких були добірні дивізії СС. Післязатяжних оборонних боїв 24-а армія (командуючий К. І. Ракутін) завдалапотужний контрудар, із завданням оточити німецьке угруповання на ельнінскомвиступі. 6 вересня в Єльня увійшли наші війська. Під Єльня противник втративубитими і пораненими до 47 тис. осіб і велика кількість техніки. [32] Іхоча оточити і повністю знищити ворога не вдалося, це була першазначна?? перемога Червоної Армії з початку війни. Успіх ельнінскойоперації, звичайно, не означало перелому в війні: стан Центрального і
Південно-західного фронтів продовжувало залишатися вкрай важким. Сталін, неНезважаючи на попередження Жукова про те, що Київ необхідно залишити івивести наші армії на лівий берег Дніпра, підірвавши за собою мости, наполегливоне віддавав наказу про відхід від міста. А коли такий наказ надійшов, булопізно: війська Південно-західного фронту потрапили в оточення, були знищені абополонені. У боях загинув командуючий фронтом генерал-полковник М.П. Кірпанос.
Тільки 150 тис. солдатів і офіцерів Південно-Західного фронту зуміли уникнутиоточення і з боями відійти на Схід.

Після такої великої поразки Сталін почав уважноприслухатися до рекомендацій Генерального штабу.

В цей же час (червень-серпень 1941 р.) створюється антифашистська коаліціятрьох держав - СРСР, Англії та США. Уже в день нападу Німеччини на
Радянський Союз Черчілль заявив по радіо: (... будь-яка людина або держава,які борються проти нацизму, отримаютьнашу допомогу (... тому що (вторгнення в Росію - це лише прелюдія до спробивторгнення на Британські острови. (Аналогічну заяву було зроблено іамериканським президентів Рузвельтом.

Радянські історики, намагаючись применшити значення англо-американськихпоставок, стверджували що (ця допомога не могла мати скільки-небудьвирішального значення для гігантських битв на радянсько-німецькому фронті. ([33]
Тим часом, можна навести значні колонки цифр (озброєння, транспорт,стратегічна сировина, продукти), які доводять, що допомога союзників все -таки мала значення, особливо в перші два роки війни.

До вересня 1941 р. наступ німецьких армій дещо сповільнилося:почалися позначатися втрати в живій силі і техніці. Виявилося, що німецькітанки погано пристосовані для руху по російських дорогах, а низькийзапас живучості їх двигунів постійно вимагав ремонту або заміни.
Отриману перепочинок Генеральний штаб СРСР використав для поповненняозброєння та подальшої підготовки резервів.

Однак, сили німецьких армій ще не були витрачені. Блокувавши
Ленінград, Гітлер розраховував, взявши місто, перерізати залізничну лінію
Мурманськ-Москва, позбавивши тим самим Червону Армію поставок союзників, якіпочали приходити з Англії через Північне і Балтійське моря. Сталіннаправляє до Ленінграда Жукова, замінивши їм маршала Ворошилова, якийпоказав себе невдалим командуючим. Жуков прибув до Смольний, коли Військовийрада фронту вже обговорював можливість здачі міста. Жуков закрив нараду,заборонивши навіть думати про такі заходи. Ленінград перетворився нанеприступну фортецю, витримавши 900 днів голодної блокади, але не здавсяворогові. Героїчна оборона Ленінграда відтягнула на себе значні силинімецької армії.
3. Провал операції (Тайфун (

6 жовтня Сталін викликає Жукова до Москви і посилає в штаб Західногофронту розібратися в обстановці, що склалася на підступах до столиці. Москвуобороняли три фронти: Західний (до

Німці розчленували українські землі, порушивши їхню історичну цілісність. Вони насадили в окупованої Україні режим кривавого терору. Ними було по-звірячому закатовано 3.898 тисяч чоловік мирного населення й 1367 тисяч військовополонених, 2.3 млн. чоловік вугнано на каторжні роботи до рейху.

Галицькі землі, в складі Львівської, Дрогобицької, Станіславської (тепер Івано-Франківської), Тернопільської (за винятком її північних районів) областей були приєднані до генерал-губернаторства (центральної та південної частини Польщі) під назвою "дистрикт Галичина", Чернівецька, Ізмаїльська, Одеська, південні райони Вінницької та західні райони Миколаївської областей були приєднати до Румунії під назвою "Трансністрія".

З більшої частини українських земель було створено "Рейхкомісаріат України", до складу якого увійшли Рівненська, Волинська, Кам'янець-Подільська (тепер Хмельницька), Житомирська, північні райони Тернопільської, північні райони Вінницької, східні райони Миколаївської, Київська, Полтавська, Чернігівська, Сумська, Дніпропетровська та кримська області. Центром рейхскомісаріату стало місто Рівне. Інші українські окуповані області (Харківська, Сталінська (тепер - Донецька) та Ворошиловградська (тепер - Луганська) - були включені загарбниками до так званої воєнної зони, яка цілком перебувала під владою німецького військового командування.

Політика, яка проводилася нацистами на України, була викладена у розробленому ще в листопаді 1941 року генеральному плані "Ост", за яким передбачалося переселити в Сибір з України, Білорусії і Прибалтики 31 мільйон жителів, щоб звільнити місце для німецької колонізації. Мільони людин мали бути знищені, а решта населення повинна була працювати як раби на німецьких колоністів. "Наш керівний принцип - говорилося у плані "Ост" - повинен полягати у тому, що ці народи мають єдине виправдання свого існування - бути корисними для нас в економічному відношенні".

Окупанти робили все, щоб перетворити Україну у свою колонію. Рейхкомісаріатом України був призначений жорстокий, безжальний Єріх Кох. Проводячи нараду вищих чинів рейхкомісаріату, він заявив: " Ми - раса панів і повинні управляти жорстоко. Я витисну з цієї країни все до останньої краплі… Місцеве населення повинно працювати, працювати і ще раз працювати".

Перетворюючи економіку України в додаток рейху, окупанти демонтували і вивозили в Німеччину устаткування підприємств, які не встигли евакуватися на Схід. Висококваліфікованих українських робітників і технічну інтелігенцію фашисти винищували або вивозили в Німеччину на рабську працю. Наказом рейхсміністра окупованих східних територій А.Розенберга проголошувалося скасування колгоспного ладу і запровадження "нового земельного ладу". Українському селянинові була визначена доля кріпака, раба у німецьких поміщиків та куркулів, які мали одержати землю і майно колгоспів.
Окупанти силою примушували населення здавати сільськогосподарську сировину й харчові продукти: зерно, овочі, фрукти, птицю, молоко, яйці, масло, пряжу з льону і конопель, шкірсировину тощо.

Слід відзначити, що на України не було встановлено певних норм поставок сільськогосподарських продуктів. Поставки постійне збільшувалися. стала масовим явищем конфіскація всього зерна. Така продовольча політика окупантів прирікала населення на голодну смерть. В грудні 1941 року населення міста Києва одержувало по 200 гр. хліба на тиждень, в Харкові, за свідченням самих окупаційних властей, у першому кварталі 1942 року померло від голоду 13749 чоловік. Особливо велика смертність була серед дітей.

Проте всім цим не обмежуються жахливі злочини німецько-фашистських загарбників на Україні. Гітлеровці з перших часів окупації проголосили так званий "закон" про трудову повинність (по 14-16 годин на тиждень), що по суті, було запровадженням рабсько-кріпосницької системи праці. Фашисти примушували радянських громадян розміновувати мінні поля, будувати військові аеродроми, укріплення. Сотні і тисячі людей були угнані на каторжні роботи в Німеччину. Щоб потік робочої сили у «Великій Райх» не иссякав, окупанти влаштували облави на вулицях, ринках, навіть у церквах і масами відправляли людей до Німеччини.

Всього з України було вивезено до рейху більше 2 мільйонів чоловік. Фашисти вважали, що для населення українських окупованих земель "достатньо наявності чотирикласної народної школи". Мета цієї "народної школи, як писав один з фашистських "теоретиків", - навчити простого рахунку в межах 500, уміння розписатися, переконати, що божеська заповідь зводиться до того, що коритися німцям". Ось таким чином вирішувалася доля населення України під німецько-фашистською окупацією.

При розгляданні цього питання, слід особливо підкреслити, що фашисти встановили на України не лише колоніальний режим, а здійснювали геноцид проти українського, єврейського, польського населення. Жорстокість і безпощадність - складова частина окупаційного нацистського режиму на України. Фашистські варвари вбивали десятки тисяч ні в чому не винних людей.

Тільки за п'ять днів вересня 1941року в Києві у Бабиному яру фашисти розстріляли понад 150-160 тисяч мирного населення - євреїв, українців, росіян. Німці поголовно винищували єврейське населення. Лише в Україні вони створили 50 гетто й понад 180 великих концентраційних таборів, у яких загинуло сотні тисяч мирних людей та військовополонених.
Але звірства і безчинства окупантів не поставили народ України на коліна, він піднявся на боротьбу проти ворога.

В русі Опору фашистському режиму в Україні взяли участь патріоти незалежно від соціального стану, віку, статі і політичних поглядів.

Значна частина українських націоналістів, зіткнувшись з жорстокою, колонізаторською політикою окупантів, доходило висновку, що фашизм є непримиренним і заклятим ворогом України, а не тільки радянської влади. Вони стали переходить в підпілля, організовуючи свої сили на боротьбу з німецькими окупантами. Збройні загоні ОУН виступали на захист селян від грабіжництва німців, обороні молоді, яку німці намагалися депортувати на каторжні роботи до Німеччини.

В 1943 році розпочала свої дії проти німецьких окупантів Українська повстанська армія. Вдалі операції проти гітлерівців УПА проводила в районах Волині, Полісся. Воїни УПА підривали залізничні шляхи, нападали на ешелони німецької поліції, вони знищили начальника СА (штурмових відділів нацистської партії), друга А.Гитлера, В.Лютце, що здійснював інспекційну поїздку по Україні.
Значно активізувався партизанських рух в Україні. В 1942 році був створен Український штаб партизанського руху на чолі з Т.А.Строкачем. Весною 1943 року в Україні було сім партизанських з'єднань і 35 загонів.

Найбільш з них - з'єднання на чолі з О.Ф.Федоровим, Я.І.Мельником, С.А.Ковпаком. В партизанських з'єднаннях і загонах, котрі діяли в Україні налічувавалося близько 40-50 тис. осіб. Водночас слід підкреслити, що всього учасників партизанського руху було набагато більше. За весь період війни в ньому взяло участь близько 220 тис.чоловік.

Першорядну увагу приділяли партизани диверсіям на комунікаціях противника з метою зриву перевезень живої сили і техніки ворога. Масовані удари по залізницях, особливо напередодні й у ході таких битв, як Сталінградська та Курська, увійшли в історію партизанського руху під назвою "війни на рейках".Партизані і підпільники врятували від спалення чимало населених пунктів, всіляко зривали заході окупантів по перетворенню загарбаної ними території у "зону пустелі"

Відомо й те, що партизани врятували життя багатьом полоненим, нападаючи на ешелони, в яких українських невільників везли на каторжні роботи до Німеччини, знищували німецьку охорону і давали змогу бранцям утекти. Народні месники очистили від ворога і тримали під контролем досить значні території, так звані партизанські краї й зони, делаючи в ході рейдів по глибоких тилах ворога тисячі кілометрів, громлячи комендатури, поліцейські пости, воєнні та господарські об'єкти. Своїми бойовими діями партизани і підпільники не тільки розхитували тил окупантів, створювали в них відчуття постійної тривоги та невпевненості, а й відволікали на себе великі сили ворога, які могли бути використані на фронті.

Корінний перелом у Великій Вітчизняній війні приніс українським землям визволення від німецько-фашистських загарбників.

Початком звільнення території України від окупантів стала Сталінградська битва. Уже 18 грудня 1942 р. в ході контрнаступу радянських військ було звільнено перший український населений пункт – с. Півнівку Ворошиловградської області. До лютого 1943 р. ворога було вигнано із значної частини Донбасу і Харківщини. 23 серпня 1943 року був визволений Харків. Велику роль в очищенні української землі від фашистської скверни відіграло форсування Дніпра (вересень-листопад 1943 р.) 6 листопада 1943 р. радянські війська оволоділи столицею України - Києвом. Правобережна Україна була звільнена від гітлерівців в ході Корсунь-Шевченківської та Рівненсько-Луцької операцій (січень-лютий 1944 р.). В травні 1944 року було визволено Крим, а 27 червня 1944 р. – місто Львів.

На початку жовтня 1944 року територія України в межах кордонів червня 1941 р. була повністю звільнена від окупантів, а наприкінці цього місяця війська 4-го Українського фронту вигнали ворога із Закарпаття. 29 червня 1945 року між СРСР і Чехословаччиною було підписано договір про возз’єднання Закарпатської України з УРСР.

Для звільнення української землі з січня 1943 по жовтень 1944 року було проведено 11 стратегічних і 28 фронтових операцій. 680 діб тривала безпрецедентна битва за визволення України. Українська земля захлиналася кров’ю – і своєю, і ворожою. Середньодобові втрати, коли бої досягали найбільшого напруження, становили 68 тис. чоловік.

Радянські воїни при звільненні України покрили себе невмирующою славою. Вони здійснили тисячі подвигів, ризикуючи, а часто і віддаючи своє життя в ім’я її свободи. Так, наприклад, під час боїв за Житомирщину подвиг героїв Бреста повторили блоковані в кар’єрах Коростеня радянські воїни. До останнього подиху в палаючому Т-34 захищав станцію Чоповичі екіпаж лейтенанта В.Вейсера. Небувалий випадок стався з екіпажем танку 112-ї танкової бригади під командуванням В.Єрмолаєва. У бою поблизу с. Заньки Радомишленського району Житомирської області його машина підбила шість ворожих танків, зокрема два “тигри”. Але інший німецький танк підбив Т-34. Тоді командир повів палаючу машину на таран “тигра” - загинув весь екіпаж. Всі вони посмертно були удостоєнні звання Героя Радянського Союзу.

На завершальному етапі визволення України в Корсунь-Шевченківській, Кримській, Ясько-Кишенівській операції подвиг повітряного тарану М.Гастелло повторили 52 льотчики-українці; а подвиг О.Матросова, який під час атаки закрив своїм тілом амбразуру ворожого дзоту і тим вирішив успіх переможного наступу, повторили 25 українських воїнів. Воїни-українці брали активну участь і в боях за визволення інших країн і здійснення повного розгрому фашистської Німеччини. Так, лише при штурмі Берліна звання Героя Радянського Союзу отримали 108 українців із 589 радянських солдат і офіцерів, які були удостоєні цієї награди за Берлінську операцію.

Визволення українських земель супроводжувалося відновленням на місцях органів радянської влади. Складні і суперечливі стосунки партійно-радянської влади з населенням вступили у нову стадію. З одного боку, абсолютна більшість людей, що настраждались під фашистським ярмом, з радістю і вдячністю зустріли Червону армію, щиро вважаючи її своєю визволителькою. Та при цьому повернення Радянської влади нерідко викликало почуття не тільки радості, а і страху. Багато мислячих людей, переживши окупацію, починали розуміти суть не тільки гітлерівського, а й сталінського тоталітаризму. Населення чекало і надіялось на серйозні соціально-політичні зміни, демократизацію суспільного життя. Проте його надії не справдилися. Тоталітарна система знову розпочала репресії. Людей почали звинувачувати у дезертирстві, навмисному небажанні евакуюватися в 1941 році і т.ін.

Репресії розпочалися і щодо національних меншин як покарання за “нелояльність” до Радянської влади. В Україні почались масові департації. В травні 1944 року таку акцію було проведено в Криму, звідки було виселено 165 тис. кримських татар, 14,7 тис. греків, 13,4 тис. болгар, 8,5 тис. вірменів.

У звільнених від гітлерівців районах негайно розпочалося відродження економіки, транспорту, утсанов зв’язку. На це була спрямована постанова ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 21 серпня 1943 року “Про невідкладні заходи по відновленню господарства в районах, звільнених від німецької окупації”. Уже в ході визволення перших українських територій військові частини розпочали відбудову і відродження підприємств, транспорту, сільського господарства і закладів культури. Так, наприклад, у Харкові військові підрозділи дорожньої служби, вже за 12 днів після визволення міста відремонтували і побудували 14 мостів. У Києві за два тижні військовими будівельниками був споруджений низьководний залізничний міст через Дніпро довжиною 1059 м. Лише з грудня 1942 по грудень 1944 року військовими та цивільним населенням в Україні було відновлено 21 тис. км. залізничних шляхів, 615 мостів, 28,5 тис. км.ліній зв’язку, 260 суден піднято з дна Дніпра і 227 з них було відремонтовано; відновлено роботу і побудовано 29 аеропортів і 295 посадкових майданчиків. Все це давало змогу підтримувати наступ Червоної армії та відроджувати економіку звільнених від фашистів районів республіки.

Безцінний внесок у відновлення мирного життя в Україні внесли інженерні війська та сформовані з юнаків допризивного віку осоавіахімівські команди. У 1943-1945 рр. вони знешкодили мінні поля на площі 550 тис. кв. км., очистили від смертоносної зброї більш як 47 тис. населених пунктів, що складало 90% території України.

При розмінуванні території Харківської області особливо відзначився 16-літній Віктор Зембов із села Волохов Яр Балаклійського району. Навесні 1944 року він очистив від мін близько 200 га. сільськогосподарських угідь, знищив 500 боєприпасів і тим самим забезпечив своєчасне проведення сівби.

Основу відновлення народного господарства України складали промисловість, транспорт і зв’язок. За два роки трудящими України з допомогою братніх республік було введено в експлуатацію 123 великих і 506 середніх та малих шахт, розпочалося будівництво 50 нових шахт по видобутку коксового вугілля. Успішно відроджувалась нафтова і енергетична промисловість. Великих успіхів досягли металурги, машинобудівники, хіміки і будівельники, які протягом 1943-1945 рр. відродили 14 домен, 35 мартенівських печей, 38 прокатних та трубних станів, два бессемерівські конвертори, 95 великих машинобудівних підприємств і 80 хімічних заводів.

У – Харкові в 1944-1945 рр. було відроджено і збудовано нових 495 промислових підприємств, 30 тис.кв.м. житла, відновили роботу 28 вузів, 33 технікуми, 30 науково-дослідницьких інститутів. Запрацювали водопровід, трамвайний і тролейбусний транспорти. Прикладом трудової звитяги в цей час були передовики промисловості А.Д.Кедя, М.Н.Афонін, Л.Т.Голоколосов, Б.Я.Калюжний, Є.Д.Рубан та інші.

Значна увага приділялась відновленню економіки західної України. В грудні 1944 року для оперативного керівництва цим процесом була створена Рада допомоги західним областям. В результаті прийнятих заходів тут за короткий термін було відроджено і стало працювати 1700 підприємств і 500 промислових артілей.

Тяжкою працею піднімалося з руїн сільське господарство. Всі радянські республіки допомогали Україні відродити колгоспи, радгоспи і МТС. Вони надали Україні більше 11 тис. тракторів, семи тисяч вантажних автомобілів, більше тисячі комбайнів, 311 тис. коней, 284 тис. голів великої рогатої худоби.

Разом із звільненням земель на них повертався і морально-психологічний пресинг сталінської бюрократичної системи. Особливої недовіри у партійних органів викликали люди інтелектуальної праці. Представники творчої інтелігенції, які оспівували патріотизм, огульно звинувачувалися в українському буржуазному націоналізмі, а ті, хто орієнтувався на інтернаціоналістські сюжети, - в космополітизмі. Так у життя творчої інтелігенції надовго входили страх і невпевненість.

Дата добавления: 2015-05-23