Введення госпрозрахунку

Економічні реформи

Президент СРСР

Докладніше: Президент СРСР

На тому ж III З'їзді народних депутатів, 15 березня 1990 р., була заснована нова посада: Президент СРСР. Першим і останнім Президентом СРСР став М. С. Горбачов. (До цього в СРСР вищою посадовою особою був Голова Верховної Ради СРСР, якого неофіційно часто називали президентом; цю посаду також обіймав М. С. Горбачов від 25 травня 1989 р. до моменту вступу на посаду Президента.) Президент СРСР був главою держави. За конституцією, він повинен був обиратися громадянами СРСР шляхом прямого і таємного голосування, але як виняток перші вибори Президента СРСР були проведені З'їздом народних депутатів. Однак, у зв'язку з розпадом СCСР у грудні 1991 року, всенародні вибори Президента СРСР так жодного разу і не відбулися. Посада Президента СРСР припинила своє існування 25 грудня 1991 року з відставкою М. С. Горбачова.

Перші економічні заходи М. С. Горбачова (запровадження «держприймання», розширення прав трудових колективів, антиалкогольна кампанія тощо) не дали потрібного ефекту. Більш того, вони навіть погіршили економічну ситуацію: з січня 1987 починається стійкий спад виробництва, який так і не вдалося подолати. Державний бюджет виявився підірваним антиалкогольною кампанією, падінням світових цін на нафту (з $ 30,35 за барель у жовтні 1985 р. до $ 10,43 в березні 1986 р.) і Чорнобильською катастрофою. Сподіваючись на успіх реформ і збільшення цін на нафту, М. С. Горбачов став брати кредити у країн Заходу. Це призвело до різкого збільшення державного боргу. До кінця 1980-х років він досяг двох третин національного доходу країни, що вело до згортання всіх соціальних програм. У цих умовах керівництво країни зробило спробу поєднати планові та ринкові механізми без зміни форм власності. До літа 1987 відомі радянські економісти Л. І. Абалкін, А. Г. Аганбегян, П. Г. Буніч, Т. І. Заславська та ін. розробили проект програми перетворень, який був прийнятий у червні 1987 року на пленумі ЦК КПРС. Проект передбачав такі зміни:

• розширення самостійності підприємств на принципах госпрозрахунку та самофінансування;
• поступове відродження приватного сектору економіки;
• відмова від монополії зовнішньої торгівлі; більш глибока інтеграція у світовий ринок;
• скорочення кількості галузевих міністерств та відомств;
• розвиток орендних відносин на селі.

З січня 1988 вступив у силу Закон «Про державне підприємство (об'єднання)», прийнятий у червні 1987 року. Згідно з ним, на промислових підприємствах було введено принцип господарського розрахунку - право підприємства самостійно витрачати свій прибуток, що залишається після розрахунків з державою. Підприємства самостійно планували свою роботу, виходячи з державних замовлень, контрактів, укладених з постачальниками та споживачами. Вони могли тепер вести оптову торгівлю один з одним, замість того, щоб «вибивати» поставки сировини, техніки та обладнання через Держплан і Держпостач. Значно розширилося число підприємств, що мали право самостійного виходу на зовнішній ринок. Роль союзних міністерств зводилася до підготовки контрольних цифр та визначення держзамовлення для підприємства. Продукція, вироблена понад держзамовлення, могла реалізовуватися за ринковими цінами. Разом з тим, цей закон не дав бажаних результатів, оскільки підприємства, звільнившись від опіки центру, зіткнулися з відсутністю посередницьких організацій, товарно-сировинних бірж і відсутністю ринку як такого. Щоб вижити, вони стали ще більш активно боротися за держзамовлення.

Закон «Про кооперацію»

У 1988 р. був опублікований закон «Про кооперацію», за яким громадянам СРСР гарантувалося:

• право добровільного вступу в кооператив і вільного виходу з нього;
• участь в управлінні всіма справами кооперативу;
• самостійність колективного господарювання і незалежність кооперативу в прийнятті рішень щодо виконання його статутних завдань;
• право отримувати готівкові доходи від кооперативної діяльності, відповідні до кількості та якості праці.

Цей закон призвів до появи величезного числа різних кооперативів, які відрізнялися від приватних підприємств лише відсутністю найманої праці та обов'язковістю колективних принципів побудови. Так, на початку 1987 року в кооперативах працювали 15 тис. осіб, на початку 1988 р. - 150 тис. осіб, а до літа 1988 р. - 200 тис. осіб. Згідно з законом про кооперацію, з'явилася також можливість створення кооперативних банків. До 1 січня 1989 року в країні діяв 41 комерційний банк, до середини року - 143. Найбільшого розвитку кооперативи отримали в роздрібній торгівлі та громадському харчуванні. Виникла мережа так званих «комерційних магазинів», власники яких скуповували державні товари і перепродували їх за надвисокими цінами. Однак в умовах черг у магазинах і дефіциту люди охоче користувалися послугами кооперативів.

Дата добавления: 2015-05-23