Х pp. XVII ст

Після смерті Сагайдачного козаки відмовилися від політики компромісів з Польщею. Посилення тиску з боку польського уряду (заборона нереєстрового козацтва, будівництво для контролю над козаками фортеці Кодак на Дніпрі та ін.) викликало нову хвилю козацько-селянських повстань. Найбільш відомі з них - повстання 1630 р. під проводом гетьмана Тараса Федоровича,

повстання 1635 р. під проводом гетьмана Івана Сулими і повстання 1637-38 pp. Під проводом гетьманів Павла Павлюка і Якова Осшрянипа.

Придушивши повстання, Польща вжила жорстокі заходи проти козаків. У 1638 р. польський сейм схвалив "Ординацію Запо- розького реєстрового війська", спрямовану на ліквідацію привілеїв козацтва:

• нереєстрові козаки оголошувалися підданими;

• втеча до козаків каралася смертю;

• скасовувалося самоуправління у реєстрових козаків (їх кількість становила 6 тис.): замість виборного гетьмана король призначав комісара;

• проти українців здійснювалася політика жорстокого терору.

Та спокій тривав в Україні лише десять років - у 1648 р. спалахнула грандіозна Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького. Значення повстань

Повстання, хоч і зазнали поразки, І сприяли зростанню національної свідомості українців та накопиченню ними досвіду для майбутніх визвольних змагань.

Та спокій тривав в Україні лише десять років - у 1648 р. спалахнула грандіозна Національно-визвольна війна під проводомБогдана Хмельницького.

46. Причини, характер і рушійні сили. Основні концепції періодизації Визвольної війни.

Причини національно-визвольної

війни

• Здійснення польською шляхтою щодо України політики соціального, національного та релігійного гноблення, курс польського уряду на ліквідацію козацтва як стану. Серед українського населення наростало почуття ненависті до польського панування, соціальний вибух був неминучим.

" Стрімкий розвиток національної самосвідомості українців (усвідомлення ними своєї етнічної ідентичності, спільних інтересів, розвиток ідей Батьківщини, її єдності та незалежності).

• Формування на основі козацтва нової української політичної еліти, яка визначила національні інтереси і сформувала цілі українського руху, розробила його політичну програму, відіграла провідну роль у процесі державотворення. Саме завдяки новій українській еліті соцільний вибух

1648 р. набув характеру національно-визвольної боротьби.

Рушійні сили визвольної боротьби

••• Козацтво - стало керівною і провідною силою визвольної боротьби, ядром української армії.

••• Селянство - взяло надзвичайно активну участь у військових подіях. Воно виступало проти національного, релігійного та, насамперед, проти соціального гноблення- проти земельної власності як польських, так і українських феодалів, проти існуючих форм експлуатації, кріпацтва. Вони вимагали особисту свободу і право володіння землею.

••• Міщани - відіграли важливу, а в окремих регіонах (Західне Поділля, Волинь, Галичина) - провідну роль у національно-визвольній і соціальній боротьбі.

** Частина української шляхти – відіграла досить помітну роль у розвитку визвольної боротьби, у першу чергу - у формуванні української еліти, політичної програми, розбудові державності. Але більшість панівного стану суспільства зрадила національні інтереси і придушувала визвольну боротьбу.

••• Представники православного духовен-

ства (особливо його низи) -взяли безпосередню участь у подіях революції, у державотворчій діяльності.

* Отже, у визвольній боротьбі взяли участь представники всіх верств українського суспільства, та головною її рушій-

ною силою були козаки, селяни і міщани.

Характер національно-визвольної

війни

Виходячи із причин, складу учасників і цілей Національно-визвольної війни, її характер визначають як:

• національно-визвольний;

• релігійний;

• соціальний.

Періодизація національно-визвольної війни

Національно-визвольна війна продовжувалася тривалий час, розвивалася поступово і суперечливо. У зв'язку з цим, питання про її хронологічні межі і періодизацію до сьогоднішнього дня залишається дискусійним. Спираючись на широку джерельну базу, на дослідження вітчизняних і зарубіжних істориків, доцільно виділити п'ять періодів перебігу Національно-визвольної війни.

• Перший (лютий 1648 - червень 1652 pp.)

- період найбільшого розмаху та інтенсивності національно-визвольної і соціальної боротьби. Основні завоювання: виборення державної незалежності у червні 1652 р. й успішне завершення Селянської війни.

• Другий (червень 1652 - серпень 1657 pp.)

- період погіршення економічного і геополітичного становища козацької України.

> Третій (вересень 1657 - червень 1663 pp.)

- період різкого загострення соціально-політичної боротьби, що вилилася в громадянську війну і призвела до розколу козацької України на два гетьманства - Правобережне і Лівобережне.

• Четвертий (липень 1663 - червень 1668 pp.)

- період відчайдушної боротьби національно-патріотичних сил за возз'єднання України в умовах прагнення польського й російського урядів поділити Українську державу.

>- П'ятий (липень 1668- вересень 1676 pp.)

- період кризи і поразки визвольної війни. Ліквідація державності на Правобережжі. Виходячи саме із цієї періодизації, простежимо далі розвиток національно-визвольної війни, розглянемо її досягнення і прорахунки.

47. Початковий етап війни (1648-1649). Перемоги козацько-селянського війська під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями. Битва під Зборовим. Зборівський мир.

Підготовка повстання На початку визвольної боротьби діяльність Б.Хмельницького і його сподвижників була спрямована на вирішеннятрьох основних завдань:

c формування власних збройних сил і залучення на свій бік реєстрових козаків; c залучення до боротьби широких верств українського суспільства. Б.Хмельницький звертається з універсалами до населення, закликаючи до спільної боротьби проти Польщі. Повстанський рух дуже швидко набуває

всенародного характеру і охоплює всю Україну; c укладення військово-політичного союзу з Кримським ханством (укладено в березні 1648 p.).

На цей непопулярний союз гетьман пішов, щоб позбавити себе війни на два

фронти, а також, щоб зміцнити своє військо за рахунок татар (відразу зауважимо, що як союзник татари були ненадійними і неодноразово зраджували українську сторону. Вони переслідували власну мету - максимально послабити Річ Посполиту, але й не дати можливості постати сильній козацькій державі). Визвольний похід 1648 року Позитивне розв'язання трьох вищеназваних завдань стало запорукою успішного

визвольного походу війська Б.Хмельницького у 1648 році:

• У квітні- травні 1648 р. - козацько-татарське військо розгромило польську

армію нар. Жовті Води. Три тисячі поляків потрапили у полон. Частина реєстрових козаків на чолі з Філоном Джеджалієм перейшла на бік повстанців.

• У травні 1648 p. - козаки й татари завдали нищівної поразки польській армії під Корсунем: у полон потрапили 8,5 тис. чоловік, у тому числі командувач польським військом гетьман Потоцький. Розгром польського війська сприяв активізації народно-повстанського руху.

• Улітку 1648 р. визвольна боротьба охопила майже всі українські землі Речі

Посполитої.

У вересні 1648 р. - відбулася битва з 60- тисячною польською армією поблизу міста

Пилявці.

У травні 1649 р. Польща відновила воєн дії. Б.Хмельницький у союзі з Кримом здбув переконливі перемоги над польськш військами під Збаражем (липень 1649 та Зборовим (серпень 1649 p.). Військові табір короля Яна Казиміра опинився щільному оточенні під Зборовим. Станвище польської армії було катастрофічни Лише зрада татар, які побоювалш зміцнення українців, врятувала поляків в остаточного розгрому, Кримський хг Іслам-Гірей пішов на переговори з Яно Казиміром, змусивши Б.Хмельницької

припинити воєнні дії і теж приступити і переговорів.

Зборівська угода

У результаті 18 серпня 1649 р. між сторі нами було укладено Зборівський догові{

• Україна у складі Київського, Чернігі ського і Брацлавського воєводств під оф ційною назвою Військо Запорізьке визш валася автономією в межах Речі Пост литої;

-> кількість реєстрового війська станові ла40тис. осіб, не записані до реєстру козаь мали повернутися у підданство до панів;

> шляхта отримала право повернутые до маєтків, відновлювалося феодалы

землеволодіння, попередні повинносп селян і міщан.

48. Відновлення української державності. Формування державних інституцій і активізація зовнішньополітичної діяльності уряду Б. Хмельницького.

49. Битва під Берестечком і Білоцерковський мир.

Поразка під Берестечком та її наслідки Польський уряд, прагнучи не допустити зміцнення України, у лютому 1651 р. відновив війну. Вичікувальна, непослідовна тактика кримського хана негативно позначилася на військових операціях українського війська, позбавила Б.Хмельницького ініціативи. Закономірним результатом тактики Криму стала найтяжча за всю війну поразка українців під Берестечком у липні 1651 р. Татари залишили поле бою і силою затримали при собі Б.Хмельницького. Українське військо потрапило в оточення і понесло величезні людські втрати. Полякам дістався весь обоз і гетьманська канцелярія. У липні литовські війська взяли Київ. Трагедія під Берестечком і втрата Києва завдали серйозного удару Україні. Однак, Хмельницькому вдалося відновити боєздатність армії, зупинити польсько-литовське вісько під Білою Церквою і змусити противника до переговорів. Та все ж укладена 28 вересня 1651 р. Білоцерківська угода призвела до тяжких для України наслідків:

c територія автономії обмежувалася лише Київським воєводством; c козацьке військо скорочувалося з 40 до 20 тис. осіб; c гетьман підпорядковувася польському королю та позбавлявся права закордонних

зносин. Договір не влаштовував жодну із сторін. Польський сейм навіть відмовився його схвалити. Поляки вірили у свою швидку остаточну перемогу над Україною. Вони поверталися в українські землі, відновлювали свою владу, здійснювали жорстокі репресії проти українського населення. Саме в цей час починається масове переселення українців у північно-східні і східні українські землі, які ще з кінця XV ст. перебували в межах Московської держави. Пере-

селенці засновують міста Харків (1655 p.), Суми, Охтирку та інші. Згодом цей край отримав назву Слобідська Україна (від слова "слобода" -так називалися поселення, які отримували від уряду певні пільги).

50. Битва під Батогом і Жванцем. Зближення України з Московією.

Восени 1653 р. відбулася битва між українсько-татарськими та польським військами біля м. Жванець на Поділлі. Польська армія опинилася в оточенні. Однак, кримський хан знову зрадив українську сторону і пішов на переговори з королем, які завершилися 15 грудня 1653 р. Кам'янецькою

угодою, як підкреслюють В.Смолій і В.Степанков, "відносно козацької України вона передбачала відновлення не умов Зборівського договору (як це часто стверджується в історіографії), а лише передбачених

ним прав і вольностей козацтву".

Дата добавления: 2015-05-23