Гайдамацький рух

У наступні роки на Правобережжі поширився рух гайдамаків (від тюркського "гайде" - гнати, чинити свавілля). Серед гайдамаків були переважно селяни-втікачі, най бідніша частина міського населення, козацька сірома, наймити. Гайдамаки користувалися широкою підтримкою населення

У другій пол. XVIII ст. гайдамацький рух переріс у народно-визвольне повстання, які отримало назву Коліївщина. У1768 р. його очолив Максим Залізняк - запорізький козак, син селянина-кріпака із с Медведівка на Черкащині. На бік повстання перейшов уманський сотник Іван Гонта. Коліївщина охопила Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь. Тяжкі форми польського гноблення обумовили жорстокість гайдамаків, криваві розправи з польським населенням. Коліївщина була спрямована проти польського гноблення, на ліквідацію панівної верстви суспільства, великої земельної

власності. Царський уряд, наляканий величезним

розмахом повстання, допоміг Польщі у його придушенні.

• Гайдамаччина надовго залишилася в народній пам'яті, відіграла велику роль в ослабленні феодально-кріпосницької системи, польського панування, у розвитку визвольної боротьби українського народу.

69. Рух опришків. О. Довбуш.

Рух опришків

У західноукра-їнських землях (Галичина, Закарпаття, Буковина) соціальний протест проявився в русі опришків. Найбільш відомим ватажком опришків був Олекса Довбуш - з 1738 по 1745 рік. Його порівнюють з Робін Гудом, бо, грабуючи багатих, все награбоване добро роздавав бідним.

Після смерті О. Довбуша загони опришків очолювали Василь Баюрак, Мирон

Штола. Рух опришків був придушений австрійським урядом лише у першій пол. XIX ст.

70. Занепад та поділ Речі Посполитої. Нове політичне розчленування України Російською та Австрійською імперіями.

Поділи Речі Посполитої

У другій пол. XVIII ст. Річ Посполита переживала період глибокої економічної і політичної кризи, викликаної анархією в державному управлінні, міжусобними війнами. Цим скористалися сусідні держави - Австрія, Росія та Прусія, які розділили між собою землі Речі Посполитої, внаслідок чого польсько-литовська держава припинила своє існування.

На долі українських земель три поділи Речі Посполитої позначилися таким чином:

> за першим поділом 1772 р. до Австрії відшита Галичина;

' за другим поділом 1793 р. до Росії відійшло Правобережжя (Київщина, Во-

линь, Поділля);

> за третім поділом 1795р. до Росії відійшла Волинь (Берестейщина).

З переходом Правобережної України під владу Росії тут у 1797 р. було створено Київську, Волинську та Подільську губернії. До Австрійської імперії була приєднана в 1775 р. Буковина, яка перебувала до цього часу в складі Османської імперії. Під безпосереднім контролем Габсбургів пере-

бувало і Угорське королівство разом з українським Закарпаттям. З 1867 р.

Австрійська імперія отримала назву Австро-Угорщини.

• Таким чином, на кін. XVIII ст. українські землі опинилися в складі двох великих імперій - Російської та Австрійської. В історії України почався новий період. Уніфікація адміністративно-територіального поділу українських земель у складі Російської імперії

У 1802 р. російський уряд ліквідував Малоросійську губернію і натомість створив Чернігівську та Полтавську. Новоросійську губернію було поділено на Катеринославську, Таврійську і Миколаївську (з 1803 р. Херсонську). У 1828 р. вони, а також Бесарабія увійшли до складу Новоросійсько-Беса- рабського генерал-губернаторства. У боротьбі з польським визвольним рухом царський уряд у 1832 р. утворив Київське генерал-губернаторство у складі Київської, Волинської і Подільської губерній. Через три роки Сло-

бідсько-Українську губернію було реформовано в Харківську. Отже, під російське Україна була поділена на дев'ять губерній, які в незмінному вигляді проіснували до початку XX ст. Значна кількість українців компактне

проживала поза межами цих губерній сусідніх повітах Курської, Воронезької

Бєлгородської губерній та на Кубані.

71. Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі іноземних держав.

На долі українських земель три поділи Речі Посполитої позначилися таким чином:

> за першим поділом 1772 р. до Австрії відшита Галичина;

' за другим поділом 1793 р. до Росії відійшло Правобережжя (Київщина, Во-

линь, Поділля);

> за третім поділом 1795р. до Росії відійшла Волинь (Берестейщина).

З переходом Правобережної України під владу Росії тут у 1797 р. було створено Київську, Волинську та Подільську губернії. До Австрійської імперії була приєднана в 1775 р. Буковина, яка перебувала до цього часу в складі Османської імперії. Під безпосереднім контролем Габсбургів пере-

бувало і Угорське королівство разом з українським Закарпаттям. З 1867 р. Австрійська імперія отримала назву Австро-Угорщини.

• Таким чином, на кін. XVIII ст. українські землі опинилися в складі двох великих імперій - Російської та Австрійської. В історії України почався новий період. Уніфікація адміністративно-територіального поділу українських земель у складі Російської імперії

У 1802 р. російський уряд ліквідував Малоросійську губернію і натомість створив Чернігівську та Полтавську. Новоросійську губернію було поділено на Катеринославську, Таврійську і Миколаївську (з 1803 р. Херсонську). У 1828 р. вони, а також Бесарабія увійшли до складу Новоросійсько-Беса- рабського генерал-губернаторства. У бороть-бі з польським визвольним рухом царський уряд у 1832 р. утворив Київське генерал-губернаторство у складі Київської, Волинської і Подільської губерній. Через три роки Сло-

бідсько-Українську губернію було реформовано в Харківську. Отже, під російське Україна була поділена на дев'ять губерній, які в незмінному вигляді проіснували до почата XX ст. Значна кількість українців компактне

проживала поза межами цих губерній сусідніх повітах Курської, Воронезької Бєлгородської губерній та на Кубані.

72. Криза кріпосництва і розвиток капіталістичних відносин. Початок промислового перевороту. Місце України в зовнішній торгівлі Російської імперії.

73. Загострення соціально-економічних протиріч в Україні. Селянські повстання. У. Кармелюк.

74. Початковий етап національного відродження. Становлення української інтелігенції.

• Характеристика національно-визвольного руху в Україні XIX ст.

Наддніпрянська Україна Національно-визвольний рух започаткувала патріотична інтелігенція, яка прагнула зберегти від вимирання українську мову, історію, культуру.

Культурницька діяльність української інтелігенції

У 1798 р. Іван Котляревський видав поему "Енеїда ", вперше використавши українськународну мову в якості літературної. Це була епохальна подія: вона поклала початок відродженню української мови, перетворенню її на літературну. Справу І.Котляревського продовжили "Харківські романтики" -літературне об'єднання 20-40-х pp., створене студентами

Харківського університету Левком Боровиковським, Амвросієм Метлинським, Олександром Корсунем та іншими.Ідейним натхненником "харківських романтиків" був народознавець, письменник,режисер Григорій Квітка-Основ'яненко. Видавшиу 1834р. "Малоросійськіповісті", він довів, що українською мовою можна писати й високохудожні прозові твори.Активізації літературної творчості українською мовою сприяв професор Харківського університету (пізніше його ректор), Петро Гулак-Артемовський. Наприкінці XVIII ст. - поч. XIX ст. помітно посилюється інтерес до українськоїісторії. Слава найвизначнішого твору вітчизняної історіографії цього періоду належить анонімній "Історії Русів ". Тривалий

час вона поширювалася у рукописних списках і лише в 1846 р. вийшла друком. Автор, намагаючись відновити історичну справедливість, доводить, що Україна має власну історію, захищає право українського народу на свободу і державу. Патріотична спрямованість "Історії Русів" зумовила її ши-

року популярність і значний вплив на розвиток української історичної науки.

Слід відзначити і першу узагальнюючу працю з історії України Дмитра Бантиш-Каменського (1822 p.), п'ятитомну "Історію Малоросії" Миколи Маркевича (1842-1843 рр.) У другій пол. XIX ст. великий вплив на розвиток історичної науки справили Микола Костомаров, Володимир Антонович,

Олександра Єфименко, Дмитро Багалій. Наприкінці XIX ст. почалася дослідницька діяльність Михайла Грушевського. Поряд з літературними й історичними дослідженнями важливою формою діяльностіінтелігенції було вивчення українськогофольклору. Вагомий внесок у його популяри-

зацію зробили Микола Цертелєв, Михайло Максимович (перший ректор Київського університету), Микола Костомаров, Ізмаїл Срезневський, Йосип Бодянський.

* Культурницька діяльність української інтелігенції справила визначальний вплив на піднесення національної свідомості народу, на активізацію процесів національного відродження.

75. Діяльність декабристів в Україні.

Діяльність декабристів У 20-і р. XIX ст. в Україні засновуються таємні декабристські організації:

• "Південне товариство" (1821-1825 pp.) з центром у Тульчині, очолюване полковником Я. Пестелем.

• "Товариство об'єднаних слов'ян" у Новограді-Волинському (1823-1825 pp.) на чолі з офіцерами братами Борисовими. Членами декабристських організацій були переважно російські дворяни, офіцери, діячі літератури. Основні вимоги -ліквідація самодержавства та кріпосного права. Серед декабристів не було єдності щодо вирішення національного питання. "Південне товариство" виступало за "єдину і неподільну" Росію, не визнаючи за українським та іншими народами Російської імперії права на самовизначення; "Товариство об'єднаних слов'ян" передбачало створення федерації слов'янських народів, однак воно не розглядало Україну об'єктом

цього федеративного союзу. Після невдалого повстання в грудні 1825 р. декабристські організації були розгромлені.

76. Вплив польського повстання 1830-1831 рр. на національне життя в Україні.

77. Кирило-Мефодіївське братство. Т. Шевченко.

Кирило- Мефодіївське товариство У 1846-1847 pp. вКиєві діяла перша сутоукраїнська таємна політична організація - Кирило-Мефодіївське товариство (братство). Нараховувала 12 чоловік, серед них- Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Василь Білозерський.

Програмні завдання організації викладено в "Книзі буття українського народу" ("Законі божому") та "Статуті...".

Основні цілі братства:

• ліквідація салюдержавства і кріпосного права;

• національне визволення України;

• утворення на демократичних принципах федерації слов'янських народів з центром у Києві.

Програмні документи наголошували на мирному характері перетворень, досягненні стратегічних завдань через освіту та виховання, поширення літератури, залучення до своїх рядів нових членів. Поміркована програма братства викликала критичне ставлення Т.Шевченка та радикально налаштованих братчиків, які поділяли його революційно-демократичні погляди. За доносом члени братства були заарештовані і засуджені до різних строків ув'язнення та заслання.

Діяльність Кирило-Мефодїівського товариства була першою спробою української інтелігенції перейти від культурного до політичного етапу боротьби за національне визволення України.

Т.Г.Шевченко - ідейний натхненник українського відродження

Видатну роль у національному відродженні відіграв поет, художник, мислитель Т.Г.Шевченко, який мав найбільший вплив на українців. З виходом у 1840 р. "Кобзаря" за українською мовою остаточно утвер-

джується статус літературної, рівної серед рівних". Своєю творчою та громадською діяльністю Т.Шевченко пробудив національну свідомість українців, сприяв розгортанню ними боротьби за своє соціальне і національне визволення.

78. Характер політики австрійського уряду щодо українців. Продовження реформ Марії-Терези Йосифом 2, їх роль у розвитку національно-культурного життя Галичини та Буковини.

1. Політика російського та австрійського урядів

Росія і Австро-Угорщина здійснювали І політику національного гноблення, всіляко прагнули перешкодити формуванню української нації, розвитку української культури.

В Росії національне гноблення найбільш яскраво проявилося у циркулярі 1863 р. міністра внутрішніх справ Валуєва, який заборонив друкування і викладання українською мовою, цинічно заявивши, що "ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може". У1876 р. підписано

Емський указ Олександра II, який заборонив ввіз літератури українською мовою, українські п'єси та пісні (їх треба було перекладати на російську), використання української мови в початкових школах, державних закладах. Назва "Україна " була заборонена. В Австро-Угорщині національне гноб-

лення здійснювалося не в таких грубих формах. Австро-Угорщина, на відміну від Росії, була конституційною монархією (Конституції 1848 р. і 1867 р.). Тут існували певні політичні свободи, рівність громадян, центральний парламент і крайові сейми (зокрема в Галичині і Буковині), вибори до яких здійснювалися за участю всього населення. Українська мова і культура формально не заборонялися. І хоч права українців всіляко обмежувалися - обмежувалося викладання українською мовою в школах, нею не викладали

в жодному вузі, українських представників у виборних органах влади були одиниці все ж таки конституційний устрій сприяв зростанню активності українського населення, його організованості.

II * В XIX ст. саме Західна Україна стала| центром національного відродження.

79. Суспільно-політичний рух «Руська трійця».

Активізація суспільно-політичного руху, його строкатість та

суперечливість

У другій пол. XIX ст. в суспільно-політичному русі в Західній Україні діяло три напрямки:

• Москвофіли - реакційний, представники якого не визнавали існування українського народу та його мови, пропагували ідею "єдиної російської народності від Карпат до Камчатки ", виступали за приєднання до Росії. Мали свою політичну організацію, видавничу базу, але значною підтримкою

населення не користувалися.

• Народовці - національний напрямок, який спрямовувався на служіння інтересам українського народу, звідки й дістав свою назву. Головною метою народовців був розвиток української мови і культури, підвищення культурно-освітнього рівня і національної свідомості українського населення.

У 1868 р. народовці заснували у Львові культурно-освітнє товариство "Про-

світа", яке очолив відомий педагог, журналіст, композитор А.Вахнянин. "Просвіта" мала філії у всіх містах Західної України. Крім культурно-просвітницької роботи, вона займалася й економічною діяльністю - засновувала кооперативи, крамниці, позичкові каси. На кін. XIX ст. "Просвіта" за популярністю серед населення суперничала з церквою. На рубежі 70-80-х рр. народовський рух включається в політичне життя. У 1885 р. народовці заснували свій політичний орган -Народну Раду, яку очолив

Юліан Романчук. Організація висунула вимогу надати українським землям автономію в межах Австро-Угорщини. Народовський рух поступово поширився на Буковині і Закарпатті.

• Радикальний напрямок, який виник під впливом ідей М.Драгоманова. Радикали виступали за утворення незалежної України, пропагували революційні методи боротьби, закликали до політичної діяльності широкі народні маси. Очолювали напрямок Іван Франко, Михайло Павлик, Остап

Терлецький.

"Руська трійця" започаткувала ідею нерозривної єдності всіх українських

земель, незалежно від їх перебування у складі Австрійської чи Російської імперій.

80. Буржуазна революція 1848 р. на західноукраїнських землях.

Вплив революції 1848 р. Значним поштовхом до розгортання визвольного руху стала революція 1848-1849рр.,яка охопила Австрійську імперію. Центромреволюційних подій у західноукраїнськихземлях був Львів. Тут у травні 1848 р. українська інтелігенція та уніатське духовенство створили першу в Західній Україніукраїнську політичну організацію -Головну Руську Раду на чолі з єпископом Ігашо вичем. Рада вимагала утворення україн-

ської автономії в Східній Галичині, що призвело до конфлікту з поляками, які не хотіли визнавати за українцями права на цей регіон, вважаючи всю Галичину польською. Для сприяння розвитку української культу-

ри Рада утворила культурно-освітню організацію - "Галицько-Руська матиця". У листопаді 1848 р. відбулося збройне повстання у Львові з вимогою утворення української автономії. Революційним рухом були охоплені Буковина і Закарпаття.

• Характерною особливістю національного відродження в Галичині була політизація, що виявлялась у поєднанні як суто національних, так і політичних вимог, створенні нових організацій, діяльність яких спрямовувалась на задоволення національно-політичних потреб українсько-

го народу.

Основні підсумки революції:

• Ліквідація в А встрійській імперії кріпосного права, проголошення конституцій' Історія України ного правління та громадянських прав.

• Було покладено початок політичній боротьбі населення Західної України за своє національне і соціальне визволення.

81. Скасування кріпосного права. Головна Руська Рада.

82. Загострення соціально-класових протиріч. Соціальні повстання. Л. Кобилиця.

83. Скасування кріпосного права в Російській імперії. Буржуазьні реформи 60-70 рр. та їх здійснення в Україні.

ВРосії- в 60-70-рр. XIX ст. Реформи, незважаючи на їх обмеженість,мали епохальне значення: вони створиличудові умови для прискореного капіталістичного розвитку України.

• Особливості капіталізації економіки Наддніпрянської і Західної України Наддніпрянська Україна Індустріалізація економіки

• Упродовж 60-80-х pp. XIX ст. завершився промисловий переворот, тобто перехід від мануфактур до заводів і фабрик.

• Особливо швидкими темпами розвивалися вугільна, залізорудна і металургійна промисловість, зосереджена в Донецько-Криворізькому басейні. На кін. XIX ст. Україна перетворилася на вугільно-металургійну базу Російської імперії: вона давала майже 65% усього вугілля імперії, понад

50% чавуну і трохи менше 50% заліза і сталі.

• Нарощували виробництво традиційні для України галузі промисловості по переробці сільськогосподарської продукції цукрова, винокурна, мукомельна. На кін. XIX ст. Україна давала 85% загальноросійського виробництва цукру, 50% усього тютюну,

• Машинобудування розвивалося повільно. Винятком було виробництво сільськогосподарських машин -їх в Україні вироблялося більше половини від тих, що вироблялися в Росії;

• Промисловому розвитку сприяло бурхливе будівництво залізниць. Загальна протяжність залізниць в Україні становила на

кін. XIX ст. 1/5 залізничної мережі Росії.

• Велику роль у промисловості, особливо важкій, відігравав іноземний капітал передусім німецький, англійський, французький, бельгійський. У 1900 р. його частка в Україні досягала 80-90%.

• Йшов процес зростання міст. Якщо до реформи 1861 р. лише Одеса мала понад 100 тис. жителів, то на кін. XIX ст. було вже чотири великих міста: Одеса (більше 400 тис), Київ (250 тис), Харків (175 тис), Катеринослав (115 тис). У цих містах було сконцентровано 35% усього міського населення України.

Не дивлячись на швидкий процес індустріалізації, в Україні переважало сільськегосподарство.

Капіталізація сільського господарства йшла двома шляхами:

> пруським, при якому відбувався повільний перехід поміщицьких землеволодінь до капіталістичних способів господарювання (застосування вільнонайманої праці, машин, добрив). Цей шлях переважав на Правобережній Україні;

^ американським, при якому йшов процес утворення фермерських індивідуальних господарств, які використовували найману працю і постачали продукцію на ринок. Фермерські господарства переважали на півдні.

Всього ж на кін. XIX ст. сільська буржуазія становила біля 25% сільського населення і зосереджувала в своїх руках 40% селянських земель. Перехід на капіталістичну систему господарювання сприяв піднесенню сільсько-господарського виробництва. На кін. XIX ст. Україна давала 43% світового врожаю ячменю, 20%-пшениці, 10%-кукурудзи. Але в самій Україні, яка мала статус "європейської житниці", українець в середньому споживав хліба менше, ніж жителі розвинутих європейських країн.

Таким чином, Наддніпрянська Україна була одним із найбільш розвинутих аграрних та індустріальних районів Російської імперії. Але при цьому її розвиток мав ряс особливостей:

Ш по-перше, лише 15% підприємсті України виготовляли готову продукцію

а всі інші постачали сировину для ви готовлений такої продукції в Росії. Вар

тість російських готових товарів була ви сокою, а ціни на українську сировину -низькими;

Ш по-друге, розвиток української еконо міки базувався не на місцевому національ ному капіталі, акапіталі, що надходив ззов ні - з-за кордону і з Росії. Більша частині прибутків іноземців вивозилася.

* Україна позбавлялася потенційни: прибутків і підпорядковувалася інтере сам іноземного капіталу.

84. Шляхи розвитку буржуазних відносин у сільському господарстві. Особливості завершальнї фази промислового перевороту.

Всього ж на кін. XIX ст. сільська буржуазія становила біля 25% сільського населення і зосереджувала в своїх руках 40% селянських земель. Перехід на капіталістичну систему господарювання сприяв піднесенню сільсько-

господарського виробництва. На кін. XIX ст. Україна давала 43% світового врожаю ячменю, 20%-пшениці, 10%-кукурудзи. Але в самій Україні, яка мала статус "європейської житниці", українець в середньому споживав хліба менше, ніж жителі розвинутих європейських країн.

Таким чином, Наддніпрянська Україна була одним із найбільш розвинутих аграрних та індустріальних районів Російської імперії. Але при цьому її розвиток мав ряс особливостей:

Ш по-перше, лише 15% підприємсті України виготовляли готову продукцію

а всі інші постачали сировину для ви готовлений такої продукції в Росії. Вар

тість російських готових товарів була ви сокою, а ціни на українську сировину низькими;

Ш по-друге, розвиток української еконо міки базувався не на місцевому національ ному капіталі, акапіталі, що надходив ззов ні - з-за кордону і з Росії. Більша частині прибутків іноземців вивозилася.

* Україна позбавлялася потенційни: прибутків і підпорядковувалася інтере сам іноземного капіталу.

85. Культурно-просвітницький етап національного руху. Українофіли. В. Антонович.

У кін. 50-х pp. XIX ст. почали організовуватися напівлегальні гуртки -Громади. Перша Громада виникла в Києві в 1859 р. на базі таємного гуртка "хлопомапів " (від польського "хлоп" -селянин). Очолив її історик, пізніше професор Київського університету Володимир Антонович. Громадів-

ський рух, названий властями "українофільством ", набув значного поширення. Громади виникли в Харкові, Чернігові, Полтаві, Одесі, Катеринославі та інших містах.Гуртки об'єднували представників різних

прошарків суспільства з різними політичними поглядами. їх діяльність мала, в основному, культурно-просвітницький характер (відкриття недільних шкіл, пропаганда художньої і наукової літератури, вивчення української мови, історії, етнографії тощо).

86. Громадівський рух і посилення репресій з боку царизму.

Перший етап громадівського руху

У кін. 50-х pp. XIX ст. почали організовуватися напівлегальні гуртки -Громади. Перша Громада виникла в Києві в 1859 р. на базі таємного гуртка "хлопомапів " (від польського "хлоп" -селянин). Очолив її історик, пізніше професор Київського університету Володимир Антонович. Громадів-

ський рух, названий властями "українофільством ", набув значного поширення. Громади виникли в Харкові, Чернігові, Пол-

таві, Одесі, Катеринославі та інших містах. Гуртки об'єднували представників різних прошарків суспільства з різними політичними поглядами. їх діяльність мала, в основному, культурно-просвітницький характер (відкриття недільних шкіл, пропаганда художньої і наукової літератури, вивчення української мови, історії, етнографії тощо). Серед найактивніших учасників громадівського руху були композитор Микола Лисенко (на світлині), письменник і драматург Михайло Старицькип, письменники Олександр Кониський, Володимир Самійленко, Панас Мирний, історик Михайло Драгоманов, соціолог Сергій Подолииський, етнограф Павло Чубинський, засновник української статистичної науки Олександр Русов.

Було створено керівний центр Громад усієї України, до якого увійшли В.Антонович, П.Чубинський, О.Русов. Громади підтримували зв'язки з пред ставниками національного руху Західної України. Культурно-просвітницький рух Громад викликав тривогу серед урядових кіл. У

1863 р. міністр внутрішніх справ Валуєв видав вищезгаданий горезвісний циркуляр. Проти громадівців прокотилася хвиля ре- пресій, і в другій половині 60-х pp. громадівський рух пішов на спад.

Другий етап громадівського руху

На початку 70-х pp. після деякого послаблення контролю за внутрішнім життям українського суспільства громадівці активізують свою діяльність. Київська громада мала власний друкований орган "Киевский телеграф ".

Активізації українського руху сприяв заснований у 1873 р. в Києві Південно-За- хідний відділ Російського географічного товариства. Відділ залучив до своєї діяль- ності велику кількість інтелігенції (понад 200 дійсних членів), зібрав і видав величезний матеріал з історії, економіки, культури

рідного краю. Громади хоч і утримувалися у своїй більшості від політичної діяльності, все ж таки не влаштовували самодержавство. З прийняттям у 1876 р. Емського акту діяльність Громад була заборонена, закрився Півден-

но-Західний відділ Російського географічного товариства. Частина громадівців виїхала за кордон. Серед них був і Михайло Драгоманов, який

впродовж 1878-1882 pp. видавав у Женеві перший український журнал за кордоном "Громада ".

М.Драгоманов (1841-1895 pp.) -мавзначний вплив наукраїнський національний рух, організатором і ідеологомякого він виступав.М.Драгоманов розробив так звану концепцію громадівського соціалізму. Основу справедливого суспільного устрою українського народу він вбачав у федералізмі - в існуванні децентралізованих, політично вільних і самостійних громад, об'єднаних для спільної праці наспільній землі, фабриці чи заводі. На його думку, справжня демократія можлива лише при

ліквідації приватної власності на землю, фабрики і заводи, за відсутності соціального і національного гноблення. Обстоюючи право українського народу на національне самовизначення, М.Драгоманов не закликав до ство-

рення незалежної України. Будучи поборником дружби і рівності усіх народів, вчений виступав за автономію України в рамках федеративної демократичної Російської держави.

87. Участь українців у польському повстанні 1863-1864 рр. в Україні.

Польське повстання 1863-1864 pp. і відгуки на нього в Україні

Певний вплив на розвиток українського руху справило польське визвольне повстання 1863-1864 pp., спрямоване проти російського самодержавства. На заклик повстанського комітету про підтримку відгукнулися українські

революційні демократи, члени заснованої Миколою Чернишевським всеросійської революційної організації "Земля і Воля". Серед них був і уроженець Сумщини А.Потебня, брат відомого вченого-мовознавця О. Потебні. Революційні демократи розповсюджували серед населення Правобережної України листівки на підтримку визвольної боротьби проти

царської Росії, взяли участь у діях повстанських загонів.

Однак, масової підтримки з боку української громадськості повстання не знайшло, оскільки польські повстанці не визнавали за Україною права на власну державу (їх метою було відновлення Польщі в територіальних

межах 1772 p., тобто з включенням земель Правобережної України).

88. Валуєвський циркуляр. Емський указ. Особливості суспільно-політичного життя в Україні.

Культурно-просвітницький рух Громад викликав тривогу серед урядових кіл. У 1863 р. міністр внутрішніх справ Валуєв видав вищезгаданий горезвісний циркуляр.

Проти громадівців прокотилася хвиля репресій, і в другій половині 60-х pp. громадівський рух пішов на спад.

Валуєвський циркуляр 30 липня (18 липня) 1863 року — таємне розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва до територіальних цензурних комітетів, в якому наказувалося призупинити видання значної частини книг, написаних «малоросійською», тобто українською мовою. Згідно з указом заборонялась публікація релігійних, навчальних і освітніх книг, однак дозволялась публікація художньої літератури.

Емський указ — розпорядження російського імператора Олександра II від 18(30) травня 1876, спрямоване на витіснення української мови з культурної сфери і обмеження її побутовим вжитком[1] та призвів до тимчасової дезорганізації українського руху в Наддніпрянщині.

89. Криза громадівського руху. Діяльність російських народних груп в Україні. М. Драгоманов і зародження українського соціалізму.

Громади хоч і утримувалися у своїй більшості від політичної діяльності, все ж таки не влаштовували самодержавство. З прийняттям у 1876 р. Емського акту діяльність Громад була заборонена, закрився Південно-Західний відділ Російського географічного товариства. Частина громадівців виїхала за кордон. Серед них був і Михайло Драгоманов, який впродовж 1878-1882 pp. видавав у Женеві перший український журнал за кордоном "Громада ".

М.Драгоманов (1841-1895 pp.) -мавзначний вплив наукраїнський національний рух, організатором і ідеологомякого він виступав.М.Драгоманов розробив так звану концепцію громадівського соціалізму. Основу справедливого суспільного устрою українського народу він вбачав у федералізмі - в існуванні децентралізованих, політично вільних і самостійних громад, об'єднаних для спільної праці наспільній землі, фабриці чи заводі. На його думку, справжня демократія можлива лише приліквідації приватної власності на землю, фабрики і заводи, за відсутності соціального і на-ціонального гноблення. Обстоюючи право українського народу на національне самовизначення, М.Драгоманов не закликав до створення незалежної України. Будучи поборником дружби і рівності усіх народів, вчений виступав за автономію України в рамках федеративної демократичної Російської держави.

90. Революційно-демократичний рух. Поширення марксизму. Початок пролетарського руху.

Маркси́зм — узагальнена назва сукупності теоретичних та політичних положень Карла Маркса та Фрідріха Енгельса, які їхні послідовники намагаються інтерпретувати, розвивати та реалізувати на практиці. Першим марксизм визначив Енгельс, як «поєднання діалектичного методу з комуністичним світоглядом»

91. Криза культурницьких рухів. І. Франко, М. Грушевський. Зародження національного політичного руху в Україні.

Політизація національного руху

У кін. XIX ст. починають формуватися українськполітичні партії Першою такон партією стал;

Русько-українсь ка радикальн партія, утворена

1890 р. у Львої радикалами нчолі з І.Франкоі (на світлині) та М.Павликом. Партія вважала своєю метою створення незалежної української держави.

Але протиріччя між радикалами обумовили слабкість партії.

У 1899 р. народовці на чолі з Є.Левщькіш та В.Охримовичем утворили Українську національно-демократичну партію, доякої приєдналися М.Грушевський та І.Франко. Партія стояла на ліберальнихпозиціях, головною метою проголосила незалежну українську державу. З часом на-ціонал-демократи перетворилися на найбільшу партію в Західній Україні.

У 1899 р. була створена Українська соціал-демократична партія (М.Ганкевич,С.Вітик), яка стояла на позиціях марксизму. Широкої соціальної бази партія немала, бо чисельність робітників, на якихвона орієнтувалася, була незначною.

* Таким чином, XIX ст. стало періодом справжнього національного відродження: зросла національна свідомість українців, значних успіхів досягла українська культура. Національно-визвольний рух як в Наддніпрянській, так і в Західній Україні пройшов шлях від культурно-просвітницького до політичного етапу, висунувши гасло політичної самостійності України. М.Грушевський. Наукове товариство ім. Т.Шевченка У 1894 р. із Києва до Львова переїхав М.Грушевський, зайнявши посаду професора Львівського університету. Ця подія мала

великий позитивний вплив на розвиток національного руху, української науки, зв'язків між західними і східними українцями. М.Грушевський очолив створене "Просвітою" Наукове товариство ім. Т.Шевченка, об'єднавши навколо нього майже всіх провідних східно- і західноукраїнських учених.

92. Поява українських політичних партій.

Виникнення політичних організацій та партій

Наприкінці XIX ст. відбувається політизація національно-визвольного руху. Першою політичною організацією на цьому етапі стало "Братство тарасівців", яке діяло впродовж 1891 -1893 pp. Його засновниками були

українські студенти М.Міхновський, І.Липа, В.Шемет. Організація мала прибічників урізних містах України, що надало її діяльності загальноукраїнського характеру. "Тарасівці" ставили за мету реалізацію основних ідей Тараса Шевченка, досягнення повної незалежності Української держави. І хочтогочасне українське суспільство у своїй

більшості не поділяло ідеї самостійної України, діяльність "Братства" підготувала сприятливий грунт для поширення державницько-самостійних настроїв. Першою політичною партією в Наддніпрянській Україні стала утворена в 1900 р. у

Харкові Революційна українська партія (РУП). Засновники -Д.Антонович, М.Русов, Д. Матусевич та інші. Одне із відділеньРУП знаходилося у Львові, де діяла партійна друкарня. Спочатку як програмний документ партії використовувалася брошура

М.Міхновського "Самостійна Україна", в якій обґрунтовувалася ідея української державної самостійності. Згодом РУП відмовилася від цієї ідеї і висунула вимогу національно-культурної автономії України в межах Росії. Взагалі, партія не мала чітких програмних вимог, що обумовило її розкол

на поч. XX ст.

Дата добавления: 2015-05-23