Визволення України від окупантів

Восени 1942 року почався новий період Вітчизняної війни – період корінного перелому. Надзвичайні заходи соціально-економічного, політичного і воєнного характеру, які були жорстокі, але необхідні, дозволили мобілізувати всі сили і засоби для досягнення перемоги. Високе патріотичне піднесення народу, масовий трудовий і воєнний героїзм, єдність фронту і тилу, грізний рух Опору – все це стало складовими частинами і чинниками Великої Перемоги.

В ході запеклих боїв восени 1942 р. Червона Армія зупинила наступ німців на Сталінград і виснажила їх війська звитяжною обороною міста.

В розпалі битви на Волзі радянське командування розробило план розгрому ворога. В його розробці значну роль зіграли видатні воєначальники – генерали Г. Жуков і О. Василевський.

19 листопада 1942 року Червона Армія перейшла в стратегічний наступ і в кривавих боях оточила 6-ту польову і 4-ту танкові армії німців. Успішний наступ розвернувся по фронту в 1500 км. 18 грудня 1942 р. почалося визволення території України, коли 195-та стрілецька дивізія вибила німців з районного центру Мілове. Тим часом продовжувалася ліквідація оточеного німецько-фашистського угруповання і 2 лютого 1943 року з нею було покінчено. В полон потрапили 91 тис. чоловік, з них 2500 офіцерів, 24 генерали, у тому числі командуючий генерал-фельдмаршал фон Паулюс.

Долаючи шалений опір німців, радянські війська Воронезького фронту 16 лютого 1943 р. визволили Харків. Але раптовий контрудар есесівських танкових з’єднань примусив у березні того ж року тимчасово залишити місто і до літа фронт стабілізувався. 5 липня 1943 року почалася одна з найбільших битв другої світової війни – Курська, перемога в якій забезпечила визволення України. Після розгрому німецько-фашистських військ у районі Бєлгорода радянська армія 23 серпня визволила Харків.

Зламавши оборону німців на Міусі і Северському Дінці, війська Південного фронту, під командуванням генерала Ф. Толбухіна і війська Південно-Західного фронту (командуючий генерал Р. Малиновський) нищівними ударами визволили Донбас у середині вересня. 8 вересня 1943 року було визволене місто Сталіно (Донецьк). На кінець вересня радянські війська вже вийшли до Дніпра. Плани німців зупинити наступ Червоної Армії на “східному валі” були зруйновані несподіваним форсуванням Дніпра радянськими передовими частинами в багатьох місцях – від Лоєва до Запоріжжя. На правому березі Дніпра було створено 23 плацдарми. Ведучи вперті бої, радянські воїни розширили і зміцнили захоплені плацдарми, перетворивши їх на опорні пункти наступальних операцій за звільнення Правобережної України. Після ряду запеклих боїв радянське командування вирішило завдати головного удару з Лютізького плацдарму. Вранці 3 листопада 1943 р. почався наступ на Київ і надвечір цього ж дня оборона німців впала. На ранок 6 листопада столицю України було звільнено. Контрнаступ гітлерівців на Фастівському, Житомирському і Київському напрямках виявився невдалим і 24 грудня почався загальний наступ Радянської Армії на Правобережжі. На кінець січня 1944 р. війська 1-го та 2-го Українських фронтів просунулися далеко на захід і оточили 10 дивізій німців в районі Корсунь-Шевченківського. У лютому – березні 1944 р. оточене угруповання фашистів було ліквідовано. У квітні – травні загарбникам було завдано згубного удару на півдні: 10 квітня ворога вибили з Одеси, а 9 травня – з Севастополя. У ході Львівсько-Сандомирської, Карпато-Ужгородської та Яссько-Кишинівської наступальних операцій, які успішно проводилися влітку і восени 1944 р. завершилося звільнення території України від німецько-фашистських окупантів. 14 жовтня вся Радянська Україна була очищена від загарбників, а 28 жовтня було цілком визволено від окупантів і Закарпаття. Вся етнічна українська територїя уперше опинилася під радянською владою. Відступаючи з України, гітлерівці, як і більшовики у 1941 – 1942 рр. застосували тактику “спаленої землі”, втрати від якої були жахливими. Навіть їх побіжний перелік свідчить про страшні наслідки і неймовірні страждання, які принесла друга світова війна українському народові. Було зруйнувано понад 700 міст і містечок, знищено 28 тис. сіл, що позбавило 10 млн. людей притулку, від німецьких рук загинуло 7 млн. цивільного населення і військополонених. Цілковите чи часткове знищення понад 16 тис. промислових підприємств відкинуло економіку України на два десятиріччя назад: збитки сягали 40%, а загальна шкода народному господарству становила 1,2 трлн. карбованців. Таким чином, український народ удруге за десять років тяжко постраждав від жорстоких ексцесів тоталітарних режимів.

Одночасно з визволенням України від окупантів почався процес відбудови економіки, соціально-культурних закладів, усіх сфер життєдіяльності населення. Саме життя диктувало необхідність відродження, не дивлячись на увесь трагізм руїни. Населення України, не очікуючи наказів і директив, заходилося піднімати з руїн міста і села, заводи і фабрики, школи і лікарні, засівати лани, відбудовувати житло. Масовий ентузіазм підсилювала радісна інформація з фронтів війни. Здавалося, що найгірше вже позаду і після перемоги настане світле і щасливе життя. Однак дуже скоро партійна командно-адміністративна система не тільки відновила свої органи і методи керівництва, але й посилила репресивні заходи, користуючись умовами воєнного часу. У травні 1944 року була вчинена безпрецедентна акція в Криму, звідки поголовно виселено понад 200 тис. татар, болгар. Блюзнірство та демагогія також пішли в хід: щоб створити враження суверенності України, були створені міністерство закордонних справ і оборони, південні фронти були перейменовані на Українські, введено нову урядову нагороду – орден Богдана Хмельницького.

Отже, український народ, який приніс величезні жертви на вівтар Перемоги і заслуги якого набули міжнародного визнання членством в ООН, все ж не дістав жаданої волі і незалежності, не міг вирішувати сам своєї долі і шляху в майбутнє, опинившись знову в орбіті імперії Кремля.

Дата добавления: 2015-05-23