Дерев’яна культова архітектура бароко

Дерев’яна архітектура епохи бароко є унікальним явищем національного зодчества. Про дерев’яне світське будівництво 17 ст. засвідчують лише описи та художні зображення, храмове будівництво представлене низкою збережених пам’яток Волині, Галичини, Закарпаття. Кожна територія використовувала лише певні засоби будівництва, але найважливіше – у них домінує власне неповторне художньо-образне вирішення. В Україні наприкінці 17 ст. організовуються місцеві школи дерев’яного зодчества: волинська, подільська, галицька, гуцульська, бойківська, буковинська, лемківська, наддніпрянська, слобожанська. При всіх місцевих відмінностях дерев’яну храмову забудову західних областей можна звести до двох основних видів: храми тризрубні (триподільна), коли зруби поставлені по осі, один за одним (поширені на Волині та рівнинній Галичині), і храми п’ятизрубні (п’ятиподільна), коли зруби поставлені по хресту (поширені у гуцулів).

У Галичині поширився тип дерев’яної тризрубної церкви з трьома верхами. Кращим взірцем галицької школи стала церква св. Юрія у Дрогобичі. Собор побудований близько 1600 р. у с. Надіїв Івано-Франківської області, а в 1656 р. перевезений до Дрогобича. Внаслідок численних прибудов на поч. 18 ст. церква набула сучасного вигляду. Храм – тризрубний, трибанний. Широке піддашшя ділить чотиригранні зруби на два яруси; третій ярус утворюють восьмигранні підбанники куполів. Церкву завершують барокові восьмигранні куполи, увінчані невеликими круглими маківками. Стіни й підбанники куполів прорізані вікнами, до того ж в центральному куполі вікна круглі (вплив ренесансу). Унікальною особливістю собору є прибудови-крилоси, увінчані декоративними банями. Інтер’єр церкви розмальований. Стіни суцільно покриті розписами на євангельські й житійні сюжети: «Акафіст Христу і Богородиці», «Страсті», «Страшний суд», «Мученицькі смерті апостолів». Поблизу церкви 1678 р. збудовано дзвіницю, що поєднує традиційні риси дерев’яних оборонних веж із формами храмової архітектури, – з церквою св. Юра.

Церква Воздвиження Чесного Хреста, збудована у 16 ст., але 1661 р. розширена: над бабинцем влаштовано Предтеченську каплицю. Загалом церква зберегла архаїчні форми, зокрема у завершенні двома верхами, подібно до церкви Святого Духа у Потеличі. Церква Чесного Хреста – тризрубна, двоверха, з квадратним центральним зрубом, який перебуває значно вище від бокових. Інтер’єр церкви розмальований, темперний розпис становить велику художню цінність. Дзвіниця (2 пол. 17 ст.) квадратна у плані, триярусна, каркасної конструкції, завершена шатром. Вона створює враження суворої величі, нагадуючи оборонні вежі. Подібною є дзвіниця Троїцької церкви у Потеличі (1593), висота якої 20 м. Архітектурні форми споруд – монументальні й суворі.

Дерев’яні церкви будували народні майстри. Лише деякі з них залишали свої прізвища у врізаних написах над вхідними дверима. Народних майстрів у вирішенні побудови храмів захоплювала не стільки виняткова оригінальність будови, скільки художнє вирішення в межах поширеного взірця. Серед таких храмів є багато шедеврів.

На дерев’яне церковне будівництво негативно вплинув наказ Синоду 1801 р., що вводив заборону на «малоросійський стиль». Традиції національного зодчества, близькі за формою до давньослов’янських, зберігалися переважно у західноукраїнському регіоні, зокрема на Закарпатті.

Дата добавления: 2015-05-23