Історія вчень про державу та право

План

1. Викладання психології в XVIII – XIX століттях.

2. Викладання психології в першій половині XX століття.

3. Викладання психології в другій половині XX століття.

Основні поняття і ключові слова: богословська освіта; духовна академія; курс філософії; риторика; логіка; натуральна філософія; моральна філософія; психологічні знання; емпірична психологія; тілесна дидактика; вітчизняна психологія; лекції, семінари, просемінари з психології; інтроспекція; прикладна психологія; курси з психології; пропедевтичний курс з психології; спеціальний курс з психології; загальна, вікова, педагогічна психологія.

Основний зміст теми

1. Викладання психології в XVIII - XIX століттях

Викладання психології у світських навчальних закладах тривалий час знаходилось під сильним впливом традицій, що склалися в рамках богословської освіти. У духовній школі психологія як навчальний предмет була введена майже на ціле століття раніше, ніж у світській школі, а процес викладання був більш стабільним. У духовних академіях передбачалася і підготовка викладачів психології.

Перший Московський університет був заснований 12 січня 1755р. Він мав три відділення (факультети): юридичний, медичний і філософський. На філософському факультеті працювали чотири викладача: професор філософії, який мав також навчати студентів логіці, метафізиці і правонавчанню; професор фізики, що навчав фізиці експериментальній і теоретичній; професор красномовства, що навчав ораторському мистецтву і віршотворчості; професор історії російської та загальної.

Психологія як окремий предмет нe була включена в цикл філософського факультету першого російського універтету.

Психологічні знання викладалися в рамках інших дисциплін. У курсах з красномовства та риторики також деяку увагу приділяли питанням психології. Традицію щодо цього заклав вже Ломоносов у своїй книзі «Риторика», виданої в 1748 р. Трохи пізніше психологічні аспекти розглядалися більш докладно. Так, наприклад, у роботі А. Глаголєва «Умозрительные и опытные основания словесности» (1834) був розділ, названий наступним чином: «Теория словесности, выводимая из начал психологии». У цьому розділі розглядалися такі питання: «О способностях души», «О талантах художника, стихотворца и вообще писателя», «О тройствен­ности целей и предметов красноречия, выводимой из трех сил ума» (цит. Рибніков).

Психологія розглядалася також як складова частина курсу філософії. Першим почав читання лекцій з філософії Фроман, в 1761-1765 рр. Він викладав курс логіки, моральної філософії і метафізики. Шаден дещо пізніше читав «Початкові основи філософії», а Рост – «Натуральну філософію».

Перший час лекції з філософії та психології були фактично читанням вголос «схвалених до вживання» підручників. Справа ускладнювалася тим, що викладачі читали свої курси німецькою мовою або на латині. Але й російські професори воліли читати лекції латинською мовою, оскільки на латині були написані керівництва. Крім того, це вважалося ознакою вченості та хорошого тону. Студенти ж знали ці мови погано. Тому ефективність такого викладання була низькою.

Зміст курсів філософії та психології був далеким від життя. У зв'язку з цим було небагато бажаючих вивчати ці дисципліни, а тим більше готуватися до їх викладання. Так, в Казанському університеті лекції одного з перших викладачів філософії Фойгта слухало лише 5 чоловік. У його наступника Лубкіна слухачів значилося 41 людина, але постійно ходили тільки 14. Професорське звання і в XVIII, і на початку XIX ст. вважалося принизливим для російського дворянства. Карамзін у своїй статті «О верном способе иметь в Рос­сии довольно учителей» (1804) писав, що «ученый дворянин есть некоторая ред­кость» и что «Россия может единственно от нижних классов гражданства ожидать ученых» (цит. Рибніков).

У 1796 р. в Росії видається «Наука о душе» Михайлова – перший оригінальний досвід систематизації психологічних знань.

Університетський статут 1804р. передбачав існування чотирьох відділень: 1) моральних і політичних наук, 2) фізичних і математичних наук, 3) лікарських, чи медичних, наук; 4) словесних наук. Філософія була включена в цикл наук під назвою «умозрительной и практической философии».

Статут 1804р. також не включав психологію як окрему дисципліну. Питання психології висвітлювалися у філософських курсах. Програм, які тоді читалися не зберіглося. Лекції як і раніше полягали у читанні вголос за наявними посібниками.

За дорученням міністерства народної просвіти професором Якобом було складено посібник «Курс философии». У 1812 р. ця книга була перекладена на російську мову і надрукована в Ризі.

У 1815 р. в Харкові вийшла книга магістра місцевого університету П. Любовського «Краткое руководство к опытному душесловию». Ця книга стала наступною після книги Михайлова систематичною працею з психології та являла собою по суті емпіричну психологію.

Дещо пізніше вийшов посібник профессора П. Лодія. Це був курс логіки, який носив назву «Логические наставления, руководствующие к познанию и различению истинного от ложного». У вступі до книги давався короткий курс психології. У цих психологічних главах говорилось про душу і тіло, про здібності душі, уяву, розум, бажання, пам'ять, відмінності розумів і гімнастику розума; цим питанням було присвячено близько 30 сторінок. (цит. Рибніков).

Вже через два роки після виходу книга була заборонена, оскільки Головне правління училищ визнало її «опаснейшей по нечестию и разрушительных начал». Гонінню піддалася також замовлена ​​і схвалена міністерством філософія Якоба.

На викладанні психології відбилися гоніння проти філософії як науки, яка вважалася «вкрай небезпечною в політичному і релігійному відношенні». Згідно положенню від 14 жовтня 1827 дозволялося лише викладання логіки, психології та історії філософії.

Відповідно до наступного університетського статуту (1835р) філософія як окремий предмет не вивчалася. Викладання філософії світськими професорами було наказано скасувати, а читання курсів логіки і психології було покладено на професорів богослов'я. Програми з цих наук складалися за угодою міністерства з духовним відомством.

У 1834 р. вийшла праця А. І. Галича «Картина человека». Книга Галича відрізнялася від богословського стандарту психологічних творів того часу. У першій частині своєї роботи Галич висвітлює «тілесну дидактику» (відправлення тіла, системи тіла, частини тіла), потім переходить до тілесної феноменології (характеристика здоров'я і хвороби, бадьорості і сну, каліцтв і ненормальностей тіла) і закінчує її викладом вчення про темпераменти. У другій частині («Дух») він розвиває свою психологіччну систему. Він говорить про те, що на основі розвитку чуттєвого досвіду, мислення і пам'яті, за допомогою яких людина пізнає зовнішню дійсність, можливо і пізнання самого себе. Самопізнання, згідно Галичу, розвивається лише на основі розвитку свідомості. Перехід від свідомості до самосвідомості пов'язаний з волею.

У Московському університеті у зв'язку з реорганізацією у 1850 р. філософського факультету була скасована кафедра філософії, і припинилося її викладання, «вціліли» тільки логіка і психологія.

І тільки 22 лютого 1860 було затверджено положення про відновлення кафедр історії філософії, логіки і психології в університетах.

У 1861 р. на історико-філологічному факультеті Московського університету була відновлена ​​кафедра філософії, якою завідував професор П.Д. Юркевич. Оскільки психологія, поряд з логікою, етикою та історією філософії вважалася однією з філософських дисциплін, Юркевич читав і курс психології. Але лише Статут 1863 повністю відновив викладання філософії і психологіі в університетах.

Однак відповідно до нового статуту 1884р. обмежувалася кількість навчальних годин, що відводяться на викладання філософії. Протягом перших п'яти років на її викладання відводилося лише дві години на тиждень протягом одного року, причому викладання обмежувалося історико-філологічними коментарями при перекладах уривків з творів Платона і Аристотеля. Обов'язкових курсів з логіки та психології в програмі історико-філологічного факультету не було. Правда, професору надавалося право читати ряд факультативних курсів, якщо у студентів був час і бажання їх слухати. Але у студентів-філологів, перевантажених стародавніми мовами, аж ніяк не було часу для відвідування цих необов'язкових курсів.

Наслідком вигнання філософії з університетів була в першу чергу втрата викладацьких кадрів. Відкриті кафедри знову зайняли люди, що мали богословську освіту. У Московський університет був запрошений П. Д. Юркевич, в Петербурзький - М. І. Владиславлєв, в Київський - С. С. Гогоцький.

Владиславлєв М.І. був професором, а з 1887р. і ректором Петербурзького університету. Завдяки йому психологія у цьому навчальному закладі стала однією з ведучих дисциплін. Він розробив власний курс емпіричної психології, центральне місце в якому займали проблеми волі та моральності. Він також відстоював думку про те, що треба відділяти духовність та наукові знання.

Група викладачів була відправлена ​​за кордон для підготовки до професорської діяльності. З цієї групи викладачів, які пройшли стажування за кордоном, М. М. Троїцький очолював кафедру філософії в Московському університеті, а М. І. Владиславлєв читав філософію і психологію в Петербурському університеті.

Діяльність Троїцького, який керував кафедрою філософії в Московському університеті з 1874 до 1896 р., збіглася з важливим періодом у розвитку психології, коли світова і вітчизняна психологія переживала процес свого становления як самостійної науки. Під час роботи Троїцького в університеті з'явилися викладачі, що не мали відношення до духовної академії. Першими з них були професори Н. Я. Грот (з 1886 р.) і Лопатін (з 1888 р.).

Певних вимог до побудови програм викладання психології в університетах не було, тому кожен викладач викладав те, що вважав за потрібне залежно від своїх інтересів і рівня своєї підготовки.

Зміст курсу психології, який читав у Московському університеті Троїцький, визначався ідеями англійської емпіричної психології. Це було великим кроком вперед в порівнянні з тими курсами, які читали до нього (Юркевич) і після нього (Лопатін). Викладацька діяльність Троїцького мала велике значення для розвитку психологічної науки в Росії. У своїх працях(80-і рр), Троїцький відстоював положення про психологію як самостійну науку. Він вважав, що психологія як наука про дух повинна вивчати факти свідомості за допомогою наукових (позитивних) методів, і перш за все суб'єктивного аналізу, тобто самоспостереження.

Курс психології у викладі Лопатіна був свого роду кроком назад: він носив «філософський» характер і меншою мірою враховував досягнення психології того часу.

Близьким за змістом до того, що давав Лопатін в Московському університеті, був курс психології професора Є. Боброва, який читався в Казанському та Варшавському університетах. У програмі, якої дотримувався Бобров у своєму курсі з психології, був акцент на історичній інтерпретації психології.

Грот Микола Якович (1852-1899) – російський філософ-ідеаліст, психолог. З 1886 р. професор Московского університету. Був першим, хто ввів семінар як форму навчальних занять з психології.

Його курс був значним кроком вперед, порівняно з тим, що до нього давали викладачі вищої школи. Особливість лекцій Грота полягала в тому, що він вибирав їх предметом такі питання, якими цікавився сам. Для Грота аудиторія представляла свого роду лабораторію, де він розкривав свої ідеї перед слухачами. Слухачі разом з лектором проходили той творчий шлях по створенню психологічної системи, який до цього пройшов сам Грот.

Курс Грота не був багатий даними емпіричного характеру, хоча він і визнавав, що «психология может достигнуть идеала точности и строгой закономерно­сти в своих исследованиях и выводах только как наука экспериментальная» (цит. Рибніков).

Гідність курсу полягала в майстерно використовуваному викладачем керівництві самоспостереженням слухачів і психологічному розборі літературних творів, в широкому використанні семінарських занять. Для університетського викладання це було великим нововведенням. Проводилися семінари трьох типів.

На семінарії першого типу він пропонував слухачам критикувати прочита­ну їм лекцію. Він охоче вислуховував зауваження своїх молодих слухачів, вступав у суперечку з аудиторією. Семінари цього типу були безпосередньо пов'язані з курсом психології.

Існував другий тип семінару, на якому він пропонував слухачам теми для рефератів. Певної системи у виборі тем не було. Не завжди Грот враховував рівень важкості тем, які давалися студентам. Він виходив з думки, що для студентів не існує занадто важких тем.

На третьому типі семінара студенти представляли тези, які зачитувались і обговорювалися в аудиторії. Ось деякі теми, які обговорювалися на семінаріях Грота: «Про завдання психології», «Про становище психології серед інших наукових дисциплін», «Про достоїнства і недоліки самоспостереження», «Про роль експерименту в психології», «Про класифікацію психічних явищ». Іноді предметом обговорення ставав який-небудь літературний твір.

М. І. Владиславлєв у 1881р. видає книгу «Психология», у якій дається систематизація психологічного, в тому числі експериментально-психологічного знання, яке було накопичено до того часу. З числа методичних прийомів, які широко використовував Владиславлєв, слід відзначити мислиннєвий експеримент як різновид інтроспекції, семантичний аналіз психологічних термінів і психологічний аналіз творів мистецтва.

На початку XX ст. на кафедрі філософії викладали психологію такі відомі філософи, як А. І. Введенський, Н. О. Лоський, С. Л. Франк. На розвиток психологічної науки та освіти в Петербурзькому університеті в той період справили великий вплив професор Н. Є. Введенський, В. А. Вагнер, А. А. Ухтомський, В. М. Шимкевич.

А. Введенський у 1888р. займає посаду професора Петербурзького університету. Він вважав, що психіку можна експериментально дослідити. Він намагався зробити психологію наукою раціональною, а не інтуїтивною. Також він хотів наблизити вітчизняну психологію до європейської. Формування сучасної об’єктивної психології було головною метою Введенського, цьому присвячені майже всі його праці.

Головну свою працю він назвав «Психология без всякой метафизики»(1917), підкреслюючи тим самим необхідність та можливість побудови об’єктивної психології.

Психологія викладалася також в рамках медичної освіти.У 1888 р. при психіатричній клініці Московського університету А. Я. Кожевніковим була створена психологічна лабораторія, якою в різний час керували С. С. Корсаков, А. А. Токарський, Н. А. Бернштейн, Ф. Е. Рибаков. Лабораторія стала базою для проведення практичних занять, що входили в курс психології, який читав доцент психіатрії А. А. Токарський.

Викладання психології в цей період грало освітню роль і не готувало до проведення самостійних досліджень або практичної роботи.

Бернштейн Микола Олександрович (1896-1966) – вітчизняний психофізіолог, творець концепції фізіологічної активності. Його роботи в цій галузі складають типові розділи більшості підручників з загальної психології та психофізіології.

2. Викладання психології в першій половині XX століття

На початку XX ст. починається інтенсивний розвиток експериментальної та прикладної психології, зростає інтерес до цієї науки. Розвивається і психологічна освіта.

Після 1905 р. викладання психології у вищих навчальних закладах зазнає докорінних змін.Збільшується кількість курсів з психології, число годин, що відводяться на ці курси. Зростає кількість викладачів, а також кількість слухачів. Крім лекцій організуються семінари та просемінари, практичні заняття з експериментальної психології.

Лекції з психології починають супроводжуватися демонстрацією приладів, постановкою ілюстративних дослідів. Це було значним нововведенням в практиці викладання психології. Психологія стала викладатись як емпірична наука.

Чєлпанов Георгій Іванович (1862-1936) сприяв цим змінам у Московському університеті. У його численних курсах, семінарах та практикумах була широко представлена ​​єкспериментальна психологія. Ці курси, особливо з експериментальної психології, в Росії читались вперше. Був відсутній досвід проведення занять з цими курсами; необхідно було освоювати методику проведення демонстраційного експерименту.

На основі цих колективних робіт лабораторії сформувався курс з експериментальної психології (1909-1910).

У 1912 році Чєлпановим засновано Інститут експериментальної психології. Тут була організована досконала у багатьох відношеннях система навчання. Її відрізняв високий рівень теоретичної підготовки в поєднанні з експериментальними дослідженнями. Пізніше виходить його книга «Введение в экспериментальную психологию». Цією книгою в якості основного посібника користувалися студенти – учасники семінару з експериментальної психології.

У семінарі брали участь лише студенти, які планували спеціалізуватися в галузі психології і тому проявляли активний інтерес до наукових занять з цього предмету. На першому році навчання в університеті студенти слухали пропедевтичний курс психології, а з інших філософських дисциплін – введення в філософію і логіку. Наприкінці року вони здавали заліки з цих предметів і тільки після цього приймалися в члени просемінару з експериментальної психології. На другому році навчання студенти практично освоювали експериментальну психологію в рамках курсу Чєлпанова «Введение в экспериментальную психологию». У той же час студенти продовжували вивчати основний курс психології та інші філософські дисципліни. На третьому році студенти ставали членами психологічного семінару, брали участь в семінарах з загальної та експериментальної психології. Крім того, вони обов'язково виступали в якості піддослідних в самостійних дослідженнях, які проводили студенти старших курсів. Така участь давала можливість практично ознайомитися з тим, як ведуться такі дослідження. Лише на четвертому році навчання студентам пропонувалися теми для само самостійній розробки. Наприкінці практикуму їм рекомендувалося вибрати яке-небудь дослідження і повторити його у всіх деталях.

Як правило, в просемінарі брало участь 18 чоловік. Студенти ділилися на 6 груп; в кожній групі учасники мінялися ролями, вони по черзі були експериментаторами, піддослідними і протоколістами. До кожного заняття студент повинен був підготуватися заздалегідь, ознайомившись зі змістом відповідної глави. На занятті студент отримував завдання, апарат і вказівки, що стосуються виконання даного завдання. При виконанні завдання вівся протокол, куди заносилися результати вимірювання і дані самоспостереження, а також опис того, як проводився досвід, який прилад був використаний, та інші методичні і фактичні дані, що стосувалися проведеної роботи.

Викладання психології в Московському університеті на початку XX ст. велося дуже послідовно, кожен курс був пов'язаний з іншими. Спочатку читався пропедевтичний курс з психології, потім проводились просемінари з експериментальної психології, спеціальний курс з психології, семінари з загальної та експериментальної психології.

Таким чином, набував хорошу підготовку до самостійної роботи в області експериментальної психології.

Розроблена Чєлпановим система експериментальної психології, створення спеціальних посібників мали значний вплив на подальший розвиток психології та методики її викладання.

В інших університетах курси з психології також збагачувалися даними експериментальної психології. У Петербурзькому університеті курс психології вів А. Введенський, в Новоросійському університеті (Одеса) – ​​Н. Н. Ланге, в Харківському – Лейкфельд.

Вундт Вільгельм (1832-1920) ­­– німецький психолог, фізіолог і філософ, що заснував в 1879 р. першу в світі лабораторію експериментальної психології. Головною заслугою Вундта є не його теоретичні концепції, а розробка експериментального методу дослідження психіки людини. У своїй першій книзі «Материалы и теории чувствительного восприятия» він висунув ідею створення експериментальної психології.

Навчання у Вундта проходили Е. Тітченер,О. Кюльпе, Ф. Крюгер, Е. Мейман, Г. Мюнстерберг, В. М. Бєхтєрєв, Н. Н. Ланге.

Ланге Микола Миколайович (1858-1921) – професор Ланге був учнем Вундта і одним з перших російських психологів-експериментаторів. Курс Ланге вважався одним з кращих курсів з психології дорадянського періоду. У своєму курсі Ланге критикував традиційну психологію і робив спробу перевести цю науку на дослідну базу.

У психоневрологічному інституті в Петербурзі курс психології читав професор А. Ф. Лазурський. Він, як і Грот, намагався вирішити проблему об’єктивної інтерпретації отриманих при психологічному експерименті данних; Він розробив свій метод природного експерименту та спостереження. У своєму курсі він зробив спробу пов'язати психологію з повсякденним життям.

Виготський Лев Семенович (1896-1934) – російський психолог, справив значний вплив на вітчизняну та світову психологію. Творець культурно-історичної концепції розвитку вищих психічних функцій, що стала найважливішим розділом більшості вітчизняних і зарубіжних підручників з загальної, вікової та педагогічної психології. Багато вітчизняних психологів, з якими він працював, вважали його своїм учителем. Він разом зі своїми учнями розробив експериментально обґрунтовану теорію розумового розвитку дитини, яка була описана у головній його праці «Мышление и речь».

Університетські курси в той час найчастіше читалися вченими, що мали досвід роботи в кращих європейських лабораторіях.

Велика кількість курсів психології читалося не на всіх факультетах, а лише на філософському відділенні історико-філологічного факультету. Хоча виокремлення фахівців з психології в самостійну групу і не відбулося, але все ж студенти, які входили до філософської групи фактично поділялися за напрямком своїх інтересів на філософів і психологів. Студенти філософської групи, крім психологічних і філософських предметів, вивчали ряд гуманітарних та природознавчих дисциплін. Але таке навантаження виявилось непосильним для студентів, і тому від рясної кількості природознавчих предметів довелося відмовитися. Залишилися тільки загальна фізіологія, фізіологія нервової системи, а також курс психопатології.

У Петербурзі курси психології були створені при Лабораторії експериментальної педагогічної психології, при Психоневрологічному інституті, та Педагогічній академії та ін.

При Лабораторії експериментальної педагогічної психології з осені 1904р. читалися курси за наступною програмою: «Введення в психологію» (А. Ф. Лазурський); «Вчення про характери» (А. Ф. Лазурський); «Введення в психологію» (А. П. Нєчаєв); «Історія психологічних проблем» (А. П. Нєчаєв); «Виховання як предмет наукового вивчення» (Д. А. Дриль); «Діти, важкі у виховному відношенні» (Д. А. Дриль); «Психологія зовнішніх почуттів» (А. А. Крогіус); «Історія педагогіки» (І. І. Лапшин); «Гігієна дитячого та шкільного віку» (Н. П. Гундобін) та ін.

Окрім лекцій на курсах були організовані практичні заняття, що носили характер демонстрацій, і частково – наукових досліджень. Ці курси були пізніше перетворені в Педагогічну академію, де викладання психології розгорнулося ще ширше.

Відкрита в жовтні 1908р. Педагогічна академія мала відділення педагогіки і психології. Слухачами академії могли стати тільки особи, які закінчили вищі навчальні заклади. Практичні заняття велися не тільки в лабораторіях, але і в спеціальній дослідницькій школі.

У 10-20-і рр. XX ст. психологія вивчалася також у вчительських, а потім педагогічних інститутах.

Майже одночасно з Педагогічної академією в Петербурзі виник Психоневрологічний інститут (1907 р.), де також читалась велика кількість курсів з психології. У найперші роки існування інституту там працювала психологічна секція (факультет), де передбачалося готувати психологів. Незабаром ця секція трансформувалася в педагогічний факультет, після цього психологічні дисципліни займали центральне місце в навчальному плані інституту.

На початку XX ст. в багатьох вищих навчальних закладах викладалися також прикладні галузі психології. Поряд з курсами загальної та експериментальної психології читалися курси з педагогічної, диференціальної психології. Про зміст інших психологічних курсів того часу можна судити за працями, опублікованими на їх основі. Такі як, наприклад, «Нариси педагогічної психології» приват-доцента Московського університету М. М. Рубінштейна. У світ вийшло три видання цієї книги (останнє в 1920 р.).

«Курс педагогики» («Введение к воспитанию ребёнка») Блонського (1915). Це був найбільш докладний курс з числа дореволюційних курсів з педагогіки.

У 1907 р. в Московському університеті приват-доцент Н. Д. Виноградов почав читати необов'язковий курс з педагогічної психології. Зміст цього курсу був викладений в двотомному виданні – «Педагогічна психологія у зв'язку із загальною педагогікою»(1916). Курс давав досить об'ємний матеріал.

Юристам читалися спецкурси з юридичної психології вцілому або по її окремих галузях. Наприклад, Е. Клапаред в Женеві з 1906 р. вів «Курс лекцій з юридичної психології», Р. Соммер в Гессені читав «Міжнародний курс судової психології і психіатрії», Д. А. Дриль в психоневрологічному інституті –спецкурс «Судова психологія».

У 20-30-х рр. психологія розвивалася в досить складних соціально-політичних умовах. Її розвиток як навчальної дисципліни після революції 1917 р. було тісно пов'язаний із загальною радикальною перебудовою всієї системи освіти.

Система університетської освіти в 20-30-х р. неодноразово перебудовувалась, що позначалося на обсязі і змісті курсів психології.

В кінці 1919 р. в результаті злиття юридичного та історико-філологічного факультетів були утворені факультети суспільних наук (ФСНи).

У 1925 р. університетські факультети суспільних наук були реорганізовані в етнологічні факультети і факультети радянського права.

У 1930 р. з університетів в якості самостійних інститутів були виділені медичні факультети, факультети радянського права, хімічні факультети та геологічні відділення.У Москві та Ленінграді на базі виділених з університетів гуманітарних факультетів були створені інститути історії, філософії і літератури (ИФЛИ).

Розглянемо зміни у викладанні психології на прикладі Московського університету. Після скасування філологічного факультету (1921) викладання психології здійснювалося на факультеті суспільних наук, фізичному, медичному і етнологічному факультетах. У 1921 р. в університеті була створена кафедра медичної психології, якою завідував професор А. Н. Бернштейн.

У 1925 р. зі складу університету був виведений Психологічний інститут. Після виведення зі складу університету гуманітарних факультетів (1931) викладання психології припиняється.

У період 1931-1941-х рр. психологія не викладалась в Московському університеті; не проводилось і ніяких наукових досліджень. Припинила функціонувати складена система підготовки психологічних кадрів.

Корнілов Костянтин Миколайович (1879 - 1951) – вітчизняний психолог. Здійснював велику педагогічну та організаційну роботу. У 1916 р. разом з колегами видав колекцію демонстраційних приладів з курсу психології та педагогіки. З 1923 р. став директором Психологічного інституту.

У викладанні психології відбулися ідеологічні зміни післяреволюційного часу. На викладання психології в педагогічних інститутах в 20-30-х роках значний вплив справило поширення ідей педології як комплексної науки, що об'єднує знання про розвиток дитини, накопичені в педагогіці, психології, фізіології.

На початку 20-х рр. педологія наполегливо популяризувалась у пресі, на з'їздах, конференціях. У 1924/25 навчальному році вона з'явилася у навчальних планах педагогічних інститутів і педагогічних факультетах університетів. Спочатку її місце було досить скромним – вона викладалась тільки в рамках практикуму, але поступово ця наука зміцнила свої позиції, витіснивши психологію.

З 1927/28 навчального року педологія займає місце універсальної інтегральної дисципліни, що включає в себе відомості із загальної, вікової, педагогічної психології, шкільної гігієни, анатомії і фізіології людини. Таке положення зберігалося аж до 1936 р., коли педологія була заборонена.

З 1934 р. в університетах стали відновлюватися гуманітарні факультети. Першими були відновлені історичні факультети, потім філологічні.

3. Викладання психології в другій половині XX століття

Пізніше відбувається відновлення викладання психології в університетах. З початку 40-х років. в ряді університетів при філософських факультетах відкриваються психологічні відділення, і таким чином вперше починається підготовка професійних психологів.

У 1941 р. – відновлений філософський факультет, на якому в 1942 р. була заснована кафедра психології. Її завідуючим був С.Л. Рубінштейн.

Рубінштейн Сергій Леонідович (1889-1960) – радянський психолог і філософ, один з творців діяльнісного підходу в психології. У 1943 р. створив в МДУ ім. М. В. Ломоносова кафедру, а потім відділення психології, а в 1945р. – сектор психології в Інституті філософії АН СРСР.

Курси психології читалися насамперед на філософському і філологічному факультетах, а також на історичному, біологічному, юридичному, географічному та економічному. Факультативні курси велися на факультетах механіко- математичному та міжнародних відносин. До викладання залучалися такі великі вчені, як Б. М. Тєплов, А. Н. Леонтьєв, С. В. Кравков, А.А.Смірнов, А. Р. Лурія, П. Я. Гальперін та ін.

Метою викладання психології була серйозна теоретична підготовка фахівців і забезпечення досконалого володіння методами експериментальних досліджень та емпіричної роботи. Московський університет став крупною школою підготовки висококваліфікованих кадрів.

З 1951 р. відділенням психології в університеті керував А. Н. Лєонтьєв, який продовжив вдосконалення психологічної освіти.

У 1940 р. філософські та економічні відділення історичного факультету Ленінградського університету були реорганізовані в самостійні факультети.

У 1944 р. в рамках філософського факультету було створено відділення психології. Очолив його Б. Г. Ананьєв.

Почала розвиватися система вищої психологічної освіти і в Ленінградському університеті. У створенні психологічного відділення брали участь В. Н. Мясіщев і А. В. Ярмоленко.

У 50-х рр. удосконалювалося також викладання психології для студентів педагогічних інститутів. Традиційними темами чи навчальними курсами були: загальна, вікова та педагогічна психологія. Окрім лекцій почали проводитися практичні заняття з психології.

У 1970 р. з'явився підручник з психології під редакцією А. В. Петровського для студентів педагогічних інститутів.

Значною подією в історії викладання психології стає вихід у світ ряду навчальних посібників. У 1938 р. було видано навчальний посібник з психоло гії під редакцією К. Н. Корнілова, Б. М. Тєплова, Л. М. Шварца.

У 1940 р. виходять фундаментальні «Основи загальної психології» С. Л. Рубінштейна, які багато в чому визначили характер подальшої навчальної літератури з психологіі.

60-ті роки XX ст. ознаменувалися помітним прогресом у сфері психологічної освіти. У 1966 р. у кількох університетах відкриваються психологічні факультети: спочатку в Московському та Ленінградському, а потім у Ярославському і Тбіліському університетах. Першим деканом Московського факультету став А. Н. Леонтьєв, Ленінградського факультету - Б. Ф. Ломов, якого в 1967 р. змінив Б. Г. Ананьєв.

Самостійний статус факультетів психології дозволив розширити можливості психологічної освіти. Кількість психологічних дисциплін, що викладалися значно збільшилася.

З 1965/66 навчального року в медичних вузах країни було введено викладання медичної психології. У 1967 р. з'явився перший вітчизняний підручник з цієї дисципліни (Банщиков, Гуськов, Мягков, 1967). Надалі вивчення медичної психології включало поряд з лекціями також практичні заняття.

У 1965/66 навчальному році почалося читання спеціальних курсів юридичної психології в юридичних вузах Москви, Ленінграду, Мінська та деяких інших міст.

Знаменною подією для післявузівської психологічної освіти стало те, що в 1968 р. ВАК виділив психологічні науки із загального складу педагогічних в самостійну групу і включив психологію до переліку галузей науки, з яких присуджуються наукові ступені.

Протягом 70-80-х років продовжувалося поступове розширення психологічної освіти. Крім Московського і Ленінградського університетів підготовка психологів здійснювалася також на відділеннях психології інших університетів країни, зокрема в Ростовському, Самарському, Казанському, а також в університетах союзних республік СРСР. У педагогічних інститутах замість одного курсу психології читалися два, а потім і три навчальних курси: загальна психологія, вікова та педагогічна психологія. Стали набувати популярності спецкурси з психології.

Наприкінці 80-х рр. зріс інтерес російського суспільства до психології, психологів та психологічної освіти.

Бехтерєв Володимир Михайлович (1857-1927) – російський невропатолог, психіатр, фізіолог, психолог, творець в 1885 р. першої в Росії лабораторії експериментальної психології при клініці Казанського університету, засновник у 1908 р. психоневрологічного інституту в Санкт-Петербурзі.

Він розробляв свою об’єктивну психологію як психологію поведінки, засновану на експериментальному дослідженні рефлекторної природи людської психіки. Він також досліджував біологічні механізми рефлекторної діяльності. Вчений вважав проблему особистості однією з найважливіших в психології.

Узнадзе Дмитро Миколайович (1886-1950) – грузинський психолог і філософ. Розробив загальнопсихологічну теорію установки. Один із засновників Тбіліського університету, де організував відділення психології, директор Інституту психології АН Грузії.

На початку 90-х років у зв'язку необхідністю більш широкої підготовки психологів у багатьох навчальних закладах починають працювати короткострокові 9-місячні курси перепідготовки з психології для працівників, які мають вищу освіту з інших спеціальностей.

Найбільший досвід психологічної освіти мається у найстаріших навчальних закладах країни – Московському, Санкт-Петербурзькому, Ярославському, Самарському університетах.Великими психологічними центрами, а також центрами російської психологічної освіти стали Казань, Самара, Уфа, Твєрь, Пєрмь, Курськ, Новосибірськ, Іркутськ.

У другій половині 90-х років факультети і відділення психології були відкриті також у багатьох інших вищих навчальних закладах.

У 1997 р. в Росії було вже 90 психологічних факультетів. Підготовка психологів по повній вузівській програмі стала масовою.

Паралельно розширюється кількість освітніх програм, в рамках яких психологія вивчається як додаткова спеціальність, збільшується кількість психологічних курсів для студентів інших спеціальностей.

Контрольні запитання

1. В рамках яких навчальнних дисциплін вивчалися психологічні знання в вищих навчальних закладах у XVIII-XX ст.?

2. Які наслідки мало скасування викладання філософії у 1850 році для діяльності російських університетів?

3. Який характер мали перші лекції з філософії та психології?

4. Які основні зміни відбулися в російських університетах на поч. XX ст.?

5. Які труднощі мало викладання психології у 20-30-х рр.?

6. Які особливості мав курс психології, який викладав Грот М.Я.?

7. Коли почалось відродження психологічної освіти у Радянському союзі, і яким був характер цих змін?

8. Коли почалось викладання психології як емпіричної науки, і як це відбувалося?

9. Де і коли були відкриті перші психологічні факультети в Росії?

10. Коли і як відбулося виділення психологічної науки із загального складу педагогічних в самостійну групу?

Дата добавления: 2015-05-23