Конституція Четвертої республіки у Франції 1945р

Особливості формування основних принципів міжнародного права

Сучасне міжнародне право можна охарактеризувати рядом позитивних рис. По-перше, міжнародне право має за мету обмежити право держави на ведення війни і перетворити координацію дій суверенних держав на систем співробітництва та досягнення спільної вигоди. По-друге, відбувся перехід від співіснування держав до співробітництва між ними — з метою не лише досягнення міжнародного миру та безпеки, а й сприяння здійсненню соціальних та політичних ідей, що виражається в поширенні міжнародних всесвітніх і регіональних організацій. По-третє, підвищення правового статусу окремого індивіда в міжнародному праві, що проявляється у створенні міжнародно-правового механізму захисту прав людини. По-четверте, удосконалено механізм реалізації норм міжнародного права як на інтернаціональному, так і на національному рівні, з’являються зобов’язання, на участь у забезпеченні дотримання яких мають право всі держави. По-п’яте, в міжнародному праві затверджено принцип демократії, згідно з яким лише держава, що відповідає загальноприйнятим стандартам демократії, може бути повноправним членом міжнародного співтовариства.

Після закінчення другої світової війни у Франції відбулися вибори до Установчих зборів (жовтень 1945р.), і одночасно було проведено референдум, на якому більшістю голосів був затвердженій запропонований де Голлем і ухвалений усіма партіями, окрім комуністичної, закон про тимчасову організацію влади, ств Тимчасового уряду. Установчі збори розробили і прийняли нову Конституцію Франції (жовтень 1946).

1. частина – «Декларація прав людини і громадянина» - з демократичними принципами:

- рівність жінки

- заборона дискримінації з мотивів походження, переконань і віросповідання

- обов’язок громадянина трудитися

- право на організацію проф. спілок і проведення страйків

- безкоштовне світське навчання

- право держави обмежувати приватні монополії

- відмова від завойовних війн

- дотримання міжнародного права.

2. Конституція проголосила принцип загального, рівного, прямого виборчого права та таємного голосування.

Нац збори, що обиралися на п’ять років, були нижньою палатою. Друга палата – Рада республіки – значно відрізнялася від колишнього сенату. Закони приймалися Нац зборами.Президент республіки обирався на спільному засіданні Нац зборів і Ради республіки таємним голосуванням на сім років і міг бути переобраним лише один раз.Керівництво Французьким союзом здійснювалося урядом.

67. Кодифікація Юстиніана (Візантія)

Досвід приватних і офіційних кодифікацій показав важливість створення єдиного збірника права, укладення зводу, в якому було б як. цивільне, так і преторське законодавство і який міг би служити твердою основою під час здійснення правосуддя. З плином часу ця потреба відчувалася дедалі гостріше. Після видання кодексів Грегоріана, Гермогена та імп. Феодосія імператорські конституції видавалися й далі, в той час як багато з них виявилися вже скасо­ваними. Отже, постала конча потреба в перегляді кодексів та їх доповнень., Панівний клас Римської імперії був зацікавлений в анулюванні застарілих норм-і в оновленні права. На здійснення цієї мети була спрямована і.політика в, га­лузі законодавства.

Величезна праця складання Юстиніанівського зводу виконувалась під ке­рівництвом видатного юриста того часу Трибоніану в декілька прийомів і в порівняно короткий термін.Насамперед Юстиніан вирішив упорядкувати конституції, які були видані після Теодозіанського кодексу, і переглянути попередні кодекси, вилучити все застаріле, а діюче об'єднати в один збірник.З цією метою Юстиніан у лютому 528 р. призначив комісію з десяти осіб, серед яких був і згаданий Трибуніану. Через рік комісія закінчила свою роботу і в квітні 529 р. був обнародуваний Кодекс Юстиніана і тим самим анульовані попередні кодекси.Кодекс являє собою збірник імператорських конституцій і складається з 12 книг. Кожна книга ділиться на титули (підрозділи в ряді законів), а титули - на параграфи. Систематизувавши конституції, Юстиніан приймає рішення упорядкува­ти юридичну літературу. Уся зібрана юридична література була переглянута, систематизована і зведена в єдине ціле. У грудні 533 р. цей величезний звід одержав назву Дигести, або Пандекти, був опублікований і вступив у дію.Дигести становлять центральну частину Юстиніанівського зводу, найб­ільшу за розмірами і найціннішу за своїм змістом..Водночас з роботою над укладенням Дигестів під загальним керівницт­вом Трибоніану професорами Теофілом і Доротеєм був укладений переважно для навчальних цілей офіційний елементарний підручник цивільного права, який отримав назву Інституції. У листопаді 533 р. Інституції були санкціоно­вані і вступили в дію.Головним джерелом Інституцій був однойменний твір римського юриста Гая, побудований за принципом поділу права на три групи: 1) про осіб; 2) про речі; 3) про форми процесу. Аналогічно побудовані й Інституції Юстиніана.Але поки укладались Дигести та Інституції, законодавство невпинно роз­вивалося, що змушувало уряд переглянути низку спірних питань. Деякі з них були замінені самим Юстиніаном, який оголосив у вигляді наказів 50 нових рішень. Отже, коли робота над Дигестами та Інституціями була завершена, Ко­декс, виданий у 529 р. багато де в чому вже застарів. Щоб узгодити з новими частинами Юстиніанівського зводу, комісія переробила його заново, і в лис­топаді 534 р. цей Кодекс був опублікований у новій редакції.Отож до Кодексу Юстиніана увійшли всі закони римських імператорів, видані з часів правління імператора Андріана (117-138) до 534 р. У це число входили закони самого Юстиніана, видані ним до 534 р. Накази, які виходили після того, називалися новелами, і деякі з них набули істотного значення, спри­чинивши повну реформу в деяких галузях права (наприклад, у галузі спадкування). Юстиніан планував у міру нагромадження новел їх системати­зувати, але його задум залишився нездійсненим. До наших днів дійшло декілька частин збірників новел, які розглядаються як остання, завершальна частина Юстиніанівського законодавства.На думку Юстиніана, усі названі частини кодифікації мали становити єди­ний Звід права, хоча вони й не були тоді об'єднані однією загальною назвою. Лише у Середньовіччі, коли відродилося вивчення римського права (почина­ючи з XII ст.), весь Юстиніанівський звід набув загальної назви Corpus juris civilis - Звід цивільного права.

68. "Кароліна" (1532р.)

важливий внесок у створення загальнонімецьких принципів карного права був внесений у 1532 році виданням карного і карно-процесуального укладення Карла V (”Кароліни”). Кодекс феодального права Німеччини “Кароліна” містить деякі загальні принципи карного права, а також значний перелік злочинів і покарань. Будучи практичним посібником із судочинства для шеффенів, цей закон не містив чіткої системи і послідовного розмежування норм карного і карно-процесуального права.

Кароліна знала різні склади злочинів: проти релігії – богохульство, чаклунство; проти моральності – перелюбство; проти держави – зрада, бунт; проти особи – вбивство, поранення, образа; проти власності – різні види крадіжок; проти правосуддя. При визначенні покарання Кароліна враховувала станову належність сторін. Суддям рекомендувалося враховувати “звання і стан особи, яка вчинили крадіжку”. Основною метою Каральної політики було залякування. А основними видами покарання була: шмагання різками, виставлення біля ганебного стовпа, таврування, тюремне ув’язнення, вигнання і штраф. У Німеччині після видання “Кароліни” пер6еважає слідчий процес, який складається з слідчих етапів: розслідування, яке починається із дізнання, збирання інформації.збирання доказів, які визнавали винність підозрюваної особи.

Дата добавления: 2015-05-23