Основні зміни в розвитку буржуазної держави в період загальної кризи капіталізму

Генеральні Штати у Франції.

Генеральні штати - вища дорадча представницька рада у Франції в період до Великої французької революції. вища станово-представницька установа в 1302—1789 рр. Склад: 1/3-представники місцевих родів;1/3-призначав король;1/3-обирались.Генеральні штати скликалися королем для вирішення важливих державних питань у випадку політичних криз: військових, дипломатичних або фінансових. Скликання Генеральних штатів проводилося, виходячи із загального принципу, за яким піддані корони не тільки платники податків, а й вільні люди, а тому без їхньої згоди неможливо вимагати від них додаткових внесків. Основною їхньою функцією було вотування податків. Значення Генеральних штатів зросло під час Столітьної війни 1337—1453, коли королівська влада особливо мала потребу в грошах. У період народних повстань XIV в. (Паризьке повстання 1357—58, Жакерия 1358) Генеральні штати претендували на активну участь у керуванні країною (подібні вимоги виразили Генеральні штати 1357 в «Великому березневому ордонансі»). Однак відсутність єдності між містами і їхньою непримиренною ворожнечею із дворянством робили марними спроби французькими Генеральними штатами домогтися прав, які зумів завоювати англійський парламент. Наприкінці XIV в. Генеральні штати скликалися усе рідше й часто замінялися зборами нотаблів.

На відміну від парламенту Генеральні штати не мали законодавчої влади. Король не повинен був скликати їх регулярно.

Інститут Генеральних штатів створив король Філіпп IV Красивий у 1302 році з метою забезпечити легітимність рішень проти булли Папи Римського Боніфація VIII Ausculta fili. В перших Генеральних штатах були представлені духівництво, дворянство та буржуазія значних міст.

Останні Генеральні штати були скликані в 1789 році королем Людовиком XVI для розв'язання фінансової кризи, зв'язаної з великим державним боргом. Генеральні штати 1789 року завершилися створенням Національних установчих зборів, які поставили перед собою мету дати Франції конституцію.

Буржуазна держава і право виникають внаслідок революцій XVII—XVIII ст. Як сам капіталістичний спосіб виробництва, так і відповідні йому держава та право є значним поступом у розвитку людства. Саме буржуазні ідеологи, просвітителі розробили прогресивні теорії «суспільного договору», «при-родного права», «розподілу влади» та інші, які потім втілювалися у державно-правовому будівництві. Буржуазія вперше проголосила і втілила в життя лозунги формальної рівності усіх перед законом, комплекс невід'ємних прав людей, серед яких право на життя, волю, щастя, власність та ін. Проголошено суверенітет народу, його право на опір насильству.

В середині ХІХ ст., вже в період панування капіталізму вільної конкуренції, роль держави в розвитку економіки найбільш розвинутих країн була відносно незначною. Нагромадження і централізація капіталу досягли в них таких розмірів, що подальше зростання промисловості відбувалося головним чином на приватній основі. Але зовсім іншою була ситуація в час становлення капіталістичних відносин, починаючи з того моменту, коли політична влада почала переходити до рук буржуазії.

На перших етапах свого розвитку буржуазія ще не нагромадила в достатній мірі власних капіталів для того, щоб будувати порівняльно великі підприємства: рудники, металургійні, порохові заводи. Тому держава брала на себе витрати по спорудженню та експлуатації великих підприємств, доріг, каналів або надавала з цією метою субсидії приватним підприємцям. Багато державних підприємств з часом безкоштовно перейшли в приватну власність.

Буржуазна держава приймала активну участь у регулюванні відносин між працею та капіталом, з метою попередження соціальних конфліктів і забезпечення капіталістичних підприємств дешевою робочою силою. Так, у Великобританії аж до ХVIII ст. діяли закони проти коаліцій та жебрацтва, згідно яких заборонялись спілки робітників, а біднота розміщувалась насильно в робітні будинки, що слугували для фабрикантів місцем отримання майже безкоштовної робочої сили, експлуатація якої не була обмежена ніякими законами. В інтересах національної буржуазії здійснювались завоювання і перетворення в колонії країн Америки, Азії та Африки, які продовжувались аж до кінця ХІХ ст. Величезні доходи, отримувані від експлуатації населення колоніальних країн та вивезення їх природних ресурсів, сприяли первісному нагромадженню капіталу і подальшому збагаченню буржуазії. Велику роль відігравала держава в сфері кредиту. Державні банки, розповсюджені в Германії, Австрії і Росії, країнах, які відставали у капіталістичному розвитку, надавали в значних розмірах пільгові кредити великим приватнокапіталістичним підприємствам. Підштовхуючи капіталістичний розвиток, держава одночасно оберігала національну буржуазію від іноземної конкуренції, насамперед від англійської (англійська держава, виразник інтересів національного капіталу, який створив більш ефективну економіку, навпаки, була зацікавлена у вільній торгівлі). Звідси протекціонізм, тобто високі митні тарифи, які стали загальним явищем в останній четверті ХІХ ст. В подальшому, із загостренням економічних та соціальних протиріч, необхідність державного регулювання економіки капіталістичних країн постійно зростала.

Дата добавления: 2015-05-23