Сармати 2 страница

Усна народна творчість

З давніх часів Русь розвивала усну традицію. Для розвитку культури мали велике значення народні пісні, думи, загадки, приказки, прислів'я. Важливими пам'ятками народної творчості середньовіччя є билини про славні справи давніх русичів — воїнів-богатирів — Іллю Муромця, Добриню Нікітича, Олексія Поповича.

Розвиток науки

Центром розвитку наукового життя за Київської Русі став Києво-Печерський монастир. Учені вважають, що саме тут чернець Нестор склав один з перших зведених літописів Давньої Русі «Повість временних літ».

Література

Винятковим явищем давньоруської культури було літописання, що не мало аналогій у тогочасній літературі середньовічної Європи.

Справжніми шедеврами давньоруської літератури стали давні літописи та твори: Остромирове євангеліє — найдавніша руська книга, написана дияконом Григорієм з помічниками для Новгородського посадника Остромира, «Слово» митрополита Іларіона, Києво-Печерський патерик, «Слово про Ігорів похід», «Повчання» Володимира Мономаха та ін.

Чільне місце в Київській Русі посіла перекладна література, серед якої найпопулярнішими були візантійські хроніки з відомостями не лише з історії, а й з філософії та географії. Великого визнання набули праці про життя та діяльність великого полководця Олександра Македонського.

Музика і театр

Київська Русь завжди славилася талановитими музикантами, співаками, танцюристами, бродячими акторами, без яких не обходилось жодне свято, а при дворі великого князя та його бояр і поготів.

Музика й театр настільки ввійшли в життя давньоруської держави, що знайшли своє відображення в різних культурних жанрах. Наприклад, відомі фрески Софії Київської зображують музикантів, які грають на різноманітних інструментах, а також акробатів та ряджених.

Серед музичних інструментів найпопулярнішими були труби, флейти, гуслі, дудки, барабани тощо. Музика поділялась на: церковну — виконувалася в храмах церковними музикантами та співаками, світську — мала розважальний чи побутовий характер та військову— супроводжувала княжі дружини в походах і під час битв.

Освіта

Дослідники вважають, що загальний рівень освіти Київської Русі був один із найвищих у тогочасній Європі. У Давній Русі були поширені два алфавіти: глаголиця та кирилиця.

Переважна більшість учених уважає давнішою з них глаголицю, яку створив просвітитель Кирило, щоб зробити переклади грецьких богослужбових книг для слов'янського населення. Букви глаголиці прості в написанні, проте важкі для запам'ятовування, деякі з них означають цілі слова.

На Русі кирилиця була офіційним алфавітом, хоч глаголичне письмо також трапляється в багатьох пам'ятках.

Прийняття християнства сприяло розквіту шкільної освіти. Спочатку школи існували тільки для дітей феодальної верхівки, але з часом шлях до освіти одержали й «менші» люди Русі.

Перші школи були започатковані за князя Володимира в Києві, а потім з'явилися й в інших містах.

Чимало зробив для просвіти князь Ярослав Мудрий. Не випадково літописець відзначив, що «князь Володимир орав освітню ниву, князь Ярослав Мудрий її засівав, а сучасники мають можливість збирати врожай книжних знань».

Джерела дають можливість зробити висновок, що в Давній Русі школи були двох видів: церковні й світські. У перших, при монастирях, де готували церковнослужителів, викладали читання, письмо, співи, богослов'я. У світських школах, крім цього, ще давали знання з філософії, риторики, граматики.

Існувало також індивідуальне навчання. При Андріївському монастирі в Києві діяла спеціальна жіноча школа, де дівчат навчали письма, співів, швейної справи, а також різноманітних ремесел.

10. Відносини Київської Русі з кочовими народами східноєвропейських степів у Х-ХП ст.

Важливими для Русі були відносини і з Хозарським каганатом. Інтереси двох держав зіткнулися вже наприкінці X ст., коли князь Олег підкорив сіверян і радимичів, які до того платили данину хазарам. До 60-х рр. X ст., до підкорення їх Святославом, данину хазарам платили в'ятичі. У другій половині 60-х рр. X ст., внаслідок походів князя Святослава, Хозарський каганат був розгромлений і припинив існування. Тоді ж влада Києва поширилася на племена Північного Кавказу і Приазов'я, але після смерті Святослава майже всі ці землі було втрачено. Зникнення Хозарського каганату мало для Русі неоднозначні наслідки. Позитивним було те, що для Русі відкрилася пряма торгівля з країнами арабського Сходу. Негативним було зникнення бар'єру, роль якого виконував Хозарський каганат по відношенню до кочових народів на їх шляху до причорноморських степів, тобто до південних кордонів Русі.

Надзвичайно важливими для Русі були відносини з кочовими народами причорноморських степів. З 915 по 1036 рр. тут панували печеніги. їх мирні відносини з Русю скоро змінилися на ворожі. У 1036 р. в битві під Києвом при Ярославі Мудрому печеніги зазнали нищівної поразки. Загроза з їхнього боку для Русі була ліквідована.

З 50-х рр. XI ст. по 30-ті рр. XIII ст. в причорноморських степах панували половці. В останній третині XI ст. їхні напади на Русь активізувалися. В умовах загострення князівських усобиць половці в цей час стали справжнім лихом для Русі. Найбільше у боротьбі з половцями уславився Володимир Мономах. Саме з його ініціативи наприкінці XI - на початку XII ст. були об'єднані сили руських князів та здійснено декілька великих походів проти половців, які були розбиті і відступили до Кавказу.

11. Монголо-татарські завоювання у Східній Європі та їх вплив на історичний розвиток українських земель

. Свої походи монголи почали Із завоювання земель сусідів бурят, евенків, якутів, уйгурів, єнісейських киргизів (до 1211 р.). Потім вони вторгнулися до Китаю і в 1215 р. узяли Пекін. Через три роки була завойована Корея. Розгромивши Китай (остаточно завойований в 1279 р.), монголи значно усилили свій військовий потенціал. На озброєння були узяті вогнеметні, знаряддя, засоби пересування.

Влітку 1219 р. майже 200-тисячне монгольське військо на чолі з Чингисханом почало завоювання Середньої Азії. Багаті, квітучі землеробські райони Семиріччя (Середня Азія) перетворилися на пасовища. Були зруйновані що створювалися століттями іригаційні системи. Монголи ввели режим жорстоких поборів, ремісників відводили в полон. В результаті завоювання монголами Середовищ нею Азії її територію почали заселяти кочові племена. Вторгнення до Ірану І Закавказзі. Основна сила монголів з награбованою здобиччю повернулася з Середньої Азії до Монголії. ЗО тисячна армія під командуванням кращих монгольських воєначальників Джебе і Субедея відправилася в дальній розвідувальний похід через Іран і Закавказзю, на захід. Розбивши з'єднані армяно-грузинські війська і завдавши величезного збитку економіці Закавказзі, загарбники, проте, вимушені покинути територію Грузії, Вірменії і Азербайджану, оскільки зустріли сильний опір населення.

Битва на річці Калці 31 травня 1223 р. монголи розбили союзні сили половецьких і російських князів в приазовських степах на річці Калке. Це був останній крупний сумісний військовий виступ російських князів напередодні нашесті Батия. Проте в поході не брав участь могутній російський князь Юрій Всеволодович Володимиро-Суздальський, син Всеволода Велике Кубло.

Підготовка походу на Русь. Повертаючись в степу, монголи перед прийняли невдалу спробу захопити Волжську Болгарію. Розвідка боєм показала, що вести загарбницькі війни з Руссю і її сусідами можна лише шляхом організації загальномонгольського походу. На чолі цього походу став внук Чінгісхана Батий (12271255), що отримав ві6цд свого діда в спадок всі території на заході, "куди ступить нога монгольського коня". Його головним військовим радником став Субедей, добре знаючий театр майбутніх військових дій.

В 1235 р. на хуралі в столиці Монголії Каракорумі було ухвалено рішення про загальномонгольський похід на захід. В 1236 р. монголи оволоділи Волжською Болгарією, а в 1237 р. підпорядкували кочові народи Степу. Восени 1237 р. основні сили монголів, перейшовши Волгу, зосередилися на річці Вороніж, нацепившись на російські землі.

Завоювання Північно-східної Русі. В січні 1238 р. по річці Ока монголи рушили у Володимиро-Суздальську землю. Битва з володимиро-суздальскою раттю відбулася у р. Коломни, на межі Рязанської і Володимиро-Суздальської земель. В цій битві загинуло володимирське військо, що фактично зумовило долю Північно-східної Русі.

Сильний опір ворогу протягом 5 днів надавав населення Москви, кероване воєводою Пилипом Нянкою. Після узяття монголами Моськва була спалена, а її жителі перебиті.

4 лютого 1238 р. Батий обложив Владимир. Відстань від Коломиї до Владимира (300 км) його війська пройшли за місяць. На четвертий день облоги загарбники через проломи в кріпосній стіні поряд із Золотими воротами увірвалися в місто. Князівська сім'я і залишки військ закрилися в Успенському соборі. Монголи обклали собор деревами і підпалили.

Після узяття Владимира монголи розбилися на окремі загони і піддали розгрому міста Північно-східної Русі. Монгольські орди рушили на північний захід Русі. Усюди вони зустрічали наполегливий опір росіян. Два тижні, наприклад, оборонялося далеке передмістя Новгорода Торжок. Північно-західна Русь була врятована від розгрому, хоча і платила дань.

Узяття Києва. Весною 1239 р. Батий розгромив Південну Русь (Переяславль Південний), восени Чернігівське князівство. Восени наступного 1240 р. монгольські війська, форсувавши Дніпро, обложили Київ. Після тривалої оборони, яку очолив воєвода Дмитр, татари розгромили Київ. В наступному 1241 р. нападу піддалося Галицько-волинське князівство.

Похід Бятия на Європу. Після розгрому Русі монгольські орди рушили на Європу. Була розорена Польща, Угорщина, Чехія, балканськІ країни.

Російські землі і Золота Орда. Розорені монголами російські землі були вимушені визнати васальну залежність від Золотої Орди. Боротьба, яку вів російський народ із загарбниками, що не припинялася, примусила монголо-татар відмовитися від створення на Русі своїх адміністративних органів влади. Русь зберегла свою державність. Цьому сприяла і наявність на Русі власної адміністрації і церковної організації. Крім того, землі Русі були непридатні для кочового скотарства, у відмінність, наприклад, від Середовищ нею Азії, Прикаспія, Причорномор'я.

Деякі російські князі, прагнучи скоріше позбулися ви сальній залежності від Орди, стали на шлях відкритого озброєного опору. Проте сил повалити владу загарбників було ще недостатньо. Так, наприклад, в 1252 р. були розбиті полиці володимирських і галицько-волинських князів. Це добре розумів Олександр НевськІй, з ]252 по 1263 р. великий князь Володимирський. Він узяв курс на відновлення і підйом економіки російських земель. Політику Олександра Невського підтримала і російська церква, яка бачила велику небезпеку в католицькій експансії, а не у віротерпимих правителях Золотої Орди.

В 1257 р. монголо-татари зробили перепис населення "запис в число".

Перепис населення в 50-60-х роках XIII ст. відзначена численними повстаннями російських людей проти баскаків, ханських послів, складальників дані, переписувачів. В 1262 р. розправлялася з складальниками дань, бесерменами, жителі Ростова, Владимира, Ярославля, Суздаля, Устюга. Це привело до тому, що збір дані з кінця XIII в. був переданий в руки російських князів.

Наслідки монгольського завоювання і золотоординського ярма для Русі. Монгольська нашестя і золотоординське ярмо стала однією з причин відставання російських земель від розвинутих країн Західної Європи. Був завданий величезного збитку економічному, політичному і культурному розвитку Русі. Десятки тисяч людей загинули в битвах або були погнані в рабство. Значна частина доходу у вигляді дані відправлялася в Орду.

Монгольське завоювання консервувало політичну роздробленість. Воно ослабило зв'язки між різними частинами держави. Були порушені традиційні політичні і торгові зв'язки з іншими країнами. Вектор російської зовнішньої політики, що проходив по лінії "південь —- північ" (боротьба з кочовою небезпекою, стійкі зв'язки з Візантією і через Балтіку з Європою) кардинально змінила свою спрямованість на захід схід". Сповільнилися темпи культурного розвитку російських земель

13Обєднання українських земель у складі Галицько-Волинськогокнязівства.

Тільки при підтримці поляків, що боялися що Галицька Русь знову потрапить до угорців, Роману Мстиславовичу вдалося зайняти Галицький престол і тим покласти початок об'єднанню Галицької і Волинської Русі в одну велику державу із спадковою владою Романовичів.

Маючи в своєму розпорядженні вірні йому і надійні стіни Волині Роман міг не зважати на опозицію боярства і тверду руку узяти кермо влади з'єднаними князівствами. Зразу ж йому довелося зіткнутися з своїм власним тестем, київським князем Рюриком, незадоволеним об'єднанням двох князівств. В озброєному зіткненні Рюрик був розбитий і біг до половців, за допомогою яких йому вдалося захопити в 1203 році Київ і провести в ньому страшні спустошення і різанину. Проте, скоро він і його союзники - половці були розбиті військами Романа Мстиславовича, після чого Рюрик був насильно пострижений в ченці. Характерний що Роман не побажав зайняти і київський престол, а повернувся в своє з'єднане князівство. Привабливість для князів Києва, як великокнязівської столиці тоді вже втратила свою силу, а володіння ним, не приносячи ніяких вигод, накладало зобов'язання захисту Київського князівства від постійних набігів кочівників.

В результаті об'єднання двох густо населених князівств, куди до того ж невпинно прибували нові переселенці з сходу, і успішної боротьби з Києвом, князь Роман став найсильнішим князем на Русі. Польський історик В. Кадлубек пише: "князь Роман піднявся так високо, що правив майже всіма землями і князями Русі". А новгородський літопис називає його "Государем вся Русі".

У 1199р. зявилося нове державне обєднання- Галицько-Волинське князівство.майже впродовж півтора сторіччя воно відігравало важливу роль у житті східних словян. Виникненню та піднесеню ГВ держави сприяли такі чиники:-вдале географічне положення

-необхідність спільної боротьби двох князів проти Польщі та Угорщини пізніше монголо татар.

Державний розвиток ГВ князівства відбулося в кілька етапів:-1199-1205-утворення та встановлення.оволодівши –нчною частиною київської спадчини ГВ князівство на-амі 12-13ст.з розмірами не поступалось Священій Римській імперії. Центром своєї держави Роман зробив Галич у 1205р.він трагічно загинув

- 1205-1238тимчасовий розпад єдиної держави. Характерними ознаками були:свавіля бояр, безперервне втручання у внутрішні справи Польщі Угорщини, зростаюча монгольська загроза

- 1238-1264 обєднання та піднесення активна боротьба з золотоординським ігом. Відновивши свою могутність Галицько Волинське князівство набирає сили та відвойовує втраченні позиції. На весні 1238р данило розгромив Тевтонський орден.

Водночас з політикою внутрішнього зміцнення князівства Данило Галицький у зовнішньополітичні сфері намагається створити антоординську коаліцію- Польща Угорщина та Литва.

-1264-1323 стабільність та піднесення. На зламі 13- 14 ст. відбувається єдність ГалицькоВолинської держави під владою Лева-князя Юрія І 1302-1315. Це був період коли золота орда втрачає владу над підкореними територіями.

-1323-1340поступовий занепад. Загибель Андрія та Лева ІІ які не мали наступників що призвело до посилення влади бояр. Лише в 1325р на престол сів Юрій І Львович. Протягом короткого часу держава занепала та розчленувалася її території прибрили до себе Польща Молдова та Литва.

14. Держава Данила Галицького в системі політичних відносин держав Центрально-Східної Європи

Будучи безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, Галицько-Волинське князівство відіграло надзвичайно важливу роль в історії: зберегло від завоювання та асиміляції піденну та західну гілки схіно-слов'янської етнокультурної спільності, сприяло їх консолідації та усвідомленню власної самобутності.

Після занепаду Києва у галицько-волинські землі поступово переміщується центр політичного та економічного життя, про що свідчать розбудова міст, зростання торгівлі, масова міграція сюди кваліфікованих ремісників та ін. Розширюється сфера дії та збільшуються канали поширення західноєвропейської культури, поступово долається однобічність візантійського впливу, але при цьому зберігаються основні духовні підвалив власної самобутності. Галицько-Волинське князівство, продовжуючи славні дипломатичні" традиції Київської Русі, ще 100 років після встановлення монголо-татарського іга з честю представляло східнослов'янську державу на міжнародній арені.

. Відновивши єдність, Галицько-Волинське князівство набирає силу та відновлює втрачені позиції. Навесні 1238р. Данило розгромив тевтонських лицарів Добжинського ордену під Дорогочином і незабаром він знову поширює свій вплив на Київ, у якому залишає управляти свого воєводу Дмитра.

Відчуваючи реальність постійної загрози із Заходу і Сходу, зводить цілий ряд міст-замків (Данилів, Крем'янець, Угровеськ та ін.).

. Боротьба з монголо-татарським ігом та поступовий занепад (1240-1340рр.).

Енергійна державна діяльність Данила (дипломатичні контакти з Польщею, Угорщиною, папою римським та ін., зведення численних укріплень та міст, зміцнення системи місцевого управління, переозброєння армії) була спрямована головним чином на створення могутньої антиординської коаліції та скинення іга. Реалізувати свої плани князю не вдалося, але створена та зміцнена ним державність проіснувала у надзвичайно несприятливих умовах майже сто років. Нащадки Данила Галицького -Лев І (1264-ІЗОІрр.), Юрій І (1301-1308рр.), Лев II (1308-1323рр.), Юрій II (1325-1340рр.) - всіма силами намагались зберегти єдність та могутність Галицько-Волинського князівства, але нескінченні феодальні міжусобиці, свавілля бояр, постійне втручання сусідніх держав, неослабний прес монголо-татарського іга логічно вели до занепаду та розчленування держави: після отруєння боярами у 1340р. останнього галицько-волинського князя Юрія II Болеслава землі князівства протягом короткого часу опиняються під владою чужоземців: Галичина - під Польщею, Волинь під Литвою, Буковина –

у складі Молдавського князівства.

15. Галицько-Волинське кн. в ХІІІ ст.: особливості політ. та соц-екон. розвитку.

Об'єднання Галичини і Волині було здійснено волинським князем Романом Мстиславичем, сином Мстислава Ізяславича. Після ІІ приєднання Галичини до Волині (1199) було жорстоко придушено місцеву боярську опозицію, що чинила опір його спробам централізувати управління, і заклав основи єдиного Галицько-Волинського князівства.

Водночас Роман втрутився у боротьбу за Київ, який здобув у 1204 році, та прийняв титул Великого князя Київського. У 1202 і 1204 роках він здійснив успішні походи на половців. Проте реалізувати до кінця своїх планів він не зміг через війну з Польським королівством, у якій загинув 1205 року.

Через раптову смерть Романа, Галичину і Волинь охопила низка безперервних міжусобиць та іноземних інтервенцій. Волинські дрібні князі унезалежнилися, а галицькі бояри відмовилися визнавати владу малолітніх Романовичів – Данила і Василька. Під приводом захисту синів покійного Романа у справи князівства втрутилися сусіди – Польща й Угорщина.

Першими розпочали боротьбу за владу у Галицькому князівстві Володимир, Святослав та Роман Ігоровичі. Вони утримувались в Галичині з 1206 по 1212 роки, однак через конфлікт з боярською верхівкою зазнали поразки. В результаті цього, у 1213 році княжий престол у Галичі узурпував боярин Володислав Кормильчич Після його вигнання у 1214 році монархи Угорщини та Польщі, користуючись слабкістю галицьких земель, вдерлися до них і розділили між собою. Незабаром угорці пересварилися з поляками і заволоділи усією Галичиною.

Війну проти іноземних поневолювачів очолив Мстислав Удатний, який за допомоги половців розбив угорські війська у битві під Галичем 1221 року і, визволивши Галицьке князівство, став панувати у ньому. У 1228 заповідав угорському королеві Андрію ІІ.

У 1215 році малолітні Данило і Василько Романовичі спромоглися повернути собі Володимир, а у 1219 році здійснити перший успішний похід проти Польщі. У 1227 році Романовичі звільнилися з під польського протекторату через смерть Лешка І Білого, розбили удільних волинських князів і на 1230 рік об'єднали у своїх руках Волинь. Таким чином Данило і Василько повернули половину земель, які належали їхньому батькові. У 1238 році Данило здобув Галич, вигнав іноземців і відновив Галицько-Волинське князівство.

Об'єднавши колишні володіння батька Романа, брати Данило і Василько розподілили повноваження. Перший сів у Галичі, а другий у Володимирі. Лідерство у цьому дуумвіраті належало Данилу.

У 1238 році Данило Романович повернув північно-західні землі Берестейщини і зайняв місто Дорогочин на півночі, який перебував у володінні добжинських хрестоносців, а також у 1239 році приєднав до своїх земель Турово-Пінське і Київське князівства на сході, разом із столицею Русі – Києвом.

З приходом монголів позиції галицько-волинських князів похитнулися. У 1240 році азійські полчища взяли Київ, а у 1241 році вторглися до Галичини і Волині, де сплюндрували безліч міст, включно з Галичем і Володимиром. У відповідь Романовичі захопили у 1244 році польський Люблін, а у 1245 році розбили війська угорців, поляків і бунтівних бояр у битві під Ярославом. Боярська опозиція була остаточно знищена і Данило зміг централізувати своє управління.

Посиленням позицій Галицько-Волинських земель були невдоволені у Золотій Орді, яка поставила вимогу передати їй Галичину. Не маючи сил протистояти монголам, Данило був змушений визнати сюзеренітет золото-ординського хана у 1245 році, але добився підтвердження своїх князівських прав на Галицько-Волинські землі. У 1253 році Данило прийняв у Дорогочині титул «короля Русі» від папи Інокентія IV, який обіцяв організувати хрестовий похід проти монголів.

У 1264 році Данило помер, не змігши завершити визволення Галицько-Волинського князівства з-під ординської залежності.

У другій половині 13 століття, по смерті Данила і Василька, галицько-волинські землі формально залишились однією державою, але всередині її відбувалося суперництво між Волинню, яку очолював Володимир Василькович, та Галичиною, якою правив Лев Данилович. Окремі незначні уділи мали інші сини Данила Галицького. Мстислав утримував Луцьк, а Шварно – Холм з Дорогочином. Почався поступовий занепад Галицько-Волинської держави. У 1270-х роках від неї відійшли турово-пінська і ятвязькі землі. За князювання Володимира і Лева, Галицько-Волинське князівство залишалося васалом Золотої Орди, виконуючи роль її авангарду на Заході.

15. Галицько-Волинське князівство в XIII ст.: особливості політичного та соціально-економічного розвитку

1.Тимчасовий розпад держави (1205-1238рр.). Після смерті Романа розпочинається майже 30-річна боротьба за галицький стіл. Характерні риси цього періоду: прогресуюче свавілля бояр (порушення норм феодального права -оголошення князем боярина Володислава Кормильчича (1213-1214рр.);2. перманентне втручання у внутрішні справи західноруських земель сусідніх Угорщини і Польщі, що виявилося у проголошенні "королем Галичини та Володимири" п'ятирічного угорського королевича Калмана (Коломана), нашвидкоруч одруженого з дворічною польською княжною Саломеєю. (Розпочата після цього окупація тривала з 1214р. по 1219р.); наростаюча моноголо-татарська загроза, що вперше заявила про себе у 1223р. на березі ріки Калки (галицькі та волинські формування входили до коаліції руських князів); енергійна боротьба за відновлення державної єдності Данила Галицького, яка успішно закінчилась у 1238р.

3.Об'єднання та піднесення (1238- 1240рр.). Відновивши єдність, Галицько-Волинське князівство набирає силу та відновлює втрачені позиції. Навесні 1238р. Данило розгромив тевтонських лицарів Добжинського ордену під Дорогочином і незабаром він знову поширює свій вплив на Київ, у якому залишає управляти свого воєводу Дмитра.

Відчуваючи реальність постійної загрози із Заходу і Сходу, зводить цілий ряд міст-замків (Данилів, Крем'янець, Угровеськ та ін.).

4. Боротьба з монголо-татарським ігом та поступовий занепад (1240-1340рр.).

Енергійна державна діяльність Данила (дипломатичні контакти з Польщею, Угорщиною, папою римським та ін., зведення численних укріплень та міст, зміцнення системи місцевого управління, переозброєння армії) була спрямована головним чином на створення могутньої антиординської коаліції та скинення іга. Реалізувати свої плани князю не вдалося, але створена та зміцнена ним державність проіснувала у надзвичайно несприятливих умовах майже сто років. Нащадки Данила Галицького -Лев І (1264-ІЗОІрр.), Юрій І (1301-1308рр.), Лев II (1308-1323рр.), Юрій II (1325-1340рр.) - всіма силами намагались зберегти єдність та могутність Галицько-Волинського князівства, але нескінченні феодальні міжусобиці, свавілля бояр, постійне втручання сусідніх держав, неослабний прес монголо-татарського іга логічно вели до занепаду та розчленування держави: після отруєння боярами у 1340р. останнього галицько-волинського князя Юрія II Болеслава землі князівства протягом короткого часу опиняються під владою чужоземців: Галичина - під Польщею, Волинь під Литвою, Буковина - у складі Молдавського князівства.

16. Галицько-Волинська держава в останній третині XIII - першій половині XIV ст. - головні тенденції розвитку

Після смерті Данила Галицького його держава продовжувала зберігати напівзалежне становище від Золотої Орди. Василько до своєї смерті у 1270 р. княжив на Волині, сини Данила: Лев— у Галичині, Мстислав - у Теребовлі, а Шварно — у Холмі.

У другій половині XIII ст. частина знаті прагнула звільнити край від ординської залежності за допомогою союзу з Литвою. Прибічником цього був Шварно Данилович, який допоміг посісти батьківський престол у Литві князю Войшелку, а той у свою чергу зробив Шварна своїм спадкоємцем на тій підставі, що той був одружений на його сестрі. Але цей союз тривав недовго. Лев Данилович, побоюючись литовців, у 1267 р. вбив Войшелка і у Литві прийшло до влади антигалицьке угруповання, що посилило наступ на Волинь.

Натомість Лев, порозумівшись з татарами, разом з ними ходив на Польщу, здобувши Люблін, Литву, приєднав до своїх володінь Закарпаття. Наприкінці свого правління (1264— 1301) він спромігся відновити укріплення, зруйновані його батьком Данилом за наказом Орди.

Тим часом Волинське князівство після смерті Василька успадкував у 1270 р. його син Володимир. Але не маючи спадкоємців, він заповідав свій наділ Мстиславу Теребовлянському.

Після смерті Лева його син Юрій І (1301 — 1308) знову став правителем єдиної Галицько-Водинської держави, бо Мстислав Теребовлянський також не полишив спадкоємця. Столицею держави Юрій І зробив Володимир-Волинський. За його правління вона пережила своє піднесення: швидке зростання міст і сіл, розвиток культури й торгівлі. Сам князь прийняв королівський титул. Останніми галицько-волинськими князями роду Романовичів були сини Юрія І Андрій і Лев II. Вони хоч і поділили між собою територію князівства, але в політиці завжди діяли спільно. Князі підтримували дружні стосунки з західними державами, прагнули здобути незалежність від Золотої Орди, яка почала слабнути, у 1323 р. загинули під час однієї з війн проти татар. Після їх смерті не залишилось спадкоємця по чоловічій лінії династії Рюриковичів.

Галицькі бояри запросили на князівський стіл сина сестри Андрія і Лева Мазовецького князя Болеслава, що прийняв православ'я та отримав ім'я Юрія II. Проте вибір виявився невдалим. Юрій-Болеслав був короткозорим та егоїстичним правителем. Він запрошував до Галичини німецьких і чеських колоністів, прихильно ставився до католицької церкви, чим викликав невдоволення місцевих бояр і православного духовенства.

Непослідовною була і зовнішня політика Юрія-Болеслава. Хоча він врегулював відносини з Ордою та Литвою і навіть віддав свою дочку за сина литовського князя Гедиміна, але таке зближення посварило його з поляками та уграми. У 1337 р. він здійснив спільно з татарами невдалий похід на Люблін і під загрозою польсько-угорського вторгнення у відповідь змушений був у Вишеграді підписати угоду, згідно з якою заповідав галицький трон польському королеві Казимиру III. Коли про це стало відомо, галицькі бояри отруїли князя, здійснивши у 1340 р. переворот. З цього часу галицькі землі стають ареною боротьби сусідніх держав — Литви, Польщі і Угорщини і втрачають свою незалежність.

17. Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського

І етап (1340—1362) — «оксамитове» литовське проникнення. Литовське князівство розпочало своє проникнення на Русь ще за часів Міндовга (1230-—1263). Головним об'єктом тоді стали західноруські (білоруські) землі. У часи наступника Міндовга — Гедиміна (1316—1341) — почалося включення до складу Литовського князівства південно-західних руських (українських) земель. Яскравим виявом зміцнення литовських позицій у цьому регіоні стало те, що після раптової смерті Юрія II Болеслава на княжому столі Волині закріпився син Гедиміна Любарт, який номінально вважався і галицько-волинським князем. Внаслідок польсько-угорсько-литовського протистояння в боротьбі за галицько-волинську спадщину Польща отримує Галичину, Литва — Волинь.

Дата добавления: 2015-05-23