Сармати 7 страница. З другої пол. 17 ст. починається занепад К.х

З другої пол. 17 ст. починається занепад К.х. Остаточно доля кримсько-татарської держави вирішилася внаслідок російсько-турецької війни 1768-74. За Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 К.х. було проголошено незалежним від Туреччини. Фактично воно підпало під контроль Росії. У 1783 уряд Катерини II змусив останнього хана Шагін-Гірея зректися влади і виїхати з країни. К.х. перестало існувати як незалежна держава, а його територія була включена до складу Російської імперії.

39. Роль турецько-татарського чинника в історії України.

Кримські татари вчинили свою першу крупну атаку на українську частину Польсько-литовської конфедрацІЇ в 1482. Це був зроблено ханом Менглі-Гирєєм по підбурюванню Великого Князя Москви Івана III. Татари захопили Київ, поруйнували багато зміцнень і відправили як дар Івану III золоту чашу, що відняла у собору Св. Софьі, Менгли-гирею залишив Київ на прохання Москви і відступив до Волині, звідки він скоював рейди в Поділлі, тобто до Західної України. Поляки відповіли вторгненням в турецьку Буковину. В результаті хан отримав підтримку для своїх рейдів від турків і валлахийцев (румун). В результаті татарських рейдів землі на обох берегів Дніпра, навкруги Києва і нижче, позбавилися населення, не дивлячись на постійний потік біженців з Волині і Поділля Під час рейдів на Україну татари відводили з собою меблі, худобу і, особливо, рабів, яких вони вивозили з Каффи і Козлова (в Криму) на ринки в Туреччині, Сірії, Єгипті і т.д. Селяни Південної України були вимушені обробляти свої землі в озброєному вигляді.. В 1552 український магнат з південної Волині князь Дмитро Вишневецький побудував тут польську фортецю з козацьким гарнізоном. В другій половиш 16 століття Польща побудувала ряд фортець проти татар, таких, як Каменец-Подольськ, Біла Церква і ін.

Після «союзу Любліна» в 1569 Українське володіння фактично перейшло від Литви до Польщі І польський уряд заборонило козакам скоювати напади на території Туреччини і Криму. В 1577 глава козаків Іван Підкова був страчений поляками за напад на Молдавію. Проте, така міра не принесла особливого результату і в 1583 козаки (навіть «регістрні») спалили турецьку фортецю Очаків. На початку 17 століття українські козаки під командою свого гетьмана Сагайдачного побудували флот і пограбували міста Каффа, Синоп, та ін.В 1621 Сагайдачний на чолі 40.000 козаків і польських з'єднань завдав поразки турецької армії султана Османа II біля Хотина. В 1624 відбулося перше зближення між українськими козаками і кримськими татарами, коли вони разом витіснили турків з кримського порту Каффа і вимусили султана визнати як хана князя, що належить до династії Гирея. Це привело до війни між Польщею і козаками. В 1625 українські козаки понесли поразку від польської армії під командою Конецпольського і були вимушені прийняти зниження числа «регістрних козаків. У 1648 Хмельницький уклав союз з кримським ханом Іслам-Гирєєм ЦІ проти Польщі. В квітні 1648 козаки при підтримці татар завдали поразки польським військам біля міста Жовті води, в травні під Корсунем. В 1649 хан Іслам-гирею III сам прийшов із значною армією на допомогу Хмельницькому. Татари і козаки завдали нищівної поразки польсько-литовської армії під командою короля Яна Казимира і уклали мир з Польщею в Зборово. Польща заплатила татарам 200.000 талерів і зобов'язалася платити щорічну дань у розмірі 30.000 злотих.

В 1651 молодий турецький султан Махомет IV узяв Богдана Хмельницького під свій захист і визнав його як Князя Всієї України. Хмельницький обіцяв надати в розпорядження султана 10.000 чоловік проти будь-якого ворога Туреччини, платити йому щорічну дань. Проте, між Хмельницьким і Еслам-Гирєєм не було згоди. Хан просив Хмельницького допомогти йому в боротьбі проти козаків Дону, які нападали на татар, тоді як Хмельницький просив Іслам-Гирея за допомогою Туреччини чинити тиск на правителя Молдавії князя Лупула. Останній повинен був платити дань Криму і дати згоду на одруження своєї молодої дочки з першим сином Хмельницького. Це було вельми важливо для Богдана, оскільки старша дочка господара Лупула була замужем за могутнім феодалом Литви князем Іоганном Радзвіллом.

У червні 1651 відбулася битва біля Берестечком, козаки зазнали поразки через з зраду армії кримського хана. В результаті Хмельницький вимушений був підписати у вересні 1651 невигідний Білоцерківський мир. З умовами договору більшість не могла погодитися. Боротьба продовжувалася. Х. вимушений був шукати ін. союзників, і 8 січня 1654 на нараді в Переяславі було прийнято рішення про возєднання України з Росією.

У 1659- 1667 територіальна цілісність України була порушена, укр.. землі війшли до складу 2 ворогуючих держав – Росії і Речі Посполитої.Гетьман правобережн. України Петро Дорошенко уклав у 1665 р. угоду про союз з ханом Криму і поставив свою частину України під протекторат Туреччини. Це примусило Росію і Польщу укласти Андрусовській мир 1667. За умовами А.д. припинялась польсько-московська війна 1654-1667 і встановлювалось перемир'я на 13,5 років (до червня 1680). За А.д. під владою Московської держави залишалась Лівобережна Україна, Сіверська земля з Черніговом і Стародубом, а також Смоленськ. Правобережна Україна і Білорусія з Вітебськом, Полоцьком і Двінськом залишалися в складі Речі Посполитої. Київ на два роки передавався Московській державі. Запорізька Січ передавалась під спільне управління Польщі і Московщини, які зобов'язувались у випадку татарських набігів на Україну разом виступити проти кримського хана. Коли польський король Ян Казимир відрікся від престолу через нові проблеми в Польщі і трон перейшов через деякий час до князя Михайлу Вішневецкому (син відомого князя Еремея), Дорошенко знову визнав протекторат Туреччини над Україною. В 1671 козацькі війська Дорошенко в союзі з кримськими татарами вторгнулися в східні провінції Польщі. Навесні 1672 розпочалась польсько-турецька війна 1672-76. Завдавши ряд поразок польським військам під командуванням коронного гетьмана Яна Собеського влітку 1672, турецько-українська армія на чолі з султаном Магометом IV і гетьманом П.Дорошенком здобула фортецю Кам'янець-Подільський і розпочала наступ на Галичину. На поч. вересня почалася облога Львова турецько-українськими військами. За цих умов польський уряд був змушений укласти Бучацький договір. За умовами договору Польща віддавала Туреччині Поділля. Брацлавщина і пд.Київщина переходили під владу гетьмана П.Дорошенка. Польща зобов'язувалася сплатити Туреччині контрибуцію за зняття облоги Львова і щорічно платити 22 тис. злотих данини. В квітні 1673 польський сейм відмовився затвердити Бучацький д., і польсько-турецька війна тривала до укладення Журавненського договору 1676.

В 1677 вибухнула нова війна між Туреччиною і Польщею. 13(23).1.1681 у Бахчисараї між Туреччиною, Кримським ханством і Московською державою була підписана мирна угода. При укладанні договору від української сторони був присутнім генеральний писар С Ракович. Договір був укладений терміном на 20 років і завершив війни 70-х рр. 17 ст. між цими державами за володіння землями Правобережної України. За Бахчисарайським м.д. кордон між Туреччиною і Московською державою встановлювався по р. Дніпру; Туреччина приєднувала пн. Київщину, Брацпавщину і Поділля, а Московська держава - Лівобережну Україну і Київ з містечками Васильків, Стайки, Трипілля, Радомишль. Напротязі 20-х років територія між Дністром і Бугом залишалася нейтральною і незаселеною, на якій обидві сторони не мали права будувати і відновляти укріплення: козаки отримали право на рибну ловлю, добування солі та вільного плавання по Дніпру та його притоках до Чорного моря, а татари - на кочування і полювання в степу по обидві сторони Дніпра. Б. м. д. в черговий раз перерозподілив українські землі між сусідніми державами і значно посилив позиції московського уряду в Гетьманщині, що призвело до поступового наростання національного та соціального гніту українського народу у Лівобережній Україні.

40. Слобідська Україна у другій половині ХУІІ-ХУІІІ ст. територія, населення, політичне та економічне життя.

СЛОБІДСЬКА УКРАЇНА (Слобожанщина) займала територію Харківської, Сумської, північ Донецької та Луганської областей, а також південно-східну частину Воронезької, південь Курської та більшість Білгородської областей РФ.

У 1652 переселенці з Чернігівського та Ніжинського полків на чолі з полковником І.Дзиковським (І.Зіньковський) заснували Острогозьк та створили перший і найбільший у СУ. Острогозький (Рибинський) полк. Цього ж року переселенці з м. Ставище Білоцерківського полку на чолі з Г.Кіндратовичем (Г.Кондратьєв), заснувавши Суми, створили Сумський полк. У 1654 переселенці з Правобережної та Лівобережної України сформували Охтирський полк та, заснувавши Харків, почали формувати Харківський полк. На основі Балаклійського та частини Харківського полків у 1685 створено Ізюмський полк. Використовуючи українських переселенців для економічного освоєння краю та охорони південних кордонів царства від кримських і ногайських татар, московський уряд звільнив їх від сплати податків, дозволяв вільно займатися промислами. Переселенці безоплатно володіли певною кількістю вільної землі (право займанщини), за ними зберігалися козацькі привілеї і самоврядування. Всі 5 слобідських полків поділялися на сотні, яких у 1734 було 98. Полковник і полкова старшина - обозний, суддя, осавул, хорунжий, 2 писарі - становили полкове управління. Сотенне управління здійснювали сотник, отаман, осавул, хорунжий і писар. Адміністративними, судовими, військовими, фінансовими справами в полках керували полковники, в сотнях - сотники. Козацька старшина обиралася на козацьких радах. У Слобожанщині виникають монастирі -Святогорський, Дивногорський, Шатрищегорський, Охтирський, Троїцький, Краснокутський, Козацький, Зміївський, Курязький, Миколаївський та Острогозький жіночий. За сприяння братства розвивається освіта. В 1732 в чотирьох полках С. діяли 124 школи. У Харківському колегіумі навчалося бп. 500 учнів. У Слобожанщині жив і творив Г.Сковорода. Засновані в др. пол. 17 ст. як фортеці Харків, Суми, Охтирка, Острогозьк перетворилися у 18 ст. у торгово-ремісничі центри. Тут виникли Охтирська тютюнова, Глушківська суконна та ін. мануфактури. В Харкові та Сумах діяли великі ярмарки. У 1731-33 для захисту кордонів Російської імперії від турецько-татарських нападів зусиллями козаків лівобережних і слобідських полків та посполитих селян було споруджено систему укріплень - Українську лінію. Царська адміністрація з самого початку створення слобідських полків намагалася втручатися у їхні внутрішні справи і обмежувати автономію. У сер. 17 ст. слобідські полки підпорядковано Розрядному приказов!, а з 1688-Великоросійському відділу Посольського приказу. З 1718 Охтирський, Харківський полки підпорядковуються київському, а Ізюмський і Острогозький - Воронезькому військовому губернаторові. З 1726 козацькі полки СУ. передано у відання Військової колегії, в кожному полку створювалась регулярна рота. В 1732 указом цариці Анни Іоанівни козацькі олки перетворено в армійські, полковників названо прем'єр-майорами, ліквідовано право займанщини, запроваджено подушний податок, заборонено вільний вихід з СУ. Імператриця Єлизавета Петрівна в 1743, скасувавши указ 1732, відновила автономію СУ, однак зобов'язувала тримувати там 4 армійські полки. У 1749 козакам заборонено не лише окидати СУ, а й залишати свої полки. Маніфестом Катерини ІІ 28.7(8.8.). 1765 слобідські козацькі полки були ліквідовані, а замість них творювались Харківський уланський, Сумський, Острогозький, Охтирський а Ізюмський гусарські полки. Козаків позбавлено давніх привілеїв і еретворено на військових обивателів, змушених платити подушний одаток. Козацька старшина могла вийти у відставку або, вступивши у регулярні полки, змінити свої чини на армійські. Полковники,
що особливо відзначилися в битвах, отримували звання полковника, обозні - прем'єр-майора, судді - секунд-майора, осавули, хорунжі і сотники - оручника; козацькі старшини, що не брали участі в бойових діях, отримували звання чином нижче.

На території СУ. в 1765 була створена Слобідсько-Українська губернія з адміністративним центром у Харкові, до складу якої увійшли Ізюмська, Охтирська, Острогозька, Харківська та Сумська провінції. Згідно з переписом у 1773, у Слобідсько-Українській губернії проживало понад 660 тис. чол.. У 1780 С.-У.г. була ліквідована і, за винятком Острогозької провінції, увійшла до складу Харківського намісництва. В 1796 замість Харківського намісництва створено Слобідсько-Українську губернію, до якої включено також Куп'янський повіт Воронезького намісництва.

41.Особливості розвитку Галичини, Буковини та Закарпаття у другій половині ХУП-ХУШ ст.

ГАЛИЧИНА - історична назва українських етнічних земель, розташованих на північ від Карпатських гір, в басейні річок Дністра, Західного Бугу, Сяну. Це територія Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської (за винятком північної частини) областей України, а також ряду воєводств Польщі (Перемишльське, Жешівське, Замойське, Холмське та ін.) Впродовж 1786-1849 до складу Г. входила і Буковина.

В роки національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького. 1648-1657 гетьман Б. Хмельницький здійснив 2 походи у Г (1648,1655) підчас яких двічі облягав м. Львів. Багато жителів Г. приєдналось тоді до козацько-селянських військ.

Друга половина 17 - перша половина 18 ст. - це період економічного та культурного занепаду галицьких земель, спричиненого постійними війнами, шляхетським сваволям, слабкістю центральної влади Речі Посполитої.

Внаслідок першого поділу Польщі (1772) Г. була включена до складу Австрійської імперії. Тут було створено окрему провінцію - "Королівство Галичини і Лодомерії", до складу якої увійшли українські етнічні землі Г.(східна Галичина) та південна частина Польщі з м. Краковом (Західна Г.). Після встановлення тут австрійського панування з метою господарського та культурного піднесення краю, уряд провів ряд реформ: спроба ліквідації кріпацтва і пом'якшення панщини, запровадження нового судочинства, утворення ряду навчальних закладів для українського населення, відновлення Львівського університету (1784) та Галицької греко-католицької митрополії (1808).

БУКОВИНА - історична назва українських етнічних земель, розташованих між середньою течією Дністра та головним Карпатським хребтом у долинах верхньої течії Пруту та Серету. Нині ця територія входить до складу України (Північна Буковина - Чернівецька обл.) та Румунії (Південна Буковина - обл. Сучава та Ботошани Румунії).

В роки національно-визвольної війни українського народу під керівництвом Б.Хмельницького 1648-1657 у складі козацько-селянських військ перебувала значна частина буковинців, які утворили власний полк, що брав участь у облозі Львова (1648). У 1650 Б.Хмельницький очолив похід у Молдову, який завершився укладенням союзу з господарем В. Лупулом. Впродовж 16-18 ст. постійними були культурні зв'язки Б. з іншими українськими землями. Молдовські господарі були фундаторами багатьох церков в Україні (Успенська та П'ятницька церкви у Львові та ін.). Відбувався обмін культурними цінностями, насамперед друкованими книгами. Багато вихідців з Б. навчалися у школах та колегіях Києва, Львова та інших українських міст. У 17-18 ст. на буковинських землях розвивався опришківський та гайдамацький рухи, спрямовані на національне визволення українського народу.

В результаті воєнних дій Росії та Австрії проти Туреччини у 1774 Б. була захоплена австрійськими військами. У складі Австрійської імперії (з 1867 -Австро-Угорщини) вона знаходилася до 1918. Протягом 1786-1849 Б. була у складі Галичини.

ЗАКАРПАТТЯ - історична назва українських етнічних земель, розташованих на південних схилах Карпатських гір та в басейні р.Тиси. Сьогодні це територія Закарпатської обл. України.

З початку 17 ст. активізуються прагнення до укладення церковної унії між католицькою та православною церквами. У 1646 р. в Ужгороді відбувся церковний Собор, що схвалив укладення унії. Остаточно унію було запроваджено на 3. у 1721. Населення краю брало активну участь у національно-визвольній боротьбі угорського народу, особливо у повстанні 1703-1711. Після його придушення австрійський уряд змушений був провести ряд реформ, ініціаторами яких були М. Терезія та Йосиф II (спроба скасувати кріпацтво, обмежити селянські повинності). Однак закінчилися вони невдало.

Наприкінці 18 - в І пол. 19 ст. спостерігається значне культурне відродження краю, чому сприяло налагодження тісних зв'язків з іншими українськими землями. Вихідцями із 3. були професори Львівського університету П. Лодій та І.Земанчик, перший ректор Петербурзького ун-ту М.Балуг'янський, відомий діяч Ю.Гуца-Вєнелін та ін.

42. Гетьманство Івана Виговського. Гадяцький трактат

Після смерті Б.ХмельницькогоІван Виговський на Корсунській Раді 1657 обраний гетьманом України. Продовжував політику Б.Хмельницького, спрямовану на досягнення повної державної незалежності України. У зовнішній політиці В. мав на меті утримувати дружні відносини з усіма сусідніми країнами, не надаючи переваги жодній з сторін. В жовтні 1657 уклав українсько-шведський договір, умови якого були вироблені ще за участю Б. Хмельницького. В той же час відновив союз з Кримським ханством, що був розірваний з моменту укладання Березневих статей 1654 та розпочав переговори з Польщею. Активна зовнішня політика В., спрямована на зміцнення міжнародного авторитету України, викликала занепокоєння московського уряду. Намагаючись посилити свій вплив в Україні, царський уряд почав активно формувати за допомогою своїх агентів антигетьманську опозицію. Внутрішня політика В., зорієнтована на посилення ролі козацької старшини в українському суспільстві, постійне підбурювання селян і запорожців царськими агентами спричинили виступ проти гетьмана частини козаків і селян, який очолив полтавський полковник М. Пушкар і запорізький кошовий Я. Барабаш. В травні-червні 1658 гетьманські війська за наказом В. ліківдували Барабаша і Пушкаря заколот 1657-58 і Дейнеків повстання 1657-58. Складна політична ситуація в Україні, постійна загроза агресії з боку Московщини і підтримка нею антигетьманської опозиції змусили В. до союзу з Річчю Посполитою. 6(16).9.1658 після довгих переговорів між Україною і Польщею було укладено Гадяцький договір. На попередніх переговорах українську сторону представляли Ю.Немирич, якого вважають автором Гадяцького д., і П.Тетеря, а польську - К.Беньовський та К.Євлашевський. Від кожного полку в Україні були присутні спеціально визначені представники, які узгоджували пункти договору, кожний з яких підписували. Договір складався з чотирьох розділів. За умовами Гадяцького д., Україна, як незалежна держава, під назвою Велике Князівство Руське входила на рівних правах з Польщею і Литвою до складу федерального державного утворення - Речі Посполитої. Територію Великого Князівства Руського складали київське, брацлавське і чернігівське воєводства. Вища законодавча влада належала національним зборам депутатів, які обиралися з усіх земель князівства. Виконавчу владу здійснював гетьман, який обирався довічно й затверджувався королем. Вибір кандидатів на гетьмана мали здійснювати спільно всі стани українського суспільства - козацтво, шляхта і духовенство. Гетьман очолював збройні сили України. У Великому князівстві Руському встановлювалися державні посади канцлера, маршалка, підскарбія і вищий судовий трибунал. Все діловодство мало вестися українською мовою. У Києві або в ін. місті передбачалося створити монетний двір для карбування власної монети. Українська армія мала складатися з 30 тис. козаків і 10 тис. найманого війська. Польським військам заборонялося перебувати на території князівства. У випадку воєнних дій в Україні польські війська, які знаходились на її території, переходили під командування гетьмана. Дізнавшись про укладення договору Виговського з Польщею, Московщина розпочала відкриту агресію проти України. Навесні 1659 150-тисячна армія під командуванням князя Трубецького розпочала окупацію Лівобережної України, руйнуючи і грабуючи все на своєму шляху. В червні 1659, зібравши всі можливі військові сили, В. вирушив назустріч загарбникам. 28-29(8-9).7.1659 у Конотопській битві 1659 українська армія під проводом гетьмана В. вщент розгромила московські війська. Проте В. не зміг скористатися результатами блискучої перемоги під Конотопом. Проти політики гетьмана виступила старшинська опозиція, яку створили промосковськи настроєні полк. І.Безпалий. Т.Цюцюра, В.Золотаренко. Скориставшись новим виступом проти гетьмана В., московські війська під командуванням Г.Ромодановського захопили Лівобережну Україну. В цих умовах Виговський в жовтні 1659 зрікся булави і виїхав у Польщу.

43. Перше гетьманування Юрія Хмельницького. Причини розколу української козацької державита його насладки.

Хмельницький Юрій (бл. 1641 - після 1681) - гетьман України (1657, 1659-63), гетьман Правобережної України (1677-81; 1685), молодший син Б.Хмельницького У квітні 1657 на старшинській раді, скликаній Б.Хмельницьким, 16-річний Юрій X. був проголошений гетьманом України. Після смерті Б.Хмельницького козацька рада у Чигирині 23.8.1657 підтвердила це рішення. Оскільки ж X. був ще молодим і не закінчив навчання у колегії, він за порадою старшини тимчасово склав владу. 25.10.1657 Генеральна Військова Рада проголосила гетьманом генерального писаря І.Виговського. У внутрішній політиці І. Виговський спочатку виступив за пріоритетну роль шляхти, ігноруючи давні принципи соціальної організації України, засновані на традиціях козацтва. Невдоволений втручанням російських чиновників у справи України, він починає мирні переговори з Польщею. На початку 1658 р. Виговський дає польському королеві Яну Казимирові згоду на визнання суверенітету. Цим фактично було започатковано розкол в українському суспільстві на прихильників Росії і прихильників Польщі.

Обурена козацька старшина під керівництвом кошового Я. Барабаша та полтавського полковника М. Пушкаря збирає військо і фактично розпочинає громадянську війну. Гетьман розгромив повстання і жорстоко покарав його учасників. У вересні 1658 р. переговори з Польщею були продовжені і 16 вересня підписується Гадяцький трактат, згідно з яким Україна як „Руське князівство" входила до Речі Посполитої на правах формально рівного суб'єкта федерації. Українська держава визнавалась в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. Органи влади формувалися за польським зразком. На чолі держави стояв виборний гетьман. Україна могла мати власний суд, військо, скарбницю, але при цьому позбавлялася можливості міжнародних стосунків. Союз із Польщею викликав незадоволення частини козацтва зовнішньою політикою І.Виговського та інтриги деяких старшин на чолі з Я.Сомком призвели до усунення його від влади (11.9.1659). На раді у Білій Церкві за підтримкою промосковськи настроєної частини старшини X. було знову обрано гетьманом. Слабовільний і нерішучий, позбавлений військового і політичного хисту, X. постійно потрапляв у залежність від Московщини, Польщі або Туреччини. У жовтні 1659, скориставшись тяжким становищем України, московські війська під командуванням князя О.Трубецького захопили Лівобережну Україну. Під тиском обставин X. змушений підписати Переяславські статті 1659, які значно обмежували державні права України. У 1660 розпочалась нова війна між Польщею і Московщиною за українські землі, в якій взяли участь і українські війська на чолі з X. Воєнна кампанія московських військ під командуванням В.Шереметьева на Волині, до яких приєднався за наказом X. козацький корпус під проводом Т.Цецюри, завершилася нищівною поразкою під Чудновом на Житомирщині. 27.10.1660 X. уклав з Польщею Слободищенський трактат 1660, за яким Україна відновила союз з Річчю Посполитою на умовах Гадяцького договору 1658. Це викликало неоднозначну реакцію українського народу й Україна фактично розділилася на дві частини - Правобережну під протекторатом Польщі та Лівобережну під протекторатом Росії. Проти політики X. виступили, підбурювані Москвою, Ніжинський, Чернігівський та Переяславський полки. У 1661-62 кілька походів X. на Лівобережжя завершилися невдачею. Після обрання весною 1662 на козацькій раді у Козельці (біля Переяслава) наказним гетьманом Лівобережної України переяславського полковника Я.Сомка почалися міжусобиці серед прибічників двох гетьманів. У січні 1663, відчуваючи власну неспроможність опанувати ситуацією, X. зрікся булави і постригся у ченці під іменем Гедеона.

У 1663 гетьманом Правобережжя був обраний П. Тетеря, а Лівобережжя - І. Брюховсцького, територіальний розкол України доповнився політичним.

44. Гетьманство Петра Дорошенка: спроба об'єднаний України

10.10.1666 правобережні полковники вибрали П. Дорошенка тимчасовим гетьманом Правобережної України, а на початку січня 1666 у Чигирині козацька рада підтвердила вибір старшини. В 1665-66 Дорошенко був змушений розбити двох претендентів на гетьманську булаву - В.Дрозденка і С.Опару. Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобереженої України, Д. при підтримці київського митрополита Й.Тукальського провів ряд важливих реформ. Щоб позбутися залежності від козацької старшини, створив постійне 20-тисячне військо з найманих частин - т.зв. серденята (з турецької - відчайдухи), які відзначалися хоробрістю в бою і особистою відданістю гетьманові. Для зміцнення фінансової системи Гетьманщини Д. встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету. Проводячи політику колонізації незалежних земель, Д. на степовому пограниччі утворив новий Торговицький полк. Намагаючись здобути підтримку серед народних мас, Д. часто скликав козацькі ради. де вислуховував думку рядових козаків. Разом з активними заходами по реорганізації внутрішнього державного життя України Д. розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. Стратегічною метою всієї внутрішньої і зовнішньої політики Д. було об'єднання піц своєю владою Лівобережної і Правобережної України. Після підписання між Московською державою і Польщею Андрусівського перемир'я 1667, умови якого абсолютно нехтували державні інтереси України, Д. вирішив укласти військовий союз з Кримським ханством і перейти під політичний протекторат Туреччини. У вересні 1667 об'єднане українсько-турецьке військо, розпочавши воєнні дії в Галичині, змусило польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і встановити українсько-польський кордон по р.Горині. Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, Д. на початку літа на чолі козацького війська перейшов на лівий берег Дніпра, де в цей час відбувалось антимосковське повстання. В ході нього у військовому таборі під Опішнею козаки вбили гетьмана І.Брюховецького і 8.6.1668 проголосили Д. гетьманом всієї України. Проте гетьманування Д. на Лівобережній України тривало недовго. Занепокоєні зміцненням гетьманської влади в Україні сусідні держави взялися підривати її шляхом підтримки суперників Д. і прямою військовою агресією. Кримські татари підтримали претендента на гетьманську булаву запорізького писаря П.Суховієнка. Д., призначивши наказним гетьманом на Лівобережжі Д.Многогрішного, був змушений повернутися у Правобережну Україну. На поч. 1869 Д. при допомозі запорожців під проводом І.Сірка вдалося розгромити Суховієнка і його союзників - кримських татар. Відсутністю Д. у Лівобережній Україні скористалися противники гетьмана, які в середині березня 1659 у м.Глухові на основі Глухівських статей 1669 проголосили гетьманом Д.Многогрішного. В цих складних умовах, намагаючись нейтралізувати ворожі дії Криму і отримати допомогу у боротьбі проти Речі Посполитої і Московського царства, Д. восени 1669 уклав союзний договір з Туреччиною (затверджений Генеральною Військовою Радою 10-12.03.1669 у Корсуні). Основою воєнно-політичного союзу стала угода, підписана в 1651 між Б.Хмельницьким і турецьким султаном. За цим договором територія Української держави мала охоплювати землі від Перемишля до Путивля; підтверджувалося право вільного вибору гетьмана, який обирався повічно; українська православна церква зберігала автономію у складі константинопольського Патріархату; українське населення звільнялося від оплати податків і данини на користь турецької казни; на українських землях турки і татари не мали права споруджувати мечеті і брати ясир; Туреччина і Кримське ханство не повинні були укладати мирних договорів з Польщею і Московією без згоди гетьмана; султанські грамоти, які стосувалися України, мали писатися турецькою та українською мовами. Після підписання цієї угоди Туреччина оголосила Польщі війну. У вересні 1670 Д. був змушений розпочати боротьбу зі ставлеником Польщі уманським полковником М.Ханенком. Протягом 1671 призначений Д. наказним гетьманом О.Гоголь вів воєнні дії проти польської армії і загонів М.Ханенка. 1671 пройшов у незначних сутичках між противниками. Восени 1671 польська армія на чолі з Яном III Соб'єським повела наступ на Поділля і захопила Брацлав, Могилів, Вінницю. Навесні 1672 розпочалися широкомасштабні воєнні дії. Д., отримавши воєнну допомогу від Туреччини, перейшов у наступ. В липні козацькі полки під проводом Д. розгромили загони М.Ханенка під Четвертинівкою на Поділлі. 27.8.1672 об'єднана українсько-турецько-татарська армія, яку очолювали гетьман Д, турецький султан Мохамед IV і кримський хан Селім-Прей, здобула фортецю Кам'янець (тепер Кам'янець-Подільський) і рушила в Галичину. На поч. вересня 1672 союзницькі війська обложили Львів. Не маючи засобів для продовження війни, польський уряд 5.10.1672 уклав Бучацький мирний договір 1672. Укладання Бучацького договору, за яким Польща відмовлялася від претензій на Правобережну Україну, Московська держава розцінила як можливість, не порушуючи Андрусівського перемир'я з Річчю Посполитою, захопити Правобережжя. В червні 1672 замість скиненого з гетьманства Д.Многогрішного лівобережним гетьманом було обрано І.Самойловича, якого 17.3.1674 було проголошено гетьманом всієї України. В червні 1674 московська армія під командуванням воєводи Г.Ромодановського і козацькі полки на чолі з гетьманом І.Самойловичем вступили у Правобережжя і взяли в облогу гетьманську столицю - Чигирин. Два тижні гетьманські війська завзято обороняли місто. На допомогу Д. під Чигирин підійшла турецько-татарська армія під командуванням візиря Кари-Мустафи, яка змусила І.Самойловича і московські війська відступити. Правобережна Україна знову перейшла під владу Д. Проте ситуація на Правобережжі була надзвичайно складною. Роки виснажливої війни перетворили українські міста і села на правому березі Дніпра на суцільну руїну. Турецькі залоги, закріпившись у стратегічно важливих містах, вимагали сплати данини турецькому султанові, руйнували церкви або перетворювали їх на мечеті, грабували і захоплювали в полон місцеве населення. Авторитет Д. почав падати серед українського населення. В цій ситуації розчарований політикою Туреччини Д. вирішив зректися булави. Восени 1675 на козацькій раді в Чигирині Д. склав гетьманські клейноди, а І.Сірко прийняв від нього присягу на вірність цареві. Але московський уряд вимагав від Д. присяги на лівому березі Дніпра в присутності І.Самойловича і І.Ромодановського, від чого Д. рішуче відмовився. Восени 1676 30-тисячна московська армія і полки І.Самойловича знову обложили Чигирин. 19.9.1676 розпочався штурм гетьманської столиці, яку обороняв всього двохтисячний загін серденят. Після кількагодинного запеклого бою Д., розуміючи всю безвихідь становища, переконав козаків припинити опір. Після зречення з гетьманства Д. поселився в с.Сосниці проте через деякий час на вимогу царського уряду переїхав до Москви.

Дата добавления: 2015-05-23