Сармати 16 страница. Загострення становища в економіці відбилося на життєвому рівні народу України

Загострення становища в економіці відбилося на життєвому рівні народу України. Після проведення лібералізації цін у 1992 р. основна маса населення (близько 64 %) опинилася за межею бідності. Це - нечуване для мирного часу падіння рівня добробуту. По суті, за короткий час було зруйновано середній клас, який утіворюють кваліфіковані робітники найманої праці і який становить соціальне опертя цивілізованого суспільства. У найдраматичнішому 1993 р. середньомісячний прибуток на душу населення складав (у доларах США): в Україні -15, Польщі - 150, Туреччині - 300, Словенії- 400, США - 1500. Напруженості в суспільстві додавав непомірний ріст цін. За 1991-1995 рр. споживчі ціни виросли у 118 тис. разів. До критичного рівня знизилася купівельна спроможність. Знецінюються всі соціальні виплати населенню - пенсії, стипендії, різноманітні допомоги, внески в Ощадбанк. Значно зросло безробіття. Почався масовий відтік робочої сили за кордон, особливо нелегальна міграція із західних областей України.

Поскільки офіційної статистики еміграції населення України не існує, тай її неможливо зробити через те, що населення в основному влаштовується на роботу за кордоном нелегально, сьогодні неможливо назвати справжнє число емігрантів. У 2002 р. керівники держави неодноразово називали цифру близько 7 млн. осіб.

За результатами соціологічних обстежень Центру „Демократичні ініціативи" постійно від'їжджає з України за кордон на заробітки до 5 % і періодично поповнює свій бюджет у заробітчанських поїздках до 20 % працездатного населення. Зокрема, за даними Тернопільського обласного центру зайнятості, станом на 1 жовтня 2001 р. за межами України працювало понад 20 тис. осіб або 6,33 % від кількості сільського населення Тернопільщини у працездатному віці. А в таких районах як Монастириський і Заліщицький - 11-12 %. Є окремі населені пункти, з яких на заробітки за кордон виїхало близько 30 % працездатного населення.

Для соціальної структури характерне форсоване розшарування суспільства. Тільки за 1990-1992 рр. питома вага „середнього класу" знизилася, за приблизними підрахунками, з 78 до 36%. Як наслідок, зростає напруга між „багатими" й „бідними". Так у 2002 році в податкових службах України офіційно зареєстрували свої більш як 1 млн. доходи 160 осіб. Заданими іноземних засобів масової інформації багато окремих наших відомих олігархів оцінюються понад мільярд або близько мільярда доларів США, 1 в той же час народ- найбідніший у Європі.

У посланні Президента України до Верховної Ради „Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 р." було відтверджено, що держава протягом майже усіх років незалежності знаходилася в стані економічної кризи. За 1990-1999 рр. ВВП країни скоротився на 59,2 %, обсяги промислової продукції - на 48,9 %, сільського господарства- на 51,5 %. Реальна заробітна плата зменшилася у 3.82 рази, а реальні виплати пенсій - у 4 рази. Невід'ємна складова такої ситуації - зростання корумпованості в суспільстві, створення кланово-олігархічних об'єднань, майже тотальна політична зааганжованість ЗМІ, порушення конституційних прав громадян, тощо. За рівнем корумпованості, на думку зарубіжних дослідників, Україна посідає одне з перших місць. Все це посилює опозиційні настрої в суспільстві, викликає соціально-політичні конфлікти, підриває довіру до влади, не сприяє зміцненню міжнародного іміджу України. І лише у 2000 р. за уряду В. Ющенка вперше за всю історію незалежності України було здійснено рішучі кроки, спрямовані на подолання економічної кризи, розбалансованості між економічними і політичними перетвореннями і досягнуто перших економічних успіхів: ВВП зріс на 6 %, промислове виробництво - на 12,9 %, валова продукція сільського господарства - на 9,2 %.

Позитивними результатами 2000 р. стало погашення заборгованості з пенсій, активізація інвестиційної, в т. ч. кредитної діяльності, зростання експортного потенціалу національної економіки, зменшення зовнішнього боргу. Вперше спостерігалося позитивне сальдо в зовнішній торгівлі. Частка експорту в ВВП України становила майже 60 %, -зміцнилася бюджетна дисцпліна. Не дивлячись на все це, більшість Верховної Ради України, основу якої на день голосування, тобто 26 квітня 2001 р., склали депутати від об'єднаних соціал-демократів, „Трудової України" та „Демократичного союзу". 263 голосами „За" відправили у відставку уряд В. Ющенка. Він став восьмим прем'єром, якого спіткала така доля за 10 років української незалежності, але, мабуть, першим, який випав із влади не стільки з економічних, скільки з партійно-політичних міркувань. Цей уряд вперше у боротьбі за існування не вступив із депутатами ні в політичні, ні в майнові торги. І есе ж, за наполягання перш за все лідера СДПУ(о) В. Медведчука, який тоді фактично керував верховною Радою із-за хворби І. Плюща, уряд Ющенка було відправлено у відставку. Новим прем'єр-міністром став Анатолій КІнах, якого вже в 2002 р. ці ж політичні сили замінили на В. Януковича.

Отже, лише наприкінці XX ст., у 2001—2002рр. вдалося стабілізувати економіку і навіть добитися її певного зростання. Це дало можливість Президенту України внести на розгляд новообраної (березень 2002 р.) Верховної Ради програму нової соціально-економічної стратегії, спрямованої на європейську інтеграцію.

Вал шипі іінугрішній продукт. За оперативними даними, у 2008р. порівняно з 2007р. реальний валовиіі внутрішній продукт збільшився на 2,1%.

Промисловість. У промисловості за підсумками 2008р. отримано спад виробництва продукції проти попереднього року на 3,1%. Така ситуація спричинена різким скороченням обсягів виробництва у IV кварталі 2008р. (на 24,9%). Найбільше падіння порівняно з відповідним кварталом 2007р. спостерігалось неї підприємствах гірничо-металургійного комплексу (на 39-45%), хімічної промисловості (на 32,5%), машинобудування (29,2%). Не досягнуто рівня виробництва 2007р. у добуванні неенергетичних корисних копалин, легкій та хімічній промисловості, металургійному виробництві, виробництві коксу та продуктів нафтоперероблення, виробництві та розподіленні електроенергії.

Ціни. Індекс споживчих цін у грудні 2008р. зафіксовано на рівні 102,1%, за рік у цілому- 122,3%.

Індекс цін виробників промислової продукції у грудні 2008р. становив 99,6%, за рік у цілому- 123,0%.

Доходи населення. Номінальні доходи населення за січень - листопад 2008р. порівняно з відповідним періодом 2007р. зросли на 40,1%. Наявний доход, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 39,8%, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактора, - на 11,4%.Витрати населення у січні-листопаді 2008р. порівняно з відповідним періодом попереднього року зросли на 37,3%. Приріст заощаджень досяг 58600 млн.гри.

Заробітна плата. Середньомісячна номінальна заробітна плата штатного працівника за січень-листопад 2008р. зросла порівняно з січнем-листопадом 2007р. на 35,3% І становила 1790 грн. У листопаді 2008р. порівняно з жовтнем номінальна заробітна плата зменшилась на 4,9% і становила 1823 грн. За січень-листопад 2008р. реальна заробітна плата найманих працівників по відношенню до відповідного періоду попереднього року збільшилась на 7.2%.

Загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати на 1 грудня 2008р. становила 1736,7 млн.гри., що на 59,7%, або на 1068,0 млн.грн. більше, ніж на початок року.

Населення. На 1 грудня 2008р. в Україні, за оцінкою, проживало 46162,8 тис. осіб. Упродовж січня-листопада 2008р. чисельність населення зменшилася па 209,9 тис. осіб, або на 5,0 осіб у розрахунку на 1000 жителів.

88. Українці в сучасному світі: тенденції' розвитку діаспори

УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА - означення української національної спільноти поза політичними кордонами України. Головним джерелом утворенння у.д. стала еміграція. Масова еміграція українців розпочалася в останній чверті 19 ст. Головною причиною еміграції українців було аграрне перенаселення. Еміграція українців за океан, початок якої відноситься до 1871, була спрямована у США, де вони працювали, в основному, у промисловості й на будівництві. У 1890-х розпочалася еміграція українських селян у Канаду (у т. зв. степові провінції), Бразилію (штат Парана) і Аргентину (провінція Міссіонес). Всього до Першої світової війни в Америку виїхало 500 тис. українців, з них у США-350 тис., у Канаду - 100 тис., у Бразилію і Аргентину - 50 тис. чол. На американському континенті українці створили розгалужену мережу власних релігійних, господарських, просвітницьких, громадських, спортивних і політичних організацій, які допомагали їм зберегти зв'язок з рідними землями і національну самобутність.У.д. в Російській імперії (зокрема, в Азії), яка була переважно землеробською, мала зовсім інший характер, ніж в Америці. Після 1861 еміграційні потоки з України спрямовувались на Поволжя і Урал. В останній чв. 19 ст., коли вільних земель в Європейській Росії вже не було, українці емігрували в Західний Сибір і сусідню частину Туркестану, а потім - на Далекий Схід, у т. зв. Зелений Клин. Згідно з переписом 1897 у Російській імперії в діаспорі проживало 1.560 тис. українців. У наступні роки українська еміграція постійно зростала. В результаті цього процесу в 1914 в Російській імперії поза етнічними територіями проживало бл. 3,4 млн.чол. (з них в Азії-майже 2 млн. чол.). Перша світова війна 1914-18 і поразка українських національно-визвольних змагань 1917-21 викликали першу масову українську політичну еміграцію. Вона поповнила існуючу Уд, свіжими кадрами політичних, наукових, господарських, культурних діячів. Головними центрами нової еміграції стали країни Середньої і Західної Європи (Чехо-Словаччина, Німеччина, Польща, Франція, Австрія, Румунія, Югославія). У післявоєнний період відродилась трудова еміграція із західноукраїнських земель за океан. Кількісно вона була значно меншою, ніж до Першої світової війни. Разом уся західна Уд. налічувала 1,7-1,8 млн. чол. (США-700-800 тис. чол., Канада - 200 тис. чол., Аргентина - 100-120 тис. чол., Бразилія - 80 тис. чол., Румунія - 350 тис. чол., Польща -100 тис. чол..Франція-40 тис. чол., Югославія - 40 тис. чол., Чехо-Словаччина - 35 тис. чол., в інших країнах Західної і Центральної Європи - 15-20 тис. чол.). Чисельною була Уд. на території СРСР. За переписом 1926, поза українськими землями в СРСР проживало 3,4 млн. українців. Масштаби і географія У.д. значно розширились після 1945. Нова хвиля політичної еміграції одразу після війни опинилася в Німеччині і Австрії, у таборах для переміщених осіб (бл. 200 тис. чол.), а наприкін. 1940-х - на поч. 1950-х розпорошилася по різних континентах і країнах. Так виникли нові українські поселення в Австрії, Тунісі, Венесуелі, зміцніли існуючі общини у США, Канаді, Бразилії, Аргентині, Парагваї. В Європі залишилося приблизно 550 тис. чол., які утворили нову українську групу у Великій Британії, зміцнили спільноти у Франції, Бельгії, Голландії. Нині Уд. налічує у Чехії 40-60 тис. чол., Словаччині - 80-100, Польщі - 300-350, Румунії - 250-280, Сербії - ЗО, Хорватії - 6, Боснії і Герцеговині - 5, Австрії - 4-5, Німеччині - 20-25, Франції - 40-45, Бельгії - 3-5, Великій Британії-30-35, США-1250-1500, Канаді - 800-900, Бразилії - 150, Аргентині -200, Парагваї - 10, Уругваї - 10, Чилі - 2, Венесуелі - 2, Австралії та Новій Зеландії-35 тис. чол. У середовищі західної У.д. діє значна кількість політичних, науково-просвітних, культурних організацій, учбових закладів. Однак, тільки незначна частина емігрантів готова повернутися на історичну батьківщину. Народжена в нових країнах поселення генерація вважає їх за свою батьківщину. Вона інтегрувалася в їхнє життя, а свою етнічну приналежність прагне зберегти як окрему культурну спадщину. В значно гіршому становищі перебуває східна Уд., розміщена на території колишнього СРСР. У Російській Федерації проживає 3,7 млн. чол., у Казахстані - бл. 700 тис. чол., в Узбекистані-112, у Киргизії-120, у Молдові - 507, у Білорусі - 133 тис. чол. Чисельністю східна У.д. значно переважає решту У.д., але вона не користується ніякими гарантованими правами та інституціями національного життя. Наприкін. 1980-х - на поч. 90-х років розпочалося певне відродження українського національного життя. У 1989 в Москві утворено Товариство української мови "Славутич" (перший голова - льотчик-космонавт П.Попович), виникли українські науково-просвітницькі, культурні організації на Далекому Сході, в Казахстані, Узбекистані, Киргизії, Білорусі, Молдові.

89. Етнодемографічні зміни в Україні у XX ст.

У 50-х - 90 -х роках XX століття сформувалися основні напрямки та сучасна проблематика вітчизняної етнодемографічної науки. Серед них можемо виділити: історико-етнодемографічні дослідження, обрахування українського населення в етнічно неоднорідних районах та діаспорах, вивчення динаміки чисельності українського народу в XX столітті, дослідження динаміки чисельності різноманітніх етнічних груп та національних меншин в Україні.

З початку 50-х років відбувається поступове відновлення історико-демографічних досліджень українського народу. Зокрема, з'являється низка праць О.І. Барановича присвячених різним аспектам етнодемографічної ситуації в лісостеповій та Правобережній Україні у XVI - XVIII століттях.43

В останні десятиліття комплексні дослідження населення України та окремих її регіонів в історичному аспекті проводилися М. Крикуном, В.М. Кабузаном та СІ. Бруком які досліджували питання чисельності населення України у ХУІ - XX століттях,44С. Копчаком та А. Перковським, що вивчали етнодемографічні процеси у Прикарпатті та на Лівобережній Україні у минулому.45

Окремий напрям вітчизняної етнодемографії - обрахування українського населення в етнічнозмІшаних районах та діаспорах. Значний внесок у вивчення цих проблем зробили В. Зеленчук, В.М. Кабузан, В. Загоровський, СІ. Брук, В.Б. Євтух та інші вчені.46

Населення України відзначається великим ступенем етнічної різноманітності. На території держави нині проживає понад 130 національностей.29 На теренах сучасної України крім титульного етносу -українців, мешкає ще 16 найчисельніших етнічних груп, чиї ядра знаходяться за межами держави, а також значна кількість малих етнічних груп, які входили до складу колишнього СРСР.

Процеси змін етнонаціонального складу населення відбуваються і тепер. Слід відмітити територіальну нерівномірність поселенської структури українського етносу - перевага у західних та центральних областях, зменшення частки українців у східному регіоні та найменший відсоток у Криму. Відмінною є територіальна структура інших етнічних спільнот. Що стосується найбільшої етнічної групи країни - росіян, то її частка найбільша у Криму та східних областях України, найменша - на Заході. Росіяни, в основному, є мешканцями міст.

З утворенням нових держав на початку 90-х рр. міжреспубліканські міграційні процеси засвідчили тяжіння до мононаціональності практично в усіх колишніх радянських республіках. Такі процеси відбуваються і в Україні, про що яскраво свідчать дані статистичних досліджень.

Демографічна ситуація

За кількістю населення Україна посідає 5 місце в Європі (після Німеччини, Італії, Великобританії, Франції) та 21 місце у світі. На її долю припадає 7,3% населення Європи і 1% населення Землі.

.

Динаміка чисельності

Систематичне проведення переписів населення протягом XX століття дає змогу достовірно відтворити найбільші зміни чисельності населення України за цей періоду.

Кризові процеси 90-х років негативно вплинули на демографічну ситуацію в Україні. Бурхлива міграція населення, викликана появою можливостей вільного переміщення у межах і за межі території країни, зниження народжуваності та зростання смертності внаслідок економічних і соціопсихологічних чинників спричинили загальне скорочення чисельності населення України. Лише у 2003 році, внаслідок стабілізаційних процесів та стабільного зростання економіки країни, в Україні намітилася низка позитивних тенденцій, які в подальшому здатні вплинути на покращення демографічної ситуації.

Всеукраїнський перепис населення

Перший національний Всеукраїнський перепис населення відбувся в Україні 5 грудня 2001 року (попередній було проведено у 1989 році - коли Україна ще перебувала у складі СРСР).

Згідно з даними цього перепису, населення України складало 48 млн. 457 тисяч чоловік. Цей показник виявився істотно меншим порівняно з 1989 роком.

Густота та розміщення населення територією країни

Україна залишається переважно урбаністичною країною, з чисельною перевагою міського населення над сільським: 32 млн. 754 тис. городян (або 67,2%) проти 15 млн. 883 тис. (або 32,8%) сільського. Найменш сільськими є такі області України, як Донецька - 10%, Луганська - 14%, Дніпропетровська - 17%, Харківська - 21%, Запорізька - 24% (селян). Найбільш сільськими є Тернопільська і Закарпатська області - по 59% сільського населення, Івано-Франківська і Чернівецька - по 58%, Вінницька -56% і Рівненська - 55%. Водночас найвищий рівень урбанізації в Донецькій області, в якій мешканці міста становлять 90% населення, Луганській - 86% та Дніпропетровській - 83%.

Віковий склад

І їа час проведення перепису 2001 року в Україні спостерігався процес старіння населення. У віковій структурі збільшилася частка людей пенсійного віку, яка складала понад 23,9%, і зменшилася частка дітей, яка становила близько 18,1%. Середня тривалість життя людей в Україні становить 68 років, зокрема жінок -73 роки, чоловіків - 63 роки. Старіння населення є характерним явищем для всіх європейських держав.

Громадянство, національний склад населення

З усього населення України її громадяни становлять 47 млн. 950 тис, іноземці - 168 тис, з яких громадяни держав СНД - 151 тис. осіб. Найбільше іноземців проживає в М.Севастополь (3,4%).

У складі населення спостерігається яскраво виражена перевага двох етносів: 37,5 млн. осіб (77,8%) є українцями і 8,3 млн. (17,3%) - росіянами. Протягом міжпереписного періоду кількість українців дещо зросла, натомість кількість етнічних росіян зменшилася на чверть. Вперше після другої світової війни в Україні відбулося зростання питомої ваги осіб, для яких українська мова є рідною, тобто відбувся перелом тенденції русифікації населення. Лише чотири з двадцяти семи регіонів переважно російськомовні (Севастополь, Крим, Донеччина та Луганщина), у трьох областях (Запорізька, Одеська та Харківська) кількість осіб із рідною українською та російською мовами приблизно однакова, понад дві третини населення решти двадцяти регіонів вважають рідною українську мову.

Основним фактором етнічних трансформацій стали міграційні процеси та зміна самосвідомості -якщо за радянського періоду частина українців (як і багатьох інших народів) відносила себе до росіян, то нині вони усвідомлюють себе представниками основного етносу незалежної України.

Сучасні тенденції

За даними Міністерства праці та соціальної політики України на 1 березня 2004 року в Україні проживало 47548,7 тис. осіб. Хоча тенденція зменшення населення триває, в ній намітились певні позитивні зрушення.

Починаючи з 2001 року, в Україні зростає середня тривалість життя. Порівняно із 2003 роком природне скорочення населення зменшилося на 7,1%. Це відбулось за рахунок як зростання кількості народжених, так і скорочення числа померлих.

Упродовж січня-лютого 2004 року порівняно з відповідним періодом минулого року число народжених збільшилось на 2,5 тис. (або на 3,8%), а кількість померлих зменшилося на 3,1 тис. (або на 2,2%). Рівень смертності новонароджених також зменшується.

Водночас відбувається скорочення міграції населення. Його рівень у січні-лютому 2004 року виявився майже втричі меншим, ніж у той же період 2003 року. Це відбулось за рахунок зниження (з 9,3 тис. до 6,9 тис.) числа вибулих за межі країни. Хоча прийнято вважати, що на заробітки за кордон їдуть представники найбідніших верств населення, дослідження доводять, що у 58% тих, хто збирається за кордон, є робота в Україні. По суті, трудова міграція українського населення не відрізняється від подібних процесів Центрально-Східної Європи, громадяни яких виїжджають на заробітки до країн Західної Європи, де їхня праця оплачується дорожче, ніж на батьківщині.

90. Культура України початку XXI ст.

Після здобуття Україною незалежності в 1991 р. почався новий етап розвитку українського суспільства. Україна стала суверенною демократичною державою, почалися радикальні реформи. Головною особливістю сучасного періоду можна вважати його перехідний характер. Ми можемо говорити про те, що в суспільстві склалася нова соціокультурна ситуація, яка характеризується іншими соціально-економічними умовами, формами власності, характером стосунків між людьми, соціальною структурою, системою цінностей. Принципово новий статус в наші дні отримала національна культура. У той же час серйозно впливає на всі сфери суспільного життя економічна криза, яку переживає наша Україна в кінці XX ст.

Одним з найважливіших для розвитку культури є питання про національну мову. За переписом 1989 р. українці становили 72% населення республіки, серед них рідною українську мову назвали 67%, російська мова переважає на сході України, в Криму. Але дуже показовим є ставлення росіян в Україні до української освіти своїх дітей - за даними американського соціолога І.Бремера (1994), 54% росіян у Львові і 65% у Києві згодні з тим, щоб їхні діти навчалися в українських школах і майже всі росіяни у Львові та Києві (відповідно 96 та 91 %) визнають, що їхні діти повинні вільно володіти українською мовою. У Симферополі так думають 54 % росіян. Це по суті говорить про підтримку процесу еволюційної українізації неетнічними українцями.

Фінансові проблеми перешкоджають збільшенню тиражів українських книг, комерційна література в основному привозиться з Росії. Тобто очевидно, що для успішного розв'язання проблеми не досить адміністративних заходів, а потрібна культурно-просвітницька робота, державна економічна підтримка. У 1999 р. в більш ніж 60% середніх навчальних закладів викладання здійснювалося державною мовою, за винятком декількох регіонів. У системі середньої освіти зникла одноманітність. З'являються авторські школи. Особливий розвиток отримали нові види середніх навчальних закладів з ранньою профілізацією - гімназії, ліцеї. Діє програма державної підтримки обдарованих дітей. В 2000 р. почато перехід на 12-річну середню освіту. Однак соціальне розшарування населення все частіше додає системі освіти по суті становий характер. Державні школи зазнають фінансових труднощів, вчителям нерегулярно виплачується зарплата. Практично зникла система професійного навчання, оскільки промисловість неспроможна фінансувати ПТУ. Масово закрилися дитячі садки.

Реформується система вищої освіти. Для підвищення її рівня введена система акредитації. Найбільші навчальні заклади отримують статус Національних. Наприклад, Національний Київський університет ім. Тараса Шевченка, Національний університет "Києво-Могилянська академія". Крім державних, з'являється велика кількість комерційних вузів. Внаслідок цього кількість різного роду інститутів, академій, університетів зросла майже вдвічі.

За роки незалежності розширилися культурні контакти з різними країнами. Це сталося завдяки роботі різних міжнародних фондів, можливості поїздок, спільним проектам. Були видані твори письменників, які працювали в еміграції, з'явилася перекладна література провідних закордонних істориків-українознавців (у 1993 р. українознавство викладалося у 28 університетах і коледжах США і в 12 університетах Канади).

Попри фінансові та ін. труднощі розвивається українська наука. Україна бере участь у найбільших міжнародних програмах століттяЗ'явилося розділення культури на елітарну і масову. Україна зіткнулася з таким явищем, як американізація культури, що особливо відчувається в кінематографі (виробництво власних фільмів значно скорочене), популярної музики, літератури.

Для багатьох людей відвідування театрів, музеїв, бібліотек, тим паче які-нєбудь поїздки стали недоступними. У зв'язку зі значним скороченням життєвого рівня (за рівнем життя Україна займає 95-е місце в світі, а понад половина населення живе нижче межі бідності), погіршенням медичного обслуговування, зростанням вартості ліків, ускладненням екологічної обстановки спостерігається збільшення захворюваності, смертності, зниження народжуваності.

Національні меншини України отримали широку можливість задовольняти свої культурні запити. Виникли національні культурні товариства євреїв, греків, німців. Наприклад, радіо в Маріуполі регулярно веде передачі грецькою мовою (в Донецькій області понад 100 тисяч греків), створено грецький національний університет. Відбувається обмін культурними делегаціями. Відкрилися школи з польською, румунською, угорською, іншими мовами викладання. Особливої уваги вимагає проблема розвитку культури кримськотатарського населення.

Зник державний контроль, який багато років тяжів над творчою інтелігенцією. Розширилися можливості гастрольної діяльності. Однак багато театрів, творчих колективів через скорочення державного фінансування виявилися у складній ситуації. Відбувається, з одного боку, усвідомлення необхідності їх підтримки органами влади, в тому числі місцевої, з іншого боку, йде пошук спонсорів, меценатів. Прикладом може служити Донецький оперний театр ім. А.Солов'яненка, художнім керівником якого є В.Писарєв. Тут не припиняються прем'єри спектаклів, з успіхом проходять зарубіжні гастролі, організовуються національні і міжнародні фестивалі.

Нові можливості відкриваються перед українською культурою в зв'язку з формуванням в Україні громадянського суспільства. Новий громадський (так званий "третій" - на відміну від перших двох - державного та комерційного, бізнесового) суспільний сектор - це сума недержавних неприбуткових організацій, які сьогодні вже здатні впливати на хід суспільних, зокрема культурних процесів.

Принципово змінилися відносини держави і церкви. Конституція України гарантує громадянам свободу совісті і віросповідання, зберігаючи відокремлення церкви від держави і школи від церкви. Ці положення законодавства з тих, що декларуються, перетворилися на реальні. В Україні за станом на 1 січня 2000 р. діяло близько 22 тис. релігійних організацій, які входять до 80 конфесій, течій і напрямів. З проголошенням незалежності України відбувся розкол у православній церкві. Склалися три православні конфесії: Українська православна церква Московського патріархату, Українська православна церква Київського патріархату і Українська автокефальна православна церква. Відновлена діяльність Української греко-католицької церкви, крім того існують римсько-католицька церква, 32 напрями протестантства (баптисти, адвентисти сьомого дня, ієговісти тощо), общини іудеїв, іслам, нетрадиційні культи (РУН-віра, кришнаїти, буддисти). Релігійним общинам повернені націоналізовані в минулому будівлі. Відновлено шедевр української храмової архітектури - Михайлівський золотоверхий собор, а також Успенський собор Києво-Печерської лаври.

Місце Костомарова в історіографії визначається насамперед прогресивною спрямованістю його (нехай часом неоднозначних і суперечливих) суспільно-політичних поглядів, його науковою спадщиною, в якій втілена ідея вченого про те, що основне начало форм суспільного і політичного життя.

Дослідження діяльності народних мас в історії вимагало від вченого тих часів певної сміливості, оскільки офіційна історіографія і діяла на діаметрально протилежних позиціях. М.Костомаров поставив своєю життєвою метою розробляти народну історію (на противагу історії державній) і досліджувати життя частин російської держави, а не її державного життя, на що звертав увагу інших істориків.

Маючи такий погляд на роль народу в історії, Костомаров дійшов висновку про значення історії для самого народу, про місце її в освіті, в розвитку національної самосвідомості, почуття власної гідності, прагнення до свободи. Можливо, тому він прагнув до простоти викладу, дохідливого відтворення історичних реалій та образів.

Специфікою українського історичного процесу була тривала бездержавність та пов'язана з цим відсутність дисципліни і політичної культури в українському народі. За думкою історика, найгіршим слідством цього стало неусвідомлення національної ідеї та відсутність політичного ідеалу у народних мас та їх вождів. Саме цими факторами обумовлений національний занепад XVIII ст.

Сучасні завдання українського руху та інтелігенції В.Антонович бачить у здійсненні національного самопізнання: усвідомленні і відтворенні української провідної ідеї, підвищенні культурного рівня народних мас, щоб ті змогли самостійно дійти до розуміння власного покликання. Народництво В.Антоновича, який фактично обрав місію пророка - виразника національних прагнень і почувань, полягає не в принциповому запереченні ідеї державності (яку історик вважав здобутком політичного розвитку людства), а в ствердженні пріоритету інтересів широких мас перед цілями держави та її керівництва.

М.Грушевський на початку своєї наукової кар'єри шукав в історичних дослідах підтвердження народництва В.Антоновича та еволюціонізму М.Драгоманова. "Народ", який розумівся в романтико-метафізичному сенсі, був для історика "альфою і омегою" історичного досліду, головною особистістю історії, стрижнем створення історичного синтезу. М.Грушевський теоретично обґрунтовує та відтворює у "Звичайній схемі "руської"" історії"" та в "Історії України-Руси" історичну динаміку відповідно до концептуальних конструкцій В.Антоновича: історія України - це боротьба українців за реалізацію народних ідеалів. Український історичний континуїтет у схемі історика композиційно і тематично співвідноситься зі структурою лекційних курсів В.Антоновича та конкурсною програмою з історії України, розробленою за участю останнього редакцією "Киевской стариньї".

Дата добавления: 2015-05-23