Політичний та соціальний устрій Київської держави

Слов’яни на території України в 5 – 9 ст.

Слов’яни – автохтонне індоєвропейське населення Центральної Європи. Розселялися вони від Балканського півострова до Балтійського моря, від Ельби до Тихого океану.Ці племена формувалися протягом багатьох століть із місцевого населення Східної Європи. Єдиного погляду на проблему походження слов’ян не існує. Основними їхніми заняттями було: підсічне або орне землеробство, осіле скотарство, полювання, рибальство, бортництво. Розвинені ремесла: ливарна справа, ковальство, ткацтво, гончарство, виготовлення скла, знарядь праці та прикрас із кістки, дерева. Слов’яни контролювали торговельний шлях із Балтійського до Чорного моря по Дніпру. Розташовувалися «гніздами» по 10 – 15 поселень у кожному. Житло – землянка або напівземлянка з дерев’яними або плетеними стінами, розрахована на одну сім’ю. Релігією слов’ян було язичництво. Слов’яни жили племенами, що складалися з родів. На чолі роду стояли старійшини, а племінний союз очолював вождь. У 5 – 7ст. починають формуватися слов’янські племінні союзи, що є передумовою виникнення держави. Союзи відрізнялися мовою, культурою, мали певну територію. У «Повісті минулих літ» згадуються такі союзи: поляни, дреговичі, древляни, дуліби, уличі, тиверці, білі хорвати, сіверяни, в’ятичі, кривичі, радимичі, полочани, ільменські словени. Пізніше почалось формування слов’янських народів, яке відбулося внаслідок консолідації племінних союзів: західні слов’яни – поляки, чехи, словаки, лужичани, південні – болгари, серби, хорвати, словенці, македонці, чорногорці, східні – українці, білоруси, росіяни.

Політичний устрій. Влада князя. Найбільшу владу в Київській Русі мали князі. Князі опікувалися законодавством і судочинством, керували військом, ухвалювали рішення про оборону країни. Вони налагоджували відносини зі сусідніми державами, укладали мир або оголошували війну. Князь на руських землях був головою держави. Князівську владу передавали від батька до сина, тобто вона була спадковою. З усіх князів київський князь мав найбільшу владу; решта князів корилася йому як найстаршому, найавторитетнішому. Політичний устрій Київської Русі дослідники визначають як монархо-федеративний.

Ради при князях. Крім князів, державну владу в руських землях здійснювали ради при князях, князівські з’їзди, віча. За сильної князівської влади роль ради була формальною; відповідно, коли князівська влада була слабшою, рада здобувала більшу вагу.Соціальний устрій. На верхівці соціальної піраміди руського суспільства були князі.Князі обіймали найбільшу владу в державі. Князем у руських землях міг бути лише представник родини Рюриковичів. Головою держави і найвпливовішим князем був великий князь київський. У столицях земель-князівств сиділи удільні князі. Кожне князівство, у свою чергу, поділялося на дрібні волості, якими теж правили князі. Тільки син князя міг бути князем. Крім князів, до панівних верств належали бояри. Боярські роди формувалися з місцевої родоплемінної знаті, а також із впливових дружинників, які за військову службу отримували від князів земельні маєтки. Разом із князями бояри становили правлячу верхівку держави, князівства. Великі бояри ставали воєводами, тисяцькими, а малі – соцькими, десяцькими, дворецькими тощо. Привілейованою соціальною групою руського суспільства були дружинники – професійні вояки.Вони брали участь не лише у воєнних походах, а й обіймали певні урядові посади. За вірну службу князеві дружинники отримували грошову винагороду, а також землю.

До привілейованих станів відносять і духівництво.Духівництво було найосвіченішою верствою тогочасного суспільства.Помітну роль у житті відігравали ченці монастирів.Середину суспільної піраміди посідали міська заможна верхівка, а також купці та ремісники. На нижніх щаблях соціальної піраміди руського суспільства перебували: смерди, люди, закупи, рядовичі, челядь, наймити, холопи, ізгої. Найчисленніша група тогочасного населення – селяни-смерди. Вони були особисто вільними, мали власне господарство, землю, мешкали в князівських селах і платили князеві данину. Селян у писемних джерелах названо ще й просто «люди» – здебільшого мешканців сільських общин. Якщо смерд через якісь обставини втрачав власне господарство, то він міг позичити гроші – «купу» у феодала, але цю позику мусив відробити. Отож, селянин, який працював «за купу» в господарстві пана, звався «закупом». Відпрацювавши борг, такий тимчасово залежний селянин ставав вільним. Різновидом закупів були й рядовичі, адже обставини перетворення смерда на закупа закріплювалися в договорі-ряді. Звідси й витлумачують назву

«рядович».До багатьох русичів застосовували назву «наймит», «челядин». Якщо наймити працювали в умовах наймання, залишаючись особисто вільними, то челядь була невільною – її продавали, дарували, передавали у спадщину. До челяді потрапляли здебільшого полонені. У повній власності пана перебували й холопи.

Особливу групу населення становили ізгої. Так називали людей, які з різних причин випадали зі свого звичного середовища, втрачали з ним зв’язок.

Дата добавления: 2015-05-23