Vilar Р. Historia de Espana.- Раris. 1971. 4 страница

Спочатку в Англії були великі хвилювання, але швидко громадська думка заспокоїлась. Атака з моря не була серйозною небезпекою. Англійці вважали свій флот достатньо сильним, щоб протистояти Іспанському, який перевищував чисельністю, але поступався за кількістю озброєння. Англійці боялися лише Фарнезе, але у нього було обмаль флоту, щоб ризикнути переправитись через Ла-Манш без прикриття Непереможвої Армади.

Біля Плімута іспанський флот атакували англійці. Їхня ескадра на­раховувала лише 50 кораблів, але добре озброєних, з високими мореплавними якостями. Користуючись швидкохідністю своїх кораблів та далекобойністю гармат, англійці діяли в тилу і на флангах іспанського флоту, не ризикуючи йти на абордаж, але безкарно завдавали іспанцям значних збитків. Не вступаючи в бій, Армада пливла протокою і її переслідували англійці. Нарешті вона сховалась у' Кале і герцог направив Фарнезе декілька листів із проханням про допомогу, яку Фарнезе ніяк не міг надати. При виході Армади з Кале морський бій поновився. Іспанці билися мужньо, але бій закінчився Їхнім розгромом. Коли ж вітер змінився і сприяв іспанському флотові для атаки з хорошими шансами на успіх, герцог Медінасидонія, незважаючи на думку численних командирів, наказав повернути назад. Повернення виявилося тотальним. Буря, що почалася, розкидала Армаду. Велика кількість кораблів загинула. До Іспанії повернулося лише 65 кораблів і не більше 10000 чоловік.

Коли зникла небезпека вторгнення, англійці у свою чергу невдало атакували Корунью та Лісабон. Корунью не змогли взяти завдяки мужності місцевого населення та недисциплінованості англійських екіпажів, що взяли в облогу місто. Лісабон же не змогли захопити завдяки обороні, яку уміло організував губернатор міста, та через бездарність англійських командирів. Із 18000 англійців, що відпливли із Плімута, лише 6000 повернулися до англії (1590 р.). Через два роки, у 1592 р., англійському флотові було нанесено декілька поразок в Атлантичному океані, правда, ці поразки не компенсували розгрому Непереможної Армади.

Незважаючи на ці події, англійські католики, які мріяли про зведення на престол інфанти Ізабелли, ще протягом декількох років про­довжували звертатися до Пилипа II по допомогу. Двічі зверталися до Пилипа Ірландські католики про надання їм підтримки. І хоч король нічого не організував проти Англії, там вважали, що він організує нову висадку. Для запобігання цьому англійці послали експедицію під керів­ництвом графа Ессекса, адмірала Говарда і Раеля, яка пограбувала і зруйнувала Кадис, знищивши всі іспанські кораблі, що були там (1596 р.). Це був останній епізод війни з Англією. Можна не зважати на те, що в 1597 р. у Фероллі була зібрана нова армада, по-перше, для надання до­помоги Ірландії, а по-друге, для запобігання нових англійських вторгнень. Ця армада, що вийшла з порту 19 жовтня, була розсіяна бурею, так і не виконавши свого завдання.

11. Успіхи колоніальної експансії.

Коли Пилип II сів на престол, перед іспанською колоніальною по­літикою в Америці стояло багато серйозних завдань. Необхідно було об­стежити Каліфорнію І території західної частини Північної Америки;

закріпити завоювання у районі Ла Плати, щоб установити звідти сполу­чення з Перу. Крім того, іспанці повинні були довести до кінця війну з арауканцями і вирішити спір з Португалією за острови, розташовані біля Малуккського архіпелагу. Для цього в 1564-1595 роках із Нової Іспанії

вирушило декілька експедицій, найважливішими з яких були експедиція Легаспі та Урданети (1564 -- 1565 рр.}, що поклала початок колонізації острова Себу та відкрила морський шлях до Америки через північну частину океана; декілька експедицій >Легаспі (1567-1571 рр.), який захопив острів Лусон і заснував місто Манілу (1570 р.); експедиції Менданья і Сарм'єнто (1567-1568 рр.)'та Менданья -- Фернандеса де Кіроса (1595 р.), що відкрили Соломонові і Маркізькі острови, острів Санта Крус та інші.

Найважливішим було те, що ці експедиції сприяли утвердженню іспанського панування на островах, які на честь Пилипа II були названі Філіппінськими. Із цих островів були здійснені військові експедиції на острови Борнео, Холо, Мшданао з метою встановлення там іспанського панування. Деякі експедиції були направлені на допомогу португальцям для придушення туземного населення.

Після приєднання Португалії до Іспанії перейшли також всі її ко­лонії; острови Мадера, Азорські та Зеленого Мису, значна частина Гві­неї, Конго, Ангола та мис Доброї Надії в Африці. В Азії іспанці отри­мали все південно-західне узбережжя і^ зокрема, узбережжя затоки Оман, частину Червоного моря, Індостан, Цейлон, півострів Малакку, острови Борнео, Суматру, Целебес, Молуккський архіпелаг та численні факторії у Китаї та Японії; Азіатські володіння були розділені на три віце-королівства.

Пояснення до теми:

1. У XVI ст. у передових країнах Європи загострилася релігійна боротьба і дуже поширилася реформація. Пилип II стаз на чолі захисників католицької церкви, яка була оплотом феодальної реакції і виступала за привілеї дворян, і через це проти нього виступали прогресивні сили суспільства не лише в Іспанії, але і в Європі. У цій боротьбі Пилипа ії чекали неминучі поразки, які важко відбилися на всій подальшій історії Іспанії.

2. Єлизавета Тюдор була, як і Марія Католичка, дочкою Генріха VIII, але не від іспанки Катерини Арагонської, а від Ганни Болейн. Крім серйозних політичних причин, які штовхали її в табір протестантицизму, у Єлизавети Тюдор були особисті мотиви для незадоволення папою. Папа не підтримував її домагань на англійський трон, бо вона була незаконною дочкою ГенріхаУІІІ;

католицька церква не санкціонувала розлучення Генріха VIII із Катериною Арагонською.

3. За умовами мирної угоди Франція була змушена звільнити П'ємонт і Савойю, які вона зайняла під час війни з Карлом, а також деякі пункти на північному кордоні, за винятком трьох: Меца, Туля і Вер­дена. А французькі королі повинні були назавжди відмовитись від посягань на Італію.

4. Барбаросса -- прізвисько імператора так званої "Священної Римської імперії" Фридриха І.

5. Фецький від "Феццан (Феззан)" -- історична область у Лівії. З VII ст. знаходилась під пануванням арабів, а з XVI ст. входила до складу Османської імперії

Питання до теми:

1. Початок правління Пилипа II. Причини війни з папою.

2. Наслідки війниз Генріхом її Французьким. Інші війни.

3. Повстання морисків в Андалузії.

4. Дон Хуан Австрійський. Наслідки повстання в Нідерландах.

5. Причини війни з Англією. Анексія Португалії.

6. Успіхи колоніальної експансії.

Теми для самостійного опрацювання. І. Колоніальні завоювання в Південній та Центральній Америці в період правління Пилипа II. 2. Підсумки правління Пилипа II: успіхи і недоліки.

Література:

1. Альтамира-и-Кревеа Р. История Испании.-М.: Иностр. лит-ра,1951, т.2.

2. Испания й Португалия. (Под ред. П е т р о в а Н. А.) -- М.: ОГиЗ, 1947.

3. Гуляев іВ. Й. По следам конкистадоров. -- М.: Наука, 1976.

Розділ IX.

XVII століття -- епоха національного занепаду Іспанії. Правління останніх Габсбургів. Культура і мистецтво Іспанії у ХУ-ХУІІ століттях.

1. Політика Пилипа ПІ у Фландрії та Німеччині.

13 вересня 1598 р. Пилип II помер. Перед смертю він наказав своєму синові, принцу Пилипу, свято берегти католицьку віру і справедливо керувати своїми підданими. Інфанті Ізабеллі, до якої перейшли Нідерланди, він дав такі ж настанови. На жаль, спадкоємець іспанського престолу не мав тих якостей» які були необхідні для вирішення серйозних політичних проблем.

Про Пилипа ІІІ його власний батько говорив так: "Господь Бог, який дав мені стільки володінь, відмовив у сині, який би міг керувати ними....Боюсь, що і ним самим будуть керувати інші!" Так і трапилось. Новий король передав все управління країною своєму фавориту маркізу де Деніа, герцогу Лерме, який І правив країною на свій розсуд, не враховуючи ні королівську раду, ні право короля на затвердження рішень.

Інфанта Ізабелла та ерцгерцог Альберт -у червні 1599 р, відбули до Фландрії. Але незважаючи на те, що Фламандські провінції визнали права ерцгерцога та Інфанти,вони все ж залишалися спірними з точки зору норм міжнародного права. Голландці повністю відмовились визнавати їх. Заміна королів не привела до закінчення війни і не припинила повстання. За угодою з новим королем знатний генуезець Федеріко Спінола був поставлений на чолі великих військово-морських сил, що діяли проти флоту повстанців у середині 1599 р. Ф.Спінола організував блокаду нідерландського узбережжя і здійснив декілька успішних операцій, захопивши торговельні та військові кораблі голландців і їхніх союзників -- англійців,

Успіхи на морі не відповідали тому, що діялось на суші. Серед іспанських військ постійно відбувались заколоти через невиплату грошей. Мориц Нассауський постійно отримував перемоги над ерцгерцогом, якому не були притаманна ні військові, ні політичні здібності. У 1603 р. прибув до Нідерландів брат Федеріко Спіноли -Амброзіо -- і ситуація в країні змінилась; він заспокоїв заколотний дух іспанських солдатів, виплативши їм всі грошові борги із власних коштів. За короткий час Амброзіо Спінола оволодів містом Остенде (22 вересня 1604 р.), яке з 1601 р. безрезультатно облягалося ерцгерцогом.

Перемоги Спіноли змусили Мориця Нассауського шукати тривалого миру. У Спіноли теж уже не було коштів для ведення бойових дій, бо власні кишені його були не бездонні, а іспанський двір не міг надати будь-яку фінансову допомогу. Пилип III підтримав пропозицію про перемир'я і в 1607 р- було укладено мир на вісім місяців. Згодом перемир'я було продовжено ще на 12 років. Це трапилось 9 квітня 1609 р. В результаті мирної угоди Голландія одержала незалежність.

18 липня 1616 р. у Брюсселі відбулася важлива для Іспанії політична подія: представники всіх провінцій, що залишалися вірними Іспанії, присягнулися на вірність Пилипу ПІ, визнавши його єдиним спадкоємцем ерцгерцога та інфанти. Такий акт передбачав.повернення Нідерландів іспанській короні. Та хоч ерцгерцогське подружжя і не мало нащадків, для поспішного прийняття провінціями такого рішення були й інші причини.

Пилип III та "його двір не схвалювали незалежність Фландрії і вважали неправильною передачу цієї країни ерцгерцогу, оскільки весь тягар війни, що там тривала, лягав на Іспанію. Альберт прагнув підтри­мувати видимість самостійності переданих йому володінь і, навіть, прагнув у 1599 р. отримати титул короля, але невдало. У 1607 р. Альберт проектував цілковите відокремлення Фландрії від Іспанії. Пилип III, підозрюючи ерцгерцога у змові, двічі, в 1606 і 1608 рр. пропонував йому відмовитися від суверенітету, але Альберт не дав своєї згоди.

16 квітня 1608 р. король дав СпІнолі інструкції на випадок, якщо інфанта помре раніше ерцгерцога, який може відмовитись від присяги королю. Ці інструкції передбачали арешт Альберта. Та плани ерцгерцога були зруйновані набагато раніше і, починаючи з 1616 р., він перетворився на простого намісника іспанського короля, незважаючи на титул можновладного государя.

У 1620 р. Пилип Ш був утягнутий у нову Тридцятирічну війну, допомагаючи германському імператору Фердінанду в його боротьбі з протестантським кандидатом в імператори графом Палатинським. Кампанією успішно керував Спінола, але в січні 1621 р. він змушений був повернутися до Фландрії, де панували суперечливі настрої:

наближався кінець перемир'ю з голландцями. Через смерть короля це питання повинен був вирішувати його спадкоємець (31 березня 1621 р.).

2. Мир з Англією та Францією

Війна з Англією не припинялась, хоч з боку Іспанії вона вже де­кілька років була оборонною, а не агресивною. У 1600 і 1601 рр. мі-ж Іспанцями та англійцями відбулося декілька морських битв у

Дата добавления: 2015-05-23