Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Новая история (Под ред.Гарле Е.В..).- М.ЮГиЗ, 1939. 2 страница




Першою теоретичною працею з кастильської мови, на думку Густава Грьобера, слід вважати книгу Енріке де Вільєна "El arte de trobar" (1433 р.) До наших часів дійшов лише уривок з цієїкниги. Цей твір важливий для нас тим, що автор зробив багато спостережень над фонетикою і орфографією.

Хуан де Мена (1411-1456 рр..) розцінює кастильську мову як "rudo y desierto romance", але він не закликає знову повернутися до латинської. Навпаки, він закликав поетів, щоб вони культивували і ушляхетнювали свою рідну мову. Хуан де Мена сам служить блискучим взірцем у своєму великому епічному творі "ЬаЬегвдїо сіє Гогішіа".

Починаючи з XV століття, в Іспанії збільшується тенденція до удосконалення мови за рахунок латини. У період з XV по XVI століття спостерігається "воскресіння латини" -- це вплив Італійців. До латинізації звертаються навіть ті автори, які дуже мало знають класичну мову. Латинізми проникають у мову рясно, але безладно. Зустріч двох мов завжди руйнує обидві з них. Так, Хуан де Лусена (1463 р.) написав книгу у формі діалогу "El libro de vida beata", в якій перше місце автор віддає кастильській мові, але говорить, що обновляти і збагачувати цю мову слід за рахунок латини.

У середині XV століття вийшов також анонімний словник, в якому добре простежується тенденція автора підкреслювати переваги кас­тильської мови, тому що вона стоїть найближче до латинської. Слова, які досить далеко відійшли від своєї латинської форми, автор вважає зразками корупції мови, в якій є винним простий люд.

Твори Антоніо де Небріхи (1441-1522 рр.) є надзвичайно важливи­ми для іспанської філології, бо вони починають нову епоху в розвитку іспанської лінгвістичної думки і гуманізму. У 1492 р. вийшла перша граматика Романських мов, у передмові до якої Небріха вказує, наскіль­ки важлива єдина державна мова і називає мову "Compaсero del pueblo". Вивчаючи мову, Небріха помітив дуже багато змін в ній і боявся, що кастильська мова через декілька століть перетвориться на іншу мову. Саме тому він створив граматику, фіксуючи мовні норми. Небріха добре знав лінгвістичну теорію Франції та Італії епохи Відродження.

У 1498 р. при папському дворі відбувся диспут між послами Італії, франції, Іспанії та Португалії на тему визначення, яка мова стоїть найближче до латинської. Переміг у цьому диспуті посол Іспанії Гарсіяасо.

У цей період багато уваги приділялось і розвиткові літератури. Зародження літератури збіглося з визвольною боротьбою іспанського народу проти арабів, так званою реконкістою. Початком іспанської літе­ратури вважається усна народна творчість співаків juglares (жартівник). "Пісня про мого Сида" (біля 1140 р.) -- найважливіший пам'ятник іспанського героїчного епосу.

У літературі середніх віків особливе місце посідає вчена церковна література. Родоначальником релігійної поезії був Г. де Берсео. У створенні кастильської прози важливу роль відіграв, як це підкреслювалось вище,,АльфонсХ Мудрий.

У середньовічній літературі Іспанії відомі романи "Книга про Аполонію^ (ХЦ-ХПІ ст.), "Книга про Олександра" (кінець ХIII ст.), "Лицар Сифар" (біля ХТО ст., але надрукований вперше в 1512 р.). Помітним явищем в іспанській літературі XIV століття стала книга X. Мануеля "Граф Луканор" (1328-1335 рр.), для якої характерні гуманістичні мо­тиви. Останній видатний поет середньовіччя -- X. РуЇс. Реалізм його "Книги про благу любов" вплинув на подальший розвиток іспанської літератури.

У XV столітті розвивається народна творчість. Ліричними віршами в народному дусі прославився І. Лопес де Мендоса (маркіз де Сентільяна). В епоху Відродження Гарсіласо де ла Вега ввів в іспанську^ поезію форми італійської ренесансної поезії. З прозових творів поширився лицарський роман і почала формуватися іспанська національна драма. Прозу представляли пасторальний (X. Монтемайор), "мавританський" і "шахрайський" романи (анонімна повість "Ласарільйо із Тормеса" 1554 р., роман "Життєпис шахрая Гусмана де Альфараче" 1599-1604 рр. М. Алемана-і-де-Енеро; "Історія життя шахрая на ймення Паблос" 1626 р. Ф.Кеведо-і-Вільєгаса, та інші). Вершиною іспанського Відродження була творчість М. де Сервантеса. Його роман "Дон Кіхот Ламанчський" (1605-1615 рр.) -- це своєрідна енциклопедія іспанського життя XVII століття.

Драматург Лопе де Вега завершив створення національного театру. До його школи належали X. Руіс де Аларкон-і-Мендоса, Тірсо де Моліна. У XVII столітті головну роль у драматургії відіграв Кальдерон де ла Барка І його школа.

Професійний театр, родоначальником якого був драматург і артист Лопе де Вега, виник у XVI столітті, а в кінці цього століття в Мадриді, Севільї, Валенсії, Барселоні, ГранадІ та інших містах були створені перші постійні театри-коралі.

Історія іспанського мистецтва починається з часів реконкісти. У цей період створюються мініатюри для рукописів, розфарбовані дерев'я­ні 'статуетки, малювання (розписи). Високого -рівня розвитку досягло декоративно-прикладне мистецтво -- різьблення по дереву і по каменю, іспано-мавританська майоліка (ХІV-ХV ст.). У XV столітті іспанське мистецтво переживає значний підйом. Багато уваги художники приділя­ють реальній дійсності^ але поряд з цим велике місце в їхній творчості посідають містично-релігійні сюжети.

Реалістичні тенденції особливо виявили себе у портретному живописі (Хуан Пантоха де ла Крус, А. Санчес Коельйо). Національне мистецтво Іспанії розквітло в останні десятиліття XVI століття. Реалістичні тенденції іспанського образотворчого -мистецтва на межі XVI і XVII століть особливо характерні для творчості майстрів, які працювали в Севільї І Валенсії: Ф. Еррера Старший, Ф.Рибальта, Ель Греко; скульптори Х.Мартінес Монтаньєс, П. де Мена, А.Кано.-

У XVII столітті повністю сформувалась школа Іспанського націо­нального живопису і посіла одне з провідних місць у розвитку євро­пейського мистецтва (X. Рібера, Ф.Зурбаран, Д.Веласкес). У другій по­ловині XVII століття у творчості окремих художників простежуються риси ідеалізації і декоративізму (Б.Е.Мурильйо).

Особливо палко любив живопис Пилип II. Він був другом і заступником ТІціана Вечелліо, венеціанського художника, який на двох полотнах зобразив Пилипа. Крім того, написав такі картини, як "Даная", "Адоніс", "Венера і музика", "Венера і амур" та декілька картин на релігійні сюжети.

Крім Тіціана, Пилип II водив дружбу з голландським художником Антоніо Моро, який був на службі у короля; а пізніше з Санчесом Коельйо, іспанським художником. Санчес Коельйо був дуже інтелігентною людиною і король віддавав йому перевагу перед придворними. Заслугою Пилипа II можна вважати створений ним Ескоріал. Там працювало багато художників: італійців, іспанців та художників інших національностей.

Не менш цікавою була І архітектура ХУ-ХУІІ століть. Так, у XV столітті розвинувся національний стиль іспанського Відродження -платереско, для якого є характерним багате скульптурне оздоблення. Прикладом цього стилю є' колегія Санта-Крус у Вальядоліді (1487-91 роки, архітектор Е. де Егас) та палац Саза сіє Іоз Рісоз в Сеговії (XVI ст.). До середини XVII століття затвердився простий і суворий стиль "еререско"', названий на честь придворного архітектора X. Б. де Еррери, який побудував двірсько-монастирський ансамбль Ескоріал. Такими були культура і мистецтво Іспанії у ХV-ХVІІ століттях.

Пояснення до теми:

1. Кінта -- 1/5 прибутків місцевого самоврядування.

2.Вестфальський мир 1648р. -- два мирних договори, які були

підготовлені у Мюнстері і Оснабрюке (ВестфалІя), завершили

Тридцятирічну війну 1618-1648рр. Швеція отримала гирла майже всіх судноплавних річок Південної Німеччини, Франція -- частинну Ельзасу, за німецькими князями були фактично визнані права суверенних государів.

3. Кромвель Олівер (1599-1658), діяч англійської буржуазної революції XVII ст., керівник індепендентів. В 1653 р. встановив режим одноособової військової диктатури.

Питання до теми:

1. Правління Пилила III та його спадкоємця Пилипа IV.

2. Повстання в Каталонії в 1640-1652 роках.

3. Причини повстань у Португалії, Італії та Іспанії в період правління Пилипа IV.

4. Правління Карла II. Політичні плани Людовика IV Французького.

5. Питання про іспанську спадщину.

5. Культура і мистецтво Іспанії в ХУ-ХУІЇ століттях.

Теми для самостійного опрацювання:

І. Панування Габсбургів та їх роль в історії Іспанії. 2. Мистецтво і архітектура Іспанії в ХУ-ХУІІ століттях.

Література:

1.Альтамйрай- Кревеа Р. История Испании.- м.: Иностр. лит-ра,

2..Деборйн А. М. Культура Испании. -- М.: ОГиЗ, 1940. 3, Д о д о л е в М. А. Россия й Испания. 1808-1823 годн,- М.: Наука, 1984.

4. Новая история. (под ред. Гарле Е. В.).- М.: ОГиЗ, 1939.

Розділ X Іспанія у XVIII і на початку XIX століття. Війна за незалежність

І Пилип V І Фердіванд VI

Початок XVIII століття ознаменувався в історії Іспанії переходом престолу від династії Габсбургів до династії Бурбонів., На престол зійшов онук Людовика XIV Пилип Анжуйський.

Католицькі королі Фердінанд та Ізабелла на рубежі XV і XVI сто­літь об'єднали феодально-монархічну Іспанію. Самі вони були іспанця­ми, але після їхньої смерті придатних нащадків-іспанців йе виявилось; іспанський трон у силу родинних зв'язків перейшов до династії Габсбургів, яка тримала його у своїх руках майже два століття (1516-1700 рр.) і втягла Іспанію в орбіту загальноєвропейської політики Австрії. Ця династія дала Іспанії п'ять королів, які наслідували один одного: Карл І (151 б-15 56 рр.), Пилип II (1556-1598 рр.), Пилип III (1598-1621 рр.), Пилип IV (1621-1665 рр.) і Карл II (1665-1700 рр.).

За часів перших двох королів -- Карла І і Пилипа П -» Іспанія досягла зеніту своєї' могутності, а потім стала на шлях поступового занепаду і послаблення. Карл І і Пилип II попри всі свої недоліки були все ж монархами великого масштабу; але, починаючи з Пилипа III» фігури Габсбурзьких королів починають все більше дрібніти і вироджуватися. Останній іспанський монарх з цієї династії, Карл П, був хворою людиною і не залишив нащадків. Він заповідав свій трон герцогу Пилипу Анжуйському, онукові Людовика XIV. Це, власне, і стало причиною виникнення нової європейської війни, так званої війни за іспанську спадщину, в якій взяли участь найважливіші держави Західної Європи -- Франція, Австрія, англія, Голландія, Ірландія та Іспанія, і яка тяглася з 1701 р. по 1714 р. Бурбони врешті-решт утримали за собою іспанський трон, хоча втратили за Утрехтським1 (1713 р.) і Раштаттським (1717 р.) договорами захоплений англійцями під час війни Гібралтар, а також віддали Австрії залишки своїх володінь у Південній Фландрії -- Люксембург та Італійські володіння.

Історики стверджують, що Людовик XIV, посилаючи до Іспанії свого онука Пилипа, дав йому таку пораду: "Відтепер Ви повинні бути добрим іспанцем, але не забувати, що Ви за походженням француз. Відтепер не буде більше Піренеїв". Таким чином, з часу вступу на престол Іспанії династії Бурбонів почали поступово руйнуватися штучні перепони, які відокремлювали Іспанію від інших країн Європи. Як приклад, можна навести той факт,, що Пилип V скасував закон, який забороняв іспанцям виховувати своїх дітей за кордоном. При ньомупомітно збільшилась кількість по-європейському освічених осіб; все більше прихильників почали знаходити ідеї освіти, а народна освіта поступово виходила а під контролю духовенства.

Оточивши себе французькими радниками, Пилип V почав проводити централізацію Іспанії на зразок французької. Але тут він зіткнувся з протилежними принципами місцевої автономії і, фуеросів. Так, під час війни за іспанський престол дише Кастилія визнала Пилипа Анжуйського королем. Каталонія, наприклад, підтримувала його суперника Карла, ерцгерцога Австрійського. Це змусило Пилипа V після закінчення війни за Іспанську спадщину направити в Каталонію армію, щоб підкорити населення і змусити його прийняти конституцію Кастилії. Але каталонці не підкорилися, І Барселона протягом року виявилась у стані облоги. Її вересня 1714 р. її взяли приступом, вожді були страчені, а каталонське представництво в кортесах було скасоване 16 січня 1716 р. У містах правителі і судді призначались лише королем, а кортеси більше не скликалися. Таким чином, Пилипу V удалося завершити справу, яку почали ще Карл І і Пилип II, і скасувати каталонські вольностІ. Лише Наварра і провінція Басків залишались вірними Пилипу V і зберегли свої фуероси.

Міжнародне.становище Іспанії на початку XVIII століття було незавидним. Суперництво з Австрією, недавнім ворогом, продовжувалось і після війни за іспанську спадщину. Думка про повернення Гібралтару ніколи не залишала Пилипа, і він вигадував різні політичні комбінації, щоб повернути Гібралтар. Так, він задумав посадити на англійський престол Якова III Стюарта, сподіваючись одержати від нього Гібралтар як платню за послугу. Здійснити цей план Пилип V розраховував за допомогою Росії, яка за часів Петра І вперше вступила в дипломатичні стосунки з Іспанією. Прагнучи установити з Іспанією торговельні відносини, Петро І посилає до Кадиса князя Щербатого, а трохи пізніше, у тому ж 1723 р., посилає до Мадрида офіційного посланця князя Сергія ГолІцина. Іспанія також мала свого представника при російському дворі, герцога Лірійського, позашлюбного онука короля Іоана II. Пилип був упевнений, що він краще,.ніж будь-хто інший, зможе привернути Росію на бік Якова III Стюарта, свого рідного дядька, претендента на англійський престол, і схилити Росію до союзу з Іспанією.

Місія герцога Лірійського не увінчалась успіхом: він не зміг схилити Росію до союзу з Іспанією -- і Гібралтар залишився у англійців.

Характеризуючи правління Пилипа V, можна підкреслити, що Іспанія при перших Бурбонах стала на шлях перетворень і культурнихзапозичень у Європи, бо через війни, які велися попередніми королями, вона відстала у своєму розвитку від Інших західноєвропейських держав. Найнеобхідніші державні потреби не могли задовольнятися внаслідок зубожіння і неосвіченості народу та відсутності необхідних державних ресурсів. Слабкі сторони суспільної та фінансової організації Іспанії були розкриті в результаті військових сутичок з більш сильними дер­жавами. Відчуття самозбереження змусило іспанський уряд навчатися у сусідів, піклуватися про підняття культурного рівня своге народу, а для здійснення необхідних військових, фінансових та адміністративних реформ звертатися здебільшого до іноземців.

Пилипу V дуже важко було запроваджувати щось нове в країні, бо народні маси під впливом духовенства вороже ставились до будь-яких його нововведень і ревно оберігали стародавнє благочестя від інозем­ного впливу. Тому і доводилось королю вести постійну наполегливу бо­ротьбу з народними масами. Незадоволене його правлінням було і духо­венство, якому Пилип V прагнув обмежити права і пільги, хоч це і був наймогутнІший клас в Іспанії. Він навіть мріяв про знищення інквізиції, але швидко зрозумів, що час іще не прийшов. Король піклувався про розвиток світської освіти і саме в період його правління були відкриті Мадридська королівська бібліотека і Академія історії та медицини.

Зовнішня політика Пилипа V базувалася на союзі і дружбі з Францією не лише через сімейні і династичні зв'язки, але і через національні інтереси. Навпаки, з англією відбувалися постійні сутички, бо вона завжди прагнула контролювати американську торгівлю. На зовнішню політику короля дуже впливала його друга дружина Ізабелла, яка хотіла поновити іспанські позиції в Італії, що перейшли за Утрехтським договором Австрії. Військові дії іспанців в Італії стали причиною виникнення альянсу між Францією, Англією, Голландією і Австрією, який змусив Іспанію залишити цю країну. З 1731 р. Іспанія за фамільною угодою змушена була виступати як союзник франції у всіх європейських конфліктах, за що вона отримала Неаполітанське і Сицилійське королівства.

Бурбонська династія до кінця ХVIП століття, а точніше до 1788 р. дала Іспанії трьох королів: Пилипа V (1770-1746 рр.), Фердінанда VI (1746-1759 рр.) і Карла Ш (1759-1788 рр.).

У період правління Фердінанда VI панували пацифістські ідеї. У зовнішній політиці Іспанія підтримувала нейтралітет, що сприяло внут­рішньому розвиткові країни. Фердінанд VI побудував могутній військо­вий флот, який успішно захищав інтереси Іспанців в Америці.

Та все ж Іспанія в період правління Пилипа V і Фердінанда VI більше загубила, ніж придбала.

2. Правління Карла III.

Карл III виявився людиною великого масштабу і прагнув зупинити прогресуюче послаблення Іспанії шляхом "освіченого абсолютизму". Він спромігся дещо зробити в цьому напрямку, але радикально змінити криву історичного розвитку країни, зрозуміло, не зміг. Карл III був зенітом Бурбонської династії. Після нього почалося різке падіння, яке тривало протягом всього XIX століття і закінчилося крахом-династії під час революції 1931 р.

Вихований в Італії, Карл III приніс на іспанський трон розуміння потреб буржуазного розвитку. Він надавав великого значення економічному підйому країни і робив спроби хоч би трохи прочинити вікно для проникнення в Іспанію капіталістичного "духу часу". З іменем Карла ІІІ пов'язані перші спроби розкріпачення іспанської економіки від пут феодалізму, а також початок відкритої боротьби з Ватиканом та його іспанською агентурою. Людина рішуча, Карл III не бажав йти на поводі у церкви. Він уперто відстоював прерогативи королівської влади і, будучи істинним католиком, все-таки вигнав у 1767 р. єзуїтів із Іспанії. Це мало відбилося на положенні церкви в країні, хоча свобода думки і слова поступово ставали надбанням іспанського суспільства.

Карл III зібрав навколо себе видатних державних і громадських діячів, які допомагали йому у проведенні програми "освіченого абсолютизму". Особливо велику роль серед них грали Аранда, Кампоманес, Флоридабланка і Ховельянос. Не можна до кінця розібратися у програмі "освіченого абсолютизму", не зупинившись детально на діяльності кожного з цих діячів.

Педро Аранда (1718-1799 рр.) -- арагонський гранд із старовинної фамілії. З молодих років цікавився Ідеями французької просвіти, вступив в особисті стосунки з Вольтером, став непримиримим ворогом церкви і прихильником великих реформ в Іспанії. Обіймаючи високі посади в державній бюрократії, а саме -- посаду президента Кастильської ради, Аранда зробив вплив на Карла III, особливо в першій половині його царювання. Крім того, Аранді належала чимала роль у вигнанні єзуїтів з Іспанії. Але марнославство, схильність до інтриг, надмірне захоплення всім французьким, а головне -- нестача політичного реалізму швидко підірвали його положення при дворі і в подальшому привели до відставки. Будучи одним із видатних іспанських просвітителів, Аранда не зміг залишити глибокий слід у суспільно-політичному житті країни, але своєю діяльністю він без сумніву сприяв проникненню буржуазних засад в Іспанію.

Значну роль в Історії Іспанії відіграв Педро Кампоманес (1723-1802 рр.) -- син астурійського селянина. Він пройшов довгий і складний шлях перш, ніж піднестися до положення одного з найбільших радників Карла III. У 1763 р. він був призначений міністром фінансів, і зберігав цю посаду протягом чверті століття. Кампоманес прагнув укріпити коро­лівську владу І вважав, що найкоротшим шляхом до цього є економічне піднесення країни. Він був -- великим економістом і бачив єдину можливість господарського відродження Іспанії лише ' шляхом капіталістичного економічного розвитку країни. Не золоті рудники американських колоній, а сільське господарство і промисловість у самій метрополії повинні служити джерелом багатства Іспанії. Кампоманес ввів свободу торгівлі хлібом, полегшив торгівлю Іспанії з колоніями, зробив багато для збільшення державних фінансів, сприяв освіті та вивченню іспанської історії, пропагував -- важливість добробуту населення.

Третім найближчим співробітником Карла III був Хосе Маньяно, який пізніше отримав титул графа Флоридабланки (1728-1808 рр.) і став відомий під цим прізвищем. Він походив із знатної, але збіднілої сім'ї і завдяки своїм здібностям і своїй енергії висунувся на одне з перших місць у державній машині Іспанії. Протягом 15 років (1777-1792 рр.) за часів Карла III і на початку царювання Карла IV, Флоридабланка був прем'єром І дуже впливав на долю своєї країни. Його кінцеві цілі збігалися з цілями, які переслідував Кампоманес: він також прагнув укріплення королівської влади і економічного піднесення Іспанії, але його методи в досягненні цих цілей дещо відрізнялись від методів колеги по уряду. У той час, як Кампоманес був ліберальним бюрократом, готовим інколи пограти в "громадськість", Флоридабланка був консервативним бюрократом, який ставився до громадськості з великою підозрою. Сухий, замкнутий, невблаганний, Флоридабланка був втіленням бюрократичної ідеї. Всі боялися його. Навіть найближчі співробітники зносились з ним письмово -- листувались -, бо прем'єр не любив розмовляти з людьми, а любив читати папери. Флоридабланка розумів., що якщо Іспанія прагне зберегти положення великої держави, їй необхідно перебудувати свої внутрішні порядки, але він вважав, що це справа верховної влади: реформи повинні прийти як акти вільного волевиявлення монарха, а народу залишається лише побожно приймати королівські милості і покірно додержуватися наказів чиновників і поліції.

Оскільки церква претендувала на велику роль в управлінні держа­вою, Флоридабланка, сам теж добрий католик, рішуче виступив проти церкви, і саме він був автором пропозиції про вигнання єзуїтів із Іспанії, що фактично відбулося в 1767 р. Більше того, відправлений у 1772 р. послом до папи Климента XIV, Флоридабланка добився від святого отця видання булли 16 серпня 1773 р. про скасування ордена єзуїтів. У галузі економіки він зробив таке: провів дороги, побудував канали і мости, покращив транспорт і взагалі зробив багато для прогресу внутрішнього благоустрою.

Таким був Флоридабланка у свої кращі роки. На кінець життя він дуже змінився: Французька революція 1789 р. різко кинула його вправо -і він став завзятим реакціонером і відіграв негативну роль у подальшому житгі Іспанії, особливо в бурхливих подіях 1808 р. Якщо Аранда, Кампоманес і Флоридабланка були прихильниками "освіченого абсолютизму", то Ховельянос, четвертий із вищеназваних діячів, був, перш за все, представником тих сил епохи Карла III» до яких з побоюванням ставились міністри короля. Але вплив Ховельяноса на своїх сучасників був дуже великим, та і потреби буржуазного розвитку він виражав яскравіше, ніж його сановні однодумці.

Гаспар Ховельянос (1744-1811 рр.) народився у маленькому приморському містечку Астурії в сім'ї збіднілого гранда. Він одержав богословську освіту і назавжди залишився глибоко релігійним католиком, але у священики не пішов, а став суддею і протягом 10 років обіймав цю посаду у Севільї. Тут він прославився чесністю і справедливістю, якостями, які не часто зустрічались у судейській ієрархії тих днів. Свою службову діяльність Ховельянос поєднував Із заняттями наукою та літературою. Знаходячись під сильним впливом французьких просвітителів, він писав оди і сатири, комедії і трагедії;

паралельно вивчав історію і економіку своєї країни. Спочатку він був меркантилістом3, потім став прихильником фізіократів4, а на кінець життя перетворився на послідовника Адама Сміта5. Ховельянос був противником феодальних обмежень в галузі народного господарства і боровся за утвердження в іспанській економіці початків буржуазної приватної власності.

У 1778 р., у віці 34 років, Ховельянос прибув до Мадрида і дуже швидко зробився правою рукою Кампоманеса і одержав високу посаду в міністерстві фінансів. 10 років пройшло в наполегливій праці по здійс­ненню програми "освіченого абсолютизму", а потім в долі Ховельяноса відбулася велика зміна: після смерті Карла ПІ в 1788 р. він впав у не­милість і був відправлений у почесне заслання на свою рідну Астурію. Тут Ховельянос розгорнув широку просвітницьку діяльність. Він створив у Хіхонг школу спеціалістів для сільського господарства іпромисловості, так званий Астурійський Інститут. Викладав у цій школі англійську, французьку та іспанську мови. Ховельянос склав іспанську граматику, видав підручник "Курс гуманних наук", пропагував необхідність освіти для широких мас, піклувався про благоустрій і покращання шляхів сполучення у провінції. Його турбували проблеми господарського відродження Іспанії; і як член "економічного товариства", створеного Кампоманесем, підготував свою знамениту записку про аграрну реформу. Ця записка була схвалена "товариством" і відправлена до державної ради Кастилії. Вона стала програмою і прапором громадських сил XVIII століття.

У 1795 р. опала, в якій перебував Ховельянос з моменту вступу на престол Карла IV, була тимчасово знята. Уряд надрукував і поширив за державний рахунок його записку про аграрну реформу. У 1798 р, Ховельянос був призначений міністром юстиції. Він довго не хотів приймати запрошення уряду, бо не вірив у можливість своєї співпраці із реакційною камарильєю Карла IV, але врешті-решт прийняв пропозицію.

Передчуття не підвело Ховельяноса: через вісім місяців він повинен був залишити свою міністерську посаду і знову виїхати до Астурії. Але камарилья знала, що в його особі вона має ворога і не залишила його у спокої. 10 березня 1801 р. Ховельяноса було заарештовано і вислано на БалеарськІ острови. Він там провів сім років в ув'язненні. Із стін свого каземату він слав полум'яні оди, адресовані іспанському народові, які переписувались у тисячах ' примірників і розходились по всійкраїні. Лише у 1808 р., коли французи увійшли до Іспанії, Ховельянос вийшов нарешті на волю, але це уже був напівсліпий старий дід, зовсім хворий, надламаний духом.

3. Сутність "освіченого абсолютизму".

Карл III, який був до вступу на іспанський престол неаполітансь­ким королем, став на шлях великих суспільних перетворень: він визнав вільною торгівлю хлібом; при ньому землеробська культура охопила великі райони необроблених земель, наприклад, Сьєрри Морени, де були організовані поселення голландських і фламандських колоністів; він видав закони проти жебрацтва, бродяжництва, заборонив носити зброю. У період правління Карла ІЇІ значно зросла продуктивність праці, по­кращився торговельний обіг, а розмір експорту перевищив імпорт;

втроє виріс державний бюджет. На 4 млн.чоловік збільшилось населення, а армія і флот являли собою серйозну силу як у якісному, так і в кількісному відношеннях.

Але всі ці реформи і нововведення здійснювались, головним чином, за сприяння і участю іноземців. Обдарована іспанська нація продовжувала зазнавати впливу неосвіченого духовенства і нездібна була зрозуміти і підтримати уряд у його добрих починаннях. Необхідно було поширювати світську освіту для всіх верств суспільства, І уряд Карла ЦІ не шкодував коштів для створення професійних шкіл, колегій, військових училищ. Покращилась університетська освіта. "Виховання юнацтва -- є найважливіша галузь державної освіти" -любив говорити Карл III.

Не залишались осторонь і матеріальні інтереси народу. Іспанські просвітителі засновують цілий ряд економічних товариств, які стали настільки популярними, що туди вступали навіть представники іспансь­кої аристократії. Питання політичної економії стали улюбленими тема-ми у наймодніших салонах Мадрида. Розвивається інтерес до вивчення вітчизняної історії, мови, старовини. Так, ще у 1713 р. за наказом Пи­липа V була заснована Королівська академія мови (La real academia de la lengua). Її засновником і першим президентом був Хуан Мануель Фернандес Пачеко. Завдання іспанської Академії було закріплене в її девізі про мову: "Чиста, точна і прекрасна" ("Limpia, fija y da esplendor").

У період з 1726 р. по 1739 р. Академія готує і видає "Словник кастильської мови", відомий нам більше як "Diccionario de autoridades". У 1741 р. видається також підручник з орфографії іспанської мови, де відображені сучасні норми іспанської орфографії. У 1771 р. Карл ПІ ви­дає указ про обов'язкове вивчення граматики іспанської мови в усіх навчальних закладах. Академія відгукнулась на цей указ виданням "Кастильської граматики".

XVIII століття і, зокрема, епоха "освіченого абсолютизму", є періодом відомого занепаду іспанського мистецтва порівняно з його нечуваним розквітом у XVII столітті.

З царюванням Бурбонів іде процес уславлення італійських і фран-.цузьких майстрів^ Із наввідоміщих слід відмітити архітекторів-іноземців Філіппо Ювара і Джованні Батгіста Саккетгі. Гйд їхнім керівництвом була здійснена перебудова королівського палацу в Мадриді в 1734 р., тобто після рожежі Алькасара. Зразком, який наслідували обидва архі­тектори, був Версаль: суворі класичні форми греко-римської архітекту­ри.. Створюється національна архітектурна школа. Видатну роль у поширенні класицизму відіграла створена у 1704 р. Академія красних мистецтв Сан-Фернандо. Найяскравішим представником цієї академії був Хуан де Вільянуева, творець музею Вль Прадо.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 396; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.043 сек.