Інформаційні методи навчання

Інформаційні методи навчання — це репродуктивний шлях передачі готових знань за допомогою усного (вербального) викладу навчальної інформації. Завдання викладача — передати інформацію, а завдання студента — зрозуміти її і завчити. Незважаючи на негативні наслідки одностороннього вербального навчання, про що вже говорилось, не слід забувати і про те, що методи навчання, засновані на слові, є одним з головних засобів роботи викладача. Основними методами словесної передачі навчальної інформації є розповідь (оповідь, опис), пояснення, лекція, інструктаж, бесіда, дискусія, робота з книгою.

Основними видами усного викладу інформації є розповідь, пояснення, лекція та інструктаж. Спільними для них є монологічний виклад, а розрізняються вони, головним чином, структурою змісту.

Розповідь має головним завданням ознайомити студентів з предметами і явищами в сукупності їх головних зв’язків і залежностей. Для розповіді притаманна яскравість характеристик зображуваних явищ і фактів, конкретність, емоційність, динамічність. В ній часто викладач використовує додаткові до підручника джерела: наукові праці, уривки з художніх і мемуарних творів, щоденники видатних осіб. Але ефективне сприймання розповіді потребує від студентів розвиненої уваги, значного запасу знань, що робить її в технічних дисциплінах досить важкою для сприймання. До розповіді звертаються викладачі різних предметів, насамперед історії, географії, фізики, інших дисциплін, коли виникає потреба навести історичну довідку або зробити побіжний огляд.

Пояснення — найскладніший вид розповіді. Воно є однаково важливим у викладенні всіх навчальних предметів. Головне завдання пояснення — розкриття причинно-наслідкових зв’язків і закономірностей у розвитку природи, людського суспільства і людського мислення. Пояснення може здійснюватись не лише у розповідній формі, а й у формі бесіди.

Лекція — застосовується для викладу змістових модулів з різних навчальних предметів, нерідко узагальнюючого характеру. Від розповіді лекція відрізняється тим, що вона не тільки діє на уяву і стимулює мислення, але і активізує слухачів. Крім того, предметом лекції в основному є опис складних об’єктів, явищ і процесів, зв’язків між ними.

Дискусія полягає в обміні поглядами на визначені проблеми, тому умовою ефективного використання цього методу є попередня підготовка студентів до такого обміну як в змістовному, так і в формальному відношеннях. Ця підготовка полягає насамперед в забезпеченні студентів необхідним обсягом знань. Без цього дискусія стане беззмістовною. Викладач повинен познайомити студентів з загальними правилами ведення дискусії, такими, як ясність і чіткість формулювання її головної проблеми, предметність і компактність висловлювання, уміння синтетично підводити підсумки її ходи чи формулювати заключні висновки. Цей метод дозволяє узагальнювати зміст уже відомого студентам матеріалу, упорядкувати його, узагальнити і закріпити, розвинути уміння самостійно будувати виступ, захищати свої погляди.

Робота з книгою — один з найважливіших шляхів забезпечення систематичних, міцних і ґрунтовних знань студентів. Метою самостійної роботи з книгою може бути просто читання, пошук відповіді на визначені запитання, короткий виклад поглядів її автора, аналіз тексту, заучування. Як і при проведенні дискусії, викладачі зобов’язані підготувати студентів до самостійної роботи з книгою. Студенти повинні навчитись цілеспрямованому вибору літератури, оволодіти технікою правильного читання і ведення записів. Рекомендується ознайомлення студентів з методами роботи в бібліотечних каталогах і з різного роду допоміжними матеріалами: словниками, довідниками, енциклопедіями, статистичними щорічниками, реферативними часописами тощо.

Слід відзначити, що робота з книгою вимагає тісного поєднання з іншими методами навчання, в першу чергу з лекціями.

Успіх лекції залежить перед усім від рівня її підготовки, чіткості, компактності, майстерності викладача. Слід пам’ятати, що показник сприйняття змісту лекції лежить в межах від 20 до 50%. Звідси витікає, що однобічне захоплення лекціями, як і виключне використання інших методів дидактичної роботи, не дає належного ефекту.

Інструктаж поділяється на вступний, поточний і заключний. Вступний інструктаж проводиться перед початком самостійної роботи студентів і має своїм головним завданням доведення до них кінцевої цілі і способів виконання завдання. Поточний інструктаж проводиться в процесі самостійної роботи і розрахований на допомогу окремим студентам. Якщо помилка виявляється типовою, викладач перериває роботу і дає додаткові роз’яснення всім студентам. На заключному інструктажі викладач підводить підсумки, демонструє кращі роботи студентів, оцінює їх, визначає подальші перспективи.

Бесіда відрізняється від розповіді і лекції тим, що не тільки вимагає від студентів уваги, але і примушує до самостійного мислення. Застосовуються різні види бесіди. Найчастіше — це евристична (сократівська) бесіда. За її допомогою викладач підводить студентів до самостійних висновків, до формування правил, закономірностей і законів. Така бесіда є важливим засобом активізації розумової діяльності студентів. Проте вона можлива лише за двох умов: коли у студентів вже є певні знання про предмет розмови, або коли викладач організовує її навколо демонстрації. Протилежною евристичній є катехизисна бесіда на основі запитань і відповідей, вона доцільна у тих випадках, коли студент повинен відтворити точне формулювання закону, правила, формули тощо.

Найважливішим і найскладнішим в методиці проведення бесіди є запитання, їх добір за видами і формулювання. Зважаючи на те, що навчальний процес за своїм змістом і логікою є репродуктивно–продуктивним, сучасна дидактика виділяє три функції запитань і, відповідно, три їх групи:

1) репродуктивно-мнемічна — запитання, що активізують лише роботу пам’яті і скеровані на відтворення або закріплення раніше вивченого;

2) репродуктивно-пізнавальна — запитання, що стимулюють репродуктивну пізнавальну діяльність студентів, скеровану на вирішення задач раніше засвоєними способами і не дають студентам принципово нових знань;

3) продуктивно-пізнавальна функція запитань, відповідь на які можливо дати на основі уже відомих знань. Вони стимулюють до евристичного пошуку вирішення проблем.

Запитання мають бути чіткими, недвозначними, по можливості короткими. Не слід ставити одноразово кілька запитань. Запитання ставиться не окремим студентам, а всій академічній групі. Після цього викладач називає прізвище студента, який має відповідати. Це мобілізує увагу всієї аудиторії. В ході бесіди студенти повинні вільно висловлювати свої думки, не боячись того, що їх міркування можуть бути не зовсім правильні. Звідси необхідність вступного і заключного слова викладача, який зобов’язаний детально продумати всі запитання, можливі відповіді на них, а також орієнтовно визначити студентів, яких він має залучити до бесіди.

Дата добавления: 2015-05-23