Адаптивний метод навчання

Адаптивний метод навчання (АМН) виник на основі аналізу сучасних тенденцій удосконалення навчального процесу під впливом дії на формування творчого мислення викладача найновіших психологічних теорій. Найбільш плідною з них є теорія поетапного формування розумових дій П.Я.Гальперіна.

В основу АМН покладено принципово нову модель організації навчання. Організаційна структура лекції або лабораторно-практичного заняття за цієї моделі дозволяє збільшити термін самостійної роботи студентів, що, в свою чергу, вимагає переходу до безперервного управління, яке забезпечує надійну реалізацію на практиці основних положень теорії діяльності. Навчання, як один з видів діяльності людини, в умовах АМН стає переважно активною самостійною діяльністю, яка керується за допомогою навчальних і контролюючих програм, сітьових планів і графіків самообліку. В АМН створюються умови для розумного включення в навчальний процес передового досвіду викладачів і результатів теоретичних досліджень вчених і педагогів-практиків. АМН в процесі становлення вбирає в себе не тільки найбільш сучасні організаційні форми, але і потребує принципово нового підходу до змісту навчання і процесів, які забезпечують гармонійний розвиток студентів.

Організаційну суть АМН можна представити у вигляді такої моделі.

Модель А М Н

Викладач навчає своїх студентів
Викладач працює індивідуально	Студенти працюють самостійно

В цій моделі викладач частину часу, як завжди, працює зі всіма студентами, навчаючи їх. Весь останній час в навчальному процесі загалом і на заняттях використовується для самостійної роботи студентів. На першій погляд тут немає нічого нового, адже так ми і працюємо. Але суть в тому, що ефективність заняття значно підвищується в тому випадку, коли викладач не тільки спостерігає за самостійною роботою студентів, а і працює в цей час з окремими студентами індивідуально.

Загальна модель АМН дає можливість конструювати різні конкретні варіанти навчання на всіх рівнях системи безперервної освіти. Для вищої школи це створення нових структур лекційних, лабораторно-практичних і семінарських занять, які дають студентам можливість на кожному наступному занятті продовжити діяльність з урахуванням індивідуальних особливостей кожного з них, умов цієї діяльності.

На кожному занятті викладач навчає всіх (сповіщає нове, демонструє, пояснює, показує, тренує), а потім працює в індивідуальному режимі (керує самостійною роботою, здійснює контроль, працює індивідуально). Студенти відповідно можуть працювати в трьох режимах: разом з викладачем; з викладачем індивідуально і самостійно під керівництвом викладача. Самостійна робота студентів продовжується вдома. Однак, може виникнути ситуація, коли деякі студенти з різних причин не виконують домашніх завдань. Але і в цьому випадку вони можуть підключитися до окремих видів роботи під час занять, тому що не всі з режимів роботи на заняттях базуються на домашніх завданнях.

Час на заняттях максимально використовується для самостійної роботи при умові, що для кожного працюючого студента забезпечується партнер (робота в статичних, динамічних і варіаційних парах, робота в малих групах). Для відособленої самостійної роботи, яка включає виконання практичних і лабораторних завдань, задач, читання, конспектування, створюються багаторівневі програми, які виконуються в аудиторії і частково вдома незалежно від інших видів діяльності студента.

Повний перехід до АМН пов’язаний з переходом до безперервного управління всією самостійною роботою студентів за допомогою сітьового плану і графіка самообліку, а також суцільного контролю результатів всіх видів самостійної роботи. Комплексний контрольний блок включає, поряд з контролем педагога, широке використання взаємоконтролю і самоконтролю студентів з використанням як технічних засобів і комп’ютерів, так і безмашинного контролю.

Головна ознака АМН - різке збільшення часу самостійної роботи під час занять і завантаження студентів домашньою самостійною роботою. Для переходу на АМН з будь-якої навчальної дисципліни необхідно відійти від традиційної уяви про організацію навчального процесу. Модель у кожного викладача має бути сформована по-своєму. Багато чого потрібно перебудувати в собі. І в першу чергу перебудувати потрібно своє педагогічне мислення, перебудувати свої застарілі уяви про педагогіку, переломити в собі стереотип: навчаю так, як навчали мене. Необхідно змінити весь стиль взаємовідносин із студентами. Змінити свою уяву про те, що повинен робити студент і як йому повинен допомагати викладач. Що він може зробити сам, що за допомогою товариша, а що за допомогою викладача.

Перехід до АМН - це основа для подальшого переходу до єдиного педагогічного процесу нового типу. В сучасній вищій школі рух до адаптивної системи навчання знаходиться на еволюційному рівні. Існуюча система навчання за багатьма параметрами почала відходити від традиційної і трансформуватися в адаптивну.

Самостійна робота студентів. Як організувати самостійну роботу всіх студентів? Як перевірити її результативність у кожного студента? Як забезпечити методичними матеріалами і завданнями постійно працюючі самостійно академічні групи? Ця проблема стає основною у викладачів, які використовують АМН. Більшу частину часу на заняттях слід відводити на усну самостійну роботу, яка в умовах АМН проводиться переважно в парах різного типу. Робота в парах включає взаємоконтроль як один із засобів, що забезпечує суцільну контрольованість результатів самостійної роботи.

Рис.2.13. Модель багаторівневого завдання з адаптацією

Рис.2.14. Схеми роботи в статистичних (а), динамічних (б) та варіаційних (в) парах

Але для того, щоб спокійно працювати індивідуально на фоні самостійно діючої аудиторії, необхідно попередньо спеціально навчити студентів прийомам самостійної роботи, взаємоконтролю і самоконтролю. Ми впевнені, що прийде час, коли всі підручники зі всіх дисциплін стануть самовчителями, засобами для організації і проведення самостійної роботи. Вони будуть оснащені засобами зворотного зв’язку, програмами для комп’ютерів і спеціальними планами багатоваріантного, багаторівневого типу. І тоді викладачі зможуть працювати плідно, з максимальною ефективністю, творчо. А зараз, поки таких підручників немає, все це викладач повинен робити сам, залучаючи студентів для створення методичних матеріалів із зворотним зв’язком, схем, опор. Дуже важливо звернути увагу на те, що при самостійній роботі всі студенти працюють в різному темпі і потребують різної допомоги. Швидкість виконання завдань для самостійної роботи залежить не тільки від рівня підготовки студентів, але і від їх індивідуальних фізіологічних особливостей. В традиційній системі навчання ця нерівність ліквідується шляхом видачі студентам диференційованих завдань. Викладач сам розподіляє ці завдання між студентами на основні суб’єктивної оцінки їхніх можливостей. В АМН для цієї мети використовують багаторівневі завдання з адаптацією. Обсяг та складність завдань збільшуються від рівня до рівня.

Перший рівень корелює з оцінкою „3”, другий – з оцінкою „4”, третій – з оцінкою „5”. Графічно така модель зображена на рис.2.13.

Для кожної навчальної дисципліни готуються свої варіанти завдань з адаптацією. В окремих варіантах від рівня до рівня збільшується лише обсяг текстового матеріалу. В інших варіантах при стабільному обсязі збільшується складність задач. Але частіше зростання обсягу завдань супроводжується і підвищенням складності.

Термін для виконання завдання у всіх однаковий, але кожний студент просувається від рівня до рівня зі своєю швидкістю. Робота завершується за сигналом викладача, щоб студенти встигли виставити собі оцінки за досягнутий рівень і якість виконання завдань.

Контроль якості виконання завдань може здійснюватись в різних режимах. При наявності засобів зворотного зв’язку його здійснює сам студент в режимах „самоконтроль”, або „взаємоконтроль”. При відсутності засобів зворотнього зв’язку контроль здійснює викладач, використовуючи для цього тих студентів, у кого він уже перевірив завдання. Число помічників швидко зростає, кожний студент отримує дві оцінки. Одну він виставляє собі сам, а другу йому ставить товариш або викладач.

Завдання з адаптацією можуть бути записані на роздаткових картках, які лежать на столі у викладача. Студент сам обирає рівень, з якого він розпочне, а в самому рівні один з варіантів.

Робота в парах. Робота в парах є основою для організації самостійної роботи під час занять в аудиторії. На відміну від роботи в малих групах, де студенти по черзі відповідають «асистенту» викладача з числа студентів, в парах будь-якого типу в кожний момент половина студентів відповідає, а друга половина контролює. Потім вони міняються ролями. В системі АМН самостійна робота студентів в аудиторії проводиться з використанням трьох видів пар: статичної, динамічної і варіаційної.

Статична пара передбачає спільну роботу студентів, які сидять за одним столом (рис.2.14 а).

Динамічна пара — це мала група з 4 студентів, які сидять за сусідніми столами. Кожний працює в кожним, тричі змінюючи партнера (рис.2.14 б).

Варіаційна пара — це варіант колективної роботи в малій групі з 4 студентів. Кожний студент працює то з одним, то з другим сусідом. При цьому здійснюється обмін матеріалами, варіанти яких будуть опрацьовані кожним членом мікрогрупи (рис.2.14 в).

Статична пара формується за бажанням студентів, тому що фактор контактності та доброзичливості грає в цій парі визначальну роль. Не слід нав’язувати партнера, можна лише порадити або попрохати допомогти товаришу. Статична пара - це школа підготовки до роботи в динамічній і варіаційній парах. В цих парах студенти постійно міняються ролями викладача і учня. Вони навчають один одного, працюють в режимі „взаємонавчання” і „взаємоконтролю”. Робота в статичній групі за спеціальними навчальними і контролюючими програмами перетворює цю пару в „живий комп’ютер”. Кожен студент виступає як в ролі носія програми, так і в ролі навчаючогося за цією програмою. Навчити студентів працювати в статичній парі - першорядне завдання викладача, який переходить до роботи за АМН. Досвід показує, що успішно співпрацюють як добре підготовлені студента, так і студенти, які підготовлені гірше. Успішно працюють і пари, в яких студенти мають різний рівень підготовки. Після спільної роботи протягом деякого часу за бажанням партнерів може здійснюватися зміна партнерів, що створює передумову до переходу на роботу в динамічній і варіаційних парах.

При роботі в динамічній парі загальне завдання ділиться між членами мікрогрупи. Кожний опитує кожного, кожний відповідає кожному. Виникає ситуація колективної взаємодії всіх членів групи. Кожна четвірка працює за завданням, зазначеним в роздатковій картці. Це завдання включає 4 варіанти завдань, 4 запитання і 4 пункти плану. Можуть бути мікрогрупи і з більшою кількістю учасників колективної роботи, однак число їх повинно бути обов’язково парним. Управління таким видом роботи має організаційні труднощі. Необхідні спеціально підготовлені диференційовані за обсягом і складністю завдання і задачі. В умовах АМН академічна група (потік) працює в умовах стихійного вибору партнерів. Можливі розходження в швидкості роботи партнерів. Студенти, які закінчили роботу, чекають наступного партнера, який ще продовжує працювати.

Варіаційна пара є одним з видів колективного навчання. На відміну від динамічної пари, де єдине завдання розподіляється частинами, в варіаційній парі здійснюється інтеграція зусиль кожного студента на підготовку різних матеріалів єдиного завдання. При роботі в варіаційній парі кожний студент готує картку з питаннями, задачами і прикладами. Після перевірки карток викладачем, який підходить до кожного студента, розпочинається робота в мікрогрупі, яка складається з чотирьох студентів. Робота здійснюється за три такти. Перший такт робота з поруч сидячими. Кожний студент опитує сусіда за своєю карткою. Партнери ставлять один одному запитання, порівнюють відповіді з записами, на звороті картки. Задачі і приклади вирішують усно.

Після взаємоконтролю і взаємонавчання партнери міняються і картками, і партнерами. Починається другий такт робота з партнером, який сидить за сусіднім столом. Перевіряючий працює з карткою, за якою був перевірений сам. Після завершення роботи партнери міняються картками і звертаються до першого партнера. Третій такт робота з цим партнером — за новою карткою. Робота завершується тоді, коли в руки повернулася своя картка.

Робота в динамічній і варіаційній парах демократична за своєю суттєвістю. Кожний партнер знаходиться в рівних умовах. Нові організаційні форми потрібно впроваджувати поступово. Якщо в окремих академгрупах не вдається досягнути успіху — тимчасово відступити, переглянути підготовку, змінити дози матеріалу, удосконалити технологію спілкування студентів в парах.

Колективне навчання не слід підміняти роботою в малих групах, де перевіряючим призначається кращий студент. Лідерство породжує нерівноправність. Однією з перспективних форм роботи в малих групах може бути проведення творчих дискусій, аукціонів ідей. Кожен студент може приймати в них участь, критикувати, висловлювати свою думку. При використанні АМН роль викладача не зводиться лише до підготовки завдань і організації колективної та індивідуальної роботи. Як і всі студенти, викладач змінює партнерів, консультує, надає допомогу всім, кому вона потрібна, використовує свій високий рівень компетентності.

Дата добавления: 2015-05-23