Переяславська рада. Її історичні наслідки й оцінка

Переяславські переговори між Військом Запорозьким і Річчю Посполитою 1649 від­бувались у Переяславі (тепер Переяслав-Хмель­ницький Київської обл.) 0(20)-16(26).02.1649 з метою вироблення остаточних умов прими­рення між сторонами після переможної для козацько-селянського війська кампанії 1648 в умовах загострення конфліктної ситуації на визначеній 11(21).01.1648 лінії польсько-ли-товсько-українського перемир'я в Поліссі й на Поділлі. Делегацію комісарів польського Сейму очолював А. Кисіль. Укр. сторона була представ­лена Б. Хмельницьким і генеральною козацькою старшиною та полковниками. Польські комісари мали повноваження лише погодитись на: збіль­шення козацького реєстру з 6 тис. до 12 тис. чол. (у крайньому випадку — до 15 тис); виведення Війська Запорозького з відання Сейму під владу гетьмана (після прибуття делегації А. Кисе-ля Б. Хмельницький вперше в історії козаччини отримав від новообраного короля Яна II Кази-мира гетьманську булаву й червону корогву з білим орлом) та відновлення його давніх привілеїв і вольностей. У відповідь на початко­вому етапі переговорів, що відбувались украй напружено, Б. Хмельницький наголошував на прагненні визволити з-під польсько-шляхет­ського панування увесь укр. («руський») народ

в етнічних межах його проживання («по Львів, по Холм і Галич»), погрожував поновленням бойових дій і не погоджувався розірвати україн­сько-кримський союзний договір 1648. З великими труднощами комісарам вдалось добитись підпи­сання перемир'я до кінця травня («зелених свят»), після чого мирні переговори мали продовжи­тись й розпочатись складання реєстру. Угода передбачала: скасування унії на території Київ, воєводства, надання місця в Сенаті православ­ному Київ, митрополиту та призначення київ, воєводою й каштеляном лише православних; заборону єзуїтам мешкати на території Київ, воєводства; встановлення лінії розмежування, яку заборонялось переходити польсько-литов­ським і козацьким військам по річках Прип'яті, Горині й далі до Кам'янця-Подільського. Фак­тично, відповідно до умов перемир'я, вперше визнавалось існування авт. козацької д-ви на чолі з гетьманом, до складу якої увійшла більша частина тогочасної етнічної укр. території. Перемир'я втратило чинність із поновленням бойових дій на Волині на поч. травня 1649.

Переяславсько-московська угода 1654 —комплекс документів, які визначали міжнар. й політ.-прав, умови переходу Війська Запорозь­кого під протекторат моск. царя Олексія Михай­ловича згідно з рішеннями Земського собору від 1.10.1653 і Переяславської генеральної військ. ради 8.01.1654. Під час підготовки останньої моск. посол В. Бутурлін рішуче відмовився від складення присяги від імені царя про гаранту­вання прав і привілеїв козацтва, шляхти, духо­венства та міщан України, що змусило козацьку старшину на чолі з Б. Хмельницьким добиватись письмового підтвердження Москвою суверен-ного статусу Війська Запорозького. Із цією местою в січні — лютому 1654 старшинською радою було розроблено вимоги до царя («Про-сительні статті»), представлені 14.03.1654 С. Бог-дановичем-Зарудним і П. Тетерею моск. урядові у вигляді чолобитної від імені гетьмана та Вій-ська Запорозького («Березневі статті»). Вони складались із 23-х пунктів, у яких ішлось про: під­твердження прав, привілеїв та вольностей Війська Запорозького й укр. шляхти (ст.ст. 1, 3, 7, 13, 17), укладення 60-тис. козацького реєстру (ст. 2), платню старшині та кошти на утримання козацького війська (ст.ст. 8-12, 21), збереження місцевої адміністрації та збирання нею подат­ків (ст.ст. 4, 15), надання гетьманові в рангове володіння Чигиринського староства (ст. 5), право вільно обирати гетьмана (ст. 6) та його зносини з іноземними д-вами (ст. 14), невтру­чання царських урядовців у внутр. справи Війська Запорозького (ст. 16), збереження прав Київ, митрополита (ст. 18), відрядження моск. військ проти Речі Посполитої під Смоленськ (ст. 19), утримання моск. гарнізонів на укр.-поль-ському кордоні (ст. 20), оборону від можливих нападів кримських татар (ст. 22), утримання козацької залоги в Кодаку (ст. 23). У результаті переговорів у Посольському приказі первісний варіант «Березневих статей» був скорочений до 11 пунктів зі збереженням основного змісту док-та; «11 статей» були представлені на роз­гляд царя та Боярської думи 21.03.1654. 27.03.1654 козацькі посли отримали від Олексія Михайловича відповіді на обидва варіанти «Берез­невих статей» і 4 царські жалувані грамоти, підготовані А. Івановим. У царських відповідях і жалуваних грамотах задовольнялась більшість укр. пропозицій, зокрема в першій жалуваній грамоті проголошувалось прийняття Війська Запорозького до складу Московського царства, але водночас підтверджувались права й воль­ності всіх категорій укр. населення; другою гра­мотою гарантувались права й вольності Війська Запорозького з числа тих, що згадувались у ст.ст. 1, 2, 5, 7, 13 і 14 первісного варіанта «Березневих статей»; останні дві грамоти були видані відповідно до ст. 5. Але по 6-х важливих пунктах «Березневих статей» не було досягнуто згоди й зафіксовано лише протилежні позиції обох сторін, передусім щодо зовнішньої полі­тики Війська Запорозького: гетьманський уряд прагнув провадити самостійну зовн. політику, обмежившись лише повідомленням Москви в разі прибуття послів із ворожими щодо царя намірами (ст. 14 первісного варіанта «Берез­невих статей», ст. 5 — скороченого); натомість царський уряд заборонив Б. Хмельницькому «без указу» зноситись із тур. султаном і польсь­ким королем, а в разі прибуття послів із воро­жими щодо Москви намірами затримувати їх (усупереч тогочасній дип. практиці) під вартою й не відпускати на Батьківщину без царського дозволу. Окремі пункти угоди обговорювались 11.04.1654 в Москві з наступним козацьким по­сольством, очолюваним Ф. Горкушею, за підсум­ками яких 12.04.1654 була дана царська жалувана грамота, якою знову стверджувались права й вольності Війська Запорозького. Спірні питання, у т. ч. щодо запровадження моск. контролю над фіскальною системою Війська Запорозького та його фінансування з царської скарбниці, мали вирішуватись у робочому порядку; кожна сто­рона у своїй практ. діяльності виходила з влас­ного розуміння конкретного пункту угоди.

За формально-прав. ознаками угода передба­чала встановлення відносин номінальної васаль­ної залежності чи протекторату, а за змістом — створення конфедеративного союзу Війська Запорозького й Московського царства під зверхністю корони Романових. Вона юридично оформила факт виходу Наддніпрянщини в скла­ді Київ., Чернігівського й Брацлавського воє­водств та Запорозької Січі зі складу Речі Поспо­литої; слугувала прав, визнанням внутр. суверені­тету Війська Запорозького й відкривала перс­пективу досягнення воєнної перемоги над Річчю Посполитою та соборності етнічних укр. земель. Але вже укладенням Віденського перемир'я 1656 між Московським царством і Річчю Посполитою угода була фактично порушена царським урядом; втратила чинність з підписанням Гадяцького договору 1658 між Військом Запорозьким і Річчю ПОСПОЛИТОЮ.

Дата добавления: 2015-05-23