Розвиток вогнепальної зброї та артилерії

Винайдення пороху та наслідки цього відкриття.

Тема 7. ПОЧАТОК НОВОГО ЧАСУ

1. Винайдення пороху та наслідки цього відкриття.

2. Розвиток вогнепальної зброї та артилерії.

3. Зародження нової епохи – Ренесансу.

4. Воскресіння географії та початок Великих географічних відкриттів.

Монгольський лук недовго панував над світом. Волею долі через століття на зміну йому прийшла більш грізна зброя – аркебузи і гармати.

Першим винахідником пороху був китайський алхімік і медик Сунь Симяо, який жив у VII столітті. Він писав в одному з трактатів, що нагрівання суміші селітри, сірки і деревного вугілля приводить до сильного вибуху.

В битвах з монголами китайці використовували порохові бомби, які кидали у ворога з допомогою балісти, але це не врятувало їх від поразки.

З Китаю порох потрапив на Близький Схід; тут невідомі арабські майстри створили першу гармату – «модфу».

Спочатку модфа мала вигляд видолбленого дерев’яного стволу, куди засипали порох, закочували камінь і робили постріл.

У ХІІ столітті стали робити залізні модфи, які вистрілювали свинцеві ядришки – «горіхи».

Згодом з’явилися бомбардири вагою в кілька тонн з багатопудовими кам’яними ядрами. Ці гармати призначалися для руйнування кріпосних стін. В ХІІІ столітті араби застосували бомбардири при облозі іспанських міст, а згодом, в XIV столітті, з новою зброєю познайомилася вся Європа.

Одним з перших європейців, розкривших секрет пороху, був німецький монах Бертольд Шварц. В своєму монастирі він займався алхімією і за це був посаджений у в’язницю, де продовжував свої досліди.

Як всі алхіміки, Шварц пробував одержати золото шляхом сполучення різних речовин. Одного разу він склав суміш з деревного вугілля, сірки і селітри, підпалив її і ледве вцілів після вибуху.

Навчившись виготовляти порох, Шварц стає відомим гарматним майстром і, найнявшись на службу до англійців, брав участь у битві при Кресі.

Однак в ті часи ще не було ні картузів для пороху, ні чавунних ядер, і зарядити гармату коштувало великих витрат людських сил, так що за день битви гармата встигала зробити лише кілька пострілів.

Крім того, бомбарди були дуже неміцні, їх робили із залізних штаб (смуг), скріплених залізними обручами, а для запобігання від порохових газів, які виривалися з щілин, їх обтягували шкірою. Ствіл бомбарди укладали в дерев’яну колоду. Гармата була настільки важкою, що змінити позицію під час бою було практично неможливо. Тому артилерію застосовували в основному при облозі фортець.

Лук продовжував панувати на полі бою, поки в ливарній справі не відбулись революційні зміни.

В XIV столітті артилерійські майстри навчилися відливати бронзові та мідні гармати в піщаних формах.

Винайдення суцільнолитої гармати було фундаментальним відкриттям, яке змінило образ людського суспільства. Лицарі і лучники відступили перед новим богом війни – артилерією.

Відтепер могли вижити тільки ті держави, які мали металургійну промисловість, артилерію і професійну армію. Цивілізація, нарешті, одержала в руки зброю, яка зупинила хвилі нашестій з Великого Степу.

Вогнепальна зброя була створена на Сході, і першою армією, яка її отримала, була армія Османської імперії.

При султані Мураді І (1362-1389) були створені перші підрозділи яничар – це був корпус регулярної піхоти, сформований з воїнів-рабів, які з дитинства виховувалися в казармах.

Дисципліна, порядок і мужність яничар допомагали їм одержувати перемоги в битвах, але справжня слава прийшла до них тоді, коли в руках «нових солдат» опинилася «нова зброя».

При Мураді ІІ (1421-1451) більша частина яничар була озброєна аркебузами – «тюфенгами» і був створений сильний артилерійський корпус – «топчу оджаги».

Таким чином, на світ з’явилась регулярна армія, озброєна вогнепальною зброєю.

Гармати тих часів були дуже важкими, щоб пересуватися по полю бою. Тому їх встановлювали на центральній позиції, як правило, на пагорбі.

Батареї прикривалися укріпленнями з дерев’яних щитів і возів – утворювався укріплений табір. В окопах попереду табору і в самому таборі розташовувалися стрільці-яничари, а кіннота ушиковувалася з боків і позаду табору.

Завдання кінноти полягало в тому, щоб зав’язати бій і заманити ворожу кавалерію на укріплення яничар, де вона потрапляла під згубний вогонь гармат і аркебуз. Потім кіннота поверталась і добивала вцілілих ворогів.

При спадкоємці Мурада, Мехмеді ІІ, для оволодіння містами були створені великі обложні гармати, в тому числі знаменита гармата Урбана, яка в 1453 році зруйнувала стіни Константинополя.

Це була бомбарда довжиною 8 метрів, яка стріляла кам’яними ядрами вагою півтони.

Щоб доставити цю махину до Константинополя, довелось вирівнювати дорогу і підсилювати мости. Гармату тягнули 60 биків, а 200 чоловік йшли поряд, щоб підтримувати її рівновагу.

Створення озброєної вогнепальною зброєю регулярної армії було фундаментальним відкриттям турок. Це відкриття викликало хвилю османських завоювань.

Протягом двадцяти років після взяття Константинополя турки оволоділи Сербією, Грецією, Албанією, Боснією, підкорили Валахію і Молдавію.

Після цього вони обернулись на Схід, остаточно покорили Малу Азію і в 1514 році в грандіозній битві на Чалдаранській рівнині розгромили об’єднані сили панувавших над Іраном кочівників.

Далі були завойовані Сірія та Єгипет, і султан Селім Грізний (1512-1520) проголосив себе замісником пророка, халіфом.

Звістка про взяття Константинополя турками прозвучала в Європі як гуркіт грому; всі королі поспішали створити власну артилерію.

Новий поштовх розвитку артилерії дала поява доменних печей та чавунного лиття.

В середині XV століття у Вестфалії, на кордоні Німеччини і Франції, були збудовані перші доменні печі. Від колишніх сиродутних печей вони відрізнялися розмірами (до 6 метрів висоти) і механічним дуттям з приводом від водяного колеса.

Висока температура, створювана в таких печах, дозволяла одержати рідкий чавун, який використовували для лиття ядер, а потім і гарматних стволів.

Чавун містив велику кількість вуглецю і був крихкий. Для отримання заліза, його пускали у переплавку.

Другим важливим нововеденням в артилерійській справі стало винайдення колісного лафету.

Колісний лафет появився у Франції в кінці XV століття. Його поява дозволяла брати гармати в далекі походи.

В 1494 році рухома артилерія дала можливість французькому королю Карлу VIII завоювати Італію.

Поступово розвивалася теорія артилерійської справи. Італійський математик Нікколо Тарталья винайшов квадрант і першим спробував вирахувати траекторію снаряда.

Тарталья встановив, що вага ядра пропорційна кубу його діаметра і увів орудійні калібри.

Дата добавления: 2015-05-23