Характеристика класичної науки

Поняття «класична наука» охоплює період розвитку науки з XVII століття до 20-х років ХХ століття, тобто до появи квантово-релятивістської картини світу.

Наука ХІХ століття досить сильно відрізняється від науки XVIII століття, яку тільки і можна назвати по-справжньому класичною наукою.

Проте, оскільки в науці ХІХ століття продовжують діяти гносеологічні уявлення науки XVIII століття, ми об’єднуємо їх в єдиному понятті – класична наука. Цей етап науки характеризується цілим рядом специфічних особливостей.

Передусім це прагнення до завершеної системи знань, яка фіксує істину в кінцевому вигляді.

Це зв’язано з орієнтацією на класичну механіку, яка репрезентує світ у вигляді гігантського механізму, чітко функціонуючого на основі вічних і незмінних законів механіки. Тому механіка розглядається і як універсальний метод пізнання оточуючих явищ, який в результаті дає систематизоване істинне знання, і як еталон будь-якої науки взагалі.

Другою особливістю класичної науки є розгляд природи як незмінного, завжди тотожного самому собі цілого, яке не знає розвитку.

Даний методологічний підхід породив такі специфічні для класичної науки дослідницькі установки, як елементаризм і антиеволюціонізм.

Зусилля вчених були спрямовані в основному на виділення і визначення простих елементів складних структур (елементаризм) при свідомому ігноруванні тих зв’язків і відносин, які властиві цим структурам як динамічним цілісностям (статизм).

Тлумачення явищ реальності тому було повною мірою метафізичним, позбавленим уявлень про змінність, розвиток, історичність (антиеволюціонізм).

Наука витіснила релігію в якості інтелектуального авторитету. Людський розум і практичне перетворення природи як результат його діяльності повністю витіснив теологічну доктрину і Священне Писання в якості головних джерел пізнання Всесвіту.

Претендуючи на ведуче місце в світогляді, наука, однак, залишала місце релігії та релігійній метафізичній філософії. Світогляд модернізованого суспільства залишав людині право вибору віри, переконань і життєвого шляху.

Щоправда, чим більше практичних результатів давала наука, чим міцніше ставали її позиції, тим більше поширювалось переконання, що тільки наука здатна забезпечити краще майбутнє людства.

Тому релігія і метафізична філософія продовжували повільно, але вірно хилитися до заходу.

Знаком цього стала знаменита концепція Огюста Конта про три періоди в розвитку знань – релігійний, метафізичний і науковий, які послідовно змінюють один одного.

Заяви науки про тверде знання світу представлялися не просто правдоподібними, здавалося, що навряд чи доречно навіть ставити їх під сумнів. В силу неперевершеної пізнавальної дієвості науки, а також суворої безособової точності її побудов, релігія і філософія були вимушені узгоджувати свої позиції з наукою.

Саме в науці мислення знайшло найбільш реалістичну і сталу картину світу.

Дата добавления: 2015-05-23