Персоналії

ДОВІДКОВИЙ МАТЕРІАЛ

АЛЬ-ХОРЕЗМІ (Алгорісмус) (близько 783—850) — великий арабський математик, астроном, географ, винахідник класичної алгебри. Значний період життя провів у Багдаді, де керував знаменитою бібліотекою «Будинку науки» халіфа Мамуна.

АМПЕР, Андре-Марі (1775 —1836) — французький фізик і математик, творець основ електродинаміки. Запровадив у фізику поняття «електричний струм», його ім’ям названа одиниця струму.

АНАКСАГОР із КЛАЗОМЕН (в Малій Азії) (близько 500—428 до н.е.) — давньогрецький натурфілософ, непослідовний матеріаліст. За безбожність був присуджений до страти, але врятувався, покинувши Афіни. Визнавав нескінченну якісну різноманітність матерії («насіння речей»), пізніше названих гомеомеріями, з різних сполучень яких утворюються речі. Розробляв питання математики та астрономії.

АНФІЛІЙ із ТРАЛЛ (474—558) — візантійський математик і механік. Разом з архітектором ІсідоромМілетським побудував в Константинополі знаменитий храм Святої Софії, який і зараз вражає своєю красою і величністю.

АПОЛЛОДОР ДАМАСЬКИЙ (II ст. н.е.) — інженер, архітектор, конструктор, скульптор. Побудував міст через Дунай довжиною в 1 км. Написав наукову працю «Облогові механізми».

АПОЛЛОНІЙ ПЕРЗСЬКИЙ (262—190 до н.е.) — давньогрецький математик (Олександрійська школа). Разом з Евклідом та Архімедом вважався одним з трьох найвидатніших математиків античності.

АРІСТАРХ САМОСЬКИЙ (близько 320—250 до н.е.) — давньогрецький астроном, піфагорієць, учень Стратона. Виконані ним розрахунки відстані від Землі до Сонця і до Місяця привели його до висновку про неспроможність геоцентричноі системи Арістотеля і до створення геліоцентричної системи. Система Арістарха не знайшла визнання в древності та залишалася забутою до часів Коперніка.

АРІСТОТЕЛЬ із СТАГІРА (384—322 до н.е.), давньогрецький філософ та енциклопедичний вчений, основоположник науки логіки та цілого ряду галузей

спеціального знання. В творах Арістотеля давньогрецька філософія і наука досягла своєї вершини.

АРКРАЙТ, Річард (1732—1792) — англійський підприємець, використав винахід англійського механіка Томаса Хайса, одержав патент (1769) на прядильну машину з приводом від водяного колеса. Організував перші прядильні фабрики; у 1790 році установив на фабриці парову машину.

АРХІМЕД із СІРАКУЗ (близько 287—212 до н.е.) — давньогрецький математик, фізик, інженер та винахідник, один з найвидатніших вчених античності.

БАРДІН, Джон (1908—1991) — американський фізик. Основні праці з теорії твердого тіла і фізики низьких температур. В 1948 році разом з У.Браттейном і У.Б.Шоклі відкрив транзисторний ефект і сконструював перший транзистор. В 1957 році разом з Л.Купером і Дж.Шріффером створив мікроскопічну теорію надпровідності. Мав дві Нобелівські премії 1956 і 1972 років.

БЕККЕРЕЛЬ, Антуан (1852—1908) — французький фізик, один з першовідкривачів радіоактивності.

БЕКОН, Роджер (1214—1294) — монах-францисканець, англійський філософ та дослідник природи.

БЕКОН, Френсіс (1561—1626) — англійський філософ і просвітник, праці якого сприяли обмеженню віри на користь розуму, релігії на користь науки і наукового світогляду.

БЕНЦ, Карл (1844—1929) — німецький інженер, винахідник автомобіля, піонер автомобілебудування.

БЕРНАР, Клод (1813 — 1878) — французький фізіолог. Вивчав функції крові, нервів, фізіологію травлення.

БЕРНУЛЛІ, Йоганн (1667—1748) — професор Гронінгенського (з 1695), Базельського (з 1705) університетів, математик. Його внесок в математику — диференціальне рівняння Бернуллі.

БЕРТАЛАНФІ, Людвіг фон (1901—1972) — австрійський біолог, жив і працював постійно у Канаді. Винахідник «Загальної теорії систем».

БОЙЛЬ, Роберт (1627—1691) — англійський хімік, фізик і філософ, один із засновників Лондонського королівського товариства. Один із засновників якісного хімічного аналізу. У галузі фізики відкрив закон Бойля-Маріотта (1662).

БОР, Нільс Хенрік Давид (1885—1962) — датський фізик. Створив теорію атома, в основу якої лягли планетарна модель атома, квантові уявлення і запропоновані ним постулати. Наукові праці - з теорії металів, теорії атомного ядра і атомних реакцій. Лауреат Нобелівської премії 1992 року.

БОРН, Макс (1882—1970) — німецький фізик-теоретик, член Лондонського товариства, професор теоретичної фізики. Основні праці присвячені динаміці кристалічних решіток, квантовій механіці, теорії будови атома і теорії відносності. Лауреат Нобелівської премії 1954 року.

БОТТІЧЕЛЛІ, Сандро (1445—1510) — один з найбільш видатних художників епохи Відродження.

БРАТТЕЙН, Уолтер (1902—1987) — американський фізик. Займався дослідженням напівпровідників. За ці дослідження і відкриття транзисторного ефекту разом з Дж.Бардіним і У.Б.Шоклі в 1956 році нагороджений Нобелівською премією.

БРАГЕ, Тіхо (1546—1601) — датський астроном, астролог і алхімік епохи Відродження. Першим почав проводити систематичні і високоточні астрономічні дослідження.

БРУНЕЛЛЕСКІ ,Філіппо (1377—1446) — великий італійський архітектор, скульптор епохи Відродження. Збудував знамениту церкву Санта Марія дель Фьоре у Флоренції.

БРУНО, Джордано (1548—1600) — італійський філософ, який з матеріалістичних позицій обґрунтував всі найважливіші наукові відкриття своєї епохи, в тому числі вчення Коперніка. Був спалений інквізицією на вогнищі.

БУТЛЕРОВ ,Олександр Михайлович (1828—1886) — російський хімік-органік. Створив і обґрунтував (1861) теорію хімічної побудови. Першим пояснив явище ізомерії.

БЮФФОН, Жорж Луі (1707—1788) — французький дослідник природи, який висловив свої уявлення про розвиток земної кулі, відстоював ідею змінності видів від умов середовища.

ВАВІЛОВ, Микола Іванович (1887—1943) — російський і радянський вчений-генетик, ботанік, академік. Присвятив своє життя вивченню і удосконаленню пшениці. Помер в сталінській тюрмі від дистрофії.

ВЕРРОККЬО, Андреа (1435—1488) — італійський скульптор і художник епохи Відродження, один з вчителів Леонардо да Вінчі.

да ВІНЧІ, Леонардо (1452—1519) — видатний італійський вчений, дослідник, винахідник, художник, архітектор, анатоміст, інженер, одна з найвизначніших постатей італійського Відродження.

ВІТРУВІЙ, Марк (I ст. до н.е.) — римський архітектор та інженер, автор фундаментальної праці про будівельне ремесло.

ВОЛЬТА, Алессандро (1745—1827) — італійський фізик, хімік, фізіолог, один з основоположників вчення про електрику.

да ГАМА, Васко (1469—1524) — португальський дослідник і мореплавець, який відкрив морський шлях до Індії навколо Африки.

ГАЛІЛЕЙ, Галілео (1564—1642) — видатний італійський мислитель епохи Відродження, засновник класичної механіки, фізик, астроном, математик, один з засновників сучасного експериментально-теоретичного природознавства, поет і літературний критик.

ГЕРНІКЕ, Отто (1602—1686) — німецький фізик, астроном, інженер і філософ. Винайшов електростатичний генератор, вакуумне відкачування.

ГЕРОДОТ ГАЛІКАРНАСЬКИЙ ( близько 495—425 до н.е.) — давньогрецький історик, названий Ціцероном «батьком історії», географ, вчений-мандрівник. Автор «Історії» в дев’яти книгах.

ГЕРОН ОЛЕКСАНДРІЙСЬКИЙ (між 300—200 до н.е.) — грецький математик і механік. Займався геометрією, механікою, гідростатикою, оптикою.

ГЕРШЕЛЬ, Уільям (1738—1822) — видатний англійський астроном німецького походження.

ГЕСІОД (VIII−VII ст. до н.е.) — перший відомий на ім’я давньогрецький поет, засновник дидактичного епосу, рапсод.

ГРЕБНЕР, Фріц (1877—1934) — німецький етнограф, засновник культурно-історичної школи, творець теорії «культурних кіл».

ГІППОКРАТ (460—370 до н.е.) — давньогрецький лікар, автор відомого Кодексу Гіппократа. Визнаний «батьком медицини».

ГРЕЙ, Льюіс Харольд (1905—1965) — англійський фізик, працював в області вивчення впливу радіації на біологічні організми, один з засновників радіобіології.

ГУТТЕНБЕРГ, Йоган (1397—1468) — німецький винахідник книгодрукування в Європі. В 1438 році заснував типографію у Страсбурзі. В 40-вих р.р. розробив технологію типографського процесу; винайшов спосіб виготовлення друкуючих форм із застосуванням змінних літер; сконструював спеціальний прес для друкування, склав рецепти друкарської фарби.

ГЮЙГЕНС, Хрістіан (1629—1695) — нідерландський механік, фізик, математик, астроном і винахідник. Перший іноземний член Лондонського королівського товариства (з 1663), член французької Академії наук і перший ії голова (з 1666). Винайшов маятниковий годинник (1657); розробив хвильову теорію світла (1678); пояснив механізм поширення світла; удосконалював об’єктиви астрономічних труб, сконструював окуляр Гюйгенса, який застосовується до цього часу; відкрив кільце планети Сатурн і супутник Сатурна — Титан; визначив період його обертання навколо планети (1655); дав перший опис туманності в сузір’ї Оріона.

ДАЙМЛЕР, Готтліб (1834—1900) — німецький інженер, конструктор, промисловик. Спільно з Майбахом сконструював один з перших автомобілів та декілька типів бензинових двигунів внутрішнього згорання.

ДАЛЬТОН, Джон (1766—1844) — англійський хімік і фізик, відомий теорією корпускулярної будови матерії та дослідженнями кольорової сліпоти.

ДАРВІН, Чарльз (1809—1882) — англійський вчений. Створив сучасну теорію еволюції. Опублікував книгу «Походження видів шляхом природного добору».

ДЕКАРТ, Рене (1596—1650) — французький філософ, фізик, фізіолог, математик, основоположник аналітичної геометрії. Запровадив декартову систему координат, закон збереження кількості руху та ін.

ДЕМОКРІТ (близько 460—370 до н.е.) — давньогрецький філософ, один із засновників античної атомістики. Уявляв атом неподільним матеріальним елементом. Розроблена Демокрітом концепція атомізму здійснила величезний вплив на подальший розвиток науки.

ДІАФАНТ ОЛЕКСАНДРІЙСЬКИЙ (214—284) — давньогрецький математик. Основний твір — «Арифметика» в 13 книгах. Збереглось тільки 6 перших книг.

ДЖОУЛЬ, Джеймс Прескотт (1818—1889­) — англійський фізик. Експериментально обґрунтував закон збереження енергії. Визначив механічний еквівалент тепла. Закон Джоуля-Ленца, ефект Джоуля-Ленца, ефект Джоуля-Томсона.

ДОНАТЕЛЛО (1386—1466) — один з найвідоміших італійських скульпторів епохи Відродження.

ДИЗЕЛЬ, Рудольф (1858—1913) — німецький інженер. Створив у 1897 році двигун внутрішнього згорання.

ЕВКЛІД (III ст. до н.е.) — давньогрецький математик. Головна праця — «Начала», яка висвітлювала основи античної математики, елементарної геометрії, теорії чисел та ін. Мав величезний вплив на розвиток математики.

ЕЙЛЕР, Леонард (1707—1783) — швейцарський, німецький та російський математик, який здійснив значний внесок у розвиток математики, механіки, фізики, астрономії. Працював разом з М.В.Ломоносовим в Петербурзькій Академії наук та мистецтв.

ЕЙНШТЕЙН, Альберт (1879—1955) — один з найвизначніших фізиків XX століття. Створив спеціальну і загальну теорії відносності; автор праць з квантової теорії; увів поняття фотона.

ЕРАТОСФЕН (275—194 до н.е.) — давньогрецький вчений і письменник. Один з надзвичайно різнобічних вчених античності. Займався філологією, філософією, хронологією, математикою, астрономією, геодезією, географією, сам писав вірші, музику.

ЕШБІ, Уільям (1903—1972) — англійський психіатр, фахівець з кібернетики, піонер в дослідженнях складних систем.

ІБН СІНА (Авіценна) (близько 980—1037) — середньоазіатський вчений, філософ, лікар, музикант. Узагальнив погляди і досвід грецьких, римських і середньоазіатських лікарів.

ІБН РУШДА (Авероес) (1126—1198) — арабський філософ і лікар, представник арабського аристотелізму.

ІБН ХАЙАН (Гебер) (721—815) — відомий арабський алхімік, лікар, фармацевт, математик і астроном.

ІСІДОР СЕВІЛЬСЬКИЙ (560—636) — архієпископ Севільї у вестготській Іспанії. Зачинатель середньовічного енциклопедизму. З 1998 року Ісідор Севільський офіційно вважається покровителем Інтернету.

КАВЕНДІШ, Генрі (1731—1810) — відомий британський фізик і хімік. Займався пневматичними дослідженнями, питаннями гравітації, атмосферою Землі, дослідженнями електрики.

КАНТ, Іммануіл (1724—1804) — німецький філософ, родоначальник німецької класичної філософії. Займався природознавством, математикою, астрономією. Розробив свою теорію побудови всесвіту.

КАРТРАЙТ, Едмунд (1748—1823) — англійський винахідник. Винайшов чесальну машину, парову обробку волокнистих речовин та парову машину, яка діяла на парах алкоголю. Винайшов механічний ткацький верстат з ножним приводом. Був відомий поет і агроном.

КЕПЛЕР, Йоган (1571—1630) — німецький астроном і математик. Зробив великий внесок у розвиток оптики. Описав закони руху планет. Заклав основи теорії затемнень.

КЛАУЗІУС, Рудольф Юліус Емануель (1822—1888) — німецький фізик. Дав перше визначення другого початку термодинаміки в 1850 році; увів поняття ентропії у 1865 році, ідеального газу, довжини пробігу молекул.

КЛЕРО, Алексі−Клод (1713—1765) — французький математик, геометр, астроном і геодезист. Розрахував траєкторію польоту комети Галея.

КОЛЬБЕР, Жан−Батист (1619—1683) — французький державний діяч. Засновник Французької Академії наук.

КОЛУМБ, Христофор (1451—1506) — іспанський мореплавець. У 1492 році відкрив Америку.

КОНДІЛЬЯК, Етьєн (1715—1780) — абат, французький філософ. Написав твори: «Трактат про системи», «Трактат про відчуття», «Трактат про тварин», «Логіка», «Мова обчислень».

КОНДОРСЕ, Марі Жан Антуан (1743—1794) — французький просвітник, філософ, соціолог, вчений-математик і політичний діяч. Прихильник деїзму і сенсуалізму. Одним з перших висунув ідею історичного прогресу, яку розвивав з ідеалістичних позицій.

КОНТ, Огюст (1798—1857) — французький філософ, позитивіст, соціолог. Вважається одним із засновників сучасної соціології.

КОПЕРНІК, Ніколай (1473—1543) — польський і німецький астроном і математик, автор геліоцентричної теорії побудови Сонячної системи. Автор книги «Про обертання небесних сфер» (1543).

КОРОЛЬОВ, Сергій Павлович (1906—1966) — радянський вчений, інженер в галузі ракетобудування і космонавтики. Під керівництвом Корольова С.П. створені перші штучні супутники Землі, космічні кораблі «Восток» і «Восход».

КРАШЕНІННІКОВ, Степан (1711—1755) — російський ботанік, етнограф, географ, мандрівник, дослідник Сибіру і Камчатки.

КТЕСИБІЙ (близько III ст. до н.е.) — давньогрецький механік і винахідник. Винайшов пожежну помпу, водяний поплавковий годинник, водяний орган (гідравлос).

КУЛОН, Шарль Огюстен (1736—1806) — французький інженер і фізик. Винайшов у 1784 році обертальні ваги і відкрив у 1785 році закон взаємодії електричних зарядів, названий його ім’ям (Кулона закон).

КЮРІ, П’єр (1859—1906) — французький фізик. Відкрив у 1880 році і дослідив п’єзоелектрику. Займався дослідами з симетрії кристалів, магнетизму. Разом з дружиною (Марія Садовська-Кюрі) відкрив у 1898 році полоній і радій. Увів у науковий обіг термін «радіоактивність». Лауреат Нобелівської премії 1903 року.

ЛАВУАЗЬЄ, Антуан Лоран (1743—1794) — французький хімік. Спростував теорію флогістона. Проводив гідрохімічні досліди. Вивчав проблему взаємного перетворення елементів. Дослідив принцип збереження енергії, природу тепла і теплові властивості речовини.

ЛАГРАНЖ, Жозеф Луи (1736—1813) — французький математик, астроном і механік італійського походження. Поряд з Л.Ейлером — кращий математик XVIII ст., автор трактату «Аналітична механіка», зробив грандіозний внесок в теорію чисел, створив варіаційне числення.

ЛАМАРК ,Жан-Батист (1744—1829) — французький вчений. Був першим біологом, який спробував створити цілісну теорію еволюції живого світу.

ЛАПЛАС, П’єр Сімон ( 1749—1827) — французький астроном, математик, фізик. Запропонував космогонічну теорію походження Всесвіту. Написав праці з теорії капілярності, тепла, акустики, геодезії.

ЛЕЙБНІЦ, Готфрід Вільгельм (1646—1716) — німецький філософ, фізик, математик. Упередив принципи сучасної математичної логіки своєю працею «Про мистецтво комбінаторики» в 1666 році. Автор диференціального та інтегрального числення.

ЛІННЕЙ, Карл (1707—1778) — шведський природознавець, ботанік, зоолог і лікар — видатний вчений XVIII ст. Вперше запропонував наукову класифікацію відомих рослин і тварин.

ЛІППІ, Філіппо (1406−1469) – флорентійський живописець, один з кращих майстрів живопису раннього італійського Відродження.

ЛОМОНОСОВ, Михайло Васильович (1711−1765) – російський вчений-натураліст, енциклопедист, фізик, геохімік, поет, реформатор російської мови, родоначальник матеріалістичної філософії в Росії. В 1745 році став першим вітчизняним академіком. Ініціатор і засновник (1755) Московського університету, який носить зараз його ім’я, один із засновників сучасного природознавства.

МАГЕЛЛАН, Фернан (1480−1521) – португальський мореплавець на іспанській службі. Став першим європейцем, що проплив з Атлантичного океану в Тихий, здійснив першу кругосвітню подорож.

МАКСВЕЛЛ, Джеймс Клерк (1831−1879) – англійський фізик. Розвивав ідеї М.Фарадея, створив теорію електромагнітного поля. Висунув ідею електромагнітної природи світла. Встановив статистичний розподіл, названий його ім’ям. Показав, що кільця Сатурну складаються з окремих тіл.

МАРЦЕЛЛІН, Амміан (330−400) – римський військовик та історик, автор праці з історії Римської держави «Діяння». За походженням – грек з Антіохії.

МЕДІЧІ, Козімо (1389−1464) – флорентійський банкір і державний діяч, найбагатіша людина Європи, неофіційний правитель Флоренції з 1434 року. Величезні кошти вживав для народу. Широко сприяв художникам, інженерам, вченим, поетам.

МЕНДЕЛЄЄВ, Дмитро Іванович (1834−1907) – російський хімік, автор періодичної таблиці хімічних елементів. Відкрив періодичні співвідношення атомних ваг.

МЕНДЕЛЬ, Грегор Іоанн (1822−1884) – австрійський біолог і ботанік, основоположник вчення про спадковість. Закони Менделя – одні з найважливіших у сучасній генетиці.

МІКЕЛЬАНДЖЕЛО, Буонарротті (1475−1564) – італійський скульптор, художник, архітектор, поет і інженер. Його твори вважаються найвищим досягненням мистецтва Відродження.

НЬЮТОН, Ісаак (1643−1727) – видатний англійський учений, який заклав основи сучасного природознавства, творець класичної фізики.

ПАПЕН, Дені (1647−1712) – французький математик, фізик і винахідник. Сконструював піч для плавки скла, водопід’їмники, парову повозку.

ПАПП ОЛЕКСАНДРІЙСЬКИЙ, (друга половина ІІІ ст.) – давньогрецький математик. Написав 8 книг з геометрії.

ПАСКАЛЬ, Блез (1623−1662) – французький філософ, фізик, математик. Відомий відкриттям формули біноміальних коефіцієнтів, вкладом в теорію ймовірності, гідравлічного пресу і шприца.

ПАСТЕР, Луї (1822−1895) – французький хімік і мікробіолог. Основоположник сучасної мікробіології та імунології. Його праці з оптичної асиметрії молекул лягли в основу стереохімії. Вивчав природу багатьох інфекційних захворювань, розробив методи вакцинації проти курячої холери у 1879 р., сибірської язви у 1881 р., сказу у 1885 р. Увів методи асептики та антисептики.

ПЕРІКЛ (близько 490−429 до н.е.) – давньогрецький політичний і військовий діяч, вождь афінської рабовласницької демократії. В 461 до н.е. очолив афінських демократів. В 444-429 до н.е. Перікл – перший стратег і керівник афінської держави. При ньому Афіни стали великим політичним і культурним центром елінського світу.

ПІФАГОР (близько 580−500 до н.е.) – давньогрецький філософ, являється родоначальником давньогрецького ідеалізму; субстанцією світу вважав числа. Піфагору та піфагорійцям належать здобутки в розвитку математики: формулювання і доказ теореми Піфагора, теореми про суму кутів трикутника, відкриття основних гармонічних тонів у музиці і можливості вираження їх в числах.

ПЛАТОН (справжнє ім’я Арістокл) (427−347 до н.е.) – давньогрецький філософ, постать якого стала уособленням філософії як такої. Платон створює теорію ейдосів (ідей) як незмінних, вічних, неподільних зразків усього сущого. Ейдоси уособлюють справжнє буття, яке є незмінним, вічно перебуває і як таке протистоїть чуттєвому світу. Світ ейдосів – не просто сукупність першозразків, а має свою впорядкованість. Найвищим ейдосом є ідея блага. Всі речі цього світу – лише чуттєві відбитки ейдосів, їх недосконалі відображення. Пізнання у Платона – це пригадування душею того, що вона знала у світі ідей. Теорію ідей (ейдосів) Платона піддав ґрунтовній критиці Арістотель із Стагіра.

ПРІСТЛІ, Джозеф (1733−1804) – англійський вчений, філософ-матеріаліст. Відкрив кисень. Працював над проблемами оптики та електрики. Багато уваги приділяв проблемам гіпнозу, аналогії та ін. В соціології відстоював принцип детермінізму, виступав проти фаталізму. Прихильник етики евдемонізма. На його думку особисте щастя співпадає з щастям інших людей.

ПРОТАГОР (480−410) – давньогрецький філософ, один із засновників софістики. Запровадив у філософію принципи суб’єктивізму та релятивізму, відносності та умовності людського пізнання. Теза Протогора – «Людина є мірою всіх речей» ознаменувала поворот давньогрецької філософії до проблеми людини.

ПТОЛОМЕЇ (або Лагіди) – царська династія, яка правила в еліністичному Єгипті в 305−30 до н.е. Заснована полководцем Олександра Македонського, діадохом Птоломеєм І Сотером («Спасителем») – сином Лага. Найвищої могутності держава Птоломеїв досягла за царювання Птоломея ІІІ Евергета (246−221 до н.е.). З ІІ ст. до н.е. Єгипет потрапляє в залежність від Риму, а після битви біля Акція (31 до н.е.) і загибелі останніх Птоломеїв – Клеопатри VII та її сина Цезаріона – був приєднаний в 30 до н.е. до Римської імперії в якості провінції.

ПТОЛОМЕЙ, Клавдій (ІІ ст.) – давньогрецький вчений. Жив і працював переважно в єгипетській Олександрії. Автор «Альмагеста», в якому зібрані основні астрономічні праці його попередників і власні дослідження, викладений каталог 1022 зірок. Птоломей створив геоцентричну систему світу; систематизував географічні знання того часу, сприяв розвитку картографії.

ПУАССОН, Сімеон Дені (1781−1840) – французький вчений. Основні праці – з питань теоретичної та небесної механіки, математичного аналізу та математичної фізики.

РАФАЕЛЬ, Санті (1483−1520) – видатний італійський живописець, представник Високого Відродження. Найбільш відома з його картин за своєю художньою майстерністю – «Сикстинська мадонна» (1515-1519, Дрезден, картинна галерея). Похований в Пантеоні, в Римі.

РЕЗЕРФОРД, Ернест (1871−1937) – англійський фізик. Відкрив у 1899 р. альфа- і бета-промені і встановив їхню природу. Створив (1903 р., разом з Ф.Содді) теорію радіоактивності. Запропонував у 1911 р. ядерну модель атома (модель Резерфорда-Бора). В 1919 р. здійснив першу штучну ядерну реакцію. Передбачив у 1921 р. існування нейтрона. Лауреат Нобелівської премії 1908 р.

РІХМАН, Георг Вільгельм (1711−1753) – російський фізик, академік Петербурзької Академії наук (з 1741). Керував фізичним кабінетом Петербурзької АН. Основні праці – з калориметрії та електрики. Створив ряд приладів для потреб метеорології, гідрології, термометрії, вивчав електризацію, електропровідність, відкрив явище електростатичної індукції, винайшов (1745) перший електрометр. Разом з М.Ломоносовим досліджував атмосферну електрику. Загинув від удару блискавки під час дослідів з незаземленим громовідводом.

РЕНТГЕН, Вільям Конрад (1845−1923) – німецький фізик. Відкрив у 1895 р. рентгенівські промені (ікс-випромінювання), дослідив їхні властивості. Праці з п’єзо- та піроелектричних властивостей кристалів, магнетизму. Лауреат Нобелівської премії 1901 р.

СЕЧЕНОВ, Іван Михайлович (1829−1905) – російський природодослідник, «батько російської фізіології» і основоположник матеріалістичної психології в Росії. Академік. Поклав початок експериментальним фізіологічним дослідженням центральної нервової системи, зокрема – мозку, творець рефлекторної теорії психічної діяльності тварин і людини.

СОДДІ, Фредерік (1877−1956) – англійський радіохімік, член Лондонського королівського товариства (з 1910), іноземний член-кореспондент АН СРСР (з 1924). Наукові праці присвячені радіоактивності, хімії ізотопів, атомній і ядерній фізиці, історії фізики. Разом з Е.Резерфордом розробив теорію радіоактивного розпаду і сформулював закон радіоактивних перетворень. Лауреат Нобелівської премії 1921 року.

СОКРАТ (469−399) – давньогрецький філософ, вчення якого знаменувало поворот від матеріалістичного натуралізму до ідеалізму. Стверджував про неможливість пізнання будови світу і фізичної природи речей; знати ми можемо тільки себе самих; це розуміння предмета пізнання Сократ висловив формулою: «Пізнай самого себе». Це джерело пізнання починається з власних сумнівів у своїх знаннях: «Я знаю, що нічого не знаю». Метод Сократа ставив своєю метою встановлення «істини» шляхом спору.

СОСТРАТ КНІДСЬКИЙ (ІІІ ст. до н.е.) – олександрійський архітектор, інженер. Збудував за правління Птоломея ІІ 130-метровий Фароський маяк в Олександрії Єгипетській – одне з семи чудес світу.

СЦІЛАРД, (Сілард) Лео (1898−1964) – американський фізик. Основні праці – з ядерної фізики, ядерної техніки і біофізики. В 1934 році відкрив (разом з Т.Чалмерсом) явище руйнування хімічного зв’язку під дією нейтронів. (Явище Сіларда-Чалмерса). Приймав участь у створенні першого атомного реактора (1942). Виступав проти застосування атомної бомби і за повну заборону ядерних випробувань.

ТАРТАЛЬЯ, Нікколо (1499−1557) – італійський математик. Винайшов квадрант і першим спробував вирахувати траекторію снаряда.

ТЕРТУЛЛІАН, Квінт Септімій (близько 160−220) – християнський богослов і письменник, один із засновників християнської теології. Проголошував верховенство віри над розумом, підкреслював їх несумісність і на цій основі заперечував значення науки.

ТОМСОН, (лорд Кельвін) Уільям (1824−1907) – англійський фізик. Наукові праці з фізики, математики і техніки. Заклав основи теорії електромагнітних коливань, теорії термоелектричних явищ. Висловив гіпотезу про «теплову смерть» Всесвіту. Винахідник багатьох вимірювальних приладів.

ТОМСОН, Джозеф Джон (1856−1940) – англійський фізик, один з основоположників електронної теорії металів. Відкрив у 1897 р. електрон і визначив його заряд і масу. В 1903 році запропонував одну з перших моделей атома. Лауреат Нобелівської премії 1906 року.

ТОСКАНЕЛЛІ, Паоло (1397−1482) – відомий флорентійський вчений в галузі астрономії, медицини, географії та математики. Зробив переклад «Географії» Птоломея. Листувався з Колумбом, доводив можливість досягнути Індії через Атлантичний океан.

ТЮРГО, Ані Робер Жак (1727−1781) – французький економіст, соціолог, політичний діяч, один з основоположників теорії прогресу.

ТОРРИЧЕЛЛІ, Еванджеліста (1608−1647) – італійський фізик, учень Галілея. Відкрив вакуум, атмосферний тиск і створив перший барометр.

УАТТ, Джеймс (1736−1819) – англійський винахідник, творець універсального теплового двигуна. Винайшов (1774−1784) парову машину з циліндром парової дії, яка відіграла велику роль в переході до машинного виробництва.

ФАРАДЕЙ, Майкл (1791−1867) – англійський фізик, основоположник вчення про електромагнітне поле. Виявив взаємозв’язок між електрикою і магнетизмом, магнетизмом і світлом. Відкрив у 1831 р. електромагнітну індукцію, встановив закони електроліза, відкрив пара- і діамагнетизм. Висловив ідею існування електромагнітних хвиль.

ФАРЕНГЕЙТ, Габріель Даніель (1686−1736) − німецький фізик. Виготовив спиртовий (1709 р.) і ртутний (1714 р.) термометри. Запропонував температурну шкалу, названу його ім’ям.

ФЕРМІ, Енріко (1901−1954) – італійський фізик. Основні наукові праці – з квантової механіки, квантової теорії поля, ядерної фізики. Заклав основи нейтронної фізики; створив теорію радіоактивності; довів можливість ланцюгової реакції поділу урану; збудував перший уран-графітовий ядерний реактор і здійснив ланцюгову реакцію (1942); розробив (1945) теорію походження космічних променів; автор багатьох наукових відкриттів з фізики. Нобелівський лауреат 1938 року.

ФРАНКЛІН, Бенджамін (1706−1790) – вчений-енциклопедист, представник американського Просвітництва. Проблему походження соціальних інститутів (приватної власності, держави і т.д.) вирішував з позиції природного права і теорії суспільного договору; досліджуючи економічні проблеми, одним з перших висловив положення про трудову природу вартості.

ФРЕНЕЛЬ, Огюстен Жан (1788−1827) – французький фізик, один з основоположників хвильової оптики. Основні наукові праці – з оптики. Досліджував дифракцію і поляризацію світла.

ФУР’Є, Франсуа Марі Шарль (1772−1837) – французький соціаліст-утопіст. Виступив з глибокою критикою буржуазного суспільства, розкрив протиріччя між ідеями і обіцянками ідеологів французької революції та дійсністю, злиднями та багатством. Однак соціалістичні ідеї Фур’є були утопічними.

ХАГЕН, Карл Готфрід (1749−1829) – німецький фармацевт. Головна праця – «Підручник аптекарського мистецтва» (1778 р.).

ХАРГРІВС, Джеймс (1720−1778) – англійський винахідник. Сконструював у 1765 р. прядильну машину періодичної дії «Дженні», яка мала велике поширення.

ЦІОЛКОВСЬКИЙ, Костянтин Едуардович (1857−1935) – російський вчений-теоретик і дослідник, засновник сучасної космонавтики, педагог, письменник.

ШВАРЦ, Бертольд (XIV ст.) – німецький монах-францисканець. Розкрив секрет пороху близько 1330 р.

ШЕПАРД, Ален Б. (1923−1998) – американський астронавт. Перший американець, який здійснив суборбітальний політ. Другий політ Шепард виконав в якості командира космічного корабля «Аполон-14», посадочний модуль якого здійснив посадку на поверхність Місяця.

ШОКЛІ, Уільям Бредфорд (1910−1989) – американський фізик, автор праць з фізики твердого тіла і напівпровідників, один з винахідників транзистора. Лауреат Нобелівської премії 1956 р.

ШРЕДІНГЕР, Ервін (1887−1961) – австрійський фізик-теоретик. Один із засновників квантової механіки і хвильової теорії матерії. Лауреат Нобелівської премії 1933 р.

Дата добавления: 2015-05-23