Методи організування і здійснення навчально-пізнавальної діяльності

ГИДРОПРИВОД СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННОЙ ТЕХНИКИ

БЕЛОРУССКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ

ГИДРОПРИВОД СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННОЙ ТЕХНИКИ

Пособие

Ответственный за выпуск В.С. Лахмаков

Корректор М.А. Макрецкая

Компьютерная верстка М.А. Макрецкая

Издано в редакции авторов

Подписано в печать 05.05.2009 г. Формат 60×84¹/₁₆.

Бумага офсетная. Гарнитура Times New Roman. Печать офсетная. Усл. печ. л. 9,53.

Уч.-изд. л. 7,45. Тираж 350 экз. Заказ 1136.

Издатель и полиграфическое исполнение

Белорусский государственный аграрный технический университет

ЛИ № 02330/0131734 от 10.02.2006. ЛП № 02330/0131656 от 02.02.2006.

220023, г. Минск, пр. Независимости, 99, к. 2.

ДЛЯ ЗАМЕТОК

МИНИСТЕРСТВО СЕЛЬСКОГО ХОЗЯЙСТВА

И ПРОДОВОЛЬСТВИЯ РЕСПУБЛИКИ БЕЛАРУСЬ

Учреждение образования

АГРАРНЫЙ ТЕХНИЧЕСКИЙ УНИВЕРСИТЕТ»

Минск 2009

У дидактичній теорії не існує єдиної універсальної класифікації методів навчання через складну природу цього феномену, його багатофункціональність. Для оцінювання і вибору методів навчання необхідно використовувати різні класифікації на основі укрупнення та об'єднання методів у великі групи за визначеними критеріями. Найбільшого поширення набули класифікації на основі діяльнісного підходу.

Класифікація методів за дидактичними цілями

За дидактичними цілями виокремлюють дві групи методів навчання:

1. Методи, що забезпечують первинне засвоєння навчального матеріалу:

- інформаційно-розвивальні методи (усний виклад учителя, розповідь, бесіда, робота з книгою);

- евристичні методи (евристична бесіда, диспут, лабораторна робота);

- дослідницькі методи (спостереження і систематизація фактів, самостійне вивчення проблеми в науковій літературі, метод генерації ідей).

2. Методи, що забезпечують закріплення і вдосконалення здобутих знань:

- вправи (за зразком, варіативні, пробні, тренувальні та ін.);

- практичні роботи, спрямовані на застосування теоретичних знань на практиці.

Класифікація на основі зовнішніх форм прояву методів навчання

Основою традиційної класифікації є джерела знань, характер чуттєвого сприймання інформації (слух, зір, дотик). На цій підставі виокремлюють методи:

- словесні (розповідь, пояснення, лекція, бесіда, інструктаж, робота з книгою, навчальна дискусія, диспут);

- наочні (спостереження, демонстрування, ілюстрування);

- практичні (вправа, лабораторна робота, практична робота, дидактична гра).

Словесні методи навчання. До цієї групи належать методи, які реалізуються переважно через усну комунікацію. Основним їх елементом є слово, мовлення вчителя.

Розповідь - монологічний виклад навчального матеріалу, який використовують для послідовного та емоційного повідомлення знань.

Здебільшого у формі розповіді викладають описовий навчальний матеріал (про природні умови, факти, явища тощо).

Метод розповіді має такі прийоми: міркування вчителя; акцентування уваги; аналіз фактів, прикладів; пояснення окремих зв'язків об'єктів, що вивчаються. Проте якщо аналіз фактів, зв'язків і прикладів під час розповіді забезпечує усвідомлення учнями основного змісту навчального матеріалу, то можна стверджувати про перехід цього прийому в метод пояснення.

За дидактичними цілями виокремлюють кілька видів розповідей:

- розповідь-вступ, що "готує" учнів до сприйняття нового навчального матеріалу, формує інтерес та потребу в здобутті нових знань. Цей вид розповіді характеризується відносною яскравістю, чіткістю, захопленістю та емоційністю викладу;

- розповідь-виклад, у якій розкривають зміст нової теми. Такому повідомленню властиві чітка логічна послідовність, виділення основного, суттєвого, застосування ілюстрацій і переконливих прикладів; '

- розповідь-узагальнення, яка передбачає виділення основних думок, формулювання висновків та узагальнень, постановку завдань для подальшої самостійної роботи. Цей метод використовують зазвичай наприкінці уроку.

Умовами ефективного застосування розповіді є: наявність плану; логічна послідовність, чіткість і доказовість; достовірність змісту; образність та емоційність викладу.

Пояснення - словесний метод навчання, основне завдання якого полягає в розкритті причинно-наслідкових зв'язків і закономірностей у розвитку природи, людського суспільства і людського мислення.

Цей метод іноді називають найскладнішим видом розповіді, тому що він спрямований не тільки на розкриття внутрішніх причинно-наслідкових зв'язків, а й на вивчення зовнішніх сторін явища на рівні опису з використанням конкретних прикладів. Часто, особливо на уроках у початковій школі, пояснення поєднується з описом, бесідою, використанням наочності.

До словесних методів навчання, які використовують у старшій школі та вищих навчальних закладах, належить лекція.

Навчальна лекція - словесний метод навчання, що передбачає усний виклад навчального матеріалу, який характеризується великим обсягом, складністю логічних побудов, сконцентрованістю розумових образів, доведень І узагальнень.

Іноді лекцію розглядають як форму організації навчання. Здебільшого вона триває весь урок, інколи - два. Предметом шкільної лекції переважно є опис складних систем, явищ, об'єктів, процесів, наявних між ними зв'язків і причинно-наслідкових залежностей. Цей метод доречний лише в старших класах, коли учні вже мають необхідний для сприймання і осмислення матеріалу рівень підготовки. Під час лекції застосовують такі прийоми усного викладу: підтримка уваги, активізація мислення слухачів, переконання, аргументація, доведення, класифікація, систематизація.

Основні умови ефективного проведення лекції: створення конкретного плану; повідомлення учням теми, мети і завдань; логічний і послідовний виклад змісту лекції; проблемність та емоційність викладу; гнучке управління розумовою діяльністю учнів; запис основних положень; використання наочності; поєднання лекції із семінарськими і практичними заняттями.

Бесіда - словесний питально-відповідний метод навчання, завдання якого - спонукати учнів до актуалізації відомих і засвоєння нових знань шляхом самостійних роздумів, висновків і узагальнень.

Цей метод активізує мислення учнів, є важливим засобом діагностики засвоєних знань, умінь, сприяє розвитку пізнавальних здібностей, створює умови для оперативного управління процесом навчання. Водночас його доцільно поєднувати з розповіддю, лекцією, наочними методами, які забезпечують формування цілісної системи знань, адже за допомогою лише бесіди неможливо сформувати практичні вміння і навички.

Використовують такі прийоми проведення бесіди: постановка запитань (основних, додаткових), обговорення відповідей учнів, їх коригування, формулювання висновків.

За дидактичними цілями бесіди поділяють на такі види:

- вступні (організаційні), до яких вдаються для підготовки учнів до сприймання нового матеріалу;

- повідомлювальні, які використовують для повідомлення нових знань;

- повторювально-узагальнювальні, які застосовують для узагальнення і систематизації набутих знань;

- контрольно-корекційні, що мають на меті перевірку засвоєних знань, уточнення та доповнення їх новими фактами чи положеннями.

За характером пізнавальної діяльності учнів бесіди класифікують на: репродуктивні, спрямовані на відтворення раніше засвоєного матеріалу; катехізичні, що передбачають точне відтворення формулювань закону чи правила, запам'ятовування відповідей; евристичні, що підводять учнів до самостійних висновків.

Запитання бесіди формулюють з дотриманням таких вимог: запитання мають бути короткими і точними, логічними, послідовними, сприяти системному засвоєнню знань, відповідати рівню розвитку учнів і ставитися всім учням класу.

Робота з книгою - багатофункціональний метод словесної групи, що полягає в опрацюванні літератури різних видів і спрямований на формування нових знань, їх закріплення, вироблення вмінь І навичок та реалізацію контрольно-корекційної функції в умовах урочного та позаурочного навчання.

Учні в процесі навчання працюють зі словниками, довідниками, енциклопедіями, підручниками, посібниками, таблицями, схемами, географічними атласами, літературно-художніми творами та ін. Робота з книгою дає змогу багаторазово опрацьовувати навчальну інформацію в доступному для учня темпі та у зручний час.

Сучасні програмовані навчальні книги ефективно розв'язують проблеми інформаційного забезпечення, контролю, корекції, діагностики знань та вмінь.

Робота з книгою передбачає кілька цілей: ознайомлення зі структурою, читання окремих розділів, розв'язування прикладів чи завдань, пошук відповідей на запитання, виконання контрольних тестів, запам'ятовування матеріалу.

Важливими умовами, що забезпечують ефективність використання цього методу, е: вміння швидко, раціонально читати і розуміти прочитане; виокремлювати основне в матеріалі; створювати опорні конспекти; знаходити літературу з питання.

Залежно від ступеня самостійності розрізняють два види роботи з книгою: під керівництвом учителя (на уроці) і самостійно (в домашніх умовах). Пізнавальна робота на уроці передбачає поділ навчального матеріалу на частини, виконання необхідних дій із запам'ятовування, розуміння, порівняння, класифікації. Робота з підручником у домашніх умовах розпочинається з відтворення знань, одержаних на уроці, тому основним напрямом такої діяльності є синтезування цього матеріалу з текстом підручника. Самостійна робота з підручниками підвищує пізнавальну самостійність учнів, якість засвоєння знань, формує вміння вчитися, навички самоконтролю.

Важливими прийомами раціональної роботи з книгою е: установка на запам'ятовування основних положень, теорій, правил тощо; мисленнєве створення плану прочитаного, його фіксація; створення опорного конспекту.

Основними недоліками у використанні цього методу є значні витрати часу та пізнавальних зусиль, ігнорування індивідуальних особливостей учнів. Тому вчителеві доцільно поєднувати роботу з книгою з іншими методами навчання.

Особливою популярністю в сучасних умовах користуються програмовані підручники, в яких, крім навчальної, міститься й інструктивна інформація (учні отримують вказівки щодо виконання роботи, підтвердження правильності виконуваних дій).

До словесних методів навчання належать навчальна дискусія і диспут.

Навчальна дискусія (лат. discussio - розгляд, дослідження) - словесний метод навчання, суть якого полягає в обміні поглядами щодо конкретної проблеми з метою набуття нових знань, зміцнення власної думки, формування вміння її обстоювати.

Близьким до навчальної дискусії є метод диспуту.

Диспут (лат. disputo - міркую, сперечаюся) - словесний метод навчання, суть якого полягає в цілеспрямованому зіставленні різних поглядів на наукову чи суспільну проблематику з метою формування в учнів оцінних суджень, зміцнення світоглядних позицій.

У дидактичній літературі поняття "дискусія" і "диспут" часто використовують як синоніми, оскільки вони означають обговорення, дебати, полеміку. Диспутом зазвичай називають публічну дискусію, спеціально організовану для певної учнівської категорії. Широке впровадження групової дискусії у навчальний процес дає новий імпульс до розвитку проблемного навчання, самостійності учнів у здобутті нових знань.

Основна функція цих методів полягає у стимулюванні пізнавального інтересу; допоміжними функціями є навчальна, розвивальна, виховна і контрольно-корекційна. Ефективність дискусії і диспуту залежить від: попередньої ґрунтовної підготовки учнів як у змістовому, так і у формальному аспектах; наявності необхідних знань із теми, умінь висловлювати свої думки і позицію; однозначного формулювання запитань тощо. Результати використання цих методів дають об'єктивну інформацію про глибину і системність знань учнів, особливості мислення школярів, допомагають визначити перспективи подальшої роботи.

Інструктаж (лат. instructio- настанова) - словесний метод навчання, який передбачає ознайомлення зі способами виконання завдань, інструментами, матеріалами, технікою безпеки, показ трудових операцій та організацію робочого місця.

Його можна характеризувати як сукупність словесних методів. Основною перевагою інструктажу є ефективність у передаванні необхідних знань і розвитку простих Навичок. Зазвичай його проводить учитель або заздалегідь підготовлені учні перед виконанням практичних, лабораторних чи самостійних робіт. Інструктаж обмежений у часі, орієнтований на засвоєння конкретних операцій і процедур, які необхідно здійснити учням під час виконання роботи. Проведення інструктажу має відповідати таким вимогам: чіткість і лаконічність пояснення способів навчальних дій та операцій; постановка конкретного навчального завдання; пояснення правил виконання трудових прийомів і проведення самоконтролю; роз'яснення типових помилок під час виконання робіт. За місцем у навчальному процесі інструктаж поділяють на вступний, поточний і підсумковий. Вступний інструктаж здійснюється перед початком самостійної роботи учнів і передбачає доведення до них кінцевих результатів роботи. Поточний інструктаж проводиться під час самостійної роботи і передбачає допомогу деяким учням. На підсумковому інструктажі вчитель демонструє кращі роботи учнів, аналізує результати, визначає подальші перспективи.

Словесні методи навчання посідають чільне місце в системі методів навчання. Попри те що їх часто називають неактивними, застарілими, ці методи дають змогу за короткий час передати значний обсяг інформації, поставити перед учнями проблеми і вказати шляхи їх розв'язання. Живе слово вчителя залишається джерелом активізації всіх психічних процесів учнів, виховання інтелекту та особистісних якостей. Водночас ефективність словесних методів залежить від поєднання з іншими методами навчання (наочними, практичними), забезпечення пізнавальної активності учнів.

Наочні методи навчання

Це способи наочно-почуттєвого ознайомлення учнів із різними предметами, явищами, процесами, що є об'єктами навчання. Наочні методи застосовують у тісному взаємозв'язку зі словесними, адже вони передбачають використання ілюстрацій і демонстрацій на підтвердження словесних тлумачень, їх специфічною особливістю є розвиток спостережливості учнів.

Ілюстрування - наочний метод навчання, який полягає в показі та сприйнятті предметів, процесів І явищ у їх символьному зображенні за допомогою плакатів, карт, портретів, фотографій, схем, репродукцій, звукозаписів тощо.

Його зазвичай використовують тоді, коли необхідно забезпечити усвідомлення сутності явища, взаємозв'язків між його компонентами. У тісному зв'язку з ілюструванням застосовують метод демонстрування.

Демонстрування - метод навчання, який полягає в наочно-чутєвому ознайомленні учнів з явищами, процесами, об'єктами в їх природному вигляді.

Цей метод використовують не тільки для розкриття динаміки явищ, що вивчаються, а й для ознайомлення із зовнішньою і внутрішньою будовою предметів.

Метод демонстрування має таку структуру: визначення цілі і завдань показу; відтворення і корекція опорних знань; мотивація учіння; постановка проблеми чи пізнавального завдання; показ явища учителем і сприйняття його учнями; аналіз фактів; з'ясування зв'язків і відношень; розв'язання проблеми чи пізнавального завдання; висновки; теоретична інтерпретація фактів (явищ), що спостерігались.

Методи ілюстрування і демонстрування застосовують у взаємозв'язку, що доповнює і підсилює спільну дію. Так, демонстрування використовують, коли процес чи явище учні мають сприйняти загалом. Коли потрібно усвідомити сутність явища, його взаємозв'язки, використовують ілюстрування. Результативність цих методів залежить від методики представлення і показу виучуваних об'єктів. Ефективність ілюстрування і демонстрування залежить від: організування активної самостійної пізнавальної діяльності учнів; правильного вибору об'єктів; уміння педагога скерувати увагу учнів на найточніше в демонстрованому явищі; визначення місця і ролі предметів наочності в пізнавальному процесі, оптимального обсягу ілюстративного матеріалу.

Спостереження - наочний метод навчання, який передбачає тривале цілеспрямоване сприймання об'єктів чи явищ Із фіксацією змін, які в них відбуваються, і виявлення на цій основі внутрішніх зв'язків I залежностей, розкриття сутності явищ.

При цьому учень не втручається в явища, які він сприймає. Спостереження виконують переважно демонстративно-ілюстративну (є засобом закріплення раніше засвоєних знань, умінь і навичок) та дослідницьку (стають засобом здобуття нових знань) функції. Самостійні спостереження учні здійснюють під час уроків, гурткової роботи та виконання домашніх завдань. Залежно від форми організування вони можуть бути короткотривалими або довготривалими, фронтальними або індивідуальними. Тривалі спостереження потребують систематичної фіксації фактів і висновків у щоденниках.

Організування спостережень передбачає такі основні етапи:

1. Повідомлення мети і завдань спостереження.

2. Мотивація пізнавальної діяльності.

3. Вступний інструктаж учителя.

4. Актуалізація знань, необхідних для здійснення роботи.

5. Самостійне спостереження.

6. Аналіз та узагальнення фактів.

7. Формулювання висновків.

8. Теоретична інтерпретація результатів спостереження.

Спостереження як метод навчання забезпечує цілеспрямоване сприймання явищ і предметів для одержання конкретних даних. Проте воно має пасивний характер, оскільки не впливає на досліджувані процеси, не змінює умов їх перебігу: під час спостереження учням іноді недоступні деякі сторони досліджуваного явища, а також вони можуть суб'єктивно характеризувати його.

У зв'язку з інтенсивним використанням у навчальному процесі сучасних візуальних джерел інформації (телебачення, DVD-програвачів, комп'ютерів та ін.) виокремлюють відеометод.

Відеометод - наочний багатофункціональний метод навчання, який полягає у використанні відеоматеріалів і активізує наочно-чуттєве сприймання, забезпечує більш легке і міцне засвоєння знань в їх образно-понятійній цілісності та емоційній забарвле ності.

Цей метод впливає не тільки на свідомість, а й на підсвідомість учнів, може використовуватися на всіх етапах навчання.

Його застосовують для формування нових знань, їх контролю, закріплення, узагальнення, систематизації. Проте кіноекран чи телевізор слабо стимулюють розвиток абстрактного мислення, творчості та самостійності, тому, щоб ефективно використовувати цей метод, необхідно спеціально організовувати навчання.

Відеометод за умов його доцільного використання в навчальному процесі може ефективно виконувати основні завдання освіти, виховання і розвитку учнів:

- забезпечувати учнів новою і достовірною інформацією про явища і процеси, які вивчаються;

- пояснювати в динаміці принципи дії складних механізмів чи машин;

- навчати алгоритмів виконання різних видів діяльності;

- задовольняти бажання та інтереси учнів;

- забезпечувати контроль і корекцію знань, умінь і навичок, ефективний зворотний зв'язок;

- організовувати тестові випробування;

- створити банк даних для проведення навчально-тренувальних і дослідницьких робіт;

- раціоналізувати навчальний процес, підвищувати його результативність тощо.

Ефективність відеометоду залежить не тільки від майстерності вчителя, а й від якості всіх використовуваних технічних засобів, організування навчального процесу, його цілеспрямованості, чіткості; урахування індивідуальних особливостей учнів.

Практичні методи навчання

Вони охоплюють різні види діяльності учнів і спрямовані на формування навичок та вмінь застосовувати знання в стандартних чи змінених умовах із метою досягнення їх вищого рівня. У системі практичних методів навчання використовують такі основні прийоми: постановка завдання, планування його виконання, управління процесом виконання, оперативне стимулювання, регулювання, аналіз результатів, виявлення причин неправильних дій. Ці прийоми є складовими методів вправ, лабораторних і практичних робіт, дидактичних ігор.

Вправа - практичний метод навчання, який передбачає планомірне, організоване, повторне виконання дій із метою оволодіння ними або підвищення їх якості.

За характером навчальної діяльності учнів вправи поділяють на усні, письмові, графічні, технічні.

Усні вправи сприяють розвитку логічного мислення, пам'яті і мови учнів. Вони характеризуються динамічністю, не вимагають затрат часу на ведення записів. Письмові вправи зазвичай використовують для закріплення знань і формування вмінь їх застосовувати. Вони сприяють розвитку культури писемної мови, самостійності. До графічних вправ належать розроблення схем, графіків, технологічних карт; виготовлення альбомів, плакатів, стендів; виконання замальовок під час проведення лабораторно-практичних робіт та екскурсій. їх застосування сприяє розвитку просторової уяви, запам'ятовуванню навчального матеріалу. Технічні вправи використовують насамперед для формування практичних умінь і навичок, техніки рухів, вимови та ін. Під час організації технічних вправ застосовують словесні методи у формі коротких вказівок та інструктажів із метою уточнити завдання, конкретизувати дії, попередити помилки, оцінити виконання вправ.

На основі дидактичних цілей вправи класифікують на вступні, пробні, тренувальні, контрольні та творчі. Вступні вправи передбачають демонстрування вчителем певних дій із подальшим відтворенням їх учнями. Коли новий матеріал ще слабо засвоєний школярами, застосовують пробні вправи. Серед них виокремлюють попереджувальні вправи (пояснення учня передує виконанню дій); коментовані (учень одночасно пояснює дію і виконує її); пояснювальні (дія передує поясненню її виконання). Тренувальні вправи спрямовані на засвоєння учнями навичок дій у стандартних умовах (за зразком, за інструкцією, за завданнями). їх використовують за ступенем підвищення складності завдань. Від пробних вправ вони відрізняються вищим рівнем самостійності учнів. Контрольні вправи використовують для визначення ступеня сформованості в учнів практичних умінь і навичок. Творчі вправи передбачають застосування знань, умінь і навичок у нових (змінених) ситуаціях.

Умовами ефективного застосування методу вправ є: свідома спрямованість (усвідомлення мети) учнів на підвищення якості діяльності; теоретична підготовленість учнів до виконання вправ; послідовність виконання; достатня кількість вправ; перевірка практикою ступеня оволодіння учнями навичками й уміннями; контроль за виконанням вправ і розвиток в учнів уміння здійснювати самоконтроль.

До практичних методів навчання належать лабораторні роботи, тематика яких визначається навчальними програмами. їх можна частково змінювати з урахуванням можливостей шкільного обладнання.

Лабораторна робота - практичний метод навчання, який передбачає вивчення в спеціальних умовах явищ природи за допомогою спеціального обладнання.

Цей метод дає учням змогу оволодівати вміннями і навичками роботи з обладнанням, вимірювати, обробляти результати і порівнювати їх. Водночас його використання пов'язане зі значними затратами енергії і часу. Плануючи лабораторний метод, необхідно переконатися в тому, що результати навчання будуть вищими, ніж за використання інших методів. Лабораторні роботи проводять як у процесі вивчення нового навчального матеріалу, так і після його пояснення.

За змістом лабораторні роботи поділяють на ілюстративні і дослідницькі. Лабораторні роботи ілюстративного характеру передбачають насамперед організацію діяльності учнів зі спостереження за природними явищами і процесами, а також збір і поповнення експонатами краєзнавчих і шкільних музеїв, пошук і вивчення історичних пам'яток і фольклору рідного краю (прислів'я, приказки, пісні, загадки, обряди та ін.). Дослідницькі лабораторні роботи проводять учні під керівництвом учителя з використанням, відповідного приладдя та інших технічних засобів. Дослідницькими лабораторними роботами можуть бути тривалі спостереження учнів за певними явищами, у процесі яких з'ясовуються властивості, причини і закономірності їх розвитку.

Залежно від кількості задіяних осіб лабораторні роботи класифікують на індивідуальні та бригадні. Індивідуальна лабораторна робота полягає в здійсненні учнем на вимогу вчителя самостійних дослідів ілюстративного чи дослідницького характеру. Бригадна лабораторна робота передбачає організацію робіт ілюстративного чи дослідницького характеру групою учнів (3-5 осіб) із визначенням їх навчальних функцій.

Під час виконання лабораторної роботи важливо чітко розподілити обов'язки учнів і забезпечити їх змінюваність. Часто цей метод переходить у форму практичних занять чи практикумів.

Для ефективного застосування лабораторного методу слід дотримуватися таких правил: чітко сформулювати мету роботи, забезпечити її усвідомлення учнями; актуалізувати опорні знання, що відповідають змісту практичної роботи; ознайомити школярів із планом виконання роботи; провести інструктаж (усний чи письмовий); організувати виконання завдань роботи, коригувати дії учнів; контролювати й оцінювати результати лабораторної роботи.

За дидактичними цілями і завданнями до лабораторних робіт близькі практичні роботи.

Практична робота - метод навчання, спрямований на поглиблення і закріплення теоретичних знань та перевірку наукових висновків.

Цей метод зміцнює зв'язок теорії і практики в навчальному процесі, застосовується в єдності зі словесними і наочними методами навчання, ґрунтуючись на досвіді організації лабораторних робіт, сформованих знаннях, уміннях та навичках, забезпечує конкретизацію здобутих знань. Він має узагальнювальний характер. На відміну від лабораторних робіт практичні передбачають застосування теоретичних знань на практиці і проводяться після вивчення великих розділів, тем. Пізнавальна діяльність учнів на практичних заняттях відбувається в кілька етапів:

1. Теоретичне осмислення основних положень теми чи розділу (пояснення вчителя).

2. Детальний інструктаж учнів (показ дій) щодо виконання роботи.

3. Проба (виконання деякими учнями дій, аналіз ступеня їх правильності).

4. Самостійне виконання роботи.

б. Контроль та оцінювання результатів практичної роботи.

Дидактична гра - спеціально створена ситуація (модель реальності), з якої учням запропоновано знайти вихід.

Цей метод виходить за межі словесних, наочних і практичних методів, синтезуючи в собі їх елементи. Дидактична гра створює умови для активної навчальної діяльності з імітаційного моделювання систем, явищ і процесів, які вивчаються. У ній навчальна діяльність об'єднується з ігровою, набуваючи ознак цілеспрямованої навчальної діяльності, у процесі якої інформація надходить не ззовні, а є внутрішнім продуктом і результатом цієї діяльності. Одержана в такий спосіб інформація породжує новий рівень знань, який, у свою чергу, сприяє формуванню наступного, вищого, рівня знань.

Процес дидактичної гри передбачає послідовність навчальних дій, відображених у таких етапах:

1. Підготовка до самостійних занять.

2. Постановка основного завдання.

3. Вибір імітаційної моделі об'єкта.

4. Розв'язання завдання на основі імітаційної моделі.

5. Перевірка, корекція і реалізація прийнятого рішення.

6. Оцінювання результатів реалізації рішення.

7. Аналіз одержаних результатів і налагодження зворотного зв'язку з процесом підготовки до наступних самостійних завдань.

За таких умов учень є активним перетворювачем дійсності. Серед дидактичних ігор, які використовують у практиці навчання, виокремлюють предметні (математичні, лінгвістичні, біологічні, географічні тощо); ігри-подорожі, вікторини тощо.

Дидактична гра як метод навчання зможе реалізувати свої навчальні можливості за умови, коли вона активізує багатий арсенал традиційних методів навчання.

Класифікація методів навчання за типом пізнавальної діяльності учнів

Тип пізнавальної діяльності характеризує рівень пізнавальної активності та самостійності учнів у навчанні. На цій підставі виокремлюють пояснювальноілюстративний, репродуктивний, проблемного викладу, частково-пошуковий, дослідницький методи. Кожен з них може проявлятися в словесній, наочній і практичній формах. Система цих методів розкриває динаміку пізнавальної активності учнів від сприймання готових знань, їх запам'ятовування, відтворення до творчої пізнавальної праці, яка забезпечує самостійне оволодіння новими знаннями.

Пояснювально-ілюстративний метод - метод навчання, спрямований на повідомлення готової інформації різними засобами (словесними, наочними, практичними) та усвідомлення і запам'ятовування цієї Інформації учнями.

Він має такі характерні ознаки:

1) знання учням пропонують у "готовому" вигляді;

2) учитель організовує сприймання знань різними способами;

3) учні сприймають і осмислюють знання, фіксують їх у пам'яті;

4) міцність засвоєння знань забезпечується через їх багаторазове повторення.

Виклад навчального матеріалу може здійснюватись у процесі розповіді, вправи, бесіди з опорою на засвоєння правила, практичної роботи на застосування знань, законів та ін.

При використанні цього методу домінують такі пізнавальні процеси, як увага, сприймання, пам'ять і репродуктивне мислення. Пояснювально-ілюстративний метод широко використовують у сучасній школі тому, що він забезпечує системність знань, послідовність викладу, економить час. Проте цей метод має й певні вади, бо обмежує навчальну діяльність учня процесами запам'ятовування і відтворення інформації, не розвиває достатньою мірою його розумові здібності.

Репродуктивний метод - метод навчання, спрямований на відтворення учнем способів діяльності за визначеним учителем алгоритмом.

Його використовують для формування вмінь і навичок школярів. Репродуктивний метод має такі характерні ознаки:

1) знання учням пропонують у "готовому" вигляді;

2) учитель не тільки повідомляє знання, а й пояснює їх;

3) учні засвоюють знання, розуміють, запам'ятовують і правильно відтворюють їх;

4) міцність засвоєння знань та вмінь забезпечують через їх багаторазове повторення.

Виклад навчального матеріалу може відбуватись у процесі переказу прочитаного, вправи за зразком, роботи з книгою, аналізу таблиць, моделей за певним правилом.

Репродуктивний метод забезпечує можливість передавання великої за обсягом навчальної інформації за мінімально короткий час, без великих витрат зусиль. Проте він не дає змоги достатньою мірою розвивати гнучкість мислення, навички пошукової діяльності.

Перехідним від виконавської до творчої діяльності є метод проблемного викладу.

Метод проблемного викладу - метод навчання, який передбачає постановку вчителем перед учнями проблеми і визначення шляхів її розв'язання з приховуванням можливих пізнавальних суперечностей.

Його застосовують переважно для розвитку навичок творчої навчально-пізнавальної діяльності, осмисленого і самостійного оволодіння знаннями. Метод проблемного викладу має такі характерні ознаки:

1) знання учням у "готовому" вигляді не пропонують;

2) учитель показує шлях дослідження проблеми, розв'язує її від початку до кінця;

3) учні спостерігають за процесом роздумів учителя, навчаються розв'язувати проблемні завдання.

Проблемний виклад навчального матеріалу можна здійснювати в процесі проблемної розповіді, проблемно-пошукової бесіди, лекції, під час використання наочних методів проблемно-пошукового типу і проблемно-пошукових вправ. До нього вдаються в тих випадках, коли зміст навчального матеріалу спрямований на формування понять, законів чи теорій, а не на повідомлення фактичної інформації; коли зміст не е принципово новим, а логічно продовжує раніше вивчене і учні можуть зробити самостійні кроки в пошуку нових елементів знань. Водночас використання проблемного методу потребує великих витрат часу, не розв'язує завдань формування практичних умінь і навичок. Спостерігається слабка ефективність цього методу при засвоєнні учнями принципово нових розділів чи тем навчальної програми, коли немає змоги застосувати принцип аперцепції (опори на попередній досвід) і необхідне пояснення вчителя.

Вищого рівня пізнавальної самостійності й активності вимагає від учнів частково-пошуковий метод навчання.

Частково-пошуковий метод - метод навчання, за якого певні елементи знань повідомляє педагог, а частину учні здобувають самостійно, відповідаючи на поставлені запитання чи розв'язуючи проблемні завдання.

Цей метод має такі характерні ознаки:

1) знання учням у "готовому" вигляді не пропонують, їх необхідно здобувати самостійно;

2) учитель організовує пошук нових знань за допомогою різних засобів;

3) учні під керівництвом учителя самостійно розмірковують, розв'язують проблемні ситуації, аналізують, порівнюють, узагальнюють.

Виклад навчального матеріалу може здійснюватись у процесі евристичної бесіди, коментованої вправи з формулюванням висновків, творчої вправи, лабораторної чи практичної роботи та ін.

Дослідницький метод - метод навчання, який передбачає творче застосування знань, оволодіння методами наукового пізнання, формування досвіду самостійного наукового пошуку.

Характерні ознаки цього методу такі:

1) учитель разом з учнями формулює проблему;

2) нові знання не повідомляють, учні повинні самостійно здобути їх у процесі дослідження проблеми, порівняти різні варіанти відповідей, а також визначити основні засоби досягнення результатів;

3) основною метою діяльності вчителя е оперативне управління процесом розв'язання проблемних завдань;

4) навчання характеризується високою інтенсивністю, підвищеним інтересом, а знання - глибиною, міцністю і дієвістю.

Оволодіння навчальним матеріалом може здійснюватись у процесі спостереження, пошуку висновків, під час роботи з книгою, письмової вправи з доведенням закономірності, практичних і лабораторних робіт (дослідження законів розвитку природи).

Виконання дослідницького завдання передбачає такі етапи:

1. Спостереження і вивчення фактів, виявлення суперечностей у предметі дослідження (постановка проблеми).

2. Формулювання гіпотези щодо розв'язання проблеми.

3. Побудова плану дослідження.

4. Реалізація плану.

5. Аналіз і систематизація одержаних результатів, формулювання висновків.

Дослідницький метод активізує пізнавальну діяльність учнів, але потребує багато часу, специфічних умов, високої педагогічної кваліфікації вчителя.

Методи навчання за типом пізнавальної діяльності учнів забезпечують розвиток самостійності мислення школярів, формують критичне ставлення до навчальної інформації. У використанні методів цієї групи слід дотримуватися міри та обґрунтування раціональності їх застосування в кожній ситуації. Ефективність цих методів зростає за умови поєднання з іншими методами навчання.

Класифікація методів навчання на основі внутрішнього логічного шляху засвоєння знань

Методи навчання характеризують також за логікою руху змісту навчального матеріалу - від конкретного до загального, від загального до конкретного, за аналогією. Залежно від того, за якою логікою побудований зміст, виокремлюють індуктивний, дедуктивний, традуктивний, аналітичний і синтетичний методи навчання. До цієї групи також належать методи аналогії, виокремлення основного в навчальному матеріалі, виявлення причинно-наслідкових зв'язків, порівняння, узагальнення, конкретизації та ін.

Індуктивний (лат. іпductio - наведення) метод - метод навчання, що забезпечує перехід від одиничного до загального в пізнавальному процесі.

Його використовують переважно на емпіричному рівні пізнання (вивчення одиничних предметів і явищ) тоді, коли матеріал має фактичний характер чи пов'язаний із формуванням понять. Індуктивний метод застосовують під час вивчення технічних механізмів і виконання практичних завдань, для розв'язання математичних і фізичних задач. Недоліки цього методу - великі витрати часу на вивчення нового матеріалу, недостатній розвиток абстрактного мислення (його формування здійснюється на основі вивчення конкретних фактів, дослідних даних), перевантаження учнів фактичним матеріалом.

Під час використання індуктивного методу діяльність учителя в умовах пояснювально-ілюстративного навчання полягає у викладенні та поясненні фактів, наведенні конкретних прикладів із застосуванням наочності, підведенні учнів до узагальнення у вигляді нового поняття, правила чи закону.

Діяльність учителя в умовах проблемного навчання за використання цього методу передбачає постановку проблемних завдань, які вимагають самостійних міркувань від окремих положень до загальних висновків.

В умовах пояснювально-ілюстративного навчання з використанням індуктивного методу учні здійснюють діяльність так: розв'язують задачі, виконують вправи, а потім роблять узагальнення, формулюють закони і висновки.

Діяльність учнів в умовах проблемного навчання полягає в сприйнятті загальних положень, законів із подальшим розв'язуванням прикладів, задач, виконанням вправ.

Дедуктивний (лат. deductio - відведення) метод - метод навчання, що передбачає перехід у пізнанні від загального до конкретного.

Учитель спочатку повідомляє загальне положення, формулу, закон, а потім поступово починає розв'язувати конкретні завдання. Учні сприймають загальні положення чи закони з подальшим засвоєнням їх наслідків.

Дедуктивний метод сприяє швидшому опрацюванню навчального матеріалу, активно розвиває абстрактне мислення. Його корисно використовувати для засвоєння теоретичних знань. Проте дедуктивний метод утруднює постановку проблемних завдань, не націлює на розв'язання суперечностей, частково схематизує навчальний процес, догматизує знання.

Під час використання індуктивного чи дедуктивного методів застосовують словесні, наочні і практичні методи, а також репродуктивні та проблемно-пошукові. При цьому зміст навчального матеріалу розкривається певним логічним шляхом: індуктивно чи дедуктивно. Тому вирізняють індуктивну і дедуктивну бесіду, репродуктивну та пошукову практичну роботу тощо. Ефективне застосування індукції і дедукції забезпечується їх взаємодією, тому часто використовують термін "індуктивно-дедуктивний (дедуктивно-індуктивний) метод".

Традуктивний (лат. traductio - переміщення) метод - метод навчання, що передбачає рух від окремого до окремого, від одиничного до одиничного, від загального до загального через порівняння за ознаками подібності (аналогії) чи відмінності.

Цей метод застосовують у двох основних формах: порівняння й аналогії. Сутність традуктивного методу полягає у з'ясуванні подібності деяких ознак двох чи більше явищ, на основі чого роблять висновок про подібність усіх інших ознак цих явищ, завдяки чому аналогія здійснюється за основною, суттєвою ознакою досліджуваного явища, а не за випадковою чи другорядною. Тому важливо чітко визначати основні і другорядні ознаки досліджуваних явищ і процесів. Аналогія не може існувати самостійно, тільки в єдності з іншими логічними методами (аналіз, синтез, індукція, дедукція) вона сприяє реалізації завдань навчання.

Дедукція, індукція, традукція невіддільні від аналізу і синтезу, порівняння, узагальнення, конкретизації.

Аналітичний (грец. analysis- розкладання) метод - метод навчання, що передбачає виокремлення частини з цілого.

Він має такі компоненти: осмислене сприйняття інформації, виокремлення суттєвих ознак і відношень, поділ на елементи і знаходження вихідної структурної одиниці; осмислення зв'язків, їх синтез. Частини цілого характеризують через порівняння, синтез та інші логічні методи. Аналітичний метод часто використовують на початковому (емпіричному) етапі пізнання.

Синтетичний (грец. synthesis - з'єднання) метод - метод навчання, що передбачає уявне або практичне поєднання виокремлених шляхом аналізу елементів або властивостей предмета в єдине ціле.

Цей метод забезпечує пізнання конкретного через єдність різноманітного і здійснюється переважно на теоретичному рівні пізнання. Синтез може бути не тільки результатом аналізу, а й передувати йому. Наприклад, для написання твору учень повинен оволодіти загальною ідеєю теми, щоб дібрати необхідний фактичний матеріал.

Ефективне застосування аналізу і синтезу забезпечується їх взаємодією, яку позначають терміном "аналітико-синтетичний (синтетико-аналітичний) метод".

Порівняння - метод навчання, що полягає у виявленні подібності та відмінностей між предметами чи явищами.

Метод порівняння передбачає такі дії: визначення об'єктів порівняння; виявлення основних ознак; зіставлення; знаходження подібності чи відмінності; знакове оформлення результатів порівняння (складання таблиці, плану, схеми чи моделі). Порівняння використовують, коли необхідно навчити учнів аналізу і синтезу, які вимагають формування вмінь розкладати об'єкти на складові, виокремлювати певні сторони об'єкта, вивчати кожну частину (сторону) окремо як елемент єдиного цілого, з'єднувати частини в єдине ціле. Цей метод часто застосовують для виокремлення в порівнюваних об'єктах суттєвих і водночас відповідних одна одній властивостей.

Узагальнення - метод навчання, що полягає в переході від менш загальних до більш загальних знань, абстрагуванні та знаходженні спільних ознак, властивих предметам певної галузі.

Його використовують тоді, коли учні повинні навчитися класифікувати навчальний матеріал на різних етапах уроку, диференціювати предмети, явища на класи, види, групи тощо. Для узагальнення характерні такі дії: добір типових фактів, знаходження основного; порівняння; первинні висновки, їх теоретична інтерпретація; аналіз діалектики розвитку явища; знакове оформлення результатів узагальнення (формули, моделі, тенденції та ін.).

Конкретизація - метод навчання, що передбачає перехід від безпосередніх вражень до суп спостережуваного явища.

Метод конкретизації має такі елементи: сходження від абстрактного до конкретного; знакове оформлення результатів конкретизації (приклади, задачі, схеми, моделі та ін.). Його використовують для уточнення умов існування чи розвитку явища, для підсилення теоретичних знань прикладами з практики.

Виокремлення основного - метод навчання, що передбачає конкретизацію предмета пізнання, розподіл інформації на логічні частини та їх порівняння, відокремлення основного від другорядного.

Для цього методу характерні: дії знаходження ключових слів, понять, смислових опорних пунктів; групування матеріалу; висновок про предмет пізнання, знакове оформлення (план, схема, опорний конспект, алгоритм, заголовок). Метод виокремлення основного часто використовують для теоретичних узагальнень, для звільнення змісту навчального матеріалу підручників від надлишкового, другорядного матеріалу. Його застосовують на всіх етапах уроку: постановка завдань, опитування учнів, закріплення матеріалу, особливо на етапі вивчення нового навчального матеріалу.

Метод моделювання - метод навчання, що полягає у створенні абстрактних емпіричних моделей виучуваних явищ.

Його використовують для відображення системності досліджуваних об'єктів, взаємозв'язків і взаємозалежностей їх компонентів. Основними елементами методу моделювання є створення знакової емпіричної моделі, інтеграція знань і способів діяльності, абстрагування від другорядних, несуттєвих ознак досліджуваного явища.

Отже, методи навчання за логікою засвоєння навчальної інформації відображають характер і логіку розкриття змісту навчального матеріалу, розвивають абстрактне мислення, формують систему понять, визначають загальні зв'язки у формі моделей (формул, схем тощо). Ефективність використання методів цієї групи залежить від зв'язків з іншими методами навчання: за джерелом знань, рівнем проблемності, ступенем самостійності учнів.

Дата добавления: 2015-05-23