Релігія і віра

Перші християнські культові споруди збудували в краї українські козаки (опис м. Бахмута від 1704 р.). Перші кам’яні церкви на території району збудовані пізніше і пов’язані, зокрема, з появою військових поселень сербів наприкінці XVIII ст. В цей час з’являються церкви у с. Сріблянка (1-а рота), селах Трипілля і Радивонівка (зараз м. Сіверськ), в селі Луганське (16-а рота) та інш.

Ще у 1704 р. у Бахмуті було зведено невелику капличку. Говорять, що у цій капличці зберігалися зброя та казна знаменитого Булавінського повстання 1707-1708 років. У 1732 р. замість цієї каплиці на кошти парафіян було зведено церкву - Покровську. Вибір невипадковий. Ці землі майже постійно зазнавали набігів ворогів, тому саме Покров Богородиці мав уберегти населення від нападів. Протоієрей Іоанн Лук’янов пожертвував для церкви церковну утвар, ризи, богослужбові книги. У 1772 р. при церкві було засновано семінарію. Ця церква має багату історію. У 1786 р. вона горіла, потім відроджувалася, через священика Є. Уманського допомагала парафіянам, знов постала у 1796 р. Її залишки існують до сьогодні.

У 1711 р. до Бахмуту прибули переселенці з Таганрогу, який відповідно до Прутського договору Росії з Туреччиною перейшов до останньої. Переселенці привезли з собою невеличку дерев’яну Троїцьку церкву із всією утвар’ю. Але з часом невеличка церква просто вже не вміщувала усіх бажаючих, і тоді у 1734 р. з імператорської казни було виділено 3500 рублів на побудову великого собору. Собор будували більше 10 років, і він був освячений у 1746 р. Згодом до вже існуючого вівтаря добудували ще два. При соборі діяла бібліотека, яка була заснована у 1746-1747 рр. і налічувала близько 400 томів переважно богослужбової літератури. Серед них були, наприклад, Євангеліє 1701 року, Біблія 1724 року, Синодик 1728 року. У Соборі були дві особливо цінні ікони - храмова ікона Пресвятої Трійці, риза якої була з чистого срібла, та ікона Казанської Божої Матері і ще багато цінних речей.

Церкву у шанці Іванівському було засновано у 1753 р. Приміщення церкви - тимчасове - пристосоване з військового намету. У 1757 р. її було замінено на хворостяну. 1778 року було збудовано дерев’яну церкву на честь Івана Хрестителя у шанці Сріблянському. У 1788 р. збудовано кам’яну церкву на ім’я Іоанна Хрестителя в слободі Іванівка (тепер поблизу с. Красне). У 1781 р. було зведено церкву у сербському поселенні Камишеваха на честь Юрія Переможця.

Визначною пам’яткою православ’я на Бахмутчині була також і дерев’яна Свято-Миколаївська церква.

Взагалі будова невеликих дерев’яних парафіяльних церков була дуже поширеною. Наприклад, коли наприкінці XVIII ст. сольові промисли зазнали занепаду, частина робітників, що мешкала у Бахмуті, переїхала до Покровської слободи, і, відповідно, забрала з собою свою церкву. Ті, що залишилися, у 1796 р. звернулися до Катеринославського митрополита з проханням дозволити побудувати нову церкву. У 1798 р. її було освячено бахмутським протоієреєм Петром Росевським (про нього згадує в „Історії запорізьких козаків Д. Яворницький»). Церква збереглася до сьогодні, вона є найстарішою дерев’яною церквою у нашому краї. На початку XX ст. Парафія Нікольської церкви була найчисельнішою у Бахмутському уїзді - 7172 особи чоловічої та жіночої статі. При церкві діяло дві церковно-парафіяльні школи - чоловіча та жіноча. У 1861 р. біля храму було зведено дзвіницю на честь Іоанна Хрестителя.

У 1769 р. після чергового і останнього набігу татар на Бахмут (який здійснив кримський хан Керим-Гірей на чолі з 70-тисячним військом), відбулася подія обретіння ікони Казанської Божої Матері, яку знайшов у відвойованому у татар обозі командир донського козацького загону Єфим Кутєйніков. (До речі, в цей час в Бахмуті був О. Пугачов). Вважається, що ікона потрапила до татар під час одного з їх набігів на Київ. Ікону розмістили у Троїцькому соборі. За це Кутєйніков був нагороджений шаблею та землею поблизу Бахмуту (декілька тисяч десятин). У 1771 р. під час епідемії чуми, городяни пройшли з цією іконою хресним ходом, що, за переказами, врятувало місто. Вважається також, що ця ікона врятувала від загибелі бахмутського голову Гриневича у 1812 р. Наступне диво ікона створила в 1845 р., врятувавши Бахмут від епідемії холери. З цією іконою протоієрей Андрій Лисенко пройшов хресним ходом навколо міста.

Також в місті Бахмуті був список Смоленської Божої Матері, яка мала дивовижні властивості. Ікона розміщувалася у Покровській церкві.

У XIX столітті, як і в цілому по імперії, відбудова храмів у Бахмутському уїзді (який на той час разом із Маріупольським входив до складу Катеринославської губернії) значно скорочується. У Бахмуті за все століття було збудовано тільки два нові храми. У 1802 р. на місці старої дерев’яної церкви в ім’я Різдва Господнього побудували кам’яну Благовіщенську церкву, а у 1893 замість дерев’яної Всехсвятської також нову кам’яну.

Зазначимо, що на початку XIX ст. Бахмутський уїзд був за територією другим в Російській імперії і простягався далеко за межі сучасного Артемівського району. Тож бахмутчани перебудовували вже існуючі церкви, прибудовуючи до них нові приділи.

Наприкінці XIX ст. у Бахмутському уїзді налічувалася 51 церква.

У 1841 р. в уїзді були відкриті уїзне та парафіяльне духовні училища. Духівництво Бахмутського та Слов’яносербського уїздів пожертвувало на них 3807р. 80 коп. З’явилася можливість підготовки кадрів. До того потрібно було їхати чи до Катеринославу, чи до Маріуполя. Наглядачем цих училищ було призначено настоятеля Троїцького собору о. Андрія Лисенка.

На початку XX ст. у Бахмуті було шість церков, з яких тільки дві збереглися до сьогодні. Це вже згадувана Свято-Нікольська та Кладовищенська Всехсвятська церква. Чотири церкви: Покровська, Благовіщенська, Георгіївська домашня при духовному училищі та Троїцький собор не збереглися.

До давніх церков Бахмутчини слід віднести також і Свято-Вознесенську церкву у слободі Государів Байрак Бахмутського уїзду (тепер це м. Горлівка), що була зведена у 1792 р.

Відомим було Бахмутське духовне училище. Його відкрили ще у XIX ст. В училищі викладав богослов Є. Сицинський, відомий тим, що заснував Кам’янець-Подільський історико-археологічний музей.

На початку XX ст. в уїзді ведеться активне церковне будівництво. З 1900 по 1911 роки було зведено 4 нові сільські церкви: у Трипіллі (дерев’яна Петропавлівська (1901 р.), кам’яна Покровська у Карлівці (1901 р.), Архангело-Михайлівська у с. Зайцеве (1905 р.) та дерев’яна Вознесенська на хуторі Клиновому (1911 р.).

Церкви в селах Трипілля, Покровське, Званівка, Берестове та інших зруйновані в 30-60-і рр. XX ст. За років наступу на релігію у 20-30-і рр. постраждалидеякі бахмутські священики. Так, були розстріляні священики К. Щеголев з с. Андріївка, Ф. Базилевський з с. Григорівка. Священику Попову з с. Клинового запропонували здійснити по самому собі панахиду, а коли він відмовився, його розстріляли.

Благовіщенська церква в Артемівську була закрита і зруйнована.

У 1929 р. було закрито Троїцький собор Бахмута (тоді вже Артемівська). Частково він був зруйнований. У приміщенні розташували клуб, а пізніше артемівський міський архів. В роки Другої світової війни собор відкрили, розпочалися відновлювальні роботи. Після війни його було вилучено зі списку пам’яток історії та культури і зруйновано. У 1971 р. на місті вже зруйнованого собору побудували універмаг, а навпроти поставили пам’ятник К. Булавіну. Ікона Казанської Божої Матері зникла ще до того і до сьогодні не знайдена. Деякі ікони з собору були врятовані і передані до Ермітажу (Санкт-Петербург).

У 1937 р. була закрита Свято-Нікольська церква, але вже за німецької окупації богослужіння відновлюються. У роки Великої Вітчизняної війни також відновилося церковне життя у Всехсвятській церкві. Відомо, що німці подарували цій церкві дзвони.

Ось так непросто складалася історія віри і церкви на Бахмутчині. Сьогодні відбувається повернення до святинь, переосмислення і переоцінка цінностей. Відроджуються старі, зруйновані і будуються нові храми.

Дата добавления: 2015-05-23