Методичні рекомендації до семінарського заняття. Семінарське заняття: т. 7

План

Україна незалежна

Семінарське заняття: т. 7.

1. Відновлення української державності: історичні уроки і сучасні проблеми.

2. Економічні, соціальні, культурні трансформації українського суспільства.

3. Україна і світ. Держава Україна в оцінці вітчизняної і світової громадської думки.

4. Основні напрями розвитку української авіації на сучасному етапі.

Основні поняття: суверенітет, демократична держава, конституція, ідеологія, правова держава, приватизація, інфляція, протекціонізм, національний дохід, громадянське суспільство, етнонаціональна політика, національно-культурне відродження, національна свідомість, національна ідея, діаспора, національні меншини, зовнішня політика, геополітика, міжнародні відносини.

Література: [1, 2, 4, 5, 6, 10, 18, 20, 27, 40, 47]

З’ясовуючи перше питання, слід наголосити, що розпочата під керівництвом М. Горбачова перебудова із політики вдосконалення існуючого ладу переростала в революцію зі своєрідним політичним, економічним, соціальним і національним аспектами. Політичний полягав у кризі тоталітарної системи управління, економічний – у поверненні до природних форм господарювання, заснованих на приватній власності та ринкових відносинах соціальний – у різкому падінні рівня життя абсолютної більшості населення, а національний – у тому, що державотворчий процес відбувався у межах радянських реалій, т.б. УРСР.

На попередніх заняттях йшлося про історію нашого народу в умовах радянської державності. Тому на даному занятті слід насамперед наголосити, що з 1991 р. український народ живе у власній державі, ім’я якій Україна. Розкриваючи перше питання, студенти мають з’ясувати, що колись могутня держава – СРСР – розпалася як з об’єктивних, так і з суб’єктивних причини. До перших слід віднести неспроможність соціалізму витримати змагання з капіталізмом, особливо за рівнем життя народу та у гонці озброєнь. Ще однією з причин була невдала спроба Комуністичної партії самореформуватись. Нарешті позначилося і те, що громадяни СРСР щораз більшою мірою втрачали віру в марксистсько-ленінську ідеологію та політику партії.

Дуже важливо підкреслити, що невдоволення охопило широкі верстви – робітників, інтелігенцію, навіть значну частину комуністів. Особливо активними були колишні політв’язні, дисиденти, як у Москві, так і в усіх республіках. Репресивний апарат (КДБ, міліція, суди, прокуратура, внутрішні війська) виявився безсилим зупинити протести, а вдавшись у ряді випадків (Литва, Грузія та ін.) до застосування зброї, він остаточно дискредитував КПРС (зійшла з історичної арени).

Перший і найголовніший наслідок розвалу СРСР був у появі на його території 15 самостійних держав – колишніх союзних республік. Студенти мають уяснити, що таке глобальне зрушення, причому реалізоване у мирних формах, висунуло завдання, які ще не стояли перед суспільними силами.

Якщо перебудова розпочалася 1986 р. з гасла “більше соціалізму”, то згодом через етап “більше демократії” вона вилилася у “парад суверенітетів”. Стрімка суверенізація союзних республік, започаткована народами Прибалтики та Росією, розхитала самі основи Союзу РСР. В Україні визначальними віхами у її державному унезалежненні стали ухвалення Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р. Декларації про держаний суверенітет, прийняття 24 серпня 1991 р. Акту проголошення незалежності України та Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р., на якому 91,2 відсотка дорослого населення схвалили названі доленосні документи. Так народжувалася нова держава з гордим ім’ям Україна.

При розгляді другого питання варто пам’ятати, що старт її незалежності відбувався за суперечливих умов. По-перше, центр всіляко перешкоджав переходу України на рейки суверенізації, добре розуміючи місце і роль нашої республіки в СРСР (майже п’ята частина національного доходу, понад чверть видобутку вугілля, значна частина продукції сільського господарства і т. ін.). По-друге, тоді коли в інших республіках після 1985 р. відбулася серйозна ротація керівних кадрів, компартійно-державна верхівка УРСР залишалася незмінною, уособленням її стабільності був В. Щербицький, який залишився на посту першого секретаря ЦК КП України найдовше за всю радянську історію – майже 18 років (до вересня 1989 р.). Нарешті, по-третє, нижчий, ніж в інших республіках, рівень політичної активності населення. Лише у 1989 р. відбулися Перші установчі збори Народного руху України, який об’єднав під своїми демократичними гаслами громадянськи активних, відомих у республіці представників інтелігенції, які вірили у можливість удосконалення соціалізму, та дисидентів, колишніх політв’язнів – відкритих політичних суперників існуючого ладу. На жаль, ні перші, ні другі не змогли скласти серйозну конкуренцію висуванцям партноменклатури, які й очолили політичні, економічні та соціальні перетворення у незалежній Україні.

Вищезазначені обставини спричинилися до того, що економічні реформи проводилися несистемно, зі значними прорахунками. Це, разом з розривом економічних зв’язків у межах колишнього СРСР, привело до різкого падіння суспільного виробництва (у середині 90-х рр. навіть до післявоєнного рівня), зневіри громадян у можливостях і державницькій позиції правлячих кіл, а відтак посилились ностальгічні настрої, відроджується туга за старими, радянськими часами. Та найгірший наслідок реформ у тому, що в суспільстві різко зросла і продовжує збільшуватись соціальна диференціація, коли різниця між доходами більшості населення і доходами невеличкої групки олігархів (5-7 відсотків) сягає сотень разів.

При цьому вдалося сформувати більшість державних інститутів, ухвалити нову Конституцію (1996 р.), яка в основному відповідає сучасним демократичним стандартам, провести легітимну зміну влади у 1994 р., регулярно проходять вибори до Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування.

Розрив між інтересами правлячої верхівки і більшості населення, безконтрольність, а в деяких ситуаціях і свавілля влади викликали гострий масовий протест, кульмінацією якого стали осінньо-зимові події у Києві 2004 р., названі „помаранчевою революцією”. Однак, як показали подальші події, особливо вибори до вищого законодавчого органу у 2006 та 2007 рр., довіра громадян до української влади продовжує залишатися на низькому рівні. Таким чином, становлення України як суверенної держави відбувається у складних умовах зі значними втратами, і все ж поступово набуваючи незворотного характеру.

Необхідно розуміти, що з двох суспільних процесів – зміни суспільного устрою і зміни форми державного устрою на перше місце вийшли проблеми державного самовизначення. Важливо підкреслити, що в Україні прагнення виокремитися у незалежну державу було масовим і потужним. На особливу увагу заслуговує питання про те, на яких засадах вибудовувалася українська державність. Студенти мають показати, що в державотворенні було взято чимало традиційного, історично усталеного (герб, гімн, територія та ін.), але і такого, що мала попередня форма державності – УРСР (Ради як органи самоврядування, обласний і районний поділ, кадри старої влади).

Розгляд третього питання слід розпочати з пояснення, що наша держава розпочала своє входження у європейське та світове співтовариство за дуже сприятливих умов, проте не змогла сповна скористатися ними. Так, перехід від радянсько-комуністичної моделі влади до демократії відбувся легітимно, мирним шляхом. По-друге, вона постала у колишніх адміністративних кордонах УРСР, які стали державними, не маючи ні до кого територіальних претензій і не визнаючи таких претензій до себе. По-третє, від самого початку на її боці було співчуття світової громадської як до колишньої напівколонії – у складі СРСР.

Але були й великі труднощі налагодження рівноправного взаємовигідного співробітництва з зарубіжними країнами. Так, світове співтовариство було стурбоване розміщенням на території України третього за потужністю ядерного потенціалу, з яким довелося незабаром розпрощатися. Бракувало кадрів досвідчених дипломатів, відсутність власності за рубежем (вся спадщина СРСР дісталася Російській Федерації), відсутність достатньої інформації про Україну та конкурентна боротьба з новими незалежними державами за місце на міжнародних ринках.

І все ж молодій державі в цілому вдалося пройти значну частину шляху: сьогодні наша держава має широку мережу зарубіжних представництв, є членом авторитетних міжнародних організацій, зовнішня політика і дипломатія стають дедалі вагомішими чинниками у вирішенні складних завдань внутрішнього життя українського суспільства.

Таким чином, як і на попередніх етапах своєї історії, український народ у великих труднощах вибудовує своє майбутнє, але вперше в історії це робить у межах своєї суверенної держави, і від його наполегливості, терпіння, власної гідності, віри у власні сили залежить, щоб ці зусилля давали щораз успішніші результати.

Обговорюючи питання, студенти мають охарактеризувати те, як сприймалися ці історичні події у свідомості наших громадян, світовою громадськістю. Тут принципово важливо наголосити, що певний грунт було створено демократичними силами (група сприяння виконанню вимог Гельсінської наради, культурологічні клуби). Особливо ж активну роль зіграли національно-свідомі сили, колишні політв’язні (Лук’яненко, Чорновіл, брати Горині, Пронюк та ін.) Саме вони стали ініціаторами створення Народного Руху України, політичних партій антикомуністичного спрямування. Вони ж формували у суспільстві винятково позитивні перспективи державного самовизначення України.

Слід виокремити і те, що особливо активно впливала на процес в Україні діаспора, головно-західна. Сотні колишніх воїнів УПА, діячів ОУН відвідали Україну, завезли величезну кількість літератури, по всьому світу розповідали про те, що відбувається на рідній землі.

У світі ж Україна була маловідома. Керівництво провідних держав світу було стурбоване швидким розпадом СРСР і „розповзанням” ядерної зброї, зорієнтованої на Захід. У своїх відповідях студенти мають розкрити, як йшло визнання України суб’єктом міжнародних відносин (дуже швидко) і як ядерні країни змушували нашу державу „здати” ядерну зброю (в ультимативній формі).

Підбиваючи підсумок, слід зазначити, що суспільно-політичні процеси, які відбувалися в Україні в цей час, були позначені гострим протистоянням сил: з одного боку – національно-патріотичних державницьких, з іншого – старих, комуністичних, інтернаціоналістських. Якщо перші мітингами, демонстраціями, через засоби масової інформації створювали у суспільстві принципово нову атмосферу – свободи, ейфорії, то другі переймалися захопленням (або закріпленням, збереженням) керівних, командних посад у владі, господарській роботі, фінансах тощо. Незалежну, демократичну, національну державу взялися будувати її противники, що й позначилося на темпах, результатах і долі українського державотворення.

Розглядаючи четверте питання, радимо передусім проаналізувати стан цивільної авіації України на час здобуття незалежності. Зверніть увагу на матеріально-технічну базу цивільної авіації та реорганізацію її структури, вступ до ІКАО.

Проаналізуйте створення системи державного регулювання галузі в нових умовах, вирішення соціально-економічних проблем, організацію роботи структур цивільної авіації в нових умовах. Зверніть увагу на організацію міжнародної діяльності державного об’єднання "Авіалінії України", що поступово адаптувалося до діяльності у ринкових умовах.

Дайте загальну характеристику авіаперевезень пасажирів та вантажу в зазначені роки, використання авіації в економіці України. Проаналізуйте діяльність Антонова та об’єднання "Мотор Січ" та створення нової авіатехніки. Розкрийте питання підготовки фахівців цивільної авіації України в навчальних закладах, зокрема на факультетах Національного авіаційного університету та Національного аерокосмічного університету ім. М. Жуковського "Харківський авіаційний інститут".

Дата добавления: 2015-05-23