Показники роботи серцево-судинної системи

Серцево-судинна система виконує вітальні функції, забезпечуючи сталість життєвого середовища організму. Серцевий м'яз і кровоносні судини діють узгоджено, щоб задовольняти постійні потреби різних органів і служити мережею для постачання і зв'язку, оскільки з кровотоком переносяться живильні речовини, гази, продукти розпаду, гормони.

" Індикатори активності серцево-судинної системи включають:

o ритм серця (РС) - частоту серцевих скорочень (ЧСС);

o силу скорочень серця - силу, з якою серце накачує кров;

o хвилинний обсяг серця - кількість крові, що проштовхується серцем в одну хвилину; артеріальний тиск (АТ);

o регіональний кровотік - показники локального розподілу крові. Для виміру мозкового кровотоку одержали поширення методи томографії і реографії.

Серед показників серцево-судинної системи часто використовують також середню частоту пульсу і її дисперсію.

У дорослої людини в стані відносного спокою систолічний обсяг кожного шлуночка складає 70-80 мл. Хвилинний обсяг серця - кількість кровіі, що серце викидає в легеневий стовбур і аорту за 1 хв - вимірюється як добуток величини систолічного обсягу на частоту серцевих скорочень за 1 хв. У спокої хвилинний обсяг складає 3-5 л. При інтенсивній роботі хвилинний обсяг може істотно збільшуватися до 25-30 л., причому на перших етапах хвилинний обсяг серця росте за рахунок підвищення величини систолічного обсягу, а при великих навантаженнях в основному за рахунок збільшення серцевого ритму.

Артеріальний тиск - загальновідомий показник роботи серцево-судинної системи. Він характеризує силу напору крові в артеріях. АТ змінюється протягом серцевого циклу, він досягає максимуму під час систоли (скорочення серця) і падає до мінімуму в діастолі, коли серце розслаблюється перед наступним скороченням. Нормальний артеріальний тиск здорової людини в спокої близько 130 / 70 мм рт.ст., де 130 - систолічний АТ, а 70 - діастолічний АТ. Пульсовий тиск різниця між систолічним і діастолічним тиском, і в нормі складає близько 60 мм рт.ст.

Ритм серця - показник, часто використовуваний для діагностики функціонального стану людини, залежить від взаємодії симпатичних і парасимпатических впливів з боку вегетативної нервової системи. При цьому зростання напруженості в роботі серця може виникати по двох причинах - у результаті посилення симпатичної активності і зниження парасимпатичної.

Електрокардіограма (ЕКГ) - запис електричних процесів, зв'язаних зі скороченням серцевого м'яза. Уперше була зроблена в 1903 р. Эйнтховеном. За допомогою клінічних і діагностичних установок ЕКГ можна реєструвати, використовуючи до 12 різних пар відведень; половина їх зв'язана з грудною кліткою, а інша половина - з кінцівками. Кожна пара електродів реєструє різницю потенціалів між двома сторонами серця, і різні пари дають трохи різну інформацію про положення серця в грудній клітці і про механізми його скорочення. При захворюваннях серця в одному чи декількох відведеннях можуть виявлятися відхилення від нормальної форми ЕКГ, і це істотно допомагає при постановці діагнозу.

У психофізіології ЕКГ в основному використовується для виміру частоти скорочення шлуночків. З цією метою застосовують прилад кардіотахометр. Ритм серця, зареєстрований за допомогою кардіотахометра, як правило, відповідає частоті пульсу, тобто числу хвиль тиску, що поширюються уздовж периферичних артерій за одну хвилину. У деяких випадках ці величини, однак, не збігаються.

Дослідження нейрогуморальної регуляції ритму серця є одним з найбільш розповсюджених підходів до оцінки стану адаптаційних можливостей організму людини. Для дослідження вегетативного тонусу широко використовуються записи ЕКГ чи кардіоінтервалограми (КІГ). Найбільш розповсюдженим є метод обробки кардіоінтервалів за допомогою гістографічного аналізу: обчислюється мода розподілу, її амплітуда і варіаційний розмах і на підставі цих параметрів обчислюється інтегральний показник - індекс напруги (ІН). Індекс напруги пропорційний середній частоті серцевих скорочень і обернено пропорційний діапазону, у якому варіює інтервал між двома ударами серця.

Плетизмографія - метод реєстрації судинних реакцій організму. Плетизмографія відображає зміни в обсязі кінцівки чи органа, викликані змінами кількості крові, що знаходиться в них. Кінцівку людини в ізолюючій рукавичці поміщають усередину посудини з рідиною, що з'єднаний з манометром і реєструючим пристроєм. Зміни тиску крові і лімфи в кінцівці відображаються у формі кривої, що називається плетизмограмою. Широке поширення одержали пальцеві фотоплетизмографи, портативні пристрої, що також можна використовувати для реєстрації серцевого ритму.

У плетизмограмі можна виділити два типи змін: фазичні і тонічні.

Фазичні зміни обумовлені динамікою пульсового обсягу від одного скорочення серця до іншого.

Тонічні зміни кровотоку - це власне зміни обсягу крові в кінцівці. Обидва показники виявляють при дії психічних подразників зсуви, що свідчать про звуження судин.

Плетизмограмма - високо чутливий індикатор вегетативних зрушень в організмі.

Дата добавления: 2015-05-23