Служби управління запасами

Головне завдання управління запасами і виробництвом – підтримка оптимального рівня капіталовкладень в товарно-матеріальні запаси. Це вимога значних координованих дій трьох основних функціональних служб підприємства, адже представник кожної служби через свої функції має свою думку щодо товарно-матеріальних запасів.

Маркетолог. Щоб досягти ефективності збуту і забезпечити виробництво високоякісного продукту, який би найбільш повно задовільняв потреби споживачів, агенти з маркетингу (або збуту) прагнуть, щоб асортимент продукції був якомога більш широким і мав декілька різновидів.

Менеджер підприємства. Відповідає за витрати і знає, що найкращою програмою їх скорочення буде підвищення обсягу виробництва. Великий обсяг аналогічних продуктів – це правильний спосіб знизити с/в одиниці продукції, якщо використовується система обліку повної с/в. Але необхідно врахувати те, що при перевищенні обсягу виробництва над обсягом реалізації збільшується товарно-матеріальний запас (ТМЗ), що в свою чергу збільшить їх вартість.

Головний бухгалтер. Розглядає ТМЗ з позиції вартості, знаючи багато про виробничий процес. Він не може не реагувати на вимоги маркетингу і виробництва, але повинен знати, що ТМЗ – це дещо більше, ніж просто оцінка м/ц в балансі та звітності.

Види витрат пов’язані з розміром запасу. Матеріальні запаси сировини, напівфабрикатів або готової продукції можуть бути або надто великими, або надто малими. Якщо вони великі, то поточні витрати (витрати на зберігання) зростають. Якщо вони значно менше оптимального рівня, то підвищуються витрати на використання замовлення. Мета управління ТМЗ – забезпечити у будь-який момент часу необхідну кількість потрібного матеріалу.

Витрати на придбання запасів або загальногосподарські, накладні витрати для промислових підприємств не мають вирішального значення при прийнятті рішень про кількість ТМЗ. Найбільш важливими є витрати, пов’язані з величиною матеріальних запасів:

1. Витрати на зберігання і навантажувальні роботи. Збільшення матеріальних запасів призводить до збільшення витрат на утримання складських приміщень, їх оренди, опалювання, освітлення. Збільшення річних запасів також пов’язане із збільшенням страхових внесків.

2. Витрати на виконання замовлення. Витрати на замовлення – це витрати на оформлення замовлення, які включають канцелярські витрати по оформленню замовлення на придбання або виробництво, транспортні витрати і витрати прийманню вантажів. При зміні обсягів виробництва до цих витрат відносять витрати по навантаженню устаткування для випуску замовленої партії.

В масовому виробництві доводиться часто зупиняти роботу виробничого устаткування для переналагодження його на випуск замовленої партії. Тому має сенс замовляти велику партію деталей, адже витрати на відвантажування з розрахунку на одиницю продукції будуть нижчими. Крім того, постачальник,можливо надасть знижку на оптову закупівлю, що також зменшить витрати на придбання.

При недостачі матеріалів збільшаться витрати на оплату невикористаної робочої сили і утримання устаткування, яке простоює. Підприємству доведеться витратити більше коштів на оформлення термінового замовлення адже з’являються додаткові витрати за швидкість і транспортування.

Витрати, пов’язані з величиною запасу мають тенденцію взаємно компенсуватися. При зниженні витрат на замовлення зростає обсяг матеріальних запасів, отже, зростають поточні витрати (витрати на зберігання).

Розрахунок економічного розміру замовлення.

Двома важливими питаннями при управлінні запасами є:

1. Скільки коштує замовлення або виготовлення?

2. Коли оформляти замовлення або виготовлення?

Основним фактором управління МТП можна вважати розрахунок оптимального розміру замовлення або партії. Цей обсяг має назву „економічного розміру замовлення” (ЕРЗ). Використання методу ЕРЗ дозволяє досягти мінімальних витрат, пов’язаних з утриманням запасів, і відповісти на два питання – скільки і коли.

Формула, яка представляє модель визначення оптимальної партії поставок, наступна:

(1)

де: Е – розмір замовлення;

А – річна потреба одиниць запасу;

З – поточні витрати на зберігання одиниці замовлення;

Р – витрати на виконання замовлення.

На основі ЕРЗ (за умови, що значення показника відоме) можуть бути проведені інші розрахунки.

Число замовлень, які потрібно розмістити протягом одного року, визначаються відношенням:

(2)

де: n – число замовлень.

Інтервал між двома послідовними замовленнями (за умови, що в році 250 робочих днів) складає:

(3)

Загальні витрати можна обчислити, використовуючи наступну формулу:

(4)

В цій формулі замість ЕРЗ може бути будь-яка партія поставок, необов’язково оптимальна.

Резервний (страховий) запас – це додатковий запас, який зберігається на випадок непередбаченого попиту або раптової відсутності запасів у постачальників. Страховий запас дозволяє уникнути простою в перерві між поставками. Менеджери при встановленні резервного запасу, зазвичай, базуються на минулому досвіді відносно щотижневого попиту. Основними витратами на підтримання резервного запасу є витрати на зберігання і втрати від дефіциту (оплата простою, оформлення термінового запасу).

Метод аналізу „АВС”. Даний спосіб розрахунку величин оптимального запасу більш практичний, ніж теоретичний. Зрозуміло, що нераціонально приділяти позиціям, які відіграють незначну роль у виробництві, ту ж увагу, що й матеріалам більш важливим. В залежності від грошових витрат матеріальні запаси поділяються на три класи: А, В, С. Для такого поділу необхідно скласти список матеріалів, де зазначити їх вартість. Потім найбільш дорогі матеріали, витрати на придбання яких складають 80 % позначають літерою А. У кількісному виразі вони складають 15 – 20 % загального обсягу матеріалів, що зберігаються на складі.. Наступні 15 % розмінюються під літерою В та всі інші 5 % - під літерою С. Основне завдання розподілу – визначити матеріали більшої вартості, щоб приділити відповідний час для аналізу і управління такими матеріальними запасами.

По матеріалах класу А детально визначаються розміри і моменти замовлень. Величина витрат на видачу і оформлення замовлень, на зберігання переглядаються кожен раз при розміщенні чергового замовлення. Встановлюється суворий контроль за регулюванням запасів. По матеріалах класу В визначаються економічні розміри замовлень і момент видачі повторного замовлення; змінні витрати розглядаються один раз на квартал і на пів року. Таким чином, встановлюється звичайний контроль і отримується якісна інформація про запаси, що дозволяє відразу виявити основні зміни у використанні матеріальних запасів.

По матеріалах класу С жодних формальних розрахунків не робиться. Розмір повторного замовлення зазвичай розглядається таким чином, щоб поставки проводилися протягом 1-2 років. Перевірка наявних запасів проводиться періодично один раз на рік.

Бухгалтерське відображення запасів.

Для організації ефективного управління виробничими запасами необхідна розробка оптимальних норм запасів. Ці норми по кожному виду м/ц повинні зазначатися і в картках складського обліку (як це робиться в світовій практиці). Бухгалтери повинні систематично контролювати фактичні залишки матеріалів шляхом порівняння їх з нормативними. У випадках перевищення, тобто наявності наднормативних залишків матеріалів, необхідно вживати заходів до їх реалізації, а у випадку дефіциту – ставити питання про нові закупки.

При будь-якій організації процесу придбання виробничих ресурсів, необхідно постійно знати точну кількість матеріалів і напівфабрикатів на будь-який момент часу і уважно слідкувати за процесом їх заготівлі. Це досягається створенням розгалуженої системи аналітичного обліку і його комп’ютеризації.

Типові комп’ютерні програми забезпечують практично миттєве отримання даних про наявність матеріалів, напівфабрикатів та деталей на робочих місцях і на складах, їх витрачання з початку зміни, кількості виготовленої продукції за цей же період тощо.

Документальний контроль за рухом і складанням запасів доповнюється інвентаризацією, якій належить важлива роль в управлінні матеріальними активами. У вітчизняній і зарубіжній практиці застосовується постійна або безперервна інвентаризація, періодична і річна.

Періодична інвентаризація – вибіркова перевірка довільно вибраних найменувань матеріалів. Її мета – уточнення даних внутрішнього контролю запасів.

Постійна або безперервна інвентаризація: проводиться один раз на рік або частіше і є важливим інструментом управління запасами. Річна інвентаризація проводиться перед складанням річного звіту з метою забезпечення точних фактичних даних про залишки матеріалів.

Оцінка матеріальних запасів. В управлінні запасами важливу роль відіграє їх оцінка, вимірювання якої є суттєвим моментом для інтересів бізнесу. Вибір методу оцінки матеріальних запасів повинен відповідати вимогам:

Ø відповідати документам, які регламентують склад витрат, що включаються до собівартості продукції, робіт, послуг;

Ø виступати основним елементом у прийняття рішень „купувати чи виробляти”;

Ø відповідати системі контролю виробничих витрат.

Перераховані вимоги є суперечливими і жодна з систем оцінок не може всі їх задовольнити. Суперечливість визначена різними цілями оцінки матеріальних цінностей, що відпускаються.

1. Для обчислення прибутку та оцінки запасу у фінансовій звітності витрати на матеріали узагальнюють за напрямками витрачання. Потім вони входять до собівартості реалізованої продукції і складають частину оцінки запасу нереалізованої продукції (на складі, в дорозі).

2. Для прийняття рішень та встановлення ціни на продукцію прогнозують витрати на матеріали майбутніх періодів.

Цілям зовнішньої звітності задовільняє метод, що заснований на минулих витратах. Для управлінського обліку необхідна інформація про майбутні витрати. Згідно з діючими міжнародними стандартами для оцінки активів використовується одна з двох оцінок – фактична собівартість або ринкова ціна. В ринковій економіці витрати по заготівлі матеріалів постійно змінюються внаслідок зміни цін останніх, що призводить до різної собівартості одного і того ж матеріалу. При великому асортименті матеріалів виникають чималі труднощі у визначенні їх фактичної собівартості. Для вирішення цих труднощів П(С)БО 9 „Запаси” пропонує такі методи оцінки запасів:

1) метод ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

2) метод середньозваженої собівартості;

3) за собівартість перших за часом закупок – ФІФО (FIFO);

4) метод нормативних витрат.

Метод ідентифікованої собівартості застосовується щодо тих видів виробничих запасів, які використовуються для виконання спеціальних замовлень і проектів, а також щодо тих видів запасів, що не замінюють одне одного. Застосування цього методу передбачає ведення індивідуального обліку кожної одиниці запасів. Цей метод застосовується при невеликій номенклатурі матеріалів, а також при списанні матеріалів, що дорого коштують (коштовних каменів, дорогоцінних металів тощо).

Запаси можуть оцінюватися також за середньозваженою собівартістю, яка визначається по кожному виду (групі) запасів як частка від ділення загальної вартості виду (групи) запасів на їх кількість. Зазначені кількість і вартість складаються, відповідно, із собівартості та кількості по залишку на початок місяця і по запасах, що надійшли протягом місяця. Отже, при різних цінах на один і той же вид запасів обчислюється їх середня ціна, за якою згодом оцінюється списання запасів на виробництво.

Метод ФІФО передбачає, що запаси мають списуватися за собівартістю відповідних партій у хронологічному порядку їх надходження. В умовах інфляції цін цей метод призводить до заниження вартості відпущених у виробництво ресурсів, завищення їх залишку в балансі, а отже завищення фінансового результату від основної діяльності підприємства.

1.2. ОБЛІК В УПРАВЛІННІ ВИРОБНИЧОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ.

Принципи розробки нормативів по матеріалах.

В собівартості продукції промислових підприємств матеріальні витрати мають значну питому вагу. Тому у системі управління витратами першочергове значення надається формуванню норм та нормативів матеріальних витрат. Нормативні витрати матеріальних ресурсів представляють величину витрат, які повинно понести підприємство.

Величина прямих нормативних матеріальних витрат на одиницю кінцевої продукції визначається за формулою:

де: - нормативні витрати і-го матеріалу через j-ту деталь в готовій продукції К;

- норма розходу і-го матеріалу на j-ту деталь;

- зведена застосовність j-тої деталі в кінцевому виробі;

- ціна одиниці і-го матеріалу.

Основою розрахунку нормативних величин виступає норма матеріальних витрат у натуральному виразі. Відносно продукту норми матеріальних витрат поділяють на 5 груп:

§ поопераційні;

§ подетальні;

§ по вузлові;

§ повирібні;

§ функціональні.

Поопераційна норма регламентує витрачення матеріалу на окрему операцію. Систематизуючи ці норми у відомості поопераційних норм витрат по виробничих одиницях, можна отримати кошторис матеріальних витрат по підрозділу. Поопераційні норми витрачання матеріалів використовуються для розробки нормативно-технологічних карт, кошторисів матеріальних витрат та нормативних калькуляцій.

Подетальна норма витрачання матеріалів – величина, яку отримують в результаті узагальнення поопераційних норм, що відносяться до окремого найменування деталей. Систематизацію проводять у спеціальних відомостях по детальних норм. У свою чергу, подетальні норми підрозділяють на два види: норми чорнової маси (ваги чи об’єму) та норми чистої маси (ваги чи об’єму). Формули для розрахунку наступні:

Де: Н_в – норма вся деталь;

Ч – чиста вага деталі;

В – відходи, що використовуються та брухт;

К_вв – коефіцієнт використаних відходів;

Н_вв – норма використаних відходів;

В_БР – відходи брухту;

К_БР – коефіцієнт використаного брухту.

К_ВМ – коефіцієнт використаного матеріалу

К_ВЗ – коефіцієнт використання заготовки

Ч₀ – чорнова вага деталі

С_д – вартість деталі

- вартість використання відходів

- ціна використання матеріалу

- вартість брухту

- ціна одиниці брухту.

Такий поділ норм дозволяє планувати технологічні втрати та відходи у тих галузях промисловості, де це визначено технологією виробництва.

По вузлова норма регламентує витрачання матеріалів на окремі вузли, які можуть бути використані на самому підприємстві, реалізовані на сторону в складі запасних частин або у складі товарної продукції.

Витрачання матеріалів на виготовлення виробу в цілому розраховують на основі подетальних та повузлових норм витрачання та застосування деталей у вузлах (збірних з’єднаннях), а останніх – у виробах.

Розглянемо теоретичні викладки цього питання.

Конструктивно будь-який складний виріб можна представити у вигляді направленого графу:

(4)

де X – множина вершин графу G;

V – множина дуг.

Кожній дузі графа G можна поставити у відповідність вагу g, яка означає пряму (безпосередню) застосовність деталі (вузла) у виробі (вузлі), куди ця деталь (вузол) безпосередньо входить. Зауважимо, що під деталлю розуміють виріб, виготовлений із однорідного по марці і назві матеріалу без застосування збірних операцій.

Безпосередня застосовність деталі (вузла) у виробі вказується в конструкторському кресленні (специфікації) виробу.

Вершини графу знаходяться на певних ступенях входження, які характеризують послідовність входження деталей і вузлів (збірних з’єднань) у виріб. Рахують, що виріб знаходиться на нульовій ступені входження, а всі наступні рівні мають значення на одиницю більше. В машинобудуванні вироби мають по 7 рівнів входження.

Для визначення зведеної застосовності деталей і вузлів у виробі існують спеціальні методи. Розглянемо два з них.

А. Ітераційний метод розрахунку зведеної застосовності деталей і вузлів у виробі:

Реалізується в два етапи:

1) послідовно відшукують зведену застосовність вузлів у виробі для кожного рівня, крім останнього, за формулою

де - кількість вузлів, розрахованих для n+1 рівня;

- кількість вузлів,розрахованих для n-го рівня;

- безпосередня застосовність вузла на n+1 рівні.

2) Визначають повну застосовність m-ої деталі в 1-ому специфікованому виробі: , в якому сходиться „n” шляхів, а довжина кожного шляху містить дуг за формулою:

(6)

де - вага j-ої дуги на i-му шляху;

n та – для кожних m та l свої.

Дата добавления: 2015-05-23