Українська РСР в ООН у 50-і роки

Український народ завжди виступав поборником миру і міжнародно­го співробітництва, але тривалий час був практично ізольований від зовнішнього світу. Лише з другої половини 50-х рр. з’явилася можли­вість відкрити його для себе і самим стати більш відкритими для інших країн. Саме цьому й сприяло заснування в 1957 р. Постійного представ­ництва УРСР при ООН. Постійними Представниками України при ООН були: П.Удовиченко (1958-61); Л.Кизя (1961-64); С.Шевченко (1964-68); М.Поляничко (1968-73); В.Мартиненко (1973-79); В.Кравець (1979-85); Г.Удовенко (1985-92); В.Батюк (1992-94); А.Зленко (1994-97); В.Єльченко (1997-2001). З 2001 – В.Кучинський.

Та відразу подолати атмосферу недовіри й непри­язні, що нагромадилася протягом десятиліть, було надто важко. До того ж союзна дипломатія неодноразово спритно використовувала укра­їнську делегацію для осягнення власних цілей при вирішенні кризових явищ міжнародного життя. Так, у жовтні 1950 р. через Україну на ГА ООН було винесено про­ект резолюції щодо негайного припинення війни в Кореї. Щоб дезорієн­тувати світову громадськість, відповідальність за її розв’язання по­кладалася на „американських імперіалістів”. Через 6 років представник УРСР в ООН В.Сапожников різко виступив проти відрядження до Угорщини спостерігачів цієї авторитетної міжнародної організації, вбачаючи в цьому втручання імперіалістичних країн у внутрішні справи суверенної держави. І це говорилося в умовах, коли Угорщина була повністю оку­пована радянськими військами.

Тому досить непереконливим для світового співтовариства прозву­чав виступ глави делегації УРСР на XII сесії ГА ООН міністра закор­донних справ Л.Паламарчука (жовтень 1957 р.). Від імені українського народу він заявив, що для послаблення міжнародної напруженості слід насамперед радикально розв’язувати проблеми роззброєння, повністю заборонити атомну і водневу зброю, припинити її виробництво, істотно скоротити ЗС, озброєння, військові бюджети держав, ліквідувати всі іноземні військові бази на чужих територіях. А ще на V сесії ГА в 1950 р. делегація УРСР спільно з представниками СРСР, БРСР, Польщі та Чехословаччини запропонувала визнати несумісним із совістю та че­стю народів і з членством у ООН застосування ядерної зброї.

В Комісії ООН з прав людини українській делегації доводилось брати участь у розробці таких міжнародних документів, виконання кот­рих у самій Україні за умов тоталітарного режиму було неможливим. За­пропоновані представниками УРСР гуманістичні принципи - цін­ність людської особистості, право народів на самовизначення, право вибору мови спілкування, - були лицемірством, бо брутально порушува­лися в Україні.

Фактично залишаючись на становищі колонії радянської імперії, Україна стала одним з ініціаторів прийняття на ХV сесії ГА ООН у 1960 р. „Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам”. Ще з 1953 р. УРСР стала учасником Програми розвитку ООН, хоча матеріальне забезпечення її населення було ненабагато кращим, ніж у країнах, яким допомагали. Однак немає підстав піддавати сумні­ву щирість заяв українського представника в ООН з приводу потрійної агресії проти Єгипту в 1956 р., загострення ситуації навколо Сирії в 1957-1958 рр. та ін.

„Суть тогочасних українських потуг в ООН, - згадував Віктор Батюк - мабуть, найліпше виклав у свій час перед членами республікан­ської делегації МЗС УРСР Лука Паламарчук: іншого за змістом, ніж де­легація Союзу, ми говорити і обстоювати не можемо, то треба те ж са­ме викладати, принаймні, дохідливіше і переконливіше”.

Траплялися і курйози: наприкінці 50-х рр. українською делегацією в ООН було внесено пропозицію щодо проведення Міжнародного року охо­рони здоров’я. Але на той час внаслідок „холодної війни” як СРСР, так і УРСР вибули з Всесвітньої організації охорони здоров’я.

Однак, у цілому представництво УРСР у міжнародних організаціях протягом 50-х рр. помітно розширилося: якщо в 1950 р. вона була чле­ном 20 міжнародних організацій та їх органів, то у 1951-1958 рр. при­єдналася ще до 16.

Так, у 1954 р. СРСР, а разом з ним і УРСР та БРСР стали членами Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО) та Міжнародної організації праці, котрі Й.Сталіним вважалися ідеологічно шкідливими. А вже в 1961 р. ХVІ сесія ГА ООН з ініціативи делегації УРСР ухвалила резолюцію, якою було доручено ЮНЕСКО розробити пропозиції з проведення всесвітньої кампанії за загальну письменність. За участю делегації УРСР в ЮНЕСКО були підготовлені рішення про мирне використання ядерної енергії, про заборону пропа­ганди війни засобами масової інформації, про захист культурних цінно­стей у разі збройного конфлікту, про роль і значення регіональних та національних культур у системі світової культури. У міжнародному масштабі відмічалися ювілеї Т.Шевченка, Л.Українки, І.Франка, М.Ко­цюбинського, Є.Патона та інших діячів культури і науки України.

Набагато складніше доводилося працювати представникам України в МОП, де вони брали участь у чотирьох комітетах. Їм треба було ви­ступати з питань про умови праці в металургії, на вугільних шахтах та в будівництві, тобто в тих галузях народного господарства, в яких у самій республіці умови праці трудівників залишалися надзвичайно важкими. Подібна ситуація склалася і в Міжнародному агентстві з ато­мної енергії, де УРСР бере участь з 1957 р. (Нью-Йоркська конферен­ція, 2.ІV). Представники республіки домагалися в ній заборони ядерної зброї, використання атомної енергії виключно в мирних цілях, у той час як СРСР продовжував здійснювати свою програму вдосконалення зброї масового знищення.

Все ж з ініціативи УРСР Генеральна конференція МОП ухвалила ре­золюції „Про усунення дискримінації за ознаками статі в питаннях за­робітної платні” (1956), „Про участь МОТ у проведенні міжнародного року охорони здоров’я” (1959). З 1956 р. УРСР брала участь у роботі Економічної комісії ООН для Європи (ств. в 1947 р.) - в комітетах з сільського господарства, ву­гілля, чорної металургії, газу і житлового питання, електроенергії.

Дата добавления: 2015-05-23