Участь української РСР у діяльності ООН, її органів та міжнаро­дних організацій системи ООН у 60-і - середині 80-х РР. ХХ ст

Міжнародне становище на початку 60-х - у середині 80-х рр. ХХ ст. хара­ктеризувалося то наростаючим, то зрідка затухаючим протиборством двох протилежних суспільно-політичних систем. Представники України в різ­них міжнародних організаціях змушені були, виходячи з хибного розу­міння вищих державних інтересів, підтримувати конфронтаційні акції та кроки союзного зовнішньополітичного відомства.

Як приклад можна навести заяву уряду УРСР „Україна не буде опла­чувати дії агресорів” від 25 лютого 1964 р. з приводу меморандуму уряду США про фінансову кризу ООН, адресованого XIX сесії ГА. В ньому гово­рилося, що всі країни - члени ООН зобов’язані брати участь у покрит­ті витрат по операціях ООН у Конго і на Близькому Сході, а щодо тих країн, які відмовляються брати участь у цих витратах, слід вжи­ти ст. 19 Статуту ООН, яка передбачає позбавлення права голосу в ГА. Застосувавши догматичне трактування Статуту ООН (операції були про­ведені в обхід РБ через ГА), уряд УРСР кваліфікував дії „блакитних шоломів” як такі, що „спрямовані на придушення національно-визвольного руху”, відмовився їх фінансувати й натомість запропонував перекласти тягар витрат на Бельгію, Велику Британію, Ізраїль та Францію.

Під час загальної дискусії на XXII сесії ГА 3.10.1967 р. міністр закордонних справ УРСР Д.Білоколос голослівно звинувачував уряд ФРН у реваншизмі й ставив під сумнів її „нову східну політику”. „Факти переконливо свідчать про те, - без тіні сумніву заявляв український міністр, - що в усьому своєму реальному змісті політика ФРН залишається такою ж, якою вона була досі: політикою реваншу, мілітаризму, невизнання реального ста­новища в Європі, посягання на територію інших держав і народів, у т. ч. на територію НДР”.

Водночас, оскільки СРСР з пропагандистською метою виступав і з конструктивними ініціативами й пропозиціями щодо зміцнення миру та безпеки народів, українська делегація брала діяльну участь у їх ви­робленні й оприлюдненні. Тим більше, що на сер. 80-х р. УРСР була членом 16-ти провідних міжурядових організацій і більш як 70-ти постійних чи тимчасових їх органів.

На ХVІІІ сесії Генеральної Асамблеї (1963 р.) делегація УРСР була серед ініціаторів прийняття резолюції про нагальну необхідність припинення ядерних і термоядерних випробувань, на ХХVII сесії (1972 р.) - про незастосування сили в міжнародних відносинах і заборону навіки застосування ядерної зброї. На 35-й і 36-й сесіях (1980 і 1981 рр.) з ініціативи делегацій УРСР і НДР були прийняті резолюції про засудження фашизму і неонацизму та застосування усіма державами заходів для викорінення цих явищ, попередження їх відродження іт.п.

Крім то­го, на 36-й сесії ГА УРСР була співавтором (разом з СРСР) резолюцій про укладення договору щодо заборони розміщення в космічному просто­рі якої б то не було зброї, про засудження виробництва й розгортан­ня нейтронної зброї, про заборону розробки і виробництва нових видів 3МС та ін. Якоюсь мірою це вплинуло на обрання УРСР на 38-й сесії ГА непостійним членом РБ на 1984-1985 рр. (згідно з досягнутою в 1946 р, угодою країни Східної Європи одержали одне місце серед непостійних членів РБ).

Серед допоміжних органів ГА ООН плідною в розглядуваний період була участь УРСР у роботі Спеціального комітету ООН проти апартеїду, (утв. 1962 р. у складі 11-ти держав). В 1970 р. Україна стала членом Спецкомітету, а її постійний представник при ООН з того ж року незмінно обирався його віце-головою. Лише на 36-й і 37-й сесіях ГА делега­ція УРСР стала співавтором понад 20-ти схвалених сесіями резолюцій з пи­тань боротьби проти апартеїду. З ініціативи УРСР Спецкомітет підготу­вав у 1980 р. до 35-ї сесії ГА спеціальну доповідь про здійснення ре­золюцій ООН проти апартеїду урядами і міжурядовими організаціями. Ук­раїна однією з перших підписала і ратифікувала Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації й Міжнародну конвен­цію про припинення злочину апартеїду та покарання за нього.

В ЮНЕСКО за спільним поданням СРСР, УРСР і БРСР на сесіях Гене­ральної конференції (раз на 2 роки) було схвалено ряд важливих доку­ментів і рішень, що ознаменували собою відчутну зміну характеру цієї організації системи ООН. Серед них -Декларація про принципи міжна­родного культурного співробітництва (1966 р.), Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (1972 р.), Конвенція про заходи, спрямовані на заборону і запобігання ввозу, вивозу і передачі права власності на культурні цінності (І970 р.), Конвенція про визна­ння навчальних курсів і дипломів вищої освіти в Європі (1979 р.) та ін.

Україна брала участь у реалізації 8-ми проектів програми ЮНЕСКО „Людина і біосфера”, роботі Міжурядової океанографічної комісії (з 1962 р.), здійсненні Міжнародної програми геологічного співробітни­цтва (за 20 проектами). В 1982 р. представник УРСР був обраний до складу бюро Міжнародної асоціації по вивченню і поширенню слов’ян­ських культур, це був логічний вінець участі республіки в реалізації проекту ЮНЕСКО „Вивчення і популяризація слов'янських культур”. 28.05-1.06.1979 р. у Києві була проведена Міжнародна славістична конференція ЮНЕСКО „Сучасні слов’янські культури: розвиток, взаємодія, між­народний контекст” (понад 200 учених-славістів з 18 країн), а 6-13.09.1983 р. у Києві пройшов 9-й міжнародний з’їзд славістів, у якому взя­ли участь представники 26 держав.

Помітно активізувалася участь УРСР у роботі МОП. про що свідчить трикратне обрання її представника на пост віце-голови сесії Генераль­ної конференції - в 1963, 1972 і 1981 рр. Тричі УРСР обиралася до складу вищого виконавчого органу МОП - Адміністративної ради: в 1963-1966, 1972-1975, 1981-1984 рр., з її ініціативи були прийняті резолю­ції „Про видавничу діяльність МОП” (1965), „Про відплив кваліфікованих кадрів з країн, що розвиваються” (1968 р.) та. ін.

Дата добавления: 2015-05-23