Характеристика державного кредиту

Список рекомендованої літератури

1. Григор’єва В.В., Самійленко В.М., Сич А.М.. „Загальна хімія”. Київ „Вища школа”, 1991.

2. Романова Н.В.. „Загальна та неорганічна хімія”. К., Вища школа, 1988.

3. Глінка Н.П. „Загальна хімія” – Л.: Хімія, 1988.

4. Телегус В.С., Бодак О.І., Заречнюк О.С., Кінжибало В.В. Основи загальної хімії. Львів.:Світ. – 2000. – 424с.

5. Скопенко В.В., Григор’єва В.В.. „Найважливіші класи неорганічних сполук”. К., Вища школа, 1997.

6. Каличак Я.М., Кінжибало В.В., Котур Б.Я., Миськів М.Г., Сколоздра Р.В. Хімія. Задачі, вправи, тести: Навч. Посібник. – Львів. Світ, 1998. –168с.

7. Жаровський Ф.Г., Пилипенко А.Т., П’ятницький І.В. Аналітична хімія. К.: Вища школа, 1982. 483с.

8. Кузьма Ю., Ломницька Я., Чабан Н. Аналітична хімія: Навч. посібник з теорет. основ аналіт. хімії. – Львів: Видавн. центр Льв. нац. університету ім. І. Франка, 2001. – 297 с.

9. Ластухін Ю.О., Воронов С.А. Органічна хімія. Підручник для вищих навчальних закладів. – Львів: Центр Європи, 2001. – 864 с.

10.Домбровский А.В., Найдан В.М. Органічна хімія. – К.,1992, –501 с.

11.Гупало О.П. Органічна хімія. – К.,1994, –381 с.

12.Бобрівник Л.Д. та інші. Органічна хімія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002. – 544.

13.Буря О.І. Органічна хімія. – Д.: Січ, 2001. – 173 с.

14.Кононський О.І. Органічна хімія. Практикум: Навч. посібник. – К.: Виша школа, 2002. – 247 с.

15.Пасальський Б.К. Хімія харчових продуктів: Навч. посібник. – К.: Вид–во «Світ», 1991. – 200с.

16.Ковальчук Л.О. Курс лекцій з біохімії. Львів: Вид–во ЛНУ імені І. Франка, 2001. – 184с.

17. Клос Є.С., Ковальчук Л.О., Фарбей Г.А., Жолинська Г.М., Максимець О.Б. Хімія й основи виробництва продуктів харчування: Навч.–мет. посібник. Львів: Вид–во ЛДУ імені І. Франка, 1998. – 126с.

Державний кредит - економічні відносини, які виникають між підприємством та державою.

Державне кредитування здійснюється за допомогою надання державних позик міністерствам, відомствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади.

Види держ. кредиту визначаються такими чинниками

- складом позичальників і кредиторів

- конкретними причинами появи потреби і мобілізації коштів

- формою та місцем одерж. кредиту

- методами залуч. Кредитних ресурсів

- термінали погашення держ.забов’язань

- ступенем ризику кредитора і позичальника

К-ція держ.кредиту

1.Залежно від позичальника держ. Кредит буває:

- централізованим

-децентралізованим

2.За місцем одержання

- внутрішній

- зовнішній

3.Залежно від форми порядку оформлення кредитних відносин:

- державні

- облігаційні

- безоблігаційні

31. Кредитний процес, документи, які необхідні для отримання кредиту (юридичній, фізичній особі)

Кредитний процес — це рух банківського кредиту як послідовний перебіг його організаційних стадій (етапів). У ході кредитного процесу відбувається послідовна зміна стадій механізму банківського кредиту. Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їхньої галузевої приналежності, статусу, форм власності за наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.

У теорії та практиці кредитування виокремлюють, як правило, сім основних стадій кредитного процесу, управління якими банк повинен ретельно організовувати:

1) розгляд заявки позичальника на отримання кредиту;

2) аналіз фінансового стану (кредитоспроможності) клієнта;

3) розробка умов позики; підготовка та укладання кредитного договору;

4) визначення порядку забезпечення кредиту, гарантій повернення позики;

5) процедура надання позики;

6) процедура погашення позики;

7) контроль за кредитною операцією.
Перелік основних документів, які повинен надати в Банк корпоративний клієнт для отримання кредиту

1) Клопотання: заява на отримання кредиту (бланк надається Банком).

2) Нотаріально посвідчені копії документів - юридичної справи Клієнта:

3) Документи Позичальника на предмет прийняття рішення про залучення кредитних коштів:

4) Фінансово – економічна документація, яка характеризує фінансовий стан та господарську діяльність Позичальника:

4.3) юридична особа:

- баланс (форма № 1 або форма № 1 – м);

- звіт про фінансові результати (форма № 2 або форма № 2 – м);

4.1) фізична особа – підприємець:

- звіт суб’єкта малого підприємництва – фізичної особи – платника єдиного податку або декларація про доходи;

6) Документи, що підтверджують цільове використання кредитних коштів:

7) Документи, щодо забезпечення кредитної операції:

32. Фінансовий леверидж та середньозважена вартість капіталу.

Леверидж («важіль») – це термін, у застосуванні до економіки означаючий деякий фактор, при невеликій зміні якого сильно міняються пов'язані з ним показники. Використання фактору додаткового (позикового) капіталу розглядається як посилення власного капіталу з метою одержання більшого прибутку.

Коефіцієнт фінансового левериджу (плече фінансового важеля) визначається як відношення позикового капіталу до власного капіталу. Коефіцієнт фінансового левериджу прямо пропорційний фінансовому ризику підприємства.

Рівень фінансового левериджу вимірюэться выдношенням темпв зростання чистого прибутку до валового прибутку: ЧП%/ ВП%

Розрізняють плече фінансового левериджу Позиковий капітал/Власний капітал

33. Показники ліквідності та платоспроможності підприємства.

Під ліквідністю будь-якого активу розуміють його спроможність трансформуватися в грошові кошти, а ступінь ліквідності визначається тривалістю періоду протягом якого ця трансформація може бути здійснена.

Платоспроможність означає наявність у підприємства грошових коштів та їх еквівалентів достатніх для розрахунків за кредиторською заборгованістю, що вимагає негайного погашення.

За лікв. активи поділяються на 4 групи:

- Особисті кошти- поточні активи,наявність коштів у банках та на руках;

- Цінні папери-трах. споживачів, депозити;

- Сировина і матеріали – гоова под.., незавершене вир-во;

- Нерухоме майно – земля, будівлі.

Коефіцієнт платоспроможності:

Як фінансувати активи:

1 З коштів акціонерного капіталу;

2 Або за рахунок коштів зовн. зобов*язань.

Оцінювання ліквідності та платоспроможності

Велчина	Власний капітал	Зростання
Власних оборотних коштів(функціонуючий кепітал)	+Довгострок. збов*язання -Осн. засоби та вкладення -Поточні зобов*язвння	Показника в динаміці позитивна тенденція
Маневеність вл. оборотних коштів	Грошові кошти їх еквіваленти/функціонуючий капітал	Зрост. показника – позитивна тенденція.
Коефіцієнт абсол ліквідності та платоспроможності	Грошові кошти їх еквіваленти/ Поточні зобов*язвння	0,2-0,35
Коефіцієнт швидкої ліквідності	Грошові кошти/ Грошові кошти	0,8-1,0
Коефіцієнт покриття	Поточні активи/ Поточні зобов*язвння	Зрост. показника – позитивна тенденція. 1-1,25
Частина власних оборотних коштів у покритті запасів	Власні оборотні кошти/паси та витрати	Це вартість запасів яка покривається вл. обор. коштами. Реком межа 50%

34. Показники оцінювання фінансової стійкості підприємства.

1.Коефіцієнт концентрації власного капіталу = власний капітал / активи.

Чим більше цей показник, тим більша фінансова стійкість підприємства від кредиторів.

2. Коефіцієнт маневреності = власні коти + довгострокові позики - позаоборотні активи / власні кошти + довгострокові позики.

Показує яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано.

3. Коефіцієнт довгострокових вкладень = довгострокові позики/власні кошти + довгострокові позики.

Показує яку частину основних коштів та інших поза оборотних активів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власникам підприємства.

4. Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів = довгострокові забовязання / довгострокові забовязання + власний капітал.

Зростання цього показника негативна тенденція.

5. Коефіцієнт фінансової стійкості = власні грошові кошти / залучені грошові кошти.

Показує частку власних грошових коштів підприємства у залучених.

6. Коефіцієнт фінансової незалежності = власні грошові кошти / підсумок балансу.

Якщо коефіцієнт менше 0,5 то виникає занепокоєння та ризик несплати боргів.

7. Коефіцієнт фінансової залежності = активи / власний капітал.

Обернений до коефіцієнта концентрації власного капіталу, зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позикових коштів фінансуванні підприємства. Якщо його значення знижується до 1 або 100%, це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство. Якщо 1,25 грн., то в кожній 1,25 – тій гривні вкладеній в активи підприємства, 25 коп. є позиковими.

35. Капітальні вкладення на відтворення основних фондів.

Капітальні вкладення - це процес відтворення матеріальних цінностей, що становлять основні фонди підприємства.

Капітальні вкладення складаються:

– витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних фондів;

- на просте і розширене відтворення;

- визначення розміру капітальних вкладень на підприємстві;

- Складання бюджету коштів на підприємстві.

Джерелами фінансування:

— власні кошти підприємства у вигляді залучення частини нерозподіленого прибутку, доходи від реалізації цінних паперів;

— довгострокові кредити банків;

— залучення закордонних інвестицій та створення спільних підприємств;

— засоби державного бюджету, тобто централізовані капітальні вкладення.

36. Джерела фінансування ремонту основних фондів.

Порядок фінансування. Від способу проведення капітальних робіт:

· Підрядний спосіб – укладання договорів на будівництво всього комплексу із зазначенням форм розрахунків, договірну вартість об’єктів будівництва, кошторис джерел фінансування, обсяги незавершеного виробництва, тощо.

· Господарський спосіб – реконструкція невеликих об’єктів та розширення діючих підприємств; здійснюється підприємством самостійно; розрахунок проводять з підрозділами за конкретно виконані роботи; обєднання функцій підрядчиків та замовника.

Ремонт основних виробничих фондів:

Ø Поточний – усунення окремих поломок основних фондів, заміна або поновлення їх окремих частин.

Ø Середній – часткові поновлення із заміном деталей, окремих вузлів, яка визначається технічною документацією.

Ø Капітальний – повне відновлення виробничих ресурсів.

Підприємство самостійно обирає види ремонту.

Склад витрат на капітальний ремонт:

§ Кошторисні витрати;

§ Оплата ремонтних робіт;

§ Вартість придбання нових деталей, вузлів, агрегатів;

§ Вартість заміни зношених конструкції і деталей.

37. Особливості фінансування підприємств приватної форми власності.

Приватне підприємство – це юридична особа, заснована на власності окремого громадянина (в т.ч. нерезидента) з правом найму робочої сили.

Фізична особа – засновник приватного підприємства є власником 100% капіталу такого підприємства, включаючи право на управління та отримання відповідної частки прибутку у вигляді дивідендів.

Переваги форми організації бізнесу у вигляді приватного підприємства

1. Максимально повне використання власником права на участь в управлінні підприємством.

2. Спрощений порядок реалізації права на правонаступництво.

3. Оплата внесків може здійснювався як у розмовній так і в майновій формах.

4. Власник несе обмежену відповідальність за зобов’язання підприємства, тобто лише у межах вкладів в власний капітал.

5. Практично відсутні так звані агентські ризики та витрати зумовлені конфліктом між окремими власниками та власниками менеджменту.

Недоліки

1. Низький рівень мобільності прав власності на приватне підприємство.

2. Фактична неможливість залучення власного капіталу від інших.

3. Відсутність детального нормативного регулювання діяльності приватного підприємства, що створює свавілля до демократії.

Фінансування приватного підприємства здійснюється на основі внесків його власника, тезаврації прибутку, одержання комерційних чи банківських позичок. Враховуючи статус приватного підприємства, оптимальним з погляду мінімізації накладних витрат способом поповнення власного капіталу є реінвестування прибутку. На практиці типовою є ситуація, коли в приватних підприємств повністю відсутній статутний капітал, а величина власного капіталу (в результаті одержаних збитків) має від’ємне значення. У такому разі проблематичним є залучення кредитних ресурсів.

Приватні підприємства сплачують усі податки, передбачені законодавством для суб’єктів господарювання — юридичних осіб на загальних підставах. Разом з тим ці підприємства здебільшого належать до сфери малого бізнесу, а отже, можуть обирати спрощену систему звітності та оподаткування, що зменшує їх накладні витрати та податкові платежі.

38. Особливості фінансування господарських товариств та виробничих кооперативів.

Господарське товариство — це родове поняття, що визначає юридичну особу, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства створюються з метою одержання прибутку від підприємницької діяльності та подальшого його розподілу між учасниками.

Товариство з повною відповідальністю

Повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить.

Установчим документом сучасного повного товариства є засновницький договір, який підписується усіма його учасниками і повинен містити, крім загальних відомостей, відомості про розмір та склад складеного капіталу товариства, розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у складеному капіталі, розмір, склад та строки внесення учасниками вкладів.

Прибуток та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено засновницьким договором або домовленістю учасників.

Учасник повного товариства відповідає за боргами товариства незалежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу в товариство.

Субсидіарна відповідальність учасників означає, що кредитор має право вимагати від учасників повного товариства виконання зобов’язань товариства в частині, яка не покрита складовим капіталом товариства.

Товариство з обмеженою відповідальністю

Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, лише в межах своїх внесків.

Оскільки учасники товариства не відповідають своїм майном за боргами товариства, то істотного значення набуває статутний капітал товариства, який складається з вартості вкладів його учасників. До моменту державної реєстрації товариства його учасники повинні сплатити не менше ніж 50% суми своїх вкладів. Статутний фонд товариства з обмеженою відповідальністю повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам (на момент створення). Єдиним установчим документом, який визначає предмет, мету і порядок діяльності товариства, є його статут.

Кожен член товариства з обмеженою відповідальністю має право отримувати дохід відповідно до розміру свого вкладу в статутний капітал. При відчуженні учасником товариства своєї частки третім особам інші учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права.

Товариство з додатковою відповідальністю

Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом і учасники якого несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, однаково кратному вартості внесеного кожним учасником вкладу.

На відміну від товариства з обмеженою відповідальністю, майнова відповідальність учасників якого обмежується вартістю їх вкладів до статутного фонду товариства, учасники товариства з додатковою відповідальністю в разі недостатності майна товариства для задоволення вимог кредиторів відповідають додатково (субсидіарно) в солідарному порядку. Розмір такої відповідальності визначається лише тією частиною майна, яка кратна внесеному ними вкладу.

Акціонерне товариство

Акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Учасники акціонерного товариства (акціонери) не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з його діяльністю, в межах вартості набутих ними акцій.

Акціонерні товариства створюються з метою швидкого накопичення коштів, необхідних для здійснення господарської діяльності. Для цього товариство випускає в обіг цінні папери — акції, з коштів від продажу яких і створюється статутний капітал акціонерного товариства. Статутний капітал акціонерного товариства не може бути меншим суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам.

Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів, у яких мають право брати участь усі його акціонери незалежно від кількості і виду акцій, що їм належать. При голосуванні на загальних зборах кожний акціонер має таку кількість голосів, якою кількістю акцій він володіє.

Дата добавления: 2015-05-23